Решение № 135540787, 06.04.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/25376/25

Провадження № 2/161/366/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

06 квітня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Присяжнюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В :

До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан», в якій представник позивача просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 07.09.2024 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 102010315, згідно з яким відповідачу надано грошові кошти в сумі 15000,00 гривень, строком на 360 днів, зі сплатою відсотків 0,87% в день, зі встановленою періодичністю відповідно до Графіку платежів, наведеному у додатку №1 до Договору. Комісія за надання кредиту 0 грн, комісія за обслуговування кредиту (за весь строк кредитування): 23100.00 грн.

Також зазначає, що станом на день звернення до суду з позовом, у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 38524,40 гривень, яка складається з: 13800,00 грн. - заборгованість по кредиту 8869,40 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 8400,00 грн. - заборгованість по комісії за обслуговування кредиту 7455,00 грн. - заборгованість за неустойкою.

З наведених вище підстав позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в зазначеному розмірі та судові витрати.

Ухвалою суду від 22.12.2025 провадження по справі було відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник позивача у позовній заяві просив здійснювати розгляд справи без його участі, на позові наполягав. Не заперечив проти заочного розгляду справи.

Відповідно ч. 8 ст.128, п.5 ч.6 ст.272 ЦПК України відповідачу будо направлено ухвалу про відкриття провадження у справі та роз`яснено його право подати відзив на позовну заяву і всі наявні докази, що підтверджують заперечення проти позову протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Відповідач у встановлений строк відзив на позов не подав.

Також, до суду не надходило клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, а тому відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Згідно з електронним сайтом Луцького міськрайонного суду Волинської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначені судові засідання.

Судом були використані всі можливі способи сповіщення відповідача про наявність справи у суді, але вони результатів не дали.

Крім того суд враховує ту обставину, що представник відповідача знайомився з матеріалами справи, що стверджується розпискою від 19.09.2025.

Відповідно до положення ч.2 ст.247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.

Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, з таких підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що 07.09.2024 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 102010315, згідно з яким відповідачу надано грошові кошти в сумі 15000,00 гривень, строком на 360 днів, зі сплатою відсотків 0,87% в день, зі встановленою періодичністю відповідно до Графіку платежів, наведеному у додатку №1 до Договору. Комісія за надання кредиту 0 грн, комісія за обслуговування кредиту (за весь строк кредитування): 23100.00 грн.

Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації Відповідача на веб-сайті Позивача в мережі Інтернет та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором « 934872».

На виконання умов кредитного договору ТОВ «Мілоан» було перераховано ОСОБА_1 кошти в розмірі 15000 грн на картку, що підтверджується платіжним дорученням 94752970 від 07.09.2024.

Крім того, з наданої АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відповіді на ухвалу суду вбачається, що на ім`я відповідача емітовано карту, зазначену у позовній заяві та договорі. Також підтверджено здійснення позивачем операції щодо перерахування коштів за договором, та надано виписку про рух коштів.

Таким чином, ТОВ «Мілоан» повністю виконало свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором.

Однак, ОСОБА_1 не виконала свого обов`язку та не повернула наданий кpeдит в строки, передбачені договором, що спричинило виникнення заборгованості.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором, сформованого ТОВ «Аванс кредит», у зв`язку з невиконанням обов`язку щодо повернення кредиту, станом на 10.12.2025 утворилася заборгованість у розмірі 38524,40 гривень, яка складається з: 13800,00 грн. - заборгованість по кредиту 8869,40 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом 8400,00 грн. - заборгованість по комісії за обслуговування кредиту 7455,00 грн. - заборгованість за неустойкою.

Таким чином судом встановлено, що всупереч умовам договору позики, відповідач не виконав свого зобов`язання, не погасив кредитної заборгованості.

Надаючи свою правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, підписана відповідачем анкета-заява про приєднання разом із умовами та правилами банку складають укладений між сторонами у справі договір про надання кредиту у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку.

Заявляючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, шляхом підписання електронним підписом позичальника, відповідно до якого було надало відповідачу грошові кошти на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом.

На підтвердження умов договору надано суду також розрахунок заборгованості.

Вказані документи підтверджують погодження між сторонами умов кредитування.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або до інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частинами 1,2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив ,якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із змісту ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином судом встановлено доведеним факт отримання відповідачем грошових коштів за договором № 102010315, та факт невиконання відповідачем зобов`язання щодо їх повернення позивачу, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідач частково погашала заборгованість, що було враховано в суму заборгованості.

Таким чином, суд вважає що позов слід задовольнити в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 13800,00 грн. - заборгованість по кредиту 8869,40 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Що стосується вимоги про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту 8400,00 грн, суд зазначає наступне.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору позичальнику кредит надавався на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін у даній частині визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:

«31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що: «згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23 (провадження № 61-17096св23) зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена в розділі 4 «Графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної процентної ставки» кредитного договору (колонка 8 графіка). При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Як встановленому судом, згідно з 1.5.2. Договору, комісія за обслуговування кредиту (за весь строк кредитування): 23100.00 грн., що нараховується за ставкою 7.00 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів, який є додатком №1 до цього Договору.

Аналіз змісту договору свідчить, що в ньому встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Однак, сплата позичальником комісії за надання кредиту, а також комісії за обслуговування кредитної заборгованості, фактично не є самостійною послугою кредитодавця, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком кредитодавця та виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Надання кредиту здійснюється кредитодавцем як виконання ним свого обов`язку за кредитним договором, а тому такі дії позивача не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Тому положення договору про споживчий кредит щодо обов`язку позичальника одноразово сплатити комісію за надання кредиту, є нікчемними відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічний за змістом правовий висновок стосовно договору споживчого кредитування, який укладений з АТ «ПУМБ», наведений у постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року №752/4008/20.

Отже, оскільки суд вважає нікчемними положення кредитних договорів, які встановлюють обов`язок позичальника сплатити на користь кредитора комісію обслуговування кредитної заборгованості 8400 грн не підлягають задоволенню.

Крім цього суд не погоджується із розрахунком заборгованості наданим позивачем в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій в сумі 7455 грн, з таких підстав.

Відповідно п. 18 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Зідно зі ст.6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягненні заборгованості за неустойкою в сумі 7455 грн не підлягають до задоволення.

Отже, обґрунтованими є позовні вимоги в сумі 22669,40 грн, що складається з тіла кредиту 13800,00 грн. та відсотків - 8869,40 грн.

В решті вимог відмовити.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено на 58,84% (22669,40:38524,40*100), тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1425,34 грн судового збору (2422,40 х 58,84%).

Керуючись ст.ст. 530, 610, 611, 1054 ЦК України, ст.ст. 1,2, 4, 12, 78, 82, 95, 141, 263-268, 280-284, 288, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» заборгованість за кредитним договором в розмірі 22669,40 (двадцять дві тисячі шістсот шістдесят дев`ять гривень 40 коп.) гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» судовий збір у розмірі 1425,34 (одну тисячу чотириста двадцять п`ять гривень 34 коп.) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Луцького міськрайонного суду Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», код ЄДРПОУ 40484607, вул. Багговутівська,17-21, м. Київ, 04107 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено та підписано 06.04.2026

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Людмила ПРИСЯЖНЮК