Решение № 135715366, 15.04.2026, Горохівський районний суд Волинської області

Справа №155/280/26

Провадження №2/155/392/26

ГОРОХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

15 квітня 2026 року місто Горохів

Горохівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Яремчук С.М.,

при секретарі судового засідання Задурській К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в місті Горохові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позовних вимог

Позивач ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 19350,29 гривень.

Свій позов обґрунтовує тим, що 25 вересня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту №330133, за умовами якого відповідачка отримала кредит у сумі 3500,00 гривень зі сплатою процентів за користування ним. Позивач вказує, що за договором факторингу набув права вимоги за цим договором. Посилаючись на те, що позичальник неналежним чином виконує взяті на себе зобов`язання по своєчасному погашенню заборгованості за кредитом, позивач просить суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за договором у розмірі 19350,29 гривень, яка складається з: суми основного боргу в розмірі 3500,00 гривень; суми боргу за процентами в розмірі 1890,00 гривень; суми боргу за пенею та штрафами в розмірі 9400,00 гривень, сума інфляційних втрат в розмірі 3234,05 гривні; 3% річних в розмірі 1326,24 гривень, а також судові витрати, які пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 2622,40 гривні та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 гривень.

Відзив на позовну заяву

Станом на день розгляду справи від відповідачки ОСОБА_1 відзив на позовну заяву на адресу суду не надійшов.

Рух справи в суді

Ухвалою судді Горохівського районного суду Волинської області від 24 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 15 квітня 2026 року.

Позиція учасників судового розгляду

Представник позивача Романенко М.Е. в судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив справу розглядати без його участі. Зазначив, що не заперечує щодо заочного розгляду справи.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи шляхом надіслання судової повістки за фактичним місцем реєстрації, а також шляхом публікації оголошення на офіційному вебсайті суду. Відповідачка про причини неявки суд не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності чи клопотання про відкладення розгляду справи не подала, відзив на позовну заяву не подала.

Як визначено у ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки відповідачка належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, однак не з`явилася в судове засідання, відзиву на позов не подала, про причини неявки не повідомила та враховуючи, що представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

25 вересня 2018 року ТОВ «Авентус Україна» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали договір про надання фінансового кредиту №330133, за умовами якого (пункт 1.1) кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 3500,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

Основні умови кредитування згідно цього договору:

-сума кредиту 3500,00 гривень (п. 1.1);

-процентна ставка фіксована 0,9% від суми кредиту за кожен день користування кредитом у межах строку, зазначеного в п. 1.4 цього договору (пп. 1.2.1);

-строк кредиту 30 днів, але в будь-якому разі діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором (п. 1.4);

-кредит надається шляхом:

-перерахування грошових коштів на банківський картковий рахунок позичальника (п. 1.5.1);

-здійснення грошового переказу на ім`я клієнта через внутрішньодержавні платіжні системи (п. 1.5.2);

-клієнт має право ініціювати продовження строку користування кредитом. Для цього він зобов`язаний у повному обсязі сплатити нараховані на дату продовження (пролонгації) проценти за користування кредитом, а також пеню та штраф (у разі наявності). У такому разі та за умови, що залишок тіла кредиту складає не менше ніж 400,00 (чотириста) гривень 00 копійок, строк користування кредитом автоматично продовжується (пролонгується) з дати внесення необхідної суми грошових коштів на такий самий строк і на таких самих умовах (при цьому укладання додаткового договору не потребується) (п. 1.6);

-повернення кредиту та сплата процентів за користуванням кредитом здійснюватимуться згідно графіка платежів, який є невід`ємною частиною цього договору (п. 3.1);

-у разі порушення клієнтом строків виконання зобов`язань за договором та у разі, якщо встановлена підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 цього договору процентна ставка за користування кредитом менша ніж 1,8% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, клієнт зобов`язаний сплатити товариству процент за користування кредитом у розмірі 1,8% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору (п. 3.4);

-у випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцеві (п. 4.4):

-пеню в розмірі 3% від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4 (четвертого) дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 (дев`яносто) днів (п. 4.4.1);

-на 4 (четвертий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 100 гривень (п. 4.4.2);

-на 30 (тридцятий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 гривень (п. 4.4.3).

-на 90 (дев`яностий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 гривень (п. 4.4.4).

На виконання умов кредитного договору ТОВ «Авентус Україна» надало (перерахувало) ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 3500,00 гривень.

12 квітня 2018 року ТОВ «Авентус Україна» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (фактор) уклали договір факторингу №1, на підставі якого, з врахуванням додаткової угоди №б/н від 31 грудня 2018 року та додаткової угоди №11 від 20 січня 2019 року, до фактора перейшло право вимоги за кредитним договором №330133 від 25 вересня 2018 року до ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з реєстру прав вимог №12 від 30 січня 2019 року ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 в сумі 5390,00 гривень, що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3500,00 гривень, заборгованості за відсотками в розмірі 1890,00 гривень.

ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» змінило найменування на ТОВ «Він Фінанс» (наказ №55-к від 25 липня 2024 року, протокол №1706 від 25 липня 2024 року).

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Авентус Україна» загальна сума боргу ОСОБА_1 за кредитним договором №330133 від 25 вересня 2018 року становить 14790,00 гривень, яка складається з: суми основного боргу в розмірі 3500,00 гривень; суми боргу за процентами в розмірі 1890,00 гривень; суми боргу за пенею та штрафами в розмірі 9400,00 гривень.

За розрахунком позивача ТОВ «Він Фінанс», наведеного у позовній заяві, загальна заборгованість відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором №330133 від 25 вересня 2018 року і яку позивач просить стягнути з відповідачки становить 19350,29 гривень, яка складається з: суми заборгованості в розмірі 14790,00 гривень, суми інфляційних втрат в розмірі 3234,05 гривні, 3% річних в розмірі 1326,24 гривень.

Спір у даній справі виник у зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 зобов`язання з повернення кредитної заборгованості.

Висновки суду та мотиви прийнятого рішення

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до закону, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у певних випадках.

Положеннями ст. 15 та 16 ЦК України визначено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Правилами ч. 1 ст. 1054 ЦК України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Положеннями ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Коли позикодавцем є юридична особа договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми позики (ст. 1047 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.

В силу ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Згідно з ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За змістом ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові від 07 квітня 2021 року у справі №623/2936/19 Верховний Суд дійшов висновку, що використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором при укладенні договору відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

У даній справі встановлено, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті позивача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого позивач надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20 (провадження №61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження №61-2303св21).

Відповідно до вимог ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що визначено положеннями ст. 599 ЦК України.

Положеннями ст. 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що закріплено вимогами ст. 611 ЦК України визначає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна осіб у зобов`язанні пов`язана з тим, що попередні учасники зобов`язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов`язки переходять до суб`єктів, які їх замінюють.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що матеріалами справи доведено факт укладення 25 вересня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 договору про надання фінансового кредиту в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Матеріалами справи також підтверджується, що до позивача ТОВ «Він Фінанс» перейшло право стягнення з відповідачки кредиторської заборгованості.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а на відповідача спростувати розмір існуючої заборгованості.

Станом на час розгляду справи відповідачка не спростувала заявлений позивачем розмір заборгованості за тілом кредиту та нарахованими поцентами, не надала доказів сплати нею зазначеної суми.

Оскільки відповідачка не довела, що сплатила за договором усю суму тіла кредиту та процентів, тому для доведення розміру заборгованості суд використовує докази, які надав позивач.

Окрім заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за пенею та штрафами в розмірі 9400,00 гривень.

Однак, матеріали справи не містять доказів того, що договір про надання фінансового кредиту №330133 від 25 вересня 2018 року, укладений між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою ОСОБА_1 , було пролонговано на умовах, викладених у п. 1.6 вказаного договору. Розрахунок заборгованості не містить інформації про сплату процентів (пені, штрафу), що є умовою пролонгації даного договору. З огляду на викладене, строк кредитування закінчився 25 жовтня 2018 року. Відтак заборгованість відповідачки ОСОБА_1 за нарахованими відсотками становить 945,00 гривень (3500,00 х 0,9% х 30 днів).

Суд також звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутніій деталізований розрахунок щодо нарахування штрафу чи пені, що унеможливлює перевірку судом правильності нарахування неустойки та періоду її нарахування. Відповідно до витягу з реєстру прав вимог №12 від 30 січня 2019 року борг відповідачки ОСОБА_1 становить 5390,00 гривень і неустойка у розрахунок не входить. Отже, дана неустойка нарахована після уступки прав вимоги та після закінчення строку кредитування.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (постанова від 28 березня 2018 року), право кредитора нараховувати передбачені договором відсотки припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Після цієї дати або вимоги про дострокове повернення нараховуються лише 3% річних та інфляційні втрати (ст. 625 ЦК України).

Окрім цього, суд зазначає, що кредитор не має права нараховувати одночасно штраф і пеню за одне і те ж правопорушення.

З огляду на наведене, суд відмовляє позивачу в частині стягнення заборгованості за пенею та штрафами.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачки суми інфляційних втрат в розмірі 3234,05 гривні та суми 3% річних в розмірі 1326,24 гривень за період з 28 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року суд зазначає наступне.

Як вбачається з розрахунку, наведеного у позовній заяві, позивачем при обчисленні інфляційних втрат та 3% річних за основу взято борг, який включає тіло кредиту, відсотки та неустойку.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

У розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

При цьому, виходячи зі змісту правової позиції наведеної у постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 року №914/712/16, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.

Велика Палата ВС у справі №127/15672/16-ц визначила, що 3% річних та інфляційні втрати нараховуються до фактичного виконання грошового зобов`язання, оскільки прострочення є триваючим правопорушенням. Позовна давність у 3 роки застосовується до суми, нарахованої безпосередньо перед зверненням до суду, при цьому судове рішення не зупиняє нарахування втрат.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 28 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку позовної даності, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки у даній справі відповідачка не заявила про необхідність застосування позовної давності, а тому дане питання судом не досліджується.

Таким чином, підсумовуючи вищенаведене, загальна заборгованість відповідачки ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №330133 від 25 вересня 2018 року складає 4445,00 гривень з яких заборгованість за тілом кредиту 3500,00 гривень, заборгованість за нарахованими відсотками 945,00 гривень.

Отже, відповідачка не виконала повністю свого обов`язку з повернення кредитних коштів у передбачений чинним законодавством та договором строк, чим допустила прострочення виконання грошового зобов`язання. Доказів протилежного відповідачкою суду не надано.

Відповідно до норм ЦПК України, саме на сторону лягає обов`язок довести ті обставини на які вона посилається. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Згідно з положеннями ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню частково.

Щодо судових витрат у справі

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 15 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15 (провадження №14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження витрат на правову допомогу стороною позивача надано договір про надання правової допомоги №33 від 22 березня 2024 року, додаткову угоду від 22 березня 2024 року до даного договору, детальний опис робіт, акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги від 21 січня 2026 року та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Вартість правничої допомоги, згідно з наданими письмовими доказами становить 5000,00 гривень.

Суд дійшов висновку про те, що заявлений розмір на професійну правничу допомогу не може вважатись обґрунтованим. А навпаки, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Виходячи зі змісту ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України розгляд даної справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, як малозначної справи, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ці обставини свідчать про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є явно неспівмірним із складністю справи, витраченим адвокатом часом, обсягом наданих послуг та значенням справи для позивача.

Враховуючи те, що правова допомога позивачу все ж таки надавалась, а рішення суду ухвалено на користь позивача, на думку суду, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 гривень будуть співмірними по відношенню до обставин, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України та відповідатимуть характеру і обсягу узгоджених між сторонами і фактично наданих адвокатом послуг.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, за подання даного позову ТОВ «Він Фінанс» сплатило судовий збір у розмірі 2662,40 гривень, а тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір.

Позовні вимоги суд задовольнив на 22,97% (4445,00 х 100 / 19350,29), тому з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути понесені судові витрати в розмірі 611,55 гривень (2662,40 х 22,97 / 100).

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (місцезнаходження: місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 38750239) заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №330133 від 25 вересня 2018 року в розмірі 4445 (чотири тисячі чотириста сорок п`ять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (місцезнаходження: місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 38750239) судовий збір у розмірі 611 (шістсот одинадцять) гривень 55 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», місцезнаходження: місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 38750239;

відповідач: ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Горохівського районного суду

Волинської області Яремчук С.М.