Постановление суда № 135993744, 23.04.2026, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

УХВАЛА

про відмову у відводі

23 квітня 2026 рокуСправа № 495/3722/20 Номер провадження 1-кс/495/777/2026

Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

заявниці захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгороді-Дністровському заяву захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_3 про відвід судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_4 від розгляду справи №495/3722/20,

В С Т А Н О В И Л А:

23.04.2026 до суду надійшла заява захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_3 про відвід судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_4 від розгляду справи №495/3722/20 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.

Заява мотивована тим, що розгляд справи по суті має здійснюватися судом, стосовно якого відсутні обставини, передбачені, зокрема, п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, тобто інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості судді

Водночас, оскільки законодавець не індивідуалізує у п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України всі можливі фактичні підстави, здатні поставити під сумнів неупередженість судді, а охоплює їх узагальненим формулюванням інші обставини, відповідний припис оперує оціночною категорією.

Таким чином зміст цього припису підлягає розкриттю крізь значення неупередженості суду як необхідної умови справедливого судового розгляду.

У значенні п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України сумнів у неупередженості судді виникає тоді, коли обставини конкретного кримінального провадження об`єктивно дають підстави вважати, що суд не зберігає тієї процесуальної безсторонності, яка є необхідною для належного розгляду справи. Такий сумнів може випливати не лише з прямих проявів упередженого ставлення, а й зі способу здійснення судом своїх повноважень у провадженні, якщо цей спосіб об`єктивно свідчить про втрату рівної процесуальної дистанції до сторін.

У цій справі сумнів у неупередженості суду пов`язаний саме з тим, як суд поставився до реалізації стороною захисту її процесуальних прав, оскільки забезпечення стороні захисту реальної можливості користуватися наданими законом правами є одним із практичних проявів судової безсторонності та процесуальної рівноваги сторін.

Наслідки зміни складу суду, кадрових рішень щодо суддів, затримок у призначенні засідань або недоліків у процесуальній комунікації не можуть оцінюватися поза тим, як саме суд організовував провадження (адже сторона захисту не визначає склад суду, не впливає на кадровий потенціал та можливості, не здійснює автоматизований розподіл справ, не призначає судові засідання і не забезпечує повідомлення учасників. Тому перед оцінкою поведінки сторони захисту належить з`ясувати, чи були самим судом створені такі процесуальні умови, за яких участь захисту у провадженні була реально можливою.

Зокрема, матеріали справи, до яких захиснику було надано доступ через Електронний суд показують, що обставини, які вплинули на можливість його подальшого розгляду, виникали саме на рівні організації судового розгляду.

Так, 30.06.2020 до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КПК.

Матеріали кримінального провадження були розподілені на суддю ОСОБА_6 , якого, однак, невдовзі було відсторонено певну кількість разів від здійснення правосуддя, у звязку із притягненням до кримінальної відповідальності (рішення ВРП № 2156/0/15-21 від 04.11.2021 р.; рішення ВРП № 163/0/15-24 від 23.01.2024 р. ; рішення № 630/0/15-24 від 05.03.2024 р.)

Після цього протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2024 головуючою у кримінальному провадженні було визначено суддю ОСОБА_7 .

Після визначення нового головуючого подальший рух провадження вже залежав від того, чи зберігався у суду кадровий та інший ресурс для продовження розгляду.

Зокрема, з 31.12.2024 у провадженні Вищої ради правосуддя перебували матеріали подання ВККСУ з рекомендацією від 04.12.2024 № 226/ко-24 про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

25.03.2025 рішенням ВРП № 615/0/15-25 таке звільнення було здійснено.

За таких обставин друга з дат, про які було повідомлено сторону захисту, а саме 08.05.2025 втратила свою актуальність у зв`язку зі звільненням судді, після чого подальша процесуальна перспектива призначення справи до розгляду опинилася в залежності від кадрового стану суду, який в умовах фактичного вичерпання суддівського ресурсу не міг бути спрогнозований чи визначений захисником наперед.

Наведену хронологію захисник вважає важливою, оскільки вона дає змогу розмежувати процесуальну поведінку сторін і ті обставини, що виникли всередині самої судової інституції. Якщо рух справи ускладнюється внутрішніми кадровими процесами в суді, зокрема перебуванням провадження у судді ОСОБА_6 , його неодноразовим відстороненням від здійснення правосуддя, подальшою передачею справи іншому головуючому, розглядом питання про звільнення цього судді та наступним припиненням його повноважень, оцінка участі сторони захисту не може здійснюватися у відриві від того, що подальший рух справи залежав не стільки від дій учасників провадження, скільки від процедурної та кадрової спроможності суду забезпечити її розгляд.

У такій ситуації значення має чи могла сторона захисту об`єктивно прогнозувати розвиток справи та чи забезпечував суд передбачуваність власних процесуальних дій.

Власне, зміст гарантій, що випливають зі статті 6 Конвенції, полягає саме в тому, що права сторони мають бути не теоретичними чи ілюзорними, а практичними й ефективними. На це звернув увагу і Верховний Суд у постанові від 16.12.2020 у справі № 214/5587/17, з якого витікає, що право на розгляд справи втрачає зміст, якщо сторону не повідомлено про судове засідання таким чином, щоб вона мала реальну можливість з`явитися та скористатися своїми процесуальними правами. Отже, організація руху справи впливає на наслідки у тій мірі, наскільки вона забезпечує або, навпаки, ускладнює реальну участь сторони в провадженні.

Таким чином, після прийняття матеріалів справи до нового складу суд уже володів інформацією про попередній перебіг провадження та наявні в ньому процесуальні ускладнення, зокрема щодо викликів із реалізацією стороною захисту прав, передбачених ч. 2 ст. 303 КПК України, проблем із доступу до дистанційного ознайомлення з матеріалами та питаннями технічної можливості одночасної участі кількох учасників у режимі відеоконференції, що зумовлювало для сторони захисту додаткові витрати, пов`язані з прибуттям до суду. Тому об`єктивний аналіз цих обставин дає підстави стверджувати, що поведінка сторони захисту не свідчила про втрату інтересу до розгляду справи, а натомість була зумовлена системним накопиченням організаційних і процесуальних збоїв у роботі суду.

Саме з огляду на таку процесуальну історію справи презюмування пасивності сторони захисту є безпідставним. Навпаки: обумовлена попереднім перебігом справи дезорганізованість її процесуального руху робить цілком логічним і необхідним належне повідомлення сторони захисту про продовження розгляду та відновлення для неї зрозумілого і передбачуваного процесуального зв`язку зі справою.

З цієї точки зору питання організації руху справи природно переходить до питання виклику учасників і комунікації зі стороною захисту. У цьому аспекті належить оцінити, чи забезпечив суд належне повідомлення про судові засідання та процесуальні умови для реальної участі захисту в розгляді. Саме в цій площині відповідні обставини набувають значення для оцінки такої практики як такої, що наближається до зовнішньо об`єктивованої прихильності до сторони обвинувачення та прискіпливості до сторони захисту, навіть якщо це виявляється не прямо, а в завуальованій формі - через зовні коректні мотивування, які, однак, на практиці обертаються принципово зневажливим ставленням до процесуальних прав захисту та впливу на репутацію особи, яка заявляє про свій намір доводити невинуватість щодо тверджень сторони обвинувачення з приводу причетності до вчинення кримінального правопорушення.

КПК України визначає належний виклик як доведення змісту повістки до відома учасника провадження у спосіб, передбачений законом.

Так, ч. 1 ст. 135 КПК України передбачає для цього вручення повістки, надсилання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, виклик по телефону або телеграмою, а частина 9 цієї ж статті вимагає завчасного повідомлення особи з наданням часу, необхідного для підготовки та прибуття. Разом із тим, ст. 136 КПК України пов`язує належність повідомлення з наявністю підтвердження вручення повістки або ознайомлення з її змістом іншим шляхом.

У цьому зв`язку показовим є й підхід ст. 138 КПК України, яка прямо відносить несвоєчасне одержання повістки до поважних причин неприбуття: отже, якщо навіть несвоєчасне отримання виклику виключає негативні процесуальні наслідки для особи, то тим більше їх не може спричиняти відсутність належного підтвердження отримання повістки або фактичне неодержання її змісту взагалі. Саме тому статті 139 і 142 КПК України допускають грошове стягнення і привід лише за умови, що особу було викликано у встановленому законом порядку і це підтверджено належними даними.

Тобто, вирішальне значення має підтверджене доведення інформації про судове засідання до відома учасника провадження. Формування повістки в матеріалах справи, її друк та долучення до томів або технічне створення електронного документа відображають внутрішній процес діловодства, але не підтверджують повідомлення учасника в процесуальному значенні. Використання підсистеми «Електронний суд» також потребує оцінки через приписи статей 135 і 136 КПК України, тобто через спосіб доведення повістки до відома особи і наявність даних, які підтверджують її отримання або ознайомлення з її змістом.

Водночас, захисник звертає увагу на те, яким чином суд забезпечував фактичний зв`язок зі стороною захисту після зміни складу суду.

Зокрема. Ще 11.02.2025 захисник звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду та про дистанційне ознайомлення з матеріалами справи.

Із надходженням такої заяви до суду виник обов`язок, прямо передбачений п. 130 Положення про порядок функціонування окремих підсистем ЄСІТС, а саме забезпечити сканування матеріалів справи у паперовій формі, що перебували в суді, та долучити їх до матеріалів електронної судової справи. Отже, з цього моменту належна комунікація зі стороною захисту вже полягала у забезпеченні доступу сторони захисту до наявних матеріалів.

Значення цієї обставини посилюється тим, що кримінальне провадження розглядалося у трьох складах суду. Тобто, заява про дистанційне ознайомлення була адресована ще попередньому складу суду, однак фактично реалізована вже новим складом і лише 13.03.2026, коли до електронного кабінету захисника були завантажені окремі відскановані документи. Наведене вказує на необхідність оцінки того, чи забезпечив суд упродовж усього періоду перебування матеріалів у його провадженні безперервну та належну комунікацію зі стороною захисту, достатню для її реальної участі в розгляді..

Водночас, показовою захисник вважає і саму часово-процесуальну конструкцію цієї ситуації: між ухвалою про привід від 10.12.2025 та фактичним скануванням матеріалів 13.03.2026 минуло більше трьох місяців. Отже, дії, які суд зрештою виявився спроможним виконати, були здійснені лише після застосування примусового процесуального заходу. Це закономірно ставить питання, що саме заважало зробити те саме раніше. За відсутності зрозумілого пояснення така послідовність набуває ознак процесуального абсурду: стороні захисту спочатку інкримінується неналежна процесуальна поведінка, а вже потім їй надається доступ до матеріалів, без якого повноцінний процесуальний зв`язок зі справою є неможливим.

Окремого значення в такій послідовності набуває і те, що протокол судового засідання і технічний запис, за якими можна було б перевірити фактичний перебіг відповідного розгляду, до електронного кабінету не були завантажені. У такому стані матеріалів сторона захисту позбавлена можливості простежити, яким саме чином суд дійшов висновку про належну поінформованість захисника й обвинуваченого, які дані для цього були використані та чи існували вони у провадженні на момент ухвалення відповідних процесуальних рішень.

Ця невизначеність ще більше посилюється тим, що після надходження матеріалів до нового складу суду суд жодного не зв`язувався із захисником, хоча його контактні дані постійно були наявні в матеріалах справи та прямо зазначалися у клопотаннях від 17.05.2023, 20.06.2023, 12.07.2023, 03.10.2023 та 11.02.2025.

Тобто, проблема полягає у тому, що між вимогою закону про підтверджене доведення виклику до відома учасника і фактичним станом комунікації у справі утворився розрив, наслідки якого були покладені на сторону захисту. Коли за таких умов сумніви, породжені самим порядком організації провадження, тлумачаться не на користь забезпечення права на захист, а проти сторони захисту, це об`єктивно формує враження упередженого підходу суду.

Щодо подальшого руху справи і постановлення ухвал в умовах процесуальних недоліків в організації судом комунікації зі стороною захисту

У цьому контексті належний виклик учасника, забезпечення процесуальної комунікації з ним і доступу до матеріалів справи не можуть вважатись чи розглядатись на рівні простих технічних супутніх дій, будучи необхідними передумовами подальшого судового розгляду та постановлення процесуальних рішень. Відтак, якщо провадження просувається швидше, ніж суд забезпечує стороні захисту реальну можливість участі, це означає, що подальші процесуальні рішення ухвалюються без належного забезпечення права на захист.

Наслідком цього стало те, що захист потрапляє у становище, несумісне з презумпцією невинуватості: замість участі у перевірці доведеності обвинувачення - зусилля тепер мають витрачатись на спростування припущень про недобросовісність власної поведінки та на захист доброго імені обвинуваченого. Такий процесуальний зсув є неприйнятним, оскільки відповідні сумніви були породжені не поведінкою обвинуваченого, а недоліками в організації роботи суду, які не перебувають із ним у причинно-наслідковому зв`язку. Тобто, наразі на захист фактично безпідставно покладено обов`язок нейтралізувати наслідки процесуальних збоїв, що, однак, не відповідає ані змісту презумпції невинуватості, ані обов`язку держави забезпечити належну правову процедуру.

Найбільш виразно це проявилося під час вирішення питання про привід, яке, як убачається з матеріалів, начебто розглядалося 10.12.2025.

Так, статті 139 і 142 КПК України пов`язують застосування наслідків неявки та постановлення ухвали про привід із встановленням виклику особи у визначеному законом порядку, наявністю підтвердження вручення повістки або ознайомлення з її змістом іншим шляхом, а також із з`ясуванням причин неявки. Кожна ухвала в цій частині спирається на попередньо сформовані процесуальні передумови. За розірваної комунікації із захистом постає питання вже про саму наявність таких передумов у справі.

У межах цього провадження послідовність, навпаки, набула зворотного характеру: держава в особі її органів, наділених повноваженнями ініціювати, підтримувати і процесуально забезпечувати застосування найбільш інтенсивних засобів кримінально-правового примусу як ultima ratio, вже привела в дію цей апарат стосовно особи, яка не визнає заявлених щодо неї тверджень, тоді як зв`язок із захистом, доступ до матеріалів і можливість належно реагувати на процесуальні дії залишалися не отримали належного забезпечення. За такого руху справи тягар організації провадження зміщується на сторону захисту. Саме ця обставина характеризує спосіб здійснення судом своїх повноважень і формує сумнів у збереженні процесуальної рівноваги між судом і стороною захисту.

У цій же площині захисник бачить і прийняття судом до розгляду усного клопотання прокурора про привід. Такий спосіб ініціювання питання не узгоджується зі змістом та останнім абзацом ч. 1 ст. 141 КПК України, оскільки наведена норма передбачає подання клопотання, до якого додаються копії матеріалів, якими прокурор обґрунтовує свої доводи.

Отже, йдеться про процесуальну ініціативу, що має існувати у письмовій формі, мати визначений зміст, матеріальний носій та додатки, доступні для перевірки судом і учасниками провадження.

Прийняття ж до розгляду усного звернення замість належно оформленого клопотання, за відсутності у матеріалах справи протоколу та аудіозапису відповідного засідання, створює обґрунтований сумнів у дотриманні судом належної процесуальної дистанції та безсторонності при вирішенні цього питання.

Проаналізувавши відскановані матеріали, захисник акцентує увагу, що у цьому провадженні посилання на «розумну обачність» не підтверджує належності процесуальної основи, а маскує її відсутність. Ним прикривається перекладення на сторону захисту наслідків неналежної комунікації суду, несвоєчасного надання доступу до матеріалів справи та подальших рішень, ухвалених уже за таких умов.

Саме в цьому захисник убачає ключову неспроможність такого мотивування. Як уже неодноразово зазначалося вище, приписи КПК України, що регулюють виклик, повідомлення, перевірку причин неприбуття та застосування відповідних процесуальних наслідків, вимагають встановлення конкретних процесуальних обставин у справі. Проте замість цього у мотивуванні використовується узагальнена формула про належну уважність сторони до перебігу провадження, що покликано змінити сам кут оцінки: замість з`ясування того, чи суд забезпечив виклик і комунікацію у передбачений законом спосіб, у центр ставиться питання про те, чи достатньо активно поводився захист. У результаті теза про розумну обачність починає працювати як інструмент покладення на захист наслідків тих недоліків в організації провадження, за які відповідає суд.

Це саме зміщення простежується і в посиланні суду на рішення рішення ЄСПЛ у справі Ponomaryov v. Ukraine, використане в мотивуванні ухвали про привід і загалом для покладення негативних процесуальних наслідків на сторону захисту.

Для захисника в цьому ж ряду і не менш промовисто виглядає реакція суду на участь прокурора ОСОБА_8 , який не входив до групи прокурорів, визначених керівником органу прокуратури для здійснення процесуального керівництва у даному кримінальному провадженні, і про якого сторона захисту дізналась лише з ухвали про привід. Постанова, яка дозволяла б перевірити повноваження цього прокурора та правові підстави його участі саме у даному провадженні, відсутня серед матеріалів, наданих захисту для дистанційного ознайомлення. Тобто, наразі захист не має можливості встановити ні наявність відповідного процесуального рішення, ні його зміст. Попри це, судячи з тексту завантажених ухвал, участь прокурора була сприйнята судом як належна і не викликала потреби у процесуальній перевірці.

Саме в цьому захисник убачає прояв лояльності суду до сторони обвинувачення. Тому спокійне ставлення суду до участі прокурора за відсутності у наданих захисту матеріалах процесуального рішення, яке дало б змогу перевірити правові підстави такої участі, захисник розцінює як показову нерівність процесуальної дистанції до сторін

Таким чином, приймаючи до уваги усе вищевикладене, вважає заявлений відвід обґрунтованим.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2026 суддею із розгляду заяви про відвід визначено суддю ОСОБА_1 .

Судове засідання з розгляду заяви призначене на 23.04.2026 о 14:00 год.

Суддя ОСОБА_4 у судове засідання не прибув, пояснень не надав, про дату, час та місце розгляду заяви був повідомлений, що вбачається із запису в довідковому листі. Беручи до уваги те, що суддя повідомлений належним чином про час та місце розгляду заяви про відвід, у судове засідання не з`явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подав, вважаю можливим провести розгляд без участі судді, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.

У судовому засіданні заявник адвокат ОСОБА_3 підтримала заяву про відвід судді та наполягала на її задоволенні, акцентуючи увагу на тому, що основною метою заявленого відводу є усунення обґрунтованого сумніву в безсторонності суду та забезпечення подальшого розгляду справи судом, здатним викликати у сторін довіру, необхідну для здійснення правосуддя.

Заслухавши думку заявника, дослідивши справу № 495/3722/20, заяву про відвід судді, мотиви та обґрунтування, на які посилається захисник як на підставу для відводу, суддя доходить такого висновку.

Частиною 1 статті 129 Конституції України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Згідно з ч. 1. ст. 1 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом.

Стаття 2 цього Закону передбачає що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, кожен громадянин має право не на будь-який, а на справедливий судовий розгляд і не будь-яким, а безстороннім судом.

За положеннями п. 1 ч. 7 ст. 56 вказаного Закону суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Судді мають неухильно дотримуватися засад кримінального провадження, закріплених ст. 7 КПК України, маючи на увазі, що їх порушення дає об`єктивні підстави для сумніву у неупередженості та безсторонності суду.

У відповідності до ч. 1 ст. 21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Статтею 75 КПК України визначаються підстави, які виключають участь судді в кримінальному провадженні.

Зокрема суддя не може брати участь у кримінальному провадженні:

1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім`ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;

2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;

3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;

5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.

У складі суду, що здійснює судове провадження, не можуть бути особи, які є родичами між собою.

Згідно із ч. 1 ст. 80 Кримінального процесуального кодексу України, за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов`язані заявити самовідвід.

Подаючи до суду заяву про відвід захисник покликається на п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, вважаючи, що існують інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості судді ОСОБА_4 . Надаючи оцінку доводам заяви, виходжу з такого.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Важливу роль у розробці критеріїв неупередженості (безсторонності), як складової права на справедливий судовий розгляд відіграє практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

У рішенні від 09.11.2006 у справі «Білуха проти України» Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначено, що відповідно до сталої практики Суду наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями.

Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто, чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі.

Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності («Фей проти Австрії» (Fey v. Austria) від 24.02.1993, пп. 27, 28 та 30; «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), № 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-ХІІ). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду («Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. United Kingdom), від 10.06.1996, п. 38).

Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного («Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), пункт 43)

У рішенні від 10.12.2009 у справі «Мироненко та Мартенко проти України» ЄСПЛ дійшов висновку, що український суд не був безстороннім за об`єктивним критерієм.

На обґрунтування свого висновку ЄСПЛ звернув увагу на те, що, застосовуючи об`єктивний критерій, слід з`ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть бути підставою для сумніву в його безсторонності.

Тобто, при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді, позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими.

Розмірковуючи про «об`єктивний критерій», на підставі якого визначається наявність «неупередженості суду» в даній ситуації необхідно врахувати, що «об`єктивна перевірка» полягає в тому, що суд повинен створити враження неупередженості у стороннього спостерігача (пункт 65 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Incal v Turkey»), тобто необхідно визначити, чи маються, окрім поведінки судді, факти, що піддаються перевірці, які можуть викликати сумнів відносно неупередженості, в такому розумінні значення можуть мати навіть уявлення (пункт 58 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ferrantelli and Santangelo v Italy»). Для цього необхідно дотримання двох окремих умов: по-перше, щоб держава виконала свій обов`язок загального характеру по захисту судової системи від конфлікту інтересів, забезпечуючи, щоб внутрішня організація не допускала виконання однією і тією ж особою різних функцій в судовому процесі (пункт 123 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Kyprianou v Cyprus»); по-друге, щоб кожний суддя мав виконати своє особисте зобов`язання заявити самовідвід по відношенню до справи, де можливе виникнення думки такого конфлікту (пункт 48 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hauschildt v Denmark»).

Щодо «суб`єктивної оцінки», слід взяти до уваги, що по-перше, на суд розповсюджується презумпція особистої неупередженості суддів, оскільки не встановлені докази зворотного (пункт 119 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Kyprianou v Cyprus»); по-друге на дії суддів не повинні впливати особиста прихильність чи упередження, що стосується особистих переконань судді у справі (пункт 118 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Kyprianou v Cyprus»), тобто суб`єктивний критерій стосується особистих переконань судді у справі.

Аналізуючи описані у заяві про відвід обставини, на які захисник покликається як на такі, що дають підстави вважати, що існують сумніви у неупередженості суду під головуванням судді ОСОБА_4 , установлено, що такі зводяться до твердження про наявність процесуальних порушень при здійсненні виклику сторони захисту у судові засідання, наданні захиснику можливості ознайомитися із матеріалами справи, допуску прокурора до участі в судовому засіданні, а також незгодою із прийнятим рішенням ухвалою про привід.

Разом з тим, відповідно до ст.321 КПК України головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з`ясування всіх обставин кримінального провадження, усуваючи з судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження.

Відтак, вчинення процесуальних дій, прийняття того чи іншого рішення з приводу заявлених клопотань, як то клопотання прокурора про привід, не може свідчити про упередженість чи безсторонність судді, оскільки вирішення зазначених питань процесуально віднесено до компетенції суду.

Інститут відводу (самовідводу) судді від участі у розгляді конкретної справи - це одна із найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він покликаний ліквідувати найменшу підозру у заінтересованості судді в результатах розглянутої справи, навіть якщо такої заінтересованості немає, бо тут головним є публічний інтерес. Однак, такий інститут не є інструментом перегляду судового рішення чи додаткового роз`яснення мотивів його ухвалення.

Разом з тим, суддя того ж рівня не може оцінювати дії свого колеги на предмет дотримання норм процесуального закону.

Незгода з судовим рішенням має втілюватися у його апеляційному оскарженні або, якщо рішення окремому оскарженню не підлягає, - у включенні заперечень проти таких рішень до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1ст. 392 КПК України.

Суд звертає увагу, що незгода з рішеннями судді має здійснюватись у порядку, передбаченому чинним процесуальним законодавством України, яким передбачено процедуру оскарження будь-яких процесуальних рішень судді окремо або разом з кінцевим процесуальним рішенням по кримінальному провадженню з наведенням мотивів такої незгоди, а заперечення на ухвалу суду, що не підлягає оскарженню, можна включити до апеляційної скарги на рішення суду за наслідками розгляду справи.

Процесуальні порушення допущені судом при розгляді справи, можуть бути перевірені судом вищої інстанції за результатами оскарження відповідних кінцевих рішень у справі.

У даному випадку необхідно також враховувати, що незгода певної сторони судового провадження з процесуальними діями чи процесуальними рішеннями судді чи інших учасників в рамках відповідного провадження, не може слугувати підставою для висновку про наявність підстав для відводу цього судді від розгляду справи; доказів про те, що ухвалені суддею процесуальні рішення є результатом упередженості, необ`єктивності бо ж заінтересованості до клопотання про відвід не додано.

Водночас, об`єктивних даних, які б вказували на необ`єктивність та упередженість судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_4 протягом розгляду справи №495/3722/20 не встановлено.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви адвоката ОСОБА_3 про відвід судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_4 від розгляду справи № 495/3722/20.

Керуючись ст.ст. 75-81 КПК України, суддя,

П О С Т А Н О В И Л А:

У задоволенні заяви захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_3 про відвід судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_4 від розгляду справи №495/3722/20 відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Дата і час оголошення повного тексту ухвали: 24.04.2026 о 15.57.

Суддя ОСОБА_9