Приговор № 136042330, 28.04.2026, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя ОСОБА_1

Справа № 644/3118/25

Провадження № 1-кп/644/281/26

28.04.2026

ВИРОК

іменем України

28 квітня 2026 року Індустріальний районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі: прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_2 захисника адвоката ОСОБА_3 , секретаря с/з ОСОБА_4 , обвинуваченого, розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси, українця, громадянина України, з повною середньою освітою, розлученого, військовослужбовця у військовому званні «солдат», раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України

установив:

ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією у військовому званні «солдат», перебуваючи на посаді - інспектора прикордонної служби 2 категорії - техніка (водія) другої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України, в порушення ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст.ст. 11, 16, 28-32, 37, 16, 49, 129, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Закону України «Про Державну прикордонну службу України», 06.02.2025 приблизно о 22 год. 40 хв., знаходячись в районі н.п. Колодязне Дворічанської ТГ Куп`янського району Харківської області, діючи з прямим умислом в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати бойовий наказ виконуючого обов`язки коменданта першої прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_6 № 471 від 06.02.2025, а саме: вибути на СП «ВАЗ» з метою виконання бойових та спеціальних завдань, доведеного до нього в усному порядку тимчасово виконуючим обов`язки начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) першої прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_1 прикордонного загону підполковником ОСОБА_7 , який був виданий уповноваженою особою у межах своїх повноважень, із дотриманням належної форми і порядку його віддання, а також, ґрунтувався на законі, за змістом не суперечив чинному законодавству та не пов`язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина, чим вчинив непокору - відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_5 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю. Обвинувачений не оспорював фактичні обставини вчиненого злочину у зв`язку з чим, за згодою всіх учасників кримінального провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, при цьомусуд переконався, що обвинувачений цілком розуміє положення, передбачені ч. 3 ст. 349 КПК України, і наслідки на право оскарження вироку, визначені ч. 2 ст. 394 КПК України.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_8 доведена повністю і його дії підлягають кваліфікації за ч. 4 ст. 402 КК України непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає вчинення злочину вперше, щире каяття, відсутність тяжких наслідків. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Відповідно до вимог частини 2 статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а згідно з частиною 2 статі 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до роз`яснень викладених Пленумом Верховного Суду України у постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (статті 12 Кримінального кодексу України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, суд на підставі статті 65 Кримінального кодексу України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами покарання» зазначено, що виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо (Постанова Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 207/5011/14-к (провадження № 51-1985 км 18)).

ОСОБА_5 вчинив тяжкий злочин, раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, продовжує проходити військову службу, наразі має позитивну характеристику, виявляє високий професіоналізм, мужність та героїзм.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Згідно вимог та приписів, що містяться у п. 8 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначення основного покарання, нижче від нижчої межі, встановленої в санкції КК України, може мати місце за наявності кількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Виходячи зі змісту ст. 69 КК України, призначення більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції відповідної норми, можливе лише у тому випадку, коли встановлені по справі обставини, що пом`якшують покарання, настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.

На підставі викладеного, враховуючи засади законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, конкретні обставини вчинення злочину, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, особу обвинуваченого, обставини, які пом`якшують покарання, суд доходить висновку про можливість при призначенні покарання, застосувати положення ч. 1 ст. 69 КК України та призначити ОСОБА_5 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 402 КК України у вигляді позбавлення волі.

Крім того, статтею 58 КК України встановлено, що покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Беручи до уваги викладене вище та клопотання командування військової частини, де проходить службу ОСОБА_5 , суд вважає за доцільне замість покарання у виді позбавлення волі призначити останньому покарання у виді службового обмеження на строк два роки.

Керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, і призначити йому покарання, із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ч. 1 ст. 58 КК України призначене ОСОБА_5 покарання у виді двох років позбавлення волі замінити на покарання у виді службового обмеження для військовослужбовця строком на два роки з відрахуванням в дохід держави 10% із суми грошового забезпечення ОСОБА_5 .

Початок строку відбування ОСОБА_5 покарання обчислювати з дати проголошення вироку 28 квітня 2026 року.

На підставі ст. 72 КК України в строк відбування покарання ОСОБА_5 зарахувати строк тримання під вартою з 13 лютого 2025 року по 14 лютого 2025 року із розрахунку один день позбавлення волі відповідає трьом дням службового обмеження для військовослужбовців.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід у відношенні ОСОБА_5 у виді застави - залишити без змін.

Заставу у сумі 60560 (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) гривень, що внесені 13 лютого 2025 року на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, код отримувача26281249 за квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки #1.94253899.1, після набрання вироком законної сили, повернути ОСОБА_9 .

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через районний суд.

Суддя ОСОБА_1