Решение № 136116639, 30.04.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/20718/25

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 08.08.2025 № 063350039015;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 16.01.1986 по 07.04.1986 в Лугинському районному фінансовому відділі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 28.05.1992, з 22.11.1993 по 01.03.1996, з 02.03.1996 по 10.12.2002, з 09.11.2007 по 16.06.2008, з 25.06.2008 по 02.02.2011;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.08.2025 про призначення пенсії за віком.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на незаконність та протиправність оскаржуваного рішення, яке порушує її соціальні права в галузі пенсійного забезпечення. Вважає, що у призначенні пенсії їй призначено з формальних підстав та належного та законного обґрунтування у прийнятому рішенні не вказано.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Від представника ГУ ПФУ в Полтавській області надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність. Пояснює, що за наданими документами та згідно з даних індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж ОСОБА_1 становить 14 років 08 місяців 13 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Зазначає, що згідно записів трудової книжки від 26.07.1979 № НОМЕР_1 до загального страхового стажу позивачки не зараховано період роботи з 06.01.1986 по 07.04.1986, оскільки наявне виправлення в даті звільнення. Довідку від 05.06.2025 № 167 до уваги не взято, оскільки ім`я « ОСОБА_2 » (рос. мова) не відповідає трудовій книжці « ОСОБА_2 » (рос. мова) та свідоцтву про народження дитини 27.06.1980 « ОСОБА_2 » (рос мова). Даний період зараховано доглядом за дитиною до 3-х років.

Також не зараховано періоди роботи в росїї з 01.01.1992 по 28.05.1992, з 22.11.1993 по 01.03.1996, з 02.03.1996 по 10.12.2002, з 09.11.2007 по 16.06.2008, з 25.06.2008 по 02.02.2011, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації, стаж можливо зарахувати по 31.12.1991.

Вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято аргументоване рішення про відмову про призначення позивачці пенсії за віком, тому в діях органу Пенсійного фонду України не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у письмовому провадженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася 01.08.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Вказану заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області за принципом екстериторіальності та за результатами розгляду прийнято рішення №063350039015 від 08.08.2025, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).

Підставами для прийняття вказаного рішення слугував факт відсутності необхідного стажу, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV.

Позивач, не погоджуючись із вказаним рішенням та вважаючи, що їй безпідставно не зараховано періоди її роботи на території росії, так як призначення та виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення, а також те, що вона не несе відповідальності за правильність заповнення трудової книжки, звернулася до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

У даному ж випадку, як уже було встановлено судом вище, рішенням №063350039015 від 08.08.2025 позивачу відмовлено в зарахуванні до її страхового стажу періоду роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 26.07.1979:

- з 06.01.1986 по 07.04.1986, оскільки наявне виправлення у даті звільнення. Довідку від 05.06.2025 № 167 до уваги не взято, оскільки ім`я « ОСОБА_2 » (рос. мова) не відповідає трудовій книжці « ОСОБА_2 » (рос. мова) та свідоцтву про народження дитини 27.06.1980 « ОСОБА_2 » (рос мова). Даний період зараховано доглядом за дитиною до 3-х років.

- періоди роботи в росїї з 01.01.1992 по 28.05.1992, з 22.11.1993 по 01.03.1996, з 02.03.1996 по 10.12.2002, з 09.11.2007 по 16.06.2008, з 25.06.2008 по 02.02.2011, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації, стаж можливо зарахувати по 31.12.1991.

З приводу даних обставин суд вважає за необхідне зазначити таке.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Таким чином, доводи відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи позивача в Лугинському райфінвідділі з 06.01.1986 по 07.04.1986 з підстави внесення запису до трудової книжки з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (наявне виправлення в даті звільнення) є безпідставними, оскільки недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на особисті права позивача.

Стосовно доводів про те, що довідку від 05.06.2025 № 167 до уваги не взято, оскільки ім`я « ОСОБА_2 » (рос. мова) не відповідає трудовій книжці « ОСОБА_2 » (рос. мова) та свідоцтву про народження дитини 27.06.1980 « ОСОБА_2 » (рос мова), суд вважає за необхідне зазначити, що діловодство в радянські часи велося російською мовою, через що могла допускатися плутанина в написанні імен, прізвищ, по батькові, зокрема при перекладі з російської мови на українську і навпаки.

У даному випадку слід застосувати правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 06 квітня 2022 року у справі № 607/7638/17, який полягає у тому, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.

Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Відображена у трудовій книжці в графі №12 дата звільнення позивача "07.04.1986", хоч і містить розбіжність із відображеною в цій же графі датою прийняття роботодавцем наказу про її звільнення, проте не суперечить наступним за хронологією періодам.

Доказів, які б спростовували вказаний спірний період трудової діяльності позивача, відповідач не надав.

Крім того, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними, а також доказів, які б вказували що довідка від 05.06.2025 № 167 сфальсифікована.

Стосовно незарахування до трудового стажу позивача період роботи в російській федерації суд зазначає таке.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

13 березня 1992 України стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (надалі також - Угода від 13.03.1992).

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу та призначення позивачу пенсії.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

При цьому, метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.

Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.

Отже, Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при призначенні пенсії, а також заробіток за відповідний період, який підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 судом встановлено, що в період з:

- 26.07.1990 по 28.05.1992 позивач працювала в Сургутському відділенні Сбербанка №8136;

- 22.11.1993 по 01.03.1996 - в підсобному господарстві "Сайгатіно";

- 01.03.1996 по 10.12.2002 - в АКБ "Сибирьгазбанк";

- 09.11.2007 по 16.06.2008 - на Заводі по стабілізації конденсата (Сургутський ЗСК);

- 25.06.2008 по 02.02.2011 - в ТОВ "Газпром переробка".

Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаних організацій та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Тобто, позивачем подано документи для підтвердження стажу його роботи на території іншої держави - Російської Федерації, тому такий стаж підлягає визнанню на території України.

Таким чином, доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по 28.05.1992, з 22.11.1993 по 01.03.1996, з 02.03.1996 по 10.12.2002, з 09.11.2007 по 16.06.2008, з 25.06.2008 по 02.02.2011 з огляду на те, що Російська Федерація припинила участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 суд вважає необґрунтованими, оскільки 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь у вказаній Угоді, натомість у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

При цьому суд зазначає, що за наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Отже, твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування спірного періоду роботи позивача до страхового стажу на території Російській Федерації є безпідставними.

Також суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

При цьому, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а та від 10 грудня 2020 року у справі №195/851/17 (2-а/195/161/17).

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 08.08.2025 № 063350039015 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії по віку.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача зарахувати позивачці до страхового стажу період роботи з 16.01.1986 по 07.04.1986 в Лугинському районному фінансовому відділі та періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 28.05.1992, з 22.11.1993 по 01.03.1996, з 02.03.1996 по 10.12.2002, з 09.11.2007 по 16.06.2008, з 25.06.2008 по 02.02.2011, суд зазначає, що призначення пенсії за віком відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

Разом з цим, ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

До компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, судом здійснюється лише контроль правомірності рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача) щодо вказаних питань.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Отже, належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах суд вважає зобов`язання органу Пенсійного фонду, який прийняв оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії (ГУ ПФУ в Полтавській області), повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

У свою чергу вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує таке.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок протиправних дії ГУ ПФУ в Полтавській області, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Полтавській області.

На підставі викладеного, керуючись ст. 243, 243-246 КАС України, суд,

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавський р-н, Полтавська обл., 36000, РНОКПП/ЄДРПОУ: 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 08.08.2025 № 063350039015 у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.08.2025 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.В. Чернова

30.04.26