Решение № 135405692, 03.04.2026, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/34/26

Провадження № 2/630/201/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2026 року м. Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Сухорукова І.М.,

за участю секретаря Дубрової А.І.,

розглянувши позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому вказав, що 26.02.2019 між АТ «Альфа Банк» та відповідачем укладено договір про надання кредиту № 500814371 у сумі 52827,04 грн. У подальшому, 22.02.2021 між АТ «Альфа Банк» та ТОВ «ФК Форт» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого останньому відступлено право грошової вимоги до відповідача за вказаним вище кредитним договором. Також, 23.02.2021 між ТОВ «ФК Форт» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, відповідно до умов якого останньому відступлено право грошової вимоги до відповідача за вказаним вище кредитним договором. Відповідач неналежним чином виконував свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 64777,17 грн.

Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 18.02.2026 відкрито провадження у справі та її розгляд призначено у порядку спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву у якому просив відмовити у позові у повному обсязі. Вказав, що позивач не довів узгодженості основних умов та передачі коштів у позику. За умовами оферти на укладення договору, строк акцепту банку складає 30 днів. Проте у матеріалах справи відсутній підписаний банком акцепт цієї оферти по угоді. Підписана сторонами 26.02.2019 анкета-заява не містить посилання на договір №500814371. Папсорт кредиту так само не містить посилання на угоду №500814371. Отже, позивачем не доведено погодження основних умов договору. Також, позивач не надав доказів отримання та користування коштами зі сторони відповідача. Надані позивачем виписки з банківського рахунку не містять обов`язкових реквізитів (печатку банку, ПІБ особи, яка склала таку виписку), отже не можуть служити доказами отримання кредиту відповідачем. Заявлена сума до стягнення 6477,17 грн не відповідає дійсності, оскільки, сам позивач у позові вказує, що борг складається з 49621,16 грн тіла кредиту та 14107,23 грн відсотків, які разом становлять іншу суму: 63728,39 грн. Стягнення сторонами штрафних санкцій не було погоджено у договорі. Окрім того, нараховані відсотки у 23% річних не відповідають арифметичній перевірці. Витрати на правову допомогу є явно завищеними і відповідач просив їх зменшити до 3000 грн, у разі задоволення позову.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позові, серед вимог зазначив, що просить розглядати справу за його відсутності. Заяв або клопотань про свою обов`язкову участь (у тому числі і за допомогою відео конференції) до суду не подав.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися у відзиві на позов просили розглядати справу за їх відсутності.

Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд в свою чергу оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 26.02.2019 між AT «АЛЬФА-БАНК» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) було укладено угоду про надання кредиту №500814371, відповідно до умов якої, AT «АЛЬФА-БАНК» надав відповідачу кредит 52827,04 грн з процентною ставкою 23,00 % річних строком на 84 місяців та датою повернення кредиту 27.02.2026. зазначено, що даний кредит видається для погашення заборгованості за договором №501017047 у розмірі 52827,04 грн. У додатку №1 до договору погоджено графік платежів для погашення кредиту. (а.с. 5-6)

Згідно до паспорту споживчого кредиту, який підписали сторони 26.02.2019, погоджено процентну ставку за кредитом 23%, штраф за прострочення платежу від 1 до 4 днів 200 грн, та за прострочення більше 5 днів 400 грн. (а.с.7)

Згідно до розрахунку позивача, у відповідача є наявною заборгованість, яка станом на 23.02.2021 становить 64777,17 грн, та складається з 49621,16 грн боргу за кредитом, заборгованість за відсотками 14107,23 грн, 1048,78 грн залишку заборгованості за штрафними санкціями за прострочення платежу. (а.с. 31)

22.02.2021 між AT «АЛЬФА-БАНК» та TOB «ФК «Форт» укладено договір факторингу №1, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за Кредитними договорами. Згідно до 2.3 догвоору, право вимоги вважається відступленим з моменту підписання договору та акту приймання-передачі реєстру боржників. (а.с. 10-15)

У витягу з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються до договору факторингу №1 від 22.02.2021, AT «АЛЬФА-БАНК» за цим реєстром передало до TOB «ФК «Форт» право вимоги до ОСОБА_1 за договором №500814371 від 26.02.2019 у розмірі 64777,17 грн, що складається з 49621,16 грн боргу за кредитом, заборгованість за відсотками 14107,23 грн, та 1048,78 грн залишку заборгованості за штрафними санкціями. (а.с. 16)

23.02.2021 між TOB «ФК «Форт» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу №01-23-02/21, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за Кредитними договорами. Згідно до 2.3 договору, право вимоги вважається відступленим з моменту підписання договору та акту приймання-передачі реєстру боржників. (а.с. 17-23)

У витягу з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються до договору факторингу №01-23-02/21 від 23.02.2021, AT «ФК «Форт» за цим реєстром передало до TOB «ФК «Еліт Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 за договором №500814371 від 26.02.2019 у розмірі 64777,17 грн, що складається з 49621,16 грн боргу за кредитом, заборгованість за відсотками 14107,23 грн, та 1048,78 грн залишку заборгованості за штрафними санкціями. (а.с. 24)

На підтвердження суми заборгованості позивач надав суду виписку по рахунку № НОМЕР_1 , за період з 27.02.2019 по 22.01.2021, у якій вказано зарахування коштів, витрати коштів, списання процентів. Також, 22.01.2021 вказано про згортання активу у зв`язку з продажем згідно договору факторингу № 1 від 22.01.2021. (а.с. 25-30)

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 530 ЦК України зазначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою правління НБУ від 04.07.2018 № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Суд вважає, що позивач наданими доказами довів укладення 26.02.2019 між AT «АЛЬФА-БАНК» та ОСОБА_1 кредитного договору шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) угоди про надання кредиту №5008143. При цьому сторонами було погоджено розмір кредиту 52827,04 грн, його призначення: на погашення боргу за іншим кредитом, розмір процентів 23% річних та строк кредиту 84 місяці. Оферта підписана відповідачем, та відповідач не ставить під сумнів цю обставину.

АТ «АЛЬФА-БАНК» свої зобов`язання за договором виконав та надав на банківський рахунок відповідача 52827,04 грн (а.с. 25), що підтверджується випискою виписку по банківському рахунку відповідача № НОМЕР_1 , яка оформлена відповідно до вимог Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою правління НБУ від 04.07.2018 № 75, та є первинним документом бухгалтерського обліку.

Позивач надав документацію, яка наявна у нього як фактора, що стосується заборгованості боржника, яка підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника станом на дату відступлення права вимоги.

Таким чином, до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» перейшли всі права АТ «Альфа-Банк» щодо права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором.

Щодо розміру заборгованості суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 64777,17 грн заборгованості за кредитним договором та у тексті позову вказує, що борг складається з 49621,16 грн боргу за кредитом, заборгованість за відсотками 14107,23 грн.

При цьому, сума 49621,16 грн та 14107,23 грн складає менше значення 63728,39 грн, як про це вказує відповідач у відзиві.

Разом із цим, сума, про яку йдеться у позові 64777,17 грн утворюється внаслідок складання 49621,16 грн боргу за кредитом, 14107,23 грн заборгованості за відсотками, та 1048,78 грн заборгованості за штрафними санкціями, як про це вказано у розрахунку заборгованості, проведеному ТОВ «ФК «Еліт Фінанс». (а.с. 31)

У позовній заяві позивач не зазначає, якими конкретними пунктами договору, або його складових передбачено нарахування штрафу за несвоєчасне повернення кредитних коштів позичальником.

Досліджена судом акцептована пропозиція клієнта (оферти) про укладення укладено угоди про надання кредиту №500814371 на аркуші справи 5, не містить положень про відповідальність за невиконання умов кредитного договору.

Суд вбачає, що такі положення містить паспорт споживчого кредиту, який підписали сторони 26.02.2019, де погоджено штраф за прострочення платежу від 1 до 4 днів 200 грн, та за прострочення більше 5 днів 400 грн. (а.с. 7)

Разом із цим, суд не може вважати такі умови договору погодженим у зв`язку із наступним.

Дослідивши зміст паспорту кредиту підписаного АТ «Альфа-Банк» та позичальником 26.02.2019, суд дійшов висновку, що він не є належним доказом погодження між сторонами штрафу за прострочення оплат за кредитом, оскільки зі змісту цього паспорту слідує, що наведені положення щодо штрафу для споживача є репрезентативними, базуються на обраних споживачем умовах кредитування, і на припущенні, що договір про споживчий кредит залишається дійсним протягом погодженого строку.

Суд звертає увагу, що надана позивачем копія даного паспорту кредиту виготовлена шрифтом приблизно 8 або 6 розміру, та внаслідок неякісного копіювання більшу частину змісту паспорту неможливо прочитати.

Відповідно до частини 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Тому, суд приходить до висновку, що паспорт споживчого кредиту це лише інформація, необхідна для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття позичальником обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, у тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту, яка надається кредитодавцем споживачу до укладення кредитного договору, а умови договору про споживчий кредит та форма його укладення визначені Законом України «Про споживче кредитування».

Ознайомлення із Паспортом споживчого кредиту та його підписання споживачем не означають укладення договору про споживчий кредит саме на цих умовах та дотримання форми кредитного договору, оскільки у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Зазначене відповідає правовим висновкам Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 ( провадження № 61-14545сво20).

Отже, долучена до позовної заяви копія паспорту кредиту від 26.02.2019 року, не може вважатись складовою кредитного договору.

Умов погодження між сторонами у кредитному договорі штрафних санкцій за несвоєчасне повернення кредитних коштів та процентів, матеріали справи не містять.

Приймаючи до уваги недоведеність погодження між сторонами розміру штрафних санкцій за невиконання позичальник ком умов повернення кредиту, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 1048,78 грн залишку заборгованості за штрафними санкціями за прострочення платежу.

Як вбачається з розрахунку заборгованості (а.с. 31) сплачені позичальником грошові кошти у загальному розмірі 1951,22 грн були зараховані позикодавцем на рахунок погашення штрафних санкцій, розмір яких сторонами не було погоджено, тобто не спрямовувались на погашення тіла кредиту та відсотків, у зв`язку з чим заборгованість зростала.

Оскільки у кредитному договорі від 26.02.2019 року штрафні санкції не встановлені, то списання банком коштів, що вносилися боржником в рахунок погашення штрафів є неправомірним та безпідставним. Ці кошти підлягають зарахуванню на погашення тіла кредиту та відсотків.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 697/302/20, провадження № 61-2498св22.

Виходячи з наведеного суд вважає, що стягненню з відповідача підлягає заборгованість у розмірі 61777,17 грн, що складається з 49621,16 грн боргу за кредитом та заборгованості за відсотками 14107,23 грн, від якої відраховано 1951,22 грн (які банк зарахував на погашення непогоджених штрафів).

При цьому суд бере до уваги, що представник відповідача та відповідач не навели свого розрахунку заборгованості, який би вони вважали вірним.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК).

На підтвердження надання правничої допомоги, представником позивача надано Договір про надання правничої допомоги № 03-07/24 від 03.07.2024, акт прийому-передачі наданих послуг від 02.06.2025 щодо боржника ОСОБА_1 за яким визначено розмір правової допомоги у 9200 грн та загальні витрати часу 4,6 год.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що витрати на правову допомогу є завищеними і погодився, що їх розмір не може перевищувати 3000 грн.

Суд погоджується із такою думкою відповідача.

Суд враховує, що дана справа не відноситься до категорії складних справ і складання позовів та клопотань у своїй більшості є подібними, оскільки не потребують проведення додаткових розрахунків. У звіті про надання правової допомоги зазначено, що робота з цією позовною заявою потребувала 4,6 годин часу, що вочевидь не є пропорційним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23.

За таких обставин, суд вважає, що відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, обгрунтованою та пропорційною сумою витрат на правову допомогу, яка була надана у даній справі є 3000 грн.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому суд стягує частково з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у зв`язку зі зверненням з позовом до суду у наступних розмірах.

Сума задоволених вимог 61777,17грн складає 95,37% від 64777,17 грн заявлених вимог. Судовий збір позивачем було сплачено двома квитанціями у розмірах 3028,00 грн та 300 грн.

Тому, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 95,37 % сплаченого судового збору, тобто 3173,89 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-13, 76- 83, 141, 144 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 521, 526, 625, 626, 628, 638-640, 1054, 1077, 1088 ЦК України, ст.ст. 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію», суд -

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» ЄДРПОУ 40340222, заборгованість за кредитним договором у розмірі 61777 (шістдесят одна тисяча сімсот сімдесят сім) гривень 17 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» ЄДРПОУ 40340222, витрати по сплаті судового збору в розмірі 3173 (три тисячі сто сімдесят три) грн 89 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони по справі:

позивач: ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС», місцезнаходження: 03035, м. Київ, пл. Солом`янська, 2, ЄДРПОУ: 40340222;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого АДРЕСА_1 .

Суддя І.М. Сухоруков