Решение № 135989415, 24.04.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/4238/26

Провадження № 2/369/10289/26

РІШЕННЯ

Іменем України

24.04.2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Дубас Т.В.,

при секретарі Тимощук К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства, юстиції (м. Київ), третя особа: Боярська державна нотаріальна контора про звільнення майна з-під арешту,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства, юстиції (м. Київ), третя особа: Боярська державна нотаріальна контора про звільнення майна з-під арешту.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив наступне, ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої, входить рухоме та нерухоме майно, зокрема, квартира, що розташована у АДРЕСА_1 . Спадкове майно прийняв син померлого - ОСОБА_1 .

Під час оформлення спадщини, з`ясувалося, що на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 накладено арешт, реєстраційний номер обтяження №9598471, на підставі постанови державного виконавця ВДВС Києво-Святошинського РУЮ Київської області про арешт майна від 09.03.2010 року.

Позивач, стверджує, що наявність даного арешту унеможливлює подальше юридичне оформлення спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину.

Крім цього, час звернення до суду позивач не був і не є стороною виконавчого провадження, у якому був накладений оспорюваний арешт на квартиру та за наявності арешту (обтяження) на майно, порушується його право користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, а саме він позбавлений можливості оформити спадкові права на квартиру, яка належала його померлому батьку.

Крім цього, посилається на те, що відповідно до відповіді відповідача «Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається що підставою накладення арешту, реєстраційний номер обтяження №99598471 стала постанова по арешт майна видана 09.03.2010 року ВДВС Києво-Святошинського РУЮ Київської області, та оскільки строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, а відомості в АСВП про виконавче провадження на підставі якого накладено арешт № 9598471 відсутні, повідомляють про неможливість вчинення виконавчих дій щодо зняття арешту з майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, перевіркою пошуку відомостей виконавчих проваджень не можливо встановити в межах якого виконавчого провадження накладався арешт на вищевказане майно.

Таким чином, виконавче провадження на даний час завершено в зв`язку з чим підстави для продовження обтяження на майно відсутні. Крім того, в зв`язку з давністю виконавчого провадження, на даний час, не можливо встановити, хто був стягувачем в рамках виконавчого провадження. Позивачу невідомо про будь-які борги спадкодавця.

З огляду на викладене, оскільки неможливо визначити на підставі якого виконавчого документа та в межах якого виконавчого провадження на вищевказане нерухоме майно було накладено арешт.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив зняти арешт з усього нерухомого майна, накладеного постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського РУЮ Київської області від 09.03.2010, яке належить на праві приватної власності померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , виключивши з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис за реєстровим номером обтяження: 9598471.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.03.2026 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судове засідання позивач не прибув, його представник подав через систему «Електронний суд» до суду заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про час, дату і місце розгляду справи відповідач належним чином повідомлений.

За таких обставин, суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутність сторін на підставі поданих сторонами доказів.

Суд, розглянувши справу, дослідивши письмові докази, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи із наступного.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Рішенням Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання. Одним із таких прикладів, коли поведінка заявників стала однією з причин затягування розгляду справи, є рішення Європейського суду з прав людини «Чікоста і Віола проти Італії».

Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої, входить рухоме та нерухоме майно, зокрема, квартира, що розташована у АДРЕСА_1 . Спадкове майно прийняв син померлого - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвами про справо на спадщину за законом зареєстрованому за реєстровим номером №1-628 та №1-627 від 06.06.2025 року.

Відповідно до витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі Боярської державної контори, до спадкового реєстру 27.10.2023 року внесено реєстраційний запис, що реєстрації спадкової справи за №71468800, майна спадкодавця ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії № НОМЕР_1 та витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 27.10.2023 року.

Крім того, в матеріалах справи міститься звернення до Вишневого відділу державної виконавчої служби Бучанському районі Київської області, ОСОБА_3 , в якому було заначено наступне.

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається що підставою накладення арешту, реєстраційний номер обтяження №99598471 стала постанова по арешт майна видана 09.03.2010 року ВДВС Києво-Святошинського РУЮ Київської області, та оскільки строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, а відомості в АСВП про виконавче провадження на підставі якого накладено арешт № 9598471 відсутні, повідомляють про неможливість вчинення виконавчих дій щодо зняття арешту з майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, перевіркою пошуку відомостей виконавчих проваджень не можливо встановити в межах якого виконавчого провадження накладався арешт на вищевказане майно.

З огляду на викладене, оскільки неможливо визначити на підставі якого виконавчого документа та в межах якого виконавчого провадження на вищевказане нерухоме майно було накладено арешт.

Таким чином, виконавче провадження на даний час завершено в зв`язку з чим підстави для продовження обтяження на майно відсутні. Крім того, в зв`язку з давністю виконавчого провадження, на даний час, не можливо встановити, хто був стягувачем в рамках виконавчого провадження. Позивачу невідомо про будь-які борги спадкодавця.

Наявність даного арешту унеможливлює подальше юридичне оформлення спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину.

Крім цього, позивач наголошує, на тому що, на час звернення до суду він не був і не є стороною виконавчого провадження, у якому був накладений оспорюваний арешт на квартиру та за наявності арешту (обтяження) на майно, порушується його право користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, а саме він позбавлений можливості оформити спадкові права на квартиру, яка належала його померлому батьку.

Проте у матеріалах справи відсутні докази, звернення саме позивача, щодо скасування наявну арешту на нерухоме майно до відповідача.

Відповідь була надана ОСОБА_3 , про неможливість зняття арешту, яка як вбачається з матеріалів справи, яка не є учасником справи.

Крім того, у матеріалах справи відсутня копія спадкової справи та постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій, що заначеного спірного майна.

Разом з цим, матеріали справи не містять інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтями 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ч. 2 Постанови Пленуму ВССУ № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03 червня 2016 р., позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо нього будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до положень ч.1 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

За змістом ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За змістом частин 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом зазначених норм та положень ст. 16 ЦК України власник має право вимагати відновлення свого порушеного права, в даному випадку - звільнення з-під арешту майна, яке належить йому на праві власності.

За змістом положень п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27.08.1976 № 6 - вимоги особи, які ґрунтуються на її праві власності на описане майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Крім того, Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові №5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз`яснено, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні; позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Згідно з ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

У відповідності до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків ( спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб ( спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч.1ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право спадщину на таке майно.

Як на підставу позову позивач посилається зокрема на статтю 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої вказаної норми, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Тобто, відповідно до вказаної норми, з позовом до суду може звернутися особа відмінна від боржника і крім вимоги про зняття арешту повинна бути заявлена вимога про визнання за такою особою права власності на арештоване майно.

Крім того, спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".

Аналогічні висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), Верховного Суду від 01 лютого 2023 року № 206/2832/21 (провадження № 61-10757св22).

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, яка кореспондує з положеннями ч. 1 ст. ст. 81 ЦПК України, якою встановлений обов`язок доказування і подання доказів, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

На підставі аналізу вищезазначених норм суд дійшов висновку, що можливістю зняття арешту з майна, накладеного виконавцем у межах виконавчого провадження, за рішенням суду є доведеність факту, що майно належить особі, яка пред`являє такі вимоги, а не боржнику.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження у нього права власності на майно, арешт з якого він просить зняти, доказів прийняття спадщини позивачем після смерті ОСОБА_2 суду не надано.

Крім цього, позивачем також не надано постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій, що спірного нерухомого майна.

Також суд наголошує, у матеріалах справи відсутній актуальний витяг з реєстру речових прав на нерухоме майна з номером обтяження нерухомого майна та підтвердженням, що вказане майно було зареєстроване у визначеному чинним законодавством порядку та містить відповідне обтяження.

Згідно ч.2 ст.13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, суд не наділений повноваженнями з власної ініціативи витребовувати докази у цивільній справі, які підтверджують або спростовують обставини, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1-4 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте всупереч означеному процесуальному обов`язку доказування позивач не надав суду вищезазначених доказів, не заявив клопотання, в порядку ст.84 ЦПК України, про їх судом витребування.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Отже, оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності та допустимості, та сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

На підставі п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Оскільки суд позовні вимоги визнав необґрунтованими тому, керуючись ч.1 ст.141 ЦПК України, понесені ОСОБА_1 1 судові витрати на оплату судового збору мають бути покладені на сторону позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 4, 12, 81, 141, 258-259, 263 - 268, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства, юстиції (м. Київ), третя особа: Боярська державна нотаріальна контора про звільнення майна з-під арешту - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Тетяна ДУБАС