Решение № 136033657, 27.04.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/24349/25

Провадження № 2/752/2584/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2026 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду міста Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Білас С.В., розглянувши цивільну справу за позовом Управління державної охорони України до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, та виселення зі службової квартири без надання іншого житлового приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

Управління державної охорони України звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, та виселення зі службової квартири без надання іншого житлового приміщення та просить визнати відповідача такою, що втратила право користування житлом за адресою: АДРЕСА_1 , виселити відповідача із вказаного житлового приміщення.

В обгрунтування позову зазначає, що є власником житлової нерухомості, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира за розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.12.2018р. №620 включена до числа службових жилих приміщень позивача. Розпорядженням Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 28.12.2018р. №770 службова квартира надана в користування військовослужбовцю УДО України ОСОБА_2 на родину у складі 2-х осіб, а саме: він, дружина ОСОБА_1 . У подальшому ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвали шлюб, про що ОСОБА_2 повідомив рапортом 21.10.2024р. За Інструкцією про забезпечення житлом в Управлінні державної охорони України, затвердженої наказом УДО України від 16.04.2014р. №232, виселенню із службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення підлягають колишні члени сім`ї військовослужбовця, які проживають/проживали з ним після розірвання шлюбу, у двомісячний строк з дня розірвання шлюбу. У випадку, якщо зазначені особи в добровільному порядку не звільняють службове жиле приміщення, їх виселення проводиться в судовому порядку. Як вказує позивач, відповідачка не виконала вимоги вказаної Інструкції та після розірвання шлюбу із ОСОБА_2 не звільнила займану службову квартиру та не знялася з реєстрації місця проживання. З метою встановлення факту проживання відповідача у квартирі до квартири прибула комісія з представників житлово-побутової комісії, яка зі слів колишнього чоловіка, сусіда та консьєржа під`їзду встановила, що відповідачка не проживає у

квартирі понад рік, про що складено Акт перевірки службових приміщень УДО України від 08.07.2025р. Після встановлення факту непроживання відповідача у квартирі позивач звернувся до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації з листом від 08.07.2025р., в якому просив зняти відповідача з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на що районна адміністрація зазначила у відповіді, що за даними обставинами питання необхідно вирішувати в судовому порядку. Позивач вказує, що відповідачкою в даному випадку порушуються його законні права, як власника квартири, що полягають у можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним майном, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свого права.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07.10.2025 року відкрито провадження у справі за позовом Управління державної охорони України, ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

За зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача направлялись ухвала про відкриття провадження та позовна заява з додатками, які повернулися з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Від третьої особи письмових пояснено щодо заявлених позовних вимог до суду не надійшло.

На підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належить державі, орган державної влади, Управління державної охорони України.

За розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.12.2018р. №620 вказана квартира включена до числа службових

житлових приміщень Управління державної охорони України.

Розпорядженням Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 28.12.2028р. №770 «Про затвердження рішення про надання службової квартири» затверджено рішення керівництва Управління державної охорони України про надання службової однокімнатної квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 на родину з двох осіб, у т.ч.: він, дружина - ОСОБА_1 , 1991 р.н., постановлено видати ордер.

Як вбачається, ОСОБА_2 , військовослужбовцю, видано ордер №124 на право зайняття службового жилого приміщення, сім`я якого складається з 2-х осіб.

Згідно Свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 10.01.2024р., шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано 10.01.2024р., про що складено відповідний актовий запис №10.

Про факт розірвання шлюбу ОСОБА_2 повідомив керівництво позивача рапортом 21.10.2024р.

08.07.2025р. комісією представників житлово-побутової комісії позивача з метою встановлення факту проживання відповідача в службовому приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , складено Акт перевірки службових жилих приміщень УДО України, за яким було встановлено, що у вказаній квартирі знаходися військовослужбовець УДО України ОСОБА_2 , проживає один, громадянка ОСОБА_1 за вказаною адресою не проживає; зі слів ОСОБА_2 , колишня дружина ОСОБА_1 не проживає у квартирі з початку 2024р.; сусід квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_3 на запитання, чи проживає ОСОБА_1 у зазначеній квартирі, повідомив, що не бачив її з початку 2024р.; також було опитано консьєржа під`їзду №4, де знаходиться дана квартира, ОСОБА_4 , яка на запитання, чи проживає ОСОБА_1 у квартирі, повідомила, що вона не проживає понад рік.

У відповідності до п. 1.5. Інструкції про забезпечення житлом в Управлінні державної охорони України, затвердженої наказом Управління державної охорони України від 16.04.2014р. №232 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.05.2014р. за №470/25247, чинної на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими жилими приміщеннями відповідно до вимог законодавства України.

Відповідно до п. 5.1. Інструкції службовими жилими приміщеннями забезпечуються військовослужбовці Управління державної служби України та члени їх сімей, які проживають разом із ними, у разі відсутності за місцем проходження служби житла для постійного проживання, а також військовослужбовці, які за місцем розташування підрозділу Управління державної охорони України, в якому вони проходять військову службу, хоча й забезпечені жилим приміщенням, але потребують поліпшення житлових умов.

Згідно з п. 5.12. Інструкції користування службовими жилими приміщеннями здійснюється відповідно до вимог Житлового кодексу Української РСР та інших нормативно-правових актів.

Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися

і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Маккенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2008 року, пункт 50, "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).

Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації в національному праві. Тому чи є "житлом" місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, що його власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири (частина перша статті 118 Житлового кодексу).

Згідно з частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст. 60 Житлового кодексу користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Відповідно до ст. 71 Житлового кодексу при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести

місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Статтею 72 Житлового кодексу визначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Як встановлено судом, відповідач квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , не користується починаючи з 2024р., не цікавиться її утриманням.

За таких обставин та враховуючи наведене вище, відповідачка підлягає визнанню такою, що втратила право користування квартирою.

Стосовно вимоги про виселення слід зазначити наступне.

Ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із вимог ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За п. 5.14. Інструкції виселенню зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення підлягають колишні члени сім`ї військовослужбовця, які проживають/проживали з ним після розірвання шлюбу, у двомісячний строк з дня розірвання шлюбу. У випадку, якщо зазначені особи в добровільному порядку не звільняють службове жиле приміщення, їх виселення проводиться у судовому порядку.

З Акту від 08.07.2025р., складеного комісією позивача, вбачається, що відповідачка не проживає у квартирі з початку 2024р., тобто в добровільному порядку звільнила службове жиле приміщення, з огляду на що позовні вимоги в частині виселення відповідача не підлягають до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного

строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відтак, з огляду на встановлені судом обставини, а також наявні в матеріалах докази, враховуючи норми закону, які регулюють спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 133, 141, 259, 264, 265, 274 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Управління державної охорони України до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, та виселення зі службової квартири без надання іншого житлового приміщення задовольнити частково.

2. Визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за адресою: АДРЕСА_1 .

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління державної охорони України 3 028,00 (три тисячі двадцять вісім грн. 00 коп.) грн. судового збору.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: Управління державної охорони України (01024, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 8, код ЄДРУОУ 00037478).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Третя особа: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3

Повний текст рішення суду складений та підписаний 27.04.2026р.

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА