Постановление суда № 135696808, 09.04.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/5399/24

Провадження № 1-кп/204/414/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого: судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12023040000000217 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 березня 2023 року,

за участю: прокурора ОСОБА_3 , захисників: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , обвинувачених: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

В С Т А Н О В И В:

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також заявив клопотання про продовження строку дії покладених обов`язків на обвинуваченого ОСОБА_6 строком на 60 діб. В обґрунтування клопотання зазначив, що метою застосування до обвинувачених запобіжних заходів є виконання ними покладених на них процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам вчинення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Наявність ризиків та достатність підстав вважати, що обвинувачені можуть здійснити наведені дії, з огляду на приписи ч. 2 ст. 177 КПК України і є підставою для застосування запобіжного заходу, а наявність обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились, відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України, виправдовують тримання осіб під вартою та дають підстави для його продовження. Так, обвинувачені можуть переховуватись від суду, оскільки останні вчинили кримінальне правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді 15 років позбавлення волі. Обвинувачені можуть незаконно впливати на потерпілих, свідків, експертів, а також володіють інформацією, щодо повних анкетних даних потерпілих, свідків, понятих, які були присутні під час проведення слідчих дій за даним кримінальним провадженням. У разі встановлення вказаних осіб, останні можуть намагатися впливати на потерпілих, свідків, тим самим намагаючись уникнути відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення. За таких обставин ризик впливу на потерпілих та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом. Відтак, з огляду на ту обставину, що допитані не всі потерпілі та свідки у даному кримінальному провадженні, є підстави вважати про існування вказаного ризику. Крім цього, є наявним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується, враховуючи те, що обвинувачені до моменту їх затримання займалися незаконною діяльністю тривалий час, не мають офіційних джерел доходу. Крім цього, слід взяти до уваги, що вказане кримінальне правопорушення було вчинено за попередньою змовою групою осіб.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення клопотання прокурора продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування своїх заперечень зазначила, що на теперішній час у межах провадження всі потерпілі, крім ОСОБА_12 , допитані, а надані ними покази були зафіксовані судом. Що ж стосується потерпілого ОСОБА_12 , то прокурор зазначав про проходження останнім служби у Збройних Силах України, з огляду на це обвинувачені позбавлені можливості здійснювати вплив на останнього. Крім того, посилання сторони обвинувачення на нібито наявні побоювання свідків та потерпілих щодо тиску з боку обвинувачених не підтверджено матеріалами кримінального провадження. Більш того, із показань свідків та потерпілих вбачається, що останні перебували в реабілітаційному центрі добровільно, без будь якого примусу. Таким чином, прокурором не було надано жодних спроможних та конкретних доказів на підтвердження реальності існування вказаного ризику. Щодо наявності ризику вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення. Так, прокурор у своїх клопотаннях зазначає про те, що обвинувачені займалися незаконною діяльністю тривалий час, не мають офіційних джерел для існування. Проте, такі твердження самі по собі не можуть бути визнані достатніми для вирішення питання щодо наявності вказаного ризику. Посилання прокурора на лише тривалість нібито незаконної діяльності і формальна кваліфікація за обвинуваченням не встановлюють факту, що обвинувачені мають реальну можливість чи намір вчинити інші правопорушення. Посилання ж прокурора на наявність ризику можливої втечі обвинувачених ґрунтується виключно на тяжкості інкримінованого останнім обвинувачення. У свою чергу обвинувачені мають тісні соціальні зв`язки, мають родини, на їх утриманні перебувають малолітні діти, мають постійне місце проживання. Вказане, у свою чергу, дає дійти до обґрунтованого висновку про те, що до обвинувачених можливо застосувати більш м`який запобіжний захід, який не буде пов`язаний із триманням під вартою. Проти задоволення клопотання прокурора в частині продовження строку дії обов`язків покладених на ОСОБА_6 , не заперечувала.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_5 підтримав заперечення, оголошені захисником ОСОБА_4 . Зазначив, що відсутність цивільних позовів, конкретної шкоди здоров`ю, свідчить про відсутність будь-яких претензій з боку потерпілих. Єдина мета сторони обвинувачення при подачі вказаних клопотань - це здійснити тиск на обвинувачених. Що стосується ризиків, то прокурор посилається на ризик можливого впливу на свідків у зв`язку із їх викликом стороною захисту, однак жодних доказів такого тиску не надає. Щодо ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, то такого ризику взагалі не може бути. Метою сторони обвинувачення є фіксація певних осіб під контролем держави. Застосування до обвинувачених іншого запобіжного заходу, який не буде пов`язаний із триманням під вартою, у повній мірі забезпечить виконання покладених на них судом обов`язків. Просив змінити запобіжний захід відносно його підзахисних на домашній арешт.

Обвинувачені: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , підтримали думку своїх захисників.

Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим, а також клопотань захисників та обвинувачених про зміну запобіжного заходу, суд вважає можливим задовольнити клопотання прокурора, у зв`язку з чим в задоволенні клопотань захисників та обвинувачених слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний/обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного слідує, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

ЄСПЛ наголосив, що п. 3 ст. 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. У рішеннях «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції, якою гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження, є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Відповідно до правової позиції, сформованої ЄСПЛ, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Суд вказав, що сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м`який.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції», особлива тяжкість деяких кримінальних правопорушень викликає таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення принаймні протягом певного часу. За виняткових обставинах, цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, має також враховувати наявність чи зміну обставин, передбачених ст. 178 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу. Окрім іншого, суд повинен врахувати і тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Строк перебування обвинувачених під вартою, який встановлений ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 11 лютого 2026 року, спливає 11 квітня 2026 року. Закінчити розгляд кримінального провадження з постановленням судового рішення до вказаної дати неможливо з об`єктивних причин.

Розглядаючи клопотання прокурора в частині наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

Суд, при визначенні можливості переховування обвинувачених від суду, враховує: тяжкість покарання, що загрожує останнім у разі визнання їх винуватими у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, які у відповідності до ст. 12 КК України відносяться до тяжкого та особливо тяжкого, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від п`яти до десяти років, та від восьми до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна, а тому з великою ймовірністю обвинувачені можуть вчиняти дії щодо уникнення покарання за вчинені кримінальні правопорушення, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, тому суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інший більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

Співставлення можливих негативних наслідків для обвинувачених у вигляді їх можливого ув`язнення у майбутньому з можливим засудженням до покарання у вигляді позбавлення волі, свідчить про те, що вказаний ризи є достатньо високим.

Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Про наявність вказаного ризику свідчить й той факт, що на території України, починаючи, з 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан, а тому у обвинувачених збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об`єктивних причин відсутні можливості в повному обсязі виконувати органами влади свої повноваження на певних територіях, що в свою чергу погіршує можливість здійснення контролю за поведінкою обвинувачених.

Також, слід взяти до уваги й той факт, що відповідно до пред`явленого обвинувачення, обвинувачені тривалий проміжок часу проживали за місцем знаходження реабілітаційного центру, а саме в будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та вказаний будинок був їх постійним місцем проживання. Тим самим, фактично обвинувачені не проживали за своїм зареєстрованим місцем проживання, а тому у разі зміни відносно обвинувачених запобіжного заходу на інший, який не буде пов`язаний із позбавленням волі, останні можуть вдатися до дій, які будуть спрямовані на зміну місця проживання, або ж виїзду за межі Дніпропетровської області, оскільки фактично у останніх відсутній зв`язок з їх зареєстрованим місцем проживання.

Судом не може бути взятими до уваги надані суду стороною захисту заяви-згоди від громадянина ОСОБА_13 , який не заперечував проти проживання обвинувачених в будинку, який йому належить на праві власності, оскільки встановити дійсність таких заяв-згод не представляється можливим, а також є неможливим і встановлення добровільності наданих згоди.

Крім того, із вказаних заяв-згод не можливо встановити дійсного їх автора, оскільки стороною захисту не було забезпечено явку громадянина ОСОБА_13 для підтвердження добровільності написання таких заяв.

Розглядаючи клопотання прокурора в частині наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

В силу засади безпосередності дослідження судом показань, яка регламентована ст. 23 КПК України, та відповідно до визначених у ст. 224 КПК України правил проведення допиту в суді, під час судового розгляду суд отримує показання усно шляхом допиту особи у судовому засіданні.

Беручи до уваги той факт, що під час судового розгляду стороною захисту було заявлено клопотання про допит свідків сторони захисту, та яке у свою чергу було задоволено судом, вказані свідки залишаються не допитаними, що у свою чергу дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинувачених на свідків, з метою надання свідками неправдивих показань.

Таким чином, суд вважає, що ризик незаконного впливу на свідків, які ще не допитані безпосередньо судом, залишається високим.

Що стосується посилання прокурора на наявність ризику впливу на потерпілих у даному кримінальному провадженні, то вказане не може бути взято судом до уваги, оскільки потерпілі вже були допитані судом під час судового розгляду, дійсно залишається не допитаним лише один потерпілий, однак останній за повідомленням прокурора на даний час проходить службу в лавах Збройних Сил України, а тому ризик впливу на потерпілих у даному випадку відсутній.

Розглядаючи клопотання прокурора в частині наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

Як вбачається з пред`явленого ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 обвинувачення, останні тривалий час здійснювали вербування, переміщення та переховування людей з метою їх експлуатації у формі примусової праці. Таким чином, застосування до обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу, може призвести до можливого продовження вчинення кримінальних правопорушень, в яких обвинувачуються, або ж можуть вчинити інші кримінальні правопорушення.

Окрім цього, слід зазначити, що відносно обвинувачених під час досудового розслідування при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було визначено альтернативний запобіжний захід із визначенням його розміру, який на думку суду буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченими покладених на них обов`язків.

Також, слід зазначити, що ухвали слідчого судді та суду щодо обрання та продовження відносно обвинувачених запобіжного заходу та визначення альтернативного запобіжного заходу, були предметом розгляду колегії суддів Дніпровського апеляційного суду, які були залишені без змін, тим самим не було встановлено порушень, які б могли бути підставою задля скасування вказаних ухвал.

Крім цього, запобіжний захід у вигляді застави, який було обрано відносно обвинуваченого ОСОБА_6 в повній мірі забезпечує виконання останнім покладених на нього обов`язків, тим самим вказане свідчить про дієвість вказаного запобіжного заходу та він не створює надмірного тягаря обвинуваченому, що в свою чергу свідчить про доцільність застосування саме запобіжного заходу у вигляді застави.

Окрім цього, слід взяти до уваги спосіб життя обвинувачених, який фактично був пов`язаний із організацією, яка базувалась у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та діяльністю, яка проходила у вказаному будинку, що у свою чергу свідчить про те, що у разі зміни останнім запобіжного заходу, можуть вдатися до дій задля продовження такої діяльності.

Судом також враховується, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань, до яких, зокрема відноситься швидкий судовий розгляд кримінального провадження, чого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження. За таких обставин, необхідним є саме тримання обвинувачених під вартою та продовження строку дії покладених обов`язків, оскільки застосування інших більш м`яких запобіжних заходів відтермінує можливість його виконання, що, з урахуванням особистої заінтересованості обвинувачених в результатах судового розгляду, створює ймовірну можливість для їх позапроцесуальних дій.

Судом не може бути взяти до уваги посилання сторони захисту щодо утримання обвинувачених певних членів сім`ї та наявності постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки вказане спростовується дослідженими під час розгляду клопотань доказами, а також не є тим беззаперечним фактором, який у свою чергу може нівелювати встановлені та дійсні на даний час ризики, які передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Суд вважає, що обраний та продовжений відносно обвинувачених запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

При цьому застосований до обвинувачених запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованих їм діянь, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м`який.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених судом на даному етапі не встановив.

Підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинувачених у вигляді тримання під вартою та продовження дії покладених обов`язків не відпали, більш м`які запобіжні заходи не в змозі гарантувати їх належну поведінку та невілювати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а тому дію обраного запобіжного заходу слід продовжити на 60 днів.

Тому, беручи до уваги доведеність обґрунтованості підозри, ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання винними у вчиненні кримінальних правопорушень, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу відносно обвинувачених з тримання під вартою та із застави, на домашній арешт, а тому у задоволенні клопотання сторони захисту слід відмовити.

Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

Розмір застави відносно особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається в межах встановлених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.

Відповідно до вимог ч.ч. 4, 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Станом на дату розгляду клопотань прокурора, у даному кримінальному провадженні триває стадія допиту свідків сторони захисту.

У справі «Гафа проти Мальти» ЄСПЛ наголосив, що розмір застави має визначатися з урахуванням матеріального становища обвинуваченого. Якщо особа залишається під вартою через неспроможність внести визначену суму, це свідчить про те, що національні органи не забезпечили ефективну реалізацію права на свободу. Непомірна застава фактично стає продовженням арешту. Суд зобов`язаний проявляти «особливу ретельність» при визначенні суми, щоб право на звільнення під заставу не було ілюзорним.

Таким чином, оскільки визначений розмір застави, з огляду на тривалий строк її визначення попередніми ухвалами суду, є таким, що не може бути внесеним обвинуваченими, суд, враховуючи ч.4 ст.182 КПК України, вважає можливим зменшити розмір застави, визначений ухвалою суду і зменшити обвинуваченим розмір застави, яка визначена як альтернативний триманню під вартою запобіжний захід до 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, із покладенням відповідних обов`язків в разі її внесення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 314-317, 334, 369, 371, 372 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченим: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 07 червня 2026 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 07 червня 2026 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 07 червня 2026 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 07 червня 2026 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 07 червня 2026 року включно.

Визначити відносно обвинувачених: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , заставу у розмірі 60 (шістдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 199680 (сто дев`яносто дев`ять тисяч шістсот вісімдесят) гривень, яка може бути внесена як самими обвинуваченими, так і іншими фізичними або юридичними особами (заставодавцями).

Покласти на обвинувачених: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у разі внесення застави наступні обов`язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяці з моменту внесення застави.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинувачених з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-підварти у зв`язку з внесенням застави обвинувачені вважаються таким, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», для виконання.

Клопотання прокурора про продовження покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії обов`язків строком на 60 днів, тобто до 07 червня 2026 року включно, а саме: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну

У разі невиконання вказаних вище обов`язків застава буде звернена в дохід держави.

В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1