Решение № 136017209, 27.04.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/2500/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової часини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати відмову відповідача, оформлену листом від 14.01.2026 року у звільненні з військової служби у запас позивача про звільнення з військової служби на підставі підп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за сестрою ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи;

- зобов`язати відповідача звільнити з військової служби у запас позивача про звільнення з військової служби на підставі підп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за сестрою ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Посилається на те, що він є військовослужбовцем та проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді номера обслуги 2 мінометного взводу мінометної батареї 1 загону спеціальних операцій у військовому званні солдат. Вказав, що 22.10.2025 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом та необхідними додатками про звільнення з військової служби за підп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за рідною сестрою, ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду. Листом відповідача від 14.01.2026 року №2496/414 відмовлено у задоволенні рапорту позивача, мотивуючи тим, що доданий Акт обстеження сімейного стану від 10.09.2025 року складений із порушенням процедури та строків, визначених Наказом МОУ №170, не містить підпису голови комісії, ґрунтується виключно на поданих позивачем документах без належної перевірки через державні реєстри, а також вказує на фактичне здійснення догляду військовослужбовцем, що є об`єктивно неможливим під час проходження ним служби. Позивач уважає дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби відповідно до підп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» неправомірними та такими, що порушують його законні права та інтереси. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він посилається на те, що 28.10.2025 року на адресу Військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт позивача про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за рідною сестрою, яка є особою з інвалідністю II групи. За результатами розгляду рапорту листом від 14.01.2026 року позивачу було відмовлено у звільненні. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що наданий позивачем висновок ЛКК від 04.08.2025 року №972 про потребу у постійному сторонньому догляді був дійсний лише протягом 6 місяців (до 04.02.2026 року), що суперечить суті «постійного догляду», який має бути безперервним та безстроковим. Крім того, доданий до рапорту Акт обстеження сімейного стану від 10.09.2025 не відповідає вимогам п.14.30 Інструкції №170, оскільки складений не за встановленою формою (додаток 23), без належно утвореної комісії та без перевірки відомостей через державні реєстри щодо відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Відповідач наголошує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на запит Військової частини не провів належну перевірку сімейного стану позивача, а лише повторно надіслав старий акт. За таких обставин, вважає, що позивачем не було підтверджено належними документами відсутність інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення, здатних здійснювати постійних догляд, а також саму потребу у постійному догляді на момент прийняття рішення. У зв`язку з цим, відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою судді від 16.02.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації на посаді номера обслуги 2 мінометного взводу мінометної батареї 1 загону спеціальних операцій, куди він був зарахований згідно з наказом командира від 15.10.2025 року №326 у військовому званні солдат.

22.10.2025 року позивач звернувся до відповідача з рапортом (вх.№1/8/10531 від 28.10.2025 року), у якому просив звільнити його з військової служби у запас згідно з підп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: «необхідність здійснювати постійний догляд за рідною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю II групи».

До рапорту позивачем додано такі документи: копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчені копії свідоцтв про народження ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; довідку з місця проживання про склад сім`ї і прописки від 19.08.2025 року №193, видана ТОВ «Управлінська компанія «Комфорт»; нотаріально засвідчену копію паспорту ОСОБА_2 ; копію паспорту ОСОБА_4 ; виписку з рішення Сихівського районного суду про розірвання шлюбу від 12.08.2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ; нотаріально засвідчену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №616231 від 27.07.2022 року; нотаріально засвідчену копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 № НОМЕР_2 від 10.04.2024 року; копію висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу від 04.08.2025 року №972, дійсного до 04.02.2026 року; акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) від 10.09.2025 року; нотаріально засвідчену копію свідоцтва про смерть ОСОБА_7 (мати позивача); нотаріально засвідчену копію свідоцтва про смерть ОСОБА_8 (батько позивача); нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (племінниця позивача).

28.10.2025 року, Військова частина НОМЕР_1 надіслала начальнику ІНФОРМАЦІЯ_4 запит про перевірку сімейного стану військовослужбовця.

У відповідь на вищевказаний запит начальник ІНФОРМАЦІЯ_4 супровідним листом від 29.10.2025 року №25308 надіслав акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) від 10.09.2025 року №21945 (тобто той, який вже надавався військовослужбовцем до рапорту про звільнення).

Крім того, 04.11.2025 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до КНП «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» із письмовим запитом №2496/6290 щодо надання інформації про підтвердження або спростування видачі висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №972 від 04.08.2025 року про потребу ОСОБА_2 в постійному сторонньому догляду.

Листом КНП «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» від 09.01.2026 року №100д, який надійшов на адресу відповідача 03.02.2026 року, підтверджено видачу запитуваного висновку.

За результатами розгляду рапорту Військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу у звільненні з військової служби у запас на підставі підп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відмова обґрунтована тим, що поданий висновок ЛКК про потребу у догляді був виданий лише на 6 місяців (до 04.02.2026), що не підтверджує потребу у постійному (безстроковому) догляді. Також відповідач зазначив, що доданий до рапорту акт обстеження сімейного стану не відповідає вимогам Інструкції №170 (складений не за формою додатка 23), а проведена ІНФОРМАЦІЯ_1 перевірка була формальною, оскільки не підтвердила належним чином відсутність інших осіб, здатних здійснювати такий догляд. Позивачу було запропоновано повторно подати рапорт із документами, що відповідають чинному законодавству.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні з військової служби на підставі підп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-ХІІ (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частинами 1 та 5 ст.1 цього Закону визначено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

За змістом ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом (ч.2 ст.2).

Згідно з ч.ч.3 і 4 ст.2 Закону №2232-ХІІ, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №2232-ХІІ, правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє до тепер.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 року постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені ч.4 цієї статті.

Пунктом 1 визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а п.2 - під час воєнного стану.

Відповідно до підп.«г» п.2 ч.4 цієї статті, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Так, згідно з абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, серед іншого, під час дії воєнного стану:

необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Таким чином, військовослужбовець має право на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану на підставі абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ за наявності одночасно таких умов:

1) наявність члена сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I чи II групи;

2) необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I чи II групи;

3) відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.

Частиною 7 ст.26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року №1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Так, у додатку 19 цієї Інструкції визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Згідно підп.28 п.5 Додатку 19, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): інвалідність такої особи, її потребу в постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року №946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, про потребу в постійному догляді;

Суть спірних правовідносин полягає у тому, що позивач, будучи військовослужбовцем, призваним по мобілізації в особливий період, звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4, абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, а саме, за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за рідною сестрою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю II групи. Проте вказаний рапорт відповідач не задовольнив і позивача не звільнив, оскільки поданий висновок ЛКК про потребу у догляді був виданий лише на 6 місяців (до 04.02.2026), що не підтверджує потребу у постійному (безстроковому) догляді. Також відповідач зазначив, що доданий до рапорту акт обстеження сімейного стану не відповідає вимогам Інструкції №170 (складений не за формою додатка 23), а проведена ІНФОРМАЦІЯ_1 перевірка була формальною, так як не підтвердила належним чином відсутність інших осіб, здатних здійснювати такий догляд.

Даючи оцінку вказаним аргументам, суд враховує наступне.

Як видно з матеріалів справи, позивачем підтверджено виконання усіх трьох умов, визначених абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ. Зокрема:

1) наявність члена сім`ї другого ступеня споріднення з інвалідністю I чи II групи підтверджується нотаріально засвідченими свідоцтвами про народження позивача і його сестри (рідні брат і сестра), а також довідкою МСЕК серії 12ААВ №616231 від 27.07.2022 року та пенсійним посвідченням ОСОБА_2 , в яких зафіксовано II групу інвалідності;

2) необхідність здійснення постійного догляду підтверджується висновком ЛКК від 04.08.2025 року №972, яким констатовано потребу у постійному сторонньому догляді за особою з інвалідністю II групи внаслідок психічного розладу. Зазначений документ виданий за формою, затвердженою Наказом МОЗ України від 31.07.2013 року №667 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин);

3) відсутність інших осіб, здатних здійснювати постійний догляд, підтверджується сукупністю таких документів: свідоцтвами про смерть батька і матері позивача (відсутність батьків як членів сім`ї першого ступеня споріднення сестри); рішенням суду про розірвання шлюбу, що підтверджує відсутність чоловіка; свідоцтвом про народження племінниці 2008 р.н. (дочка сестри є неповнолітньою та не може бути опікуном); актом обстеження сімейного стану від 10.09.2025 року.

Щодо аргументів відповідача про «строковість» висновку ЛКК від 04.08.2025 року №972, виданого до 04.02.2026 року.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 року у справі №120/1909/23 визначив, що поняття «постійний догляд» означає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, без будь-якого часового обмеження та суцільним порядком. Однак цей правовий висновок стосується змісту самого догляду, а не строку дії документа, що його підтверджує. Строковість висновку ЛКК обумовлена медичними та організаційними причинами - необхідністю переогляду стану здоров`я особи з інвалідністю, а не свідчить про те, що потреба у догляді є тимчасовою.

Суд зазначає, що положення абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ та підп.28 п.5 Додатку 19 Інструкції №170 не містять вимоги про те, що висновок ЛКК щодо потреби у постійному догляді повинен бути виданий без зазначення строку дії. Закон вимагає наявності відповідного висновку компетентної медичної установи і такий висновок позивачем був наданий. Жодна норма чинного законодавства не передбачає, що строковий висновок ЛКК є неналежним доказом потреби у постійному догляді.

Крім того, суд враховує, що на момент подання рапорту (22.10.2025 року) та на момент прийняття оспорюваного рішення (14.01.2026 року) висновок ЛКК від 04.08.2025 року №972 був чинним. При цьому, відповідач звертався до КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» із запитом щодо підтвердження видання вказаного документу. Листом КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» від 09.01.2026 року №100д підтверджено видачу висновку.

Відтак, вказаний аргумент відповідача не може вважатися належним обґрунтуванням відмови.

Щодо невідповідності акту обстеження сімейного стану від 10.09.2025 року суд звертає увагу, що саме ІНФОРМАЦІЯ_1 є належним та уповноваженим суб`єктом, на який законом покладено обов`язок перевірки сімейного стану військовослужбовців та складання відповідних актів.

На запит відповідача від 28.10.2025 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 супровідним листом від 29.10.2025 року №25308 надіслав акт обстеження сімейного стану від 10.09.2025 року №21945, тобто підтвердив його актуальність та достовірність.

Поряд з тим, відповідач не наводить жодних конкретних відомостей, які б спростовували зміст цього акта або свідчили про наявність осіб, здатних здійснювати догляд за сестрою позивача, - натомість обмежується загальними посиланнями на формальну невідповідність документа вимогам додатка 23 Інструкції №170.

Водночас суд зауважує, що порушення вимог щодо форми акта, якщо воно і мало місце, то таке є наслідком діяльності уповноваженого органу, а не самого військовослужбовця, а відтак не може бути підставою для відмови позивачу у реалізації його законного права на звільнення. Перекладення наслідків недоліків у роботі ІНФОРМАЦІЯ_6 на самого військовослужбовця суперечить принципу верховенства права та правовим позиціям Верховного Суду щодо неприпустимості позбавлення особи законних прав унаслідок формальних порушень, допущених не з її вини.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем дотримано порядок звернення із рапортом про звільнення та надано документи, які в своїй сукупності підтверджують наявність усіх підстав для звільнення з військової служби, передбачених абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ. Відмова відповідача ґрунтувалася виключно на формальних підставах і не відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України щодо обґрунтованості та пропорційності рішень суб`єктів владних повноважень.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Стосовно компетенції відповідача щодо прийняття рішення про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , суд звертає увагу на таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Згідно з ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04.09.2021 року у справі №320/5007/20, від 14.09.2021 року у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 року у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 року у справі №380/13558/21.

Також суд ураховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 року у справі №806/965/17 та від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, рапорт позивача був розглянутий відповідачем з урахуванням долучених позивачем документів і в його задоволенні відмовлено.

Незаконність цієї відмови підтверджено судом і не спростовано відповідачем.

Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.

Зважаючи на це та враховуючи, що норми підп.«г» п.2 ч.4 ст.26, абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ містять імперативний припис, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, серед іншого, під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (тобто відсутня дискреція щодо прийняття рішення за наявності цих обставин - звільняти чи не звільняти), суд уважає, що обраний спосіб захисту порушеного права позивача є ефективним і відповідає завданню адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція щодо звільнення з військової служби викладена Верховним Судом у постанові від 24.04.2024 року у справі №140/12873/23 і суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то згідно з п.12 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Стосовно клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням відповідачем судового рішення, шляхом зобов`язання у встановлений судом строк подати звіт про його виконання, суд зазначає, що зобов`язання сторони надати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не обов`язком. Вимога щодо подачі звіту про виконання судового рішення слугує стимулюючим засобом для його виконання. Оскільки матеріали справи не містять жодного доказу того, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення у цій справі, тому відсутні обґрунтовані підстави для зобов`язання відповідача подати суду такий звіт.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом від 14.01.2026 року №2496/414, щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за рідною сестрою, ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.

Зобов`язати Військову часину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ,; РНОКПП: НОМЕР_4 ) на підставі підп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за рідною сестрою, ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.