Постановление суда № 135955563, 21.04.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/3932/24

Провадження № 1-кп/204/393/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

захисника: ОСОБА_4 ,

обвинуваченого: ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні зали судових засідань кримінальне провадження № 12024041680000074, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.01.2024, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Дніпропетровської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, не працевлаштованого, не одруженого, раніше, в силу ст. 89 КК України, не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1,ч. 2 ст. 307 КК України,

УСТАНОВИВ:

Чечелівським районним судом міста Дніпра здійснюється судовий розгляд вищевказаного кримінального провадження.

У судовому засіданні прокурор подала суду клопотання про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання прокурора обґрунтовано наявністю ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який обумовлений тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, санкції яких передбачають виключне покарання у вигляді позбавлення волі. Наявні достатні підстави вважати, що враховуючи тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, обвинувачений ОСОБА_5 усвідомлює невідворотність покарання за вчинені ним кримінальні правопорушення, а тому з метою уникнення відповідальності може переховуватися від суду. Також ОСОБА_5 постійного офіційного місця роботи не має, міцних соціальних зв`язків не має, що вказує на можливість переховування. За вказаних підстав прокурор звернулася до суду з клопотанням про продовження запобіжного заходу обвинуваченому.

У судовому засіданні прокурор подане нею клопотання підтримала, просила суд його задовольнити.

Захисник обвинуваченого у судовому засіданні зазначивши, що обвинувачений вже тривалий час перебуває під вартою, уважав, що наявні підстави для обрання більш м`якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний час доби.

Обвинувачений у судовому засіданні думку захисника підтримав, просив змінити запобіжний захід на домашній арешт. Зазначив, що наміру переховуватися від суду, не має.

Суд, заслухавши клопотання прокурора, заперечення захисника та обвинуваченого, дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, доходить таких висновків.

Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, повинно містити в тому числі виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Згідно з ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно зі ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього кодексу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини та роз`яснень Пленуму ВСУ (Постанова № 4 від 25.04.2003 р. «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства»), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м`які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов`язків та його належної поведінки.

Відповідно до вимог ст.ст. 177, 178 КПК України, у сукупності з положеннями ст.199 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Згідно ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантоване основоположне право на свободу та недоторканість, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п.1 ст.5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин.

Тримання під вартою відповідно до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності. Тобто, суд повинен розглядати питання, чи взяття особи під варту є конче необхідним та чи можуть інші, менш суворі заходи бути достатніми для досягнення цієї цілі.

У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.

Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Особливість запобіжних заходів полягає у тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку підозрюваного, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. При цьому слід враховувати, що якась ймовірність того, що обвинувачений зможе спробувати ухилитись від відповідальності, існує завжди.

На стадії судового розгляду, при вирішенні питання щодо продовження строку раніше обраного запобіжного заходу, кримінальний процесуальний закон не вимагає від сторони обвинувачення доведення усіх елементів кримінального правопорушення «поза розумним сумнівом». Ці питання є предметом саме судового розгляду обвинувачення, коли усім наданим доказам повинна бути надана оцінка в судовому рішенні за результатами такого розгляду.

Вирішуючи питання про продовження існування ризиків у даному кримінальному провадженні, на які посилається прокурор, як на підставу продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , слід вказати, що ризиком є дія, яка може вчинятися з високим ступенем ймовірності. У контексті кримінального провадження ризиком є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Так, ОСОБА_5 обвинувачується у скоєнні тяжких кримінальних правопорушень, пов`язаних з незаконним придбанням, зберіганням з метою збуту, збутом психотропних речовин, а також незаконному придбанні та зберіганні з метою збуту особливо небезпечних наркотичних речовин та психотропних речовин у великих розмірах, які становлять підвищену суспільну небезпеку, та за які передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі строком до десяти років з конфіскацією майна, що обумовлює можливість непрогнозованої зміни поведінки обвинуваченого. При цьому, співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді потенційного ув`язнення у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі, у перспективі робить цей ризик достатньо високим.

Відповідно до практики ЄСПЛ, суворість передбаченого покарання, врахування тяжкості злочину, ступеню суспільної небезпечності особи та інтересів суспільства є суттєвими елементами при прогнозуванні та оцінці ймовірної майбутньої поведінки особи. Доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Продовження строку тримання під вартою, як підстава для втручання в право особи на свободу, має містити його обґрунтування, доцільність, аналіз ризиків у конкретних обставинах та інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. («W проти Швейцарії», «Тейс проти Румунії» та ін.).

Також, вирішуючи клопотання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, суд враховує, що ОСОБА_5 характеризується відсутністю міцних соціальних зв`язків, роботи та стримуючих факторів, які б вказували на те, що ним не будуть вживатися перешкоди щодо цього кримінального провадження.

Окрім того, при оцінці ризику переховування, судом враховано, що на території України запроваджено та діє воєнний стан, що суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень та якісно погіршує криміногенну обстановку.

Отже, суд уважає, що ризик переховування від суду з боку обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності на даний час реально існує та своєї актуальності не втратив.

Твердження сторони захисту про те, що обвинувачений не має намірів переховуватись, іншим чином перешкоджати судовому розгляду, судом не приймаються оскільки по своїй суті є запереченням вказаного ризику та його існування не спростовують.

Таким чином, аналізуючи в сукупності встановлений судом ризик, особу обвинуваченого, а також обставини кримінального провадження, суд уважає, що запобіжний захід у вигляді тримання обвинуваченого під вартою є співмірним існуючому ризику, ураховуючи обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого. При цьому, достатніми та належними підставами продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є не лише очікування розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками звільнення обвинуваченого та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання обвинуваченого під вартою.

Суд зазначає, що така позиція ґрунтується на принципі презумпції невинуватості та не ставить за мету передбачити можливе покарання за інкриміновані обвинуваченому злочини.

Розглядаючи клопотання сторони захисту про застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, суд зазначає, що на даний час інші більш м`які запобіжні заходи, нездатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 , ураховуючи ступінь тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень, високий ступінь ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який був встановлений судом та не зменшився, ступінь суспільної небезпечності інкримінованих обвинуваченому злочинів.

При цьому, обставини, які б виключали застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, ураховуючи інформацію філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» у Дніпропетровській та Донецькій областях» щодо стану здоров`я ОСОБА_5 , у вигляді тримання, не встановлено.

Таким чином, розглянувши питання про можливість застосування до обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів, суд дійшов висновку, що з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення, відсутності у ОСОБА_5 стримуючих факторів для забезпечення належної поведінки, ураховуючи стан здоров`я обвинуваченого, на даній стадії судового розгляду застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу є недоцільним.

Також слід зазначити, що наведені стороною захисту доводи не спростовують наявності у даному кримінальному провадженні ризику, який зумовлює необхідність продовження обвинуваченому раніше обраного запобіжного заходу, а також не вказують на можливість на даному етапі судового розгляду, з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки, та забезпечення виконанням ним процесуальних обов`язків, застосування до ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, відтак клопотання сторони захисту про міну запобіжного заходу на домашній арешт задоволенню не підлягає.

Ураховуючи викладене, суд уважає за доцільне продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 .

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У даному кримінальному провадженні обвинуваченому визначено розмір застави у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 151400 грн.

Визначаючи розмір застави, судом ураховується та обставина, що на даний час, визначений розмір застави обвинуваченим не внесено, що може свідчити про непомірний для нього розмір застави та неможливість її виконання.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність зменшення раніше визначеного розміру застави слід зменшити до 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 133120 гривень, що на переконання суду, відповідатиме критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), забезпечить досягнення її мети, адже розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, забезпечить справедливий баланс інтересів особи та суспільства, не суперечитиме Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного стосовно ОСОБА_5 відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України на 60 днів з визначенням застави у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з покладенням у відповідності до ст. 194 КПК України певних обов`язків.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-179, 183, 193, 194, 197, 314-317, 331, 369- 372, 376, 392 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 20 червня 2026 року включно.

Визначити стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в кримінальному провадженні у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у розмірі 133120 грн.

У випадку внесення обвинуваченим ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначеної застави у розмірі 133120 гривень, уважати, що до нього обрано запобіжний захід у вигляді застави.

У випадку внесення застави зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 20 червня 2026 року виконувати наступні обов`язки: прибувати до прокурора або суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який відмовити.

Роз`яснити обвинуваченому, що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, застава звертається в дохід держави, а до нього для забезпечення виконання визначених законом обов`язків, може бути застосовано інший запобіжний захід.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання та вручити учасникам кримінального провадження.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали складено 24.04.2026.

Суддя ОСОБА_1