Постановление суда № 135903321, 22.04.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/5370/14-ц

УХВАЛА

"22" квітня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі судді Булкат М.С.,

за участю: секретаря судового засідання Соколенко Д. К.,

скаржниці ОСОБА_1 ,

представниці скаржниці ОСОБА_2 ,

представниці Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Буланчі О. В.,

дослідивши скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця від 07.04.2026,

ВСТАНОВИВ

16 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, поданою в її інтересах адвокатом Вуїв Оксаною Вікторівною, на постанову державного виконавця від 07 квітня 2026 року.

Справа підсудна Вознесенському міськрайонному суду Миколаївської області.

Скарга за формою та змістом відповідає вимогам ст.ст. 447448 ЦПК України.

У Скарзі зазначено, що державним виконавцем безпідставно скасовано тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.

Так, підставою для скасування такого обмеження виконавець визначив здійснення боржником підприємницької діяльності, пов`язаної з наданням послуг таксі, що нібито є його основним джерелом доходу.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, сам факт реєстрації ОСОБА_3 як фізичної особи-підприємця не є достатнім підтвердженням здійснення ним законної господарської діяльності у сфері перевезення пасажирів.

Надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі підлягає обов`язковому ліцензуванню, а відтак здійснення такої діяльності без отримання відповідної ліцензії є незаконним та не може вважатися належним і законним джерелом доходу.

Згідно з твердженнями у Скарзі, на момент винесення постанови державним виконавцем та на час розгляду скарги, ОСОБА_3 не мав чинної ліцензії на здійснення відповідного виду господарської діяльності, що підтверджується даними офіційного реєстру та відповіддю уповноваженого органу.

Крім того, боржником не надано належних доказів наявності у нього транспортного засобу на законних підставах, оскільки поданий договір оренди транспортного засобу не відповідає вимогам законодавства та є нікчемним.

Таким чином, на думку скаржниці, відсутні правові підстави вважати, що керування транспортними засобами є для боржника єдиним законним джерелом існування у розумінні частини 10 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

За таких обставин, постанова державного виконавця про скасування тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами є передчасною, необґрунтованою та такою, що винесена без належної перевірки всіх обставин справи.

У Скарзі представницею скаржниці подано клопотання про витребування від Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області матеріалів виконавчого провадження № 46717520 щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини. Оцінивши зміст клопотання, суд дійшов висновку, що запитувані матеріали виконавчого провадження мають безпосереднє значення для правильного вирішення Скарги, оскільки містять відомості щодо дій державного виконавця, які є предметом оскарження у даній справі, про що постановлено ухвалу.

У Скарзі представницею скаржниці, подано клопотання про витребування від Державної податкової служби України відомостей з Державного реєстру фізичних осіб- платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків боржника. Оцінивши зміст клопотання, суд дійшов наступних висновків. Предметом вивчення в межах Скарги є рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, а саме в межах постанови від 07 квітня 2026 року. Зокрема, під час розгляду даної скарги суд перевіряє дотримання державним виконавцем вимог ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження». У задоволенні клопотання відмовлено, про що постановлено ухвалу.

21 квітня 2026 року на адресу суду надійшов відзив від представника Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Буланчі О. В., в якому зазначено, що дії державного виконавця при винесенні постанови від 07 квітня 2026 року про скасування тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами є законними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

У відзиві вказано, що підставою для прийняття зазначеної постанови стало надання боржником заяви з документами, які, на думку державного виконавця, підтверджують здійснення ним підприємницької діяльності та отримання доходу від надання послуг таксі, що є його єдиним законним джерелом існування.

Крім того, представник відділу ДВС зазначає, що скасування обмеження спрямоване на забезпечення реального виконання рішення суду, оскільки надання боржнику можливості здійснювати трудову (підприємницьку) діяльність сприятиме погашенню заборгованості зі сплати аліментів.

Також у відзиві наголошено, що державним виконавцем вживаються всі передбачені законом заходи примусового виконання рішення, а саме накладено арешти на майно та кошти боржника, звернуто стягнення на доходи, складено протоколи про адміністративні правопорушення та вжито інших заходів, спрямованих на забезпечення виконання рішення суду.

У зв`язку з викладеним представник Відділу просить суд відмовити у задоволенні скарги.

22 квітня 2026 року в судове засідання скаржниця та представниця скаржниці адвокат Вуїв О. В., з`явилися, просили задовольнити.

22 квітня 2026 року в судове засідання представник Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Буланча О. В., з`явилася, просила відмовити в задоволенні скарги. Боржник, ОСОБА_3 не з`явився.

Оскільки предметом розгляду Скарги є дії/бездіяльність органу примусового виконання щодо конкретної постанови від 07.04.2026 року, представник Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з`явився, суд вважає можливим здійснювати розгляд скарги в межах наявної явки.

Вивчивши матеріали Скарги, а також всебічно їх дослідивши, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, виконання судового рішення має розглядатися, як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції та статті 1 протоколу 1 Конвенції.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Суд звертає увагу, що обов`язковість судового рішення виступає невід`ємним елементом сучасної демократичної держави. Виконання судового рішення, з одного боку, є проявом реального рівня захисту прав свобод та інтересів особи, який може забезпечити держава, а з іншого обов`язком особи щодо якої постановлений такий акт судової влади.

Предметом аналізу в межах Скарги є рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, а саме в межах постанови від 07 квітня 2026 року. Зокрема, під час розгляду даної скарги суд перевіряє дотримання державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» за інформацією, наявною у виконавця станом на 07.04.2026 року, дату прийняття постанови.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.10 ЗУ «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права),корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності ,у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України (ч. 1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Обмеження у праві керуванням транспортними засобами має ґрунтуватися на законі і переслідувати легітимну мету такого обмеження (виконання судового рішення, яке в добровільному порядку не виконується), таке законне обмеження має бути справедливим і пропорційним до мети, заради якої воно застосовано, а саме захист прав стягувача шляхом примусового виконання рішення суду, ухваленого на його користь.

Водночас, ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі: якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування; використання боржником транспортного засобу у зв`язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю; проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях; розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 1 ст. 76, ст. 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 84 ЦПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази має право подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане у строки, визначені процесуальним законом. У разі подання клопотання з пропуском встановленого строку суд залишає його без задоволення, якщо особа не обґрунтує неможливість його подання з причин, що не залежали від неї.

Відповідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з принципом змагальності (ч. 7 ст. 81 ЦПК України), суд не збирає докази з власної ініціативи, окрім випадків, передбачених законом.

Сторони користуються своїми процесуальними правами на свій розсуд.

Вивчивши матеріали виконавчого провадження № 46717520 щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження та відзиву представника відділу, виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого документу відкрито державним виконавцем 04.03.2015 року, про що винесено відповідну постанову, яка того ж дня направлена сторонам до відома та виконання.

В ході виконання виконавчого провадження державним виконавцем вживаються заходи, спрямовані на виконання рішень суду, а саме:

13.11.2020 дані щодо боржника внесено до Єдиного реєстру боржників.

13.07.2021 державним виконавцем відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, копія якої того ж дня направлено на виконання. Відповідні дані внесено до державного реєстру обтяжень рухомого майна та державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

15.07.2021 державним виконавцем на підставі п. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» винесено наступні постанови:

про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, яку того ж дня направлено сторонам для виконання;

про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом, яку того ж дня направлено сторонам для виконання;

про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолодженою зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, яку того ж дня направлено сторонам для виконання;

про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, яку того ж дня за направлено сторонам для виконання;

13.07.2021, 19.07.2021, 31.03.2026, 14.04.2026, 20.04.2026 постанови про арешт коштів боржника, направлені на виконання до банківських установ в Автоматизованій системі виконавчих проваджень.

07.01.2026 року до відділу надійшла заява боржника про зняття обмеження в праві керування транспортними засобами, за результатом розгляду якої, 07.01.2026 року державним виконавцем винесено постанову про скасування тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.

30.03.2026 року начальником відділу Буланчею О. В. здійснено перевірку законності виконавчого провадження № 46717520 в порядку ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», за результатами якої винесено відповідну постанову. Вказаною постановою дії головного державного виконавця відділу Кашарайло К. Є. визнано такими, що вчинені з порушенням вимог пункту 10 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не надано достатню кількість підстав для встановлення, що це є єдине джерело доходу боржника та скасовано постанову про скасування тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 07.01.2026 року.

02.04.2026 року до Відділу надійшла заява боржника про зняття обмеження в праві керування транспортними засобами, до якої було додано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, договір оренди транспортного засобу від 15.03.2026 року та податкову декларацію про майновий стан та доходи. За результатом розгляду заяви 07.04.2026 року державним виконавцем Відділу винесено повторно постанову про скасування тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.

Таким чином, 07 квітня 2026 року державним виконавцем Кашарайло К.С. винесено постанову про скасування тимчасового обмеження ОСОБА_3 у праві керування транспортними засобами, яке було встановлено постановою від 15 липня 2021 року. Підставою прийняття зазначеної постанови, як зазначено у відзиві представника Відділу є: «оскільки надані документи свідчать про те, що це є єдиним доходом боржника та відповідно до ч. 1 п. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» це є підставою для скасування обмеження».

При цьому в постанові, матеріалах виконавчого провадження, відзиві представника Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області, а також у судовому засіданні не встановлено методику встановлення виконавцем факту «основного», «законного» джерела засобів для існування, передбаченого законодавцем ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» . В судовому засіданні встановлено, що методика відсутня, роз`яснення для виконавців відсутні, в кожному конкретному випадку виконавець приймає рішення, виходячи з наявних матеріалів.

Інформація від Державної податкової служби України щодо відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , у матеріалах виконавчого провадження № 46717520 станом на 07.04.2026 року відсутня. У судовому засіданні представник Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області пояснила, що запитувану інформацію можна отримати у встановленому порядку в визначені періоди. Отже, станом на 07.04.2026 року ця інформація була відсутня.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено у відзиві, рішення приймалось виконавцем на підставі доданих до заяви виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, договору оренди транспортного засобу від 15.03.2026 року та податкової декларації про майновий стан та доходи за 03 місяць, розрахунку.

Представниця скаржниці у судовому засіданні вказала, що додані матеріали свідчать про статус ФОП та доходи 03 місяця боржника. Установити «основне, законне джерело засобів для існування» з цих документів не вбачається можливим. Крім того, скаржниця ставить під сумнів законність такої діяльності, оскільки у боржника відсутня ліцензія тощо. Однак останнє не є предметом розгляду в межах цієї Скарги.

На підставі вивчених матеріалів, суд вважає, що в даному випадку установити факт «основного», «законного» джерела засобів для існування, передбаченого законодавцем ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», з наявних у заяві документів станом на 07.04.2026 року не вбачається можливим.

Принагідно суд зазначає, що відсутність будь-якої орієнтовної методики визначення «основного», «законного» джерела засобів для існування, передбаченого законодавцем ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» для виконавця, суперечить принципові правової визначеності, покладає на виконавців надмірний тягар «широкої» дискреції тощо.

Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 жовтня 2023 року в справі № 9901/43/21 пояснила, що означає кожна зі складових даної норми.

Як зазначила ВП ВС, указана норма Основного Закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

При цьому, вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ вислів «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції передбачає підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який ідеться, вимагаючи, щоб він був доступний, кожна особа повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права. Отже, ця фраза передбачає inter alia, що формулювання національного законодавства повинне бути достатньо передбачуваним, щоб дати адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права. Крім того, законодавство повинне забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. mutatis mutandis рішення від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), заява № 21722/11).

Законодавець визначив термін «основного, законного джерела засобів для існування».

У спорах з органами влади, зокрема під час оскарження рішень, діє «презумпція вини відповідача». Ці положення є загальноправовими. Однак через предметну юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду справ із суб`єктами владних повноважень, їх конкретизовано саме в КАС України. Так, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Як зазначено з цього приводу в Окремій думці суддів ВС на постанову Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 р. у справі № 711/1837/18, одна з найголовніших відмінностей вирішення саме публічно правових спорів полягає у презумпції правомірності вимог суб`єкта приватного права (презумпція неправомірності рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень), оскільки ст. 77 КАС України встановлює, що в справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому відсутність будь-якої орієнтовної методики визначення «основного», «законного» джерела засобів для існування, передбаченого законодавцем ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» для виконавця, суперечить принципові правової визначеності, покладає на виконавців надмірний тягар «широкої» дискреції тощо.

Як вбачається з матеріалів Скарги, виконавчого провадження № 46717520 щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини права дитини порушено. Аліменти це право дитини на утримання батьками, що забезпечує достатній рівень життя. Аліменти не сплачено. Обмеження було накладено від 2021 року. Інформація від Державної податкової служби України щодо відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_3 , у матеріалах виконавчого провадження № 46717520 станом на 07.04.2026 року відсутня.

На думку суду, виконавцем не встановлено факту «основного», «законного» джерела засобів для існування ОСОБА_3 , передбаченого законодавцем ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Щодо доводів відзиву представника Відділу: «Оскільки державним виконавцем не тільки скасовано тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, але і винесено постанову про звернення стягнення на доходи боржника , на нашу думку вказані дії підлягають оцінці з точки зору дотримання принципу пропорційності, закріпленого у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у світлі практики Європейський суд з прав людини.

Відповідно до правових позицій, викладених у рішеннях Kopecky v. Slovakia, Belane Nagy v. Hungary та Moskal v. Poland, дохід особи (зокрема заробітна плата, пенсія чи інші соціальні виплати), який є єдиним джерелом існування, підпадає під захист як майно. Втручання держави у таке право допускається лише за умови дотримання справедливого балансу між інтересами стягувана та правами боржника і не може покладати на особу надмірний та індивідуальний тягар.

Застосування заходів примусового виконання, які фактично призводять до повного позбавлення боржника єдиного джерела доходу, суперечить зазначеним принципам, оскільки позбавляє особу засобів до існування та є непропорційним втручанням у її право мирного володіння майном.

Отже, при вирішенні даного спору суд повинен врахувати необхідність забезпечення справедливого балансу та недопущення ситуації, за якої боржник фактично залишається без мінімальних засобів для існування», суд зазначає наступне.

В межах розгляду Скарги суд не оцінює дії, а також інші постанови в межах цього виконавчого провадження. Предметом розгляду є конкретна постанова.

Між тим, як зазначено у відзиві, державним виконавцем на підставі п. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом 15.07.2021 року. Також, 30.03.2026 року начальником відділу Буланчею О. В. здійснено перевірку законності виконавчого провадження № 46717520 в порядку ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», за результатами якої винесено відповідну постанову. Вказаною постановою дії головного державного виконавця відділу Кашарайло К. Є. визнано такими, що вчинені з порушенням вимог пункту 10 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не надано достатню кількість підстав для встановлення, що це є єдине джерело доходу боржника та скасовано постанову про скасування тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 07.01.2026 року. Ці дії, вочевидь, слідуючи логіці відзиву, є правомірними і відповідними закону. Прийняття всіх інших постанов в межах цього виконавчого провадження є правомірним та законним. Видається, що формулювання «застосування заходів примусового виконання, які фактично призводять до повного позбавлення боржника єдиного джерела доходу, суперечить зазначеним принципам, оскільки позбавляє особу засобів до існування та є непропорційним втручанням у її право мирного володіння майном» і «забезпечення справедливого балансу та недопущення ситуації, за якої боржник фактично залишається без мінімальних засобів для існування», використані у відзиві, суперечать усім попереднім діям. Методика встановлення виконавцем лише в даному випадку «непропорційного втручання у право мирного володіння майном», яке «фактично призводить до повного позбавлення боржника єдиного джерела доходу, … позбавляє особу засобів до існування», суду видається нелогічною.

З приводу доводів відзиву представника Відділу: «Винесення державним виконавцем постанови про скасування тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами від 07.04.2026 року проведено згідно ч. 1 п. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», спрямоване на забезпечення належного виконання рішення суду, з метою зменшення заборгованості зі сплати аліментів, а також забезпечення захисту інтересів та належного утримання осіб, які отримують аліменти», суд зазначає наступне. Надходження 06.04.2026 року коштів у сумі 2000 грн. передує постанові від 07.04.2026 року. Між тим, після оскаржуваної постанови, «17.04.2026 року, державним виконавцем оновлено розрахунок заборгованості згідно заяви стягувача від 27.03.2026 та 16.04.2026, де станом на 31.03.2026 року заборгованість по аліментам становить 193 467.98 грн. Вказаний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів складено державним виконавцем відділу ДВС на підставі частини 2 статті 195 Сімейного кодексу України, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, у зв`язку з відсутністю інформації про отриманий боржником дохід». Тобто виконавець вказує, що «інформація про отриманий боржником дохід відсутня». Крім того, 14.04.2026 року державним виконавцем відділу повторно складено протокол про адміністративне правопорушення щодо притягнення боржника до адміністративної відповідальності в порядку статті 183-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та направлено на розгляд до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області. Також, після постанови від 07.04.2026 року проведено опис та арешт земельної ділянки за кадастровим номером 4822784000:02:000:0020, яка розташована за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, Прибузька сільська рада та має площу 0,9999 га.

В даному випадку, як вбачається з матеріалів Скарги, виконавчого провадження № 46717520 щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, права дитини порушено. Аліменти це право дитини на утримання батьками, що забезпечує достатній рівень життя. Аліменти не сплачено. Обмеження було накладено від 2021 року. Інформація від Державної податкової служби України щодо відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_3 , у матеріалах виконавчого провадження № 46717520 станом на 07.04.2026 року відсутня. Установити факт «основного», «законного» джерела засобів для існування, передбаченого законодавцем ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», з наявних у заяві документів станом на 07.04.2026 року не вбачається можливим.

На думку суду, станом на 07.04.2026 року виконавцем не встановлено факту «основного», «законного» джерела засобів для існування ОСОБА_3 , передбаченого законодавцем ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження».

В даному випадку суд вважає постанову виконавця від 07.04.2026 року про скасування тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами на підставі ч. 10 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» такою, що не відповідає вимогам закону.

Керуючись ст. ст. 258260, 448-449 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця від 07.04.2026 задовольнити. Визнати незаконною та скасувати постанову Головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_4 , від 07.04.2026 про скасування тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.

Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 22 квітня 2026 року.

Суддя М. С. Булкат