Решение № 135916481, 22.04.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 175/11105/24

Провадження № 2/202/253/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра в складі судді Доценко С.І., за участю

секретаря Тарасової К.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа Підгородненська міська рада Дніпровського району Дніпропетровської області, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що дитина проживає з батьком, мати - відповідачка проживає окремо від дитини та ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо дитини. Не підтримує дитину матеріально та не приймає участі в її вихованні, веде аморальний спосіб життя.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06.08.2024 року справа передана за підсудністю Індустріального районного суду м.Дніпра.

Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпра 06.09.2024 року відкрите провадження в справі за правилами загального позовного провадження.

Від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона проти задоволення позову заперечувала. Зазначила, що дійсно дитина проживає з батьком, але ж вона приймає участь у вихованні дитини, спілкується з сином, цікавиться його успіхами в навчанні, підтримуючи зв`язок з вчителями. Коли дитина отримала травму та перебувала в лікарні, вона опікувалась ним. Іноді, під час зустрічей надає дитині кошти, приймала участь в купуванні йому гаджетів. Тому просила відмовити в задоволенні позову.

Виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області затверджено висновок органу опіки та піклування , який наданий до суду, відповідно до якого прийнято рішення про недоцільність позбавлення матері батьківських прав відносно дитини ОСОБА_1 .

Відповідачем подано заява про розподіл судових витрат, відповідно до якої просила у разі відмови в задоволенні позову стягнути з позивача кошти на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 11.08.2025 року закрите підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили задовольнити, стягнути понесені судові витрати.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, та просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив що вона виконує батьківські обов`язки в межах що їй дозволяє позивач. Вона спілкується з дитиною, запрошує його на відпочинок. Гроші на утримання дитини щомісяця не сплачує , але періодично надає дитині кошти , коли вони зустрічаються. Просив у разі відмови в задоволенні позову з позивача на користь відповідачки стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн.

Представник органу опіки та піклування просив розглянути справу у відсутність представника, з урахуванням наданого висновку органу опіки та піклування.

Дослідивши докази по справі, суд встановив наступні обставини.

Так, судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданою 15.06.2021 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Дніпровському Солонянському районах Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).

З 29.03.2021 року шлюб між сторонами розірваний (копія рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29.03.2021 року).

Відповідно до довідки Дніпровської гімназії №113 Дніпровської міської ради від 20.06.2024 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно відвідував та був здобувачем освіти дошкільного підрозділу Дніпровської гімназії з 01.09.2017 по 01.06.2020 року.

Відповідно до характеристики сім`ї дитини ОСОБА_1 , наданої Дніпровською гімназією №113 Дніпровської міської ради від 21.06.2024 року дитина проживала в сім`ї матері та бабусі ОСОБА_6 . Мати усунулась від виховання дитини, приділяє не достатню увагу вихованню та навчанню хлопця. Дитина полюбляє перебувати у сім`ї батька, де створені всі умови для життя та навчання. Батько забезпечуює дитину всім необхідним для навчання , постійно приймає участь у житті дитини.

Відповідно до Акту №47 від 28.05.2024 року Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області встановлено, що на цей час дитина проживає в сім`ї батька ОСОБА_1 . В будинку створені всі необхідні умови для повноцінного розвитку дитини.

Відповідно до довідок ТОВ «Укравтотранс-Н» ОСОБА_1 працює, має постійний дохід.

Відповідно до медичного висновку ЛКК №51 від 21.06.2024 року виданого дитині ОСОБА_1 , що він перебував під наглядом педіатра з 01.01.2019 року. При зверненні до педіатра з дитиною присутній або батько ОСОБА_1 , або бабуся ОСОБА_7 . Матері на оглядах дитини ніколи не було. Участі в лікуванні не приймала.

Для підтвердження своїх заперечень проти позову відповідачкою до відзиву додано копію водійських прав ОСОБА_4 , довідку про проходження психіатричного огляду для підтвердження відсутності протипоказань для опіки та піклування над дитиною.

В декларації №0001-К4Е5-2800 від 24.06.2020 року про вибір лікаря , який надає з первинну медичну допомогу ОСОБА_4 зазначена законним представником малолітнього пацієнта ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку КТ крижі та куприка ОСОБА_4 від 10.08.2021 року встановлено, що вона мала компресійний перелам тіла L4 та вивих куприка.

Відповідно до консультації спеціалста від 27.09.2024 року ОСОБА_8 має бурсіт ліктьового відростку.

19.08.2024 року ОСОБА_4 зверталась до ССД Підгородненьскої міської ради про перешкоджання батьком дитини ОСОБА_8 спілкуватись з сином та прийняти рішення про участь матері у вихованні розвитку та спілкуванні із сином.

Органом опіки та піклування надано висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Підгородненської міської ради №414 від 09.10.2024 року про недоцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_1 , тому що це не відповідає інтересам дитини.

Суд на підставі ст. 171 Сімейного кодексу України та ст. 12 Конвенції ООН з`ясував думку дитини ОСОБА_1 , який пояснив , що з матір`ю у нього склались недоброзичливі стосунки і він подзвонив батьку і той забрав його жити до себе. Він живе з батьком та бабусею. З матір`ю він жити не бажає, йому не подобається її ставлення до нього. Але вони з матір`ю спілкуються, іноді зустрічаються, разом їздять відпочивати. Дитина просила суд не віддавати його матері, а залишити з батьком.

Вислухавши сторони, дослідивши надані сторонами заяви по суті справи та докази, висновок органу опіки і піклування, суд зазначає, що предметом судового розгляду є позбавлення матері батьківських прав у зв`язку із її злісним ухиленням від виконання батьківських обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 164 СК України, батько, мати можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони ухиляються від своїх обов`язків по вихованню дитини.

Стаття 150 СК України визначає перелік обов`язків батьків щодо виховання дитини.

У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Пунктом 2 частини 164 Сімейного Кодексу України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, засудження за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Змістом положень ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Судом встановлено, що відповідачка проживає окремо від дитини та не достатньо часу приділяє вихованню сина, та не приймає заходів для матеріально утримання дитини, що свідчить про те що вона належним чином не виконує свої батьківські обов`язки щодо сина ОСОБА_1 .

Відповідачкою надано копії медичних документів про те, що вона мала вади здоров`я в 2021 році, але ж вона є особою працездатного віку і не надала суду жодних доказів про свою непрацездатність і не можливість матеріально забезпечувати дитину хоча б на рівні мінімально гарантованого розміру для дитини відповідного віку .

Разом з тим на момент судового розгляду встановлено, що відповідачка приймає заходи для налагодження відносин з дитиною та з моменту звернення позивача з позовом стала приймати більш активну участь в житті сина. Так, вона спілкується з дитиною телефоном, іноді робить сину подарунки, іноді пропонує та бере його з собою на відпочинок.

Як вже зазначалось, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Стороною позивача не надано жодного доказу застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування щодо невиконання батьківських обов`язків, позивач не звертався до суду з вимогами навіть про примусове стягнення аліментів.

Орган опіки і піклування прийшов до висновку про відсутність підстав для позбавлення матері батьківських прав щодо дитини , вважає, що це не відповідає інтересам дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (п. 1) визнала обов`язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції у 1997 році.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, ст. 17-18 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права, з правом посилання на Рішення та Ухвалу ЄСПЧ.

Суд вважає за можливе при вирішенні спору щодо позбавлення батьківських прав застосувати практику Європейського Суду з прав людини при вирішенні справи №39948/06 «Савіни проти України», в якому в пунктах 49-52 рішення від 18.12.2008 року зроблений висновок про те, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу "Ньяоре проти Франції" (Gnahore v. France), N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (див., наприклад, справу "Скоццарі та Дж`юнта проти Італії" (Scozzari & Giunta v. Italy), [GC], NN 39221/98 і 41963/98, п. 148, ЄСПЛ 2000-VIII).

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним і не відповідає інтересам дитини , оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Така правова позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 16.01.2019 року в справі № 465/3694/14-ц.

Само по собі не надання матеріального утримання дитині, невідвідування батьківських зборів чи відсутність контакту з вчителями та лікарями, при тому що вона зустрічається, спілкується з сином, не може бути безумовною підставою позбавлення відповідача батьківських прав та позбавлення дитини її сімейного споріднення з матір`ю, що для дитини є дуже важливим.

Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить із того ,що судовий збір , відповідно до положень ст.141 ЦПК України розподіляється пропорційно задоволених вимог. Судовий збір сплачений позивачем при зверненні з позовом в сумі 1211,20 грн. та за результатами судового розгляду покладається на нього.

На підставі ч. 8 ст.141 ЦПК України відповідачкою подана заява про стягнення витрат з позивача на правничу допомогу , у зв`язку з залученням фахівця у галузі права в сумі 20000 грн.

На підтвердження понесених витрат відповідачем надано договір про надання правничої допомоги від 28.07.2024 року, в якому зазначено суму гонорару за надання правничої допомоги по справі по сімейному спору щодо реалізації батьківських прав щодо дитини.

До справи на підтвердження оплати Ракітіною гонорару додано дві квитанції від її імені: від 17.10.2024 року на суму 10000 грн та 07.04.2025 року на суму 10000 грн.

Позивач проти задоволення заяви про стягнення витрат на правничої допомоги заперечував.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, понесені судові витрати відносяться до предмету доказування.

Надані відповідачем докази підтверджують, що відповідач понесла такі витрати на правничу допомогу.

Оцінюючи співмірність витрат на правничу допомогу складність справи , суд вважає, що гонорар в 20000 грн по справі про позбавлення батьківських прав не є співмірним складності справи. Судова практика з цього питання є усталеною і складання процесуальних документів в цій справі не передбачає витрату значного часу та будь-якої складності у збиранні документів . Справа не представляє публічного інтересу , є звичайним сімейним спором. Тому сума 20000 грн не є обґрунтованою .

При цьому, виходячи із моральних та етичних норм, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні вимог відповідачки про стягнення з позивача цих витрат із наступних підстав.

Суд наголошує, що рішення про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідачки батьківських прав ґрунтується не на безпідставності позову, а в першу чергу на тому, що це не відповідає інтересам дитини і може позбавити дитину кровного споріднення з матір`ю, що є крайнім заходом. Судом встановлено, що відповідачка належним чином не виконувала свої батьківські обов`язки щодо дитини, про що свідчать її взаємовідносини із сином, який не бажає проживати з матір`ю, тому що, з його слів, вона погано ставилась до нього коли він проживав з нею. Не розуміючи в силу віку суть судового розгляду, просив суд не віддавати його матері, а залишити проживати з батьком.

Судом встановлено, що дитина повністю перебуває на утриманні позивача, який працює, отримує заробітну плату 7400 грн на місяць і самостійно створює належні умови для матеріального забезпечення та розвитку їх сина.

Відповідачка, яка є особою працездатного віку, знайшовши 20000 грн на оплату послуг професійного адвоката , тривалий час не знаходить коштів для того, щоб регулярно приймати участь в наданні коштів на утримання свого сина, посилаючись на те що аліменти з неї не стягуються і вона іноді надає дитині якісь кишенькові кошти чи робить подарунки.

Звертаючись з такою вимогою про відшкодування витрат на правничу допомогу , відповідачка усвідомлює, що у разі задоволення її заяви про стягнення судових витрат, ці кошти будуть утримуватись із заробітної плати позивача , з яким проживає дитина і яку він утримує самостійно,без участі матері, розмір його доходу, який є трохи більше за мінімальний, і що це негативно вплине на матеріальне забезпечення їх сина.

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, вважає що у задоволенні заяви про стягнення на користь відповідачки витрат на правничу допомоги слід відмовити в повному обсязі , приймаючи до уваги в першу чергу інтереси дитини, матеріальний стан позивача, який сам утримує сина, тому що стягнення судових витрат як компенсацію витрат на правничу допомогу на користь відповідачки поставить позивача в скрутне матеріальне становище та безпосередньо негативно вплине на належне забезпечення умов життя дитини, при тому що мати дитини в матеріальному забезпеченні сина участі не приймає.

На підставі викладеного, керуючись 12, 13, 81, 141, 247, 259, 263-265, 280-282, 284, 288, 289, 354 ЦПК України, ст.ст. 150, 152, 164-166 Сімейного Кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - Підгородненська міська рада Дніпровського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських, - відмовити.

Відмовити ОСОБА_4 в задоволенні заяви про стягнення з ОСОБА_1 на її користь витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 22 квітня 2026 року.

Суддя С. І. Доценко