Решение № 136116276, 24.04.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2026 року Справа№200/1715/26

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) від 14.08.2025 року №П/С 914270193342 про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 в оформленні та виплаті допомоги на поховання пенсіонера громадянина України ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Донецьк, Донецької області;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) оформити та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 допомогу на поховання пенсіонера громадянина України ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Донецьк, Донецької області, відповідно до її заяви №17712 від 06.08.2025.

В обґрунтування позову вказано, що позивач звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про виплату допомоги на поховання померлого батька. Однак, від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, надійшло рішення 14.08.2025 №П/С 914270193342, в якому серед іншого зазначено, що оскільки ОСОБА_2 не отримував пенсію на момент смерті, підстави для обчислення та виплати допомоги на поховання відсутні. На підставі вищевикладеного, враховуючи норми статті 53 та вимоги пункту 144 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» прийнято рішення щодо відмови у оформленні та виплаті допомоги на поховання померлого за заявою №17712 від 06.08.2025.

Ухвалою суду від 13.03.2026 позовна заява залишалась без руху, у встановлений судом строк недоліки усунуто.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.03.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Питання про поновлення строку на звернення до суду залишено відкритим для вирішення під час розгляду справи по суті.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, де зазначено наступне.

ОСОБА_2 із заявою щодо поновлення виплати пенсії на контрольованій українською владою території у встановленому порядку до органів Пенсійного фонду України не звертався.

Інформація про проходження ОСОБА_2 фізичної ідентифікації особи в АТ «Ощадбанк» або в органах Пенсійного фонду України відсутня.

Пенсійна справа знята з обліку з 01.01.2025 у зв`язку зі смертю пенсіонера ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно свідоцтва про смерть від 05.08.2025 серія НОМЕР_3 , ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті Донецька область, м. Донецьк.

За наявною інформацією, за життя з часу припинення пенсійних виплат ОСОБА_2 , який мешкав на тимчасово окупованій території України, до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі із повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації не звертався, а відтак пенсія за період з 01.02.2015 по 31.12.2024 не підлягала нарахуванню і не була йому нарахована.

За даними ІКІС ПФУ: Підсистеми «Звернення» 06.08.2025 із заявою №17712 щодо виплати допомоги на поховання померлого ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулась ОСОБА_1 .

За результатом розгляду наданих документів Головним управлінням (за місцем перебування пенсіонера на обліку) 14.08.2025 було винесено рішення про відмову у виплаті ОСОБА_1 допомоги на поховання пенсіонера ОСОБА_2 відповідно до вимог статті 53 Закону №1058 з урахуванням вимог пункту 144 розділу XV «Прикінцеві положення Закону №1058 у зв`язку з неотриманням ОСОБА_2 пенсії на момент смерті.

Одночасно відповідач просив суд залишити позовну заяву без руху з огляду на пропуск строку звернення до суду із цим позовом.

Судом установлено такі фактичні обставини у справі.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, паспорт НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

06.08.2025 позивач звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про виплату допомоги на поховання померлого пенсіонера ОСОБА_2 .

До зазначеної заяви позивач долучила копії: паспорта, РНОКПП, свідоцтва про смерть, витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть.

Згідно свідоцтва про смерть від 05.08.2025 серія НОМЕР_3 , ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті Донецька область, м. Донецьк.

14.08.2025 відповідачем, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, прийнято рішення №П/С 914270193342 про відмову у виплаті допомоги на поховання за результатами розгляду заяви від 06.08.2025 №17712 ОСОБА_2 , в якому зазначено наступне.

За життя ОСОБА_2 до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі із повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації не звертався.

Статтею 53 Закону №1058 визначено, що у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на його поховання в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Статтею 1219 Цивільного Кодексу України визначено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, право на пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.

Кошти, які не були нараховані померлому не є належною пенсійною виплатою. За таких умов, пенсійні виплати не можуть бути нараховані померлій особі.

Оскільки ОСОБА_2 не отримував пенсію на момент смерті, підстави для обчислення та виплати допомоги на поховання відсутні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Щодо строку звернення до суду із цим позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Ухвалою суду від 13.03.2026 позовна заява залишалась без руху, у встановлений судом строк недоліки усунуто, шляхом надання клопотання про поновлення строку звернення до суду і даним позовом.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24.03.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Питання про поновлення строку на звернення до суду залишено відкритим для вирішення під час розгляду справи по суті. Суд витребував у відповідача докази направлення/отримання позивачем копії оскаржуваного рішення.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду представник позивача зазначив, що рішення №П/С 914270193342 про відмову у виплаті допомоги на поховання було ухвалене Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області 14.08.2025.

Супровідний лист, з яким оскаржуване рішення надіслано на поштову адресу фактичного проживання ОСОБА_1 в місті Києві АДРЕСА_2 , складений та підписаний 04.09.2025.

З наведеного вбачається, що оскаржуване рішення надіслано ОСОБА_3 не раніше ніж 04.09.2025.

Датою коли ОСОБА_3 дізналась про ухвалене рішення від 14.08.2025 року є дата отримання нею листа відповідача, а саме 08.09.2025, про що вказано у клопотанні про поновлення строку.

Відповідачем не доведено іншого, зокрема, докази відправлення оскаржуваного рішення із визначенням більш ранньої дати суду не надано.

Позивач із цим позовом звернулась до суду 09.03.2026, тобто у межах визначеного ч. 2 ст. 122 КАС України строку звернення до суду. Таким чином, з урахуванням наведених та встановлених обставин суд дійшов висновку, що строк звернення до суду із цим позовом не пропущено, отже клопотання про поновлення строку звернення до суду не підлягає задоволенню.

Щодо суті спірних правовідносин.

Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно зі статтею 53 Закону №1058-IV у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Суд зазначає, що пунктом 5.1. розділу V «Звернення за допомогою на поховання» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (у редакції, чинній на дату звернення позивача з заявою про виплату допомоги на поховання) (далі Порядок №22-1), особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 8), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року №1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 липня 2008 року за №691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.

Згідно з пунктом 5.2. Порядку №22-1 заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Інформація про виплату допомоги на поховання додається до електронної пенсійної справи померлого пенсіонера.

Допомога на поховання виплачується в розмірі, визначеному чинним законодавством.

Допомога на поховання не виплачується в разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім`ї або іншою особою).

Суд зауважує, що інших підстав для невиплати допомоги на поховання Порядком №22-1 не передбачено.

Відтак, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд наголошує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України від 16 грудня 1993 року №3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та іншими законами.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи та не є спірним питанням у справі, що виплату пенсії пенсіонеру ОСОБА_2 , призупинено з 01.02.2015.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном;

3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;

3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Рішення територіальних органів Пенсійного фонду або рішення суду щодо припинення виплати пенсії померлому пенсіонеру, за допомогою на поховання якої позивач звернувся із відповідною заявою до відповідача, матеріали справи не містять.

Крім того, суд наголошує, що нормами Закону №1058-IV передбачено саме підстави для припинення виплати пенсії, а не для її призупинення, що відповідач зазначає в оскаржуваному рішенні, та вважає обґрунтованою підставою для відмови особі, яка здійснила поховання, у виплаті допомоги на поховання померлого пенсіонера.

Водночас, суд не досліджує та не надає правову оцінку обставинам призупинення виплати пенсії померлому пенсіонеру, оскільки таке питання не є предметом спору у цій справі.

Разом з цим, суд наголошує, що жодними нормами чинного законодавства не передбачено обмеження права особи на отримання допомоги на поховання померлого пенсіонера, у зв`язку з тим, що останньому було призупинено виплату пенсії за життя.

Отже, позивач мала право на отримання допомоги на поховання, а відмова відповідача у виплаті такої допомоги є протиправною та такою, що порушує права позивача на отримання допомоги, передбаченої статтею 53 Закону № 1058, оскільки припинення пенсійних виплат за життя пенсіонера не є законною підставою для відмови у виплаті допомоги на поховання.

Враховуючи, що завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України, судом оцінювались саме підстави, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, як суб`єкт владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення про відмову у виплаті допомоги на поховання.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у виплаті допомоги на поховання не відповідає критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, відповідно, є необґрунтованим та протиправним, отже, позовні вимоги в частині його скасування підлягають задоволенню.

Задовольняючи позовну вимогу щодо зобов`язання відповідача оформити та виплатити позивачу допомогу на поховання померлого пенсіонера, суд констатує, що в матеріалах справи відсутній розрахунок фактично нарахованої та виплаченої пенсії у пенсійній справі з якого можна встановити, розмір пенсії померлого пенсіонера на момент смерті, а питання стосовно розміру суми яка має бути нарахованою не є предметом позову у даній справі, тому суд не вирішує дане питання.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Сплачений позивачем судовий збір належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (ч. 1 ст. 139 КАС України).

Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України У виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Ураховуючи перебування судді Буряк І.В. у відпустці у період з 27.04.2026 по 28.04.2026, повний текст рішення у даній справі виготовлений у строк, передбачений ч. 3 ст. 243 КАС України.

Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84116, Донецька область, місто Слов`янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.08.2025 року №П/С 914270193342 про відмову ОСОБА_1 , в оформленні та виплаті допомоги на поховання пенсіонера громадянина України ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Донецьк, Донецької області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області оформити та виплатити ОСОБА_1 , допомогу на поховання пенсіонера громадянина України ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Донецьк, Донецької області, відповідно до її заяви №17712 від 06.08.2025 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, Площа Соборна, буд. 3, ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 29.04.2026.

Суддя І.В. Буряк