Постановление суда № 135609168, 10.04.2026, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/7553/24

Провадження № 2/496/234/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2026 року Біляївський районний суд Одеської області у

складі: головуючої - судді Портної О.П.,

за участю:

секретаря Рябової А.П.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Біляївка Одеської області в порядку загального позовного провадження клопотання представника відповідача, Даскала Володимира Сергійовича адвоката, Дукіна Сергія Васильовича, про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Біляївська державна нотаріальна контора Одеської області, про визнання договорів дарування недійсними, як фраудоторного, в частині позовних вимог, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, в особі представника, звернувся до суду з вказаним позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2024 року, цивільну справу № 496/7553/24 було передано до провадження головуючій судді Портній О.П.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 28.11.2024 року було відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження, з проведенням підготовчого провадження. Окрім того відповідачам був визначений строк для надання відзиву на позовну заяву.

16.12.2024 року, 17.12.2024 року, 19.12.2024 року, на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача, Даскала Володимира Сергійовича адвоката, Дукіна Сергія Васильовича, про закриття провадження у цивільній справі в частині визнання договору дарування 1\2 частини житлового будинку загальною площею 188,8 кв.м., житловою площею 84,5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , серія та номер 1-1026 від 27.10.2021 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2135157551210, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 - недійсним.

Клопотання обґрунтоване тим, що 19.11.2021 року ОСОБА_1 , в особі представника, вже звертався до Біляївського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області про стягнення боргу та визнання договору дарування недійсним. Предметом позову у вказаній справі було стягнення заборгованості та визнання недійсним договору дарування об`єкту нерухомого майна, а саме 1\2 частини житлового будинку загальною площею 188,8 кв. м., житловою площею 84,5 кв. м. розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , серія та номер 1-1026 від 27.10.2021 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2135157551210, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , як фіктивного з посиланням на правові норми ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України. Рішенням, у справі № 496/5582/21, Біляївський районний суд Одеської області фактично надав оцінку договору дарування частини житлового будинку обєкту нерухомого майна, як фраудаторному та задовольнив позовні вимоги. Натомість, Постановою Одеського апеляційного суду від 16.06.2024 року у справі № 496\5582\21 (апеляційне провадження № 22-ц/813/7340/22), апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 11.05.2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним скасовано, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним відмовлено. В іншій частині рішення залишити без змін. Також, представник ОСОБА_3 , зауважує, що окрім предмету позову у справі № 496\5582\21 та у справі, що розглядається, збігаються і сторони справи, і правові підстави позову. Отже частина позовних вимог, а саме визнання договору дарування 1\2 частини житлового будинку загальною площею 188,8 кв.м., житловою площею 84,5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , серія та номер 1-1026 від 27.10.2021 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2135157551210, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , є тотожними частині позовних вимог, які розглядалися у справі № 496\5582\21.

Сторони в судове засідання не з`явилися.

Оскільки сторони у судове засідання не з`явилися, судом на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Як передбачено ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

08.01.2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 947/31700/20, провадження № 61-175св23 (ЄДРСРУ № 116149865) досліджував питання щодо закриття провадження у справі з підстав наявності судового рішення, яке набрало законної сили.

Для застосування вказаної підстави, зазначеної у п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 року у справі № 761/7978/15-ц зазначено, що «необхідність застосування п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (2004 року) зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (ст. 223 ЦПК України).»

За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову це річ, щодо якої виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17 вказано, що предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі № 924/1473/15)

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28.07.2021 року у справі № 640/9380/19, від 15.11.2021 року у справі № 428/9280/20, від 21.12.2021 року у справі № 295/983/21.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Підстава позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.

Фактична підстава позову це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Правова підстава позову це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Верховний Суд в своїй постанові від 25.04.2019 року у справі № 540/406/19, від 22.05.2019 року у справі № 640/7778/18 (провадження № 61-48585св18) зазначив, що закриття провадження у справі разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Аналогічні правові позиції викладені 19.01.2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 766/4505/20, провадження № 61-14440св21 (ЄДРСРУ № 102634351), від 21.12.2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 295/983/21, провадження № 61-13906св21 (ЄДРСРУ № 102149078), від Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.12.2021 року в рамках справи № 522/11482/20, провадження № 61-12240св21 (ЄДРСРУ № 101712079) та від 15.11.2021 року у справі № 428/9280/20, провадження № 61-12194св21 (ЄДРСРУ № 101064311).

Завданнями підготовчого провадження є, зокрема, остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу. (п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК України)

Предмет спору це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.09.2021 року у справі № 638/3792/20, провадження № 61-3438сво21)

Отже, судом встановлено, що предметом спору у справі № 496/5582/21 було наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за договором позики, який викладений у розписці, предметом позову матеріально-правова вимога, яка була виражена в чітко сформованій грошовій сумі в розмірі 50000,00 доларів США, яку позивач просив стягнути з відповідача, а також визнати Договір дарування 1/2 частки у праві власності на житловий будинок під АДРЕСА_1 нікчемним з підстав, закріплених ст. 234 ЦК України, оскільки вказані грошові кошти були запозичені на його придбання.

Скасовуючи частково рішення першої інстанції, Одеський апеляційний суд зазначив, що у розумінні ст. 234 ЦК України для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Отже Одеським апеляційним судом було встановлено, що проти визнання Договору дарування 1/2 частки у праві власності на житловий будинок нікчемним заперечує саме обдаровуваний. З цих причин, у задоволені цієї позовної вимоги було відмовлено, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Натомість предметом спору у справі № 496/7553/24 також є наявність у відповідачів заборгованості перед позивачем, але яка вже виражена у резолютивній частині рішення суду (Постанова Одеського апеляційного суду від 16.09.2024 року у справі № 496/5582/21), яке на момент звернення позивача до суду з даним позовом відповідачами не виконане. Предметом позову в даній справі є визнання Договорів дарування 1/2 частки у праві власності на житловий будинок, та 1/2 часток у праві власності на земельні ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , фраудаторними правочинами, з метою забезпечення виконання рішення суду.

У постанові від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що фраудаторний правочин може кваліфікуватися як: 1) фіктивний; 2) такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом; 3) такий, що порушує публічний порядок.

Зі змісту Постанови Одеського апеляційного суду від 16.09.2024 року у справі № 496/5582/21 вбачається позичальницею грошових коштів та в майбутньому одним із покупців, а надалі дарувальником була ОСОБА_2 .

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 11.05.2022 року по справі № 496/5582/21, в частині, яка залишена без змін Постановою Одеського апеляційного суду від 16.09.2024 року, вирішено стягнути з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 50000,00 гривень, 3% річних та інфляційних втрат.

Fraus creditorum (на шкоду кредиторам з латинської) це вчинення боржником правочинів, спрямованих на зменшення свого майна з метою приховування його від звернення стягнення кредиторів.

Отже, суд не вбачає тотожності між позовом, який розглядався в рамках цивільної справи № 496/5582/21 та позовом, який розглядається в рамках даної справи.

Окрім того, Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 16 ст. 120 ЗК України, предметом правочину, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об`єкт незавершеного будівництва або частку у праві спільної власності на такий об`єкт), який розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), що перебуває у власності відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, повинна бути також така земельна ділянка (або частка у праві спільної власності на неї). Істотною умовою договору, який передбачає такий перехід права власності, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача до набувача такого об`єкта (частки у праві спільної власності на неї). Отже житловий будинок та земельна ділянка на якій він розташований та яка надана для його будівництва та обслуговування є взаємопов`язаними при укладені цивільно-правових угод. Таким чином розгляд питання про визнання недійсним Договору дарування 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку без розгляду питання про визнання недійсним Договору дарування 1/2 частки у праві власності на житловий будинок, який розташований на цій земельній ділянці, є таким, що не відповідає чинному законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Таким чином позови не є тотожними, оскільки відрізняються підставами звернення до суду та правовою метою позову.

Враховуючи викладене, суд не вбачає правових підстав для закриття провадження по справі у частині визнання Договору дарування 1/2 частки у праві власності на житловий будинок недійсним, в зв`язку з чим клопотання представника відповідача, Даскала Володимира Сергійовича адвоката, Дукіна Сергія Васильовича, про закриття провадження у цивільній справі в частині позовних вимог задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 49, 255, 256 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання представника відповідача, ОСОБА_3 адвоката, Дукіна Сергія Васильовича, про закриття провадження у цивільній справі в частині позовних вимог залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду на протязі п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.

Повний текст ухвали складено 10 квітня 2026 року.

Суддя О.П. Портна