Решение № 136116262, 30.04.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 року Справа№200/1393/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ

про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ про:

- визнання протиправною бездіяльність, яка полягає у не здійсненні нарахування та виплати при звільненні за період роботи з 02.03.2021 по 08.12.2025 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, передбачену ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів, у загальній кількості 42 календарних дні;

- зобов`язати зарахувати та виплатити за період роботи з 02.03.2021 по 08.12.2025 грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, передбачену ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів, у загальній кількості 42 календарних дні.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.

В обґрунтування позову зазначає з 02.03.2021 по 08.12.2025 проходив службу в ТУ ДБР у м. Краматорську на посадах начальницького складу ДБР.

Наказом ТУ ДБР у м. Краматорську від 02.12.2025 № 325-ос/ДСК звільнено з 08.12.2025 зі служби в Державному бюро розслідувань позивач звільнений, за угодою сторін з достроковим припиненням (розірванням) контракту.

З 10.06.2015 ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням УБД серії НОМЕР_1 .

При звільненні зі служби ОСОБА_1 за період роботи з 02.03.2021 по 08.12.2025 грошова компенсація за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» - виплачена не була. 03.02.2026 ОСОБА_1 через свого представника звернувся до ТУ ДБР у м. Краматорську з адвокатським запитом за вих. № 01-11/5/18-26 у якому просив надати, зокрема, інформацію щодо кількості використаних ним днів додаткової відпустки, як учасник бойових дій (ст. 16-2 Закону України «Про відпустки») у кожному році за період проходження служби в ТУ ДБР у м. Краматорську.

У відповідь ТУ ДБР у м. Краматорську в листі від 09.02.2026 за вих. № 13-10 3178/26-кр серед іншого зазначило, що ОСОБА_1 були надані відпустки: 1) за 2021 рік відпустка, як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів з 28.12.2021 по 10.01.2022; 2) за 2023 рік відпустка, як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів з 26.12.2023 по 08.01.2024.

Таким чином ОСОБА_1 за час проходження служби в ТУ ДБР у м. Краматорську за період з 02.03.2021 по 08.12.2025 не використав додаткову оплачувану відпустку як учасник бойових дій, передбачену ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів, у загальній кількості 42 календарних дні.

ОСОБА_1 звернувся до ТУ ДБР у м. Краматорську із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткових оплачуваних відпусток.

Додатково до заяви спрямував довідку Донецької обласної прокуратури від 19.02.2026 за вих. № 07-2301ВН-26 згідно якої з 11.12.2025 відпустку, як один з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» та додаткову відпустку як учасник бойових дій відповідно ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» в грудні 2025 року не використовував.

Грошову компенсацію за вказані відпустки у 2025 році не отримував.

У відповідь ТУ ДБР у м. Краматорську листом від 20.02.2026 за вих. № С-144/13 10-173/26 серед іншого ОСОБА_1 повідомило, що додаткова відпустка, передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» не є щорічною, тому на неї не поширюються правила компенсації невикористаних днів при звільненні, які застосовуються до щорічних відпусток.

Законодавство не містить норми щодо грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки УБД при звільненні, як це передбачено для щорічних відпусток. Отже ТУ ДБР у м. Краматорську ОСОБА_1 при звільненні за період роботи з 02.03.2021 по 08.12.2025 не виплатило грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів, у загальній кількості 42 календарних дні.

Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, надав до суду відзив на позовну заяву, мотивований наступним.

Ані Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743, ані КЗпП України, Законами України «Про відпустки» та «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачена обов`язкова грошова компенсація невикористаних днів додаткової відпустки працівникам, які мають статус учасника бойових дій, у разі їх звільнення.

На виконання вимог статті 116 КЗпП України у день звільнення зі служби з ОСОБА_1 проведено повний розрахунок.

Види щорічних відпусток передбачені у розділі ІІ Закону України «Про відпустки» (статті 6-8) і такий перелік є вичерпним.

Зокрема, таке твердження узгоджується з висновками Верховного Суду сформованими у постанові від 05.09.2018 у справі № 750/9956/17, відповідно до яких передбачена статтею 77-2 КЗпП України, пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 162 Закону України «Про відпустки» додаткова відпустка тривалістю 14 днів, що надається учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток.

Вона надається у календарному році, а не за робочий рік, тобто незалежно від стажу роботи. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, не можна подовжити у разі хвороби працівника та не можна ділити на частини.

Також, у постанові від 31.10.2022 у справі № 241/2229/20 Верховний Суд дійшов висновку, що: «саме основна та додаткова щорічні відпустки, а також додаткова відпустка працівника, який має дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи підлягають поділу на частини та грошовій компенсації. Виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про відпустки» не передбачена.

Додаткова відпустка учасникам бойових дій визначена статтею 16-2 розділу III «Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях.

Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності» Закону України «Про відпустки», тому вона не належить до категорії щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток.

Позивач безпідставно ототожнює додаткову відпустку для учасників бойових дій з щорічною відпусткою (як основною, так і додатковою), оскільки цей вид відпусток за своєю правовою природою є соціальною пільговою відпусткою, на яку не поширюються вимоги статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки».

У зв`язку з цим, недоречними є посилання у позовній заяві на нерелевантні висновки Верховного Суду сформовані у справах № 420/3971/23 та № 380/16768/22, де спори стосувались наявності правових підстав для виплати працівникам грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за попередні роки служби.

Натомість в рамках спірних правовідносин ТУ ДБР у м. Краматорську відмовлено ОСОБА_1 у виплаті грошової компенсації невикористаних днів додаткової відпустки, в силу того, що жодна норма чинного законодавства не покладає на роботодавця обов`язок компенсовувати працівнику при звільненні невикористані дні додаткової відпустки для учасників бойових дій.

При вирішенні цього спору врахуванню підлягають висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладені у постанові від 21.12.2023 у справі № 300/4869/22 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду викладені у постановах від 31.10.2022 у справі № 241/2229/20 та від 05.09.2018 у справі № 750/9956/17 щодо застосування норм матеріального права саме у подібних правовідносинах. Так, у справі № 300/4869/22 Верховним Судом вирішувалось питання про необхідність виплати працівнику Служби судової охорони грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у разі звільнення зі служби.

Досліджуючи це питання, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у спеціальному законодавстві, яким урегульовані правовідносини щодо проходження служби співробітниками Служби судової охорони та їхнього соціального захисту, відсутні норми, які би урегульовували питання виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій.

У цих актах указане питання урегульовано у бланкетний спосіб. Тому для розв`язання указаного питання слід застосувати законодавство про відпустки, а саме Закон України «Про відпустки».

Як і в справі № 300/4869/22, у спеціальному законодавстві, яким урегульовані правовідносини щодо проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР (Закон України «Про Державне бюро розслідувань», Положенням № 743), відсутні норми, які би урегульовували питання виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, це питання також урегульовано у бланкетний спосіб і, відповідно, для його розв`язання слід застосувати законодавство про відпустки, а саме Закон України «Про відпустки».

Водночас у постанові від 21.12.2023 у справі № 300/4869/22 Верховний Суд констатував, що дія статті 24 Закону України «Про відпустки» не поширюється на додаткову відпустку учасника бойових дій, а відтак ця відпустка не підлягає грошовій компенсації.

Зазначений вид відпустки не підлягає заміні грошовою компенсацією, а в разі звільнення працівника (учасника бойових дій) грошова компенсація за невикористані дні такої відпустки не виплачується.

Верховний Суд неодноразово, посилаючись на зразкову справу № 620/4218/18 зазначив, що невикористані дні додаткової відпустки для учасників бойових дій, підлягає грошовій компенсації лише для осіб, звільнених з військової служби, під час дії обмежень у використанні додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зокрема, Верховний Суд у таких випадках виходив з того, що у особливий період, який передбачений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, яка діяла до 22.09.2025 ) з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припинено надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки для учасників бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Лише з огляду на те, що військовослужбовці позбавлені можливості скористатися додатковою відпусткою для учасників бойових дій Верховний Суд сформував висновок про необхідність компенсації військовослужбовцям компенсації за невикористану частину додаткової соціальної відпустки, право на яку особа набула за період проходження ними військової служби. Тож такі висновки Верховного Суду сформовані в умовах дії тимчасової норми, яка обмежувала для учасників бойових дій реалізацію права на додаткову відпустку шляхом її безпосереднього використання.

За чинної редакції абзацу 1 пункту 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право підлягає реалізації шляхом надання відпустки, а не шляхом автоматичної заміни її грошовою виплатою. Тобто, наразі законодавець вже скасував встановлені обмеження та відновив механізм реалізації військовослужбовцями права на додаткову відпустку для учасників бойових дій.

На працівників ДБР дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не поширюється, оскільки служба в ДБР навіть на посаді рядового і начальницького складу - не є військовою службою, відповідно обмеження передбачені підпунктами 17-18 статті 10-1 цього Закону (у редакції, яка діяла до 22.09.2025) до працівників ДБР не застосовувались.

Зокрема, у 2021 та 2023 роках ОСОБА_1 використовував свої дні додаткової відпустки для учасника бойових дій, водночас у 2022, 2024 та 2025 роках ОСОБА_1 із відповідними рапортами про надання цієї додаткової відпустки не звертався.

Тож ОСОБА_1 мав можливість реалізувати своє право на відпочинок, проте свідомо у 2022, 2024 та 2025 роках таким правом не скористався.

Натомість додаткова відпустка для учасників бойових дій, на відміну від щорічної, може бути використана лише протягом поточного року. Законодавство не передбачає можливості «накопичення» таких днів або їх перенесення на майбутні періоди. Якщо особа не використала таку відпустку до кінця календарного року, право на неї за цей рік втрачається.

У задоволенні позову просив відмовити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 30 квітня 2026 року відмовлено у клопотанні представника відповідача про розгляд справи у відкритому судовому засіданні.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Як встановлено судом за наданих сторонами доказів, позивач, зокрема, з 02.03.2021 по 08.12.2025 проходив службу у Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Краматорську.

Відповідно до листа відповідача від 09.02.2026 № 13-10-3178/26-кр, позивачем за час служби (в межах спірних правовідносин) використана відпустка як учаснику бойових дій у розмірі 14 днів в 2021 та 2023 роках.

Суд зазначає, що не нарахування позивачу компенсації за невикористані ним дні відпустки як учасником бойових дій за 2022, 2024, 2025 роки не є спірним в цій справі та визнається відповідачем.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСОВУВАВ СУД, ТА МОТИВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року № 794-VIII.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 794-VIII Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Згідно з частиною 1 статті 14 Закону № 794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (частина 2 статті 14 Закону № 794-VIII).

Положеннями частини 5 статті 14 Закону № 794-VIII визначено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону № 794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 20 Закону № 794-VIII умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.

На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

При цьому частиною 6 статті 14 Закону № 794-VIII визначено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743 (далі також - Положення № 743).

Пунктами 81-82 Положення № 743 встановлено, що особи рядового та начальницького складу мають право на такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 5) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 6) відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення).

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань після досягнення п`ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів. Особам рядового та начальницького складу - учасникам бойових дій та прирівняним до них особам надаються щорічні основні відпустки у зручний для них час.

Згідно з пунктом 84 Положення № 743 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у I кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано. Щорічна основна відпустка на прохання особи рядового та начальницького складу може бути поділена на частини за умови, що основна її частина становить 14 календарних днів.

За правилами пункту 89 Положення № 743 додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються особам рядового та начальницького складу на підставах та в порядку, що встановлені законодавством.

Відповідно до пункту 94 Положення № 743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу) та невикористання нею щорічної основної відпустки їй за її бажанням надається невикористана відпустка з подальшим звільненням її із служби.

Датою звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у такому разі є останній день відпустки.

Згідно з пунктами 95-96 Положення № 743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у зв`язку із закінченням строку контракту невикористана нею щорічна основна відпустка за її бажанням може надаватися їй тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк дії контракту. В такому разі строк дії зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки.

За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Особам рядового та начальницького складу, які звільняються із служби за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів, щорічна основна відпустка надається за їх бажанням у році звільнення тривалістю, встановленою цим Положенням.

Згідно з пунктом 97 Положення № 743 відкликання осіб рядового та начальницького складу із щорічної основної відпустки керівником (начальником), який її надав, допускається лише у разі службової необхідності. Невикористана частина щорічної основної відпустки надається в порядку, передбаченому абзацом першим пункту 84 цього Положення.

Відповідно до пункту 99 Положення № 743 особам рядового та начальницького складу, які захворіли під час щорічної основної відпустки або щорічної додаткової відпустки, строк зазначеної відпустки продовжується наказом по особовому складу після їх одужання керівником (начальником), який її надав, на кількість невикористаних днів відпустки за рапортом особи рядового та начальницького складу.

Наказом Державного бюро розслідувань від 12 липня 2022 року № 348 затверджено Інструкцію про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати (далі - Інструкція № 348).

За змістом пункту 3 цієї Інструкції, вона визначає механізм поширення осіб рядового на і начальницького складу Державного бюро розслідувань умов грошового забезпечення, які передбачені для працівників Національної поліції України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Пунктом 8 Розділу ІІІ Інструкції № 348 передбачено, що особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, визначеному на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, премії за поточний місяць та інших виплат передбачених законодавством.

За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із Державного бюро розслідувань.

Положеннями частини 1 статті 12 Закону № 2136-IX встановлено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР установлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення передбачені частиною 1 статті 83 КЗпП України.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

За змістом п. 19 ч. 1 статті 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Тобто, вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Аналіз наведених норм чинного законодавства України (на час звільнення) свідчить про те, що відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2, 19 Закону №504/96-ВР та п. 12 ч. 1ст. 12 Закону № 3551-ХІІ пропорційно часу служби в році звільнення.

Аналогічна позиція наведена у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справах № 420/3971/23, № 380/16768/22 під час розгляду подібних правовідносин сформовано висновок щодо застосування статті 24 Закону № 504/96-ВР та статті 83 КЗпП України - в контексті наявності в осіб, що відносяться до начальницького складу ДБР права на компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за попередні роки служби при звільненні.

Відповідаючи на вказане питання, Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 420/3971/23 зазначив, що особи рядового та начальницького складу ДБР користуються спеціальним правовим захистом, зокрема соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України, з урахуванням положень, встановлених Законом України «Про Державне бюро розслідувань». Однією з таких гарантій є право на відпустки та компенсації за невикористані відпустки.

Закон № 794-VIII, який регулює діяльність ДБР, не містить спеціальних норм щодо надання відпусток чи виплати компенсацій за невикористані дні відпусток при звільненні осіб рядового та начальницького складу ДБР. Водночас цей Закон встановлює, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР регулюється Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року № 743.

Зазначені нормативно-правові акти є спеціальними щодо КЗпП України та Закону № 504/96-ВР, які регулюють трудові відносини підприємств з працівниками в загальному порядку.

Верховний Суд вказав на те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Аналізуючи Положення № 743 (норми спеціального законодавства) в розрізі питання надання відпусток та виплат компенсації за невикористані дні відпусток особам рядового і начальницького складу ДБР при звільненні, Верховний Суд звернув увагу, що норми цього Положення встановлюють спеціальні правила щодо надання відпусток особам рядового та начальницького складу ДБР, зокрема щорічних основних та додаткових відпусток. Ці відпустки повинні використовуватися протягом календарного року, а у виняткових випадках їх можна перенести на I квартал наступного календарного року.

Керівник органу ДБР зобов`язаний забезпечити своєчасну реалізацію права цих осіб на відпочинок.

Однак, якщо особи рядового і начальницького складу ДБР не реалізували своє право на щорічні основні та щорічні додаткові відпустки протягом встановленого строку, Положення №743 не передбачає їх анулювання по закінченню зазначеного строку. У ньому також немає застережень про те, що невикористання відпусток протягом встановленого строку позбавляє осіб рядового і начальницького складу ДБР права на отримання компенсації за всі невикористані дні відпусток, навіть якщо відпустки не були використані у перенесений період.

Навпаки, Положення № 743 допускає перенесення або продовження невикористаних відпусток з об`єктивних причин, наприклад через хворобу, звільнення за віком, станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або закінчення строку контракту, що свідчить про гнучкий підхід законодавця до питання перенесення невикористаних відпусток і визнання можливості накопичення відпусток для осіб, які не змогли реалізувати своє право на відпочинок вчасно.

Пункт 95 Положення № 743 вказує на компенсацію за невикористану відпустку в році звільнення. Однак, це не означає, що особа наділена правом отримати компенсацію лише за відпустку, яка була «надана» в році звільнення, як стверджує скаржник. Важливо розуміти, що йдеться саме про «невикористану» в році звільнення відпустку. Тобто, якщо на момент звільнення у працівника накопичилися дні невикористаної відпустки за попередні роки, можна припустити, що вони підлягають компенсації, адже формально залишаються невикористаними і перебувають у розпорядженні особи на момент звільнення.

Попри це, варто відзначити, що Положення № 743 та Інструкція № 348, які визначають порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ДБР, хоча й передбачають право на отримання компенсації за невикористану відпустку в році звільнення, вони все ж не містять чітких норм, які б регулювали порядок виплати компенсації за дні відпустки, які не були використані в попередні роки.

Недостатня чіткість спеціального законодавства у спірному питанні призводить до ситуації правової невизначеності, яку, за загальним правилом, у тому числі з урахуванням позицій, сформульованих Європейським судом з прав людини, потрібно тлумачити на користь працівника.

Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов`язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін.

Невиконання роботодавцем цього обов`язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат.

У підсумку Верховний Суд у постанові від 14 листопада 2024 року у справі № 420/3971/23, зважаючи на те, що спеціальне законодавство, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, не містить чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, виснував, що до застосуванню у спірних правовідносинах підлягають норми загального трудового законодавства, зокрема КЗпП України та Закону № 504/96-ВР.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 300/598/20, від 14 листопада 2024 року у справі № 380/16768/22, від 14 листопада 2024 року у справі № 420/3971/23, від 29 листопада 2024 року у справі № 560/19513/23.

Враховуючи викладене, суд доходить до висновку, що позивач мав право на компенсацію невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022, 2024, 2025 роки у загальній кількості 42 дні.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням вищенаведеного позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку із чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорськ про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яка полягає у не здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 при звільненні за період роботи з 02.03.2021 по 08.12.2025 грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, передбачену ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів, у загальній кількості 42 календарних дні;

Зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську (місцезнаходження: 84333, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 9, код ЄДРПОУ: 42331094) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) за період роботи з 02.03.2021 по 08.12.2025 грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, передбачену ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» за 2022 рік - 14 календарних днів, за 2024 рік - 14 календарних днів, за 2025 рік - 14 календарних днів, у загальній кількості 42 календарних дні.

Повний текст рішення складено та підписано 30 квітня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Олішевська