Решение № 135599731, 09.04.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/18760/25

Провадження № 2/161/1334/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

09 квітня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі: головуючого судді Шестерніна В.Д.,

за участю секретаря Мельник А.В.

представника органу опіки та піклування - Шульгана Ф.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, Орган опіки та піклування Луцької міської ради, про позбавлення батьківських прав,-

встановив:

І.Короткий зміст позовних вимог

11.09.2025 ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 2018 року і до теперішнього часу дитиною опікується лише мати ОСОБА_3 . Батько ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, а саме не піклується про здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, не утримує її, не проживає разом. Впродовж останніх семи років він фактично усунувся від виконання батьківських обов`язків. Крім того, він засуджений до покарання у виді позбавлення волі на строк з 23.07.2018 до 22.01.2034, яке відбуває реально на території російської федерації.

У зв`язку з викладеним позивач просила суд позбавити відповідача батьківських прав щодо дитини.

ІІ.Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

ІІІ.Процесуальні дії суду, клопотання та заяви учасників судового процесу

Ухвалою суду від 16.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.01.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явилася, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Представник позивача подала клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та її представника.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило.

Процесуальні перешкоди для розгляду справи за відсутності учасників судового процесу відсутні.

Протокольною ухвалою суду від 02.04.2026 відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 09.04.2026.

ІV.Фактичні обставини справи

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (витяг про народження №253 від 05.05.2017 з перекладом, а.с. 6).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.06.2024 у справі №158/857/24, яке набрало законної сили 23.07.2024, шлюб між батьками дитини ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , який зареєстрований 04.02.2017, розірвано (а.с. 57-58).

ОСОБА_7 є громадянином України, набув громадянство України за народженням на підставі ч. 1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України» (довідка про реєстрацію особи громадянином України №70529/56-17/86-17 від 04.07.2017, а.с. 7).

Батько дитини ОСОБА_2 є громадянином України.

Мати дитини ОСОБА_3 є громадянкою Литви, має право на постійне проживання в Україні (посвідка на постійне проживання від 18.06.2020, а.с. 8).

ОСОБА_7 має статус дитини з інвалідністю віком до 18 років, в зв`язку з чим йому призначена державна соціальна допомога (посвідчення серії НОМЕР_1 від 16.03.2023, а.с. 11).

Орган опіки та піклування Луцької міської ради вважає, що ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 (висновок Служби у справах дітей Луцької міської ради №282 від 21.11.2025, а.с. 38, рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №801-1 від 10.12.2025, а.с. 37).

V.Мотиви суду та застосоване законодавство

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27.021991 №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, відповідно до пункту 2 даної статті мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №553/2563/15-ц).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 06.05.2020 у справі№ 753/2025/19).

Верховний Суд у постанові від 11.03.2020 у справі №638/16622/17 зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26.07.2021 року у справі №638/15336/18, від 07.02.2022 у справі №759/3554/20, від 10.11.2023 у справі №401/1944/22, від 15.11.2023 у справі №932/2483/21, від 23.10.2024 у справі №464/2040/23).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12.02.2024 у справі №202/1931/22, від 28.02.2024 у справі № 303/4697/22, від 23.10.2024 у справі №464/2040/23).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23.10.2024 у справі №464/2040/23).

За встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням релевантних джерел права суд дійшов таких висновків.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який суд може йти лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості матері або батька як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Підставою позовних вимог визначені обставини свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини ОСОБА_4 , якому на момент судового розгляду справи виповнилося 8 років.

В судовому засіданні 19.03.2026 мати дитини ОСОБА_3 пояснила, що батько дитини відбуває покарання за вчинення злочину (умисного вбивства) в тульській колонії №5 на території російської федерації, на підтвердження чого до позовної заяви додала довідку від 10.03.2023 (а.с. 10); cтрок відбуття відповідачем покарання сплине в 2034 році, коли дитині виповниться 17 років; метою позбавлення відповідача батьківських прав є оптимізація вирішення нею дозвільних та інших процедур щодо дитини, в яких вимагається згода батька (дитина не може отримати ідентифікаційний номер, зареєструвати місце проживання, відвідувати школу тощо); щоразу отримувати згоду батька є проблематично, а у випадку позбавлення його батьківських прав цього робити буде не потрібно.

Суду не було надано беззаперечних доказів перебування відповідача в місцях позбавлення волі на території іншої держави. Разом з тим у суду немає підстав ставити під сумнів правдивість пояснень позивача в цьому аспекті. Суд зауважує, що сама по собі обставина засудження батька дитини за вчинення злочину та/або перебування його в місцях позбавлення волі не може автоматично слугувати підставою для позбавлення його батьківських прав. Навпаки ця обставина свідчить про фізичну відсутність батька в житті дитини, зумовлену об`єктивними причинами. Хоча така обставина і не виключає можливості позбавлення особи батьківських прав. Проте в цій справі такої потреби суд не вбачає.

Факт взяття одного з батьків під варту є об`єктивною причиною, яка унеможливлює виконання ним батьківських обов`язків, у такому разі позбавлення батька чи матері батьківських прав буде порушенням забезпечення найкращих інтересів дитини (див. постанову Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №362/4847/20).

Суд бере до уваги відсутність доказів вчинення відповідачем будь-яких неправомірних дій щодо дитини або в присутності дитини. Позивач не надала суду також доказів того, що вживала конкретних заходів з метою спонукання відповідача до надання належного утримання дитині (наприклад, зверталася до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини), або доказів того, що відповідач відмовляється від сплати аліментів в добровільному порядку тощо. Судом враховано, що шлюб між сторонами був розірваний в червні 2024 року (з відповідним позовом позивач звернулася в березні 2024 року). Позивач також пояснила, що відповідач один раз в півроку їй телефонує. Це свідчить про те, що комунікація між батьками дитини не може вважатися остаточно припиненою.

Суд не заслухав думку дитини з об`єктивних причин. Позивач не забезпечила її явку в судове засідання та ствердила, що за станом свого здоров`я дитина не може висловити свою думку щодо спірного питання. Таку ж позицію підтримав орган опіки та піклування.

Суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Такий висновок має рекомендаційний характер і в ньому не наведено підстав та аргументів для прийняття органом опіки та піклування саме такого рішення, як і не вказано в чому полягатиме позитивний вплив позбавлення батька батьківських прав на інтереси самої дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (див. постанову Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №243/13192/19).

За внутрішнім переконанням суду, даний позов був заявлений з іншою метою, аніж якнайкраще забезпечення інтересів дитини. Вирішення тих чи інших питань щодо дитини, які виникають під час її розвитку та/або виховання і які потребують згоди батька, можливе в установлений законом спосіб.

Обставини свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини або інші обставини, які могли б бути підставою позбавлення його батьківських прав, не доведені. Суд вважає, що гостра соціальна необхідність в застосуванні такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав відсутня.

Отже, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

VI.Судові витрати

Враховуючи результат вирішення спору, керуючись ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід покласти на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263-265, 273, 354-355, 430 ЦПК України, суд,-

вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, Орган опіки та піклування Луцької міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Судові витрати по справі - покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Луцької міської ради, місцезнаходження: м. Луцьк, вул. Б.Хмельницького, 91; код в ЄДРПОУ 04051327.

Дата складення повного рішення суду - 09.04.2026.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.Д. Шестернін