Решение № 135068653, 20.10.2025, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 753/12519/25

провадження № 2/753/8944/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді КАЛІУШКА Ф.А.

при секретарі ВОЛОДЬКО С.С.

за участю сторін:

позивача ОСОБА_1 ;

представника позивача ОСОБА_2 ;

представника відповідача Мельниченко Н.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні матеріальної допомоги, грошової винагороди та середнього заробітку за час затримки розрахунку

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі по тексту - АТ «Укрзалізниця», відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на її користь одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 85 596,05 грн; додаткову матеріальну допомогу в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків в сумі 68 476,84 грн; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023, 2025 роки в сумі 34 272,00 грн; грошову винагороду з нагоди ювілею (60 років) в сумі 7 665,00 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 55 959,56 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка працювала на посаді приймальна поїздів 4 розряду служби роботи станції регіональної філії «Південно-Західна залізниця», який є одним з підрозділів АТ «Українська залізниця». Відповідачем було видано наказ № 200/ос про припинення трудового договору з позивачкою за статтею 38 КЗпП України, згідно з яким 28 березня 2025 року ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв`язку із виходом на пенсію. Відповідачем не було дотримано вимог статті 116 КЗпП України, оскільки із позивачкою не проведено остаточного розрахунку в день її звільнення, позивачці не виплачені належні та гарантовані до виплати кошти відповідно до норм діючого у регіональній філії «Південно-Західна залізниця» Колективного договору, зокрема, позивачці не виплачено одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків в сумі 85 596,05 грн та додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків в сумі 68 476, 84 грн, що передбачено пунктом 8.23 Колективного договору, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023, 2025 роки в сумі 34 272,00 грн, що передбачено пунктом 3.10 Колективного договору, грошову винагороду з нагоди ювілею в розмірі посадового окладу в сумі 7 665,00 грн, що передбачено пунктом 3.14 Колективного договору. Крім того, через несплату вказаної заборгованості позивачка має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців у розмірі 55 959,56 грн. Отже позивачка вважає, що при звільненні без законної підстави в порушення встановленого порядку не нараховані та не виплачені всі суми, що належить позивачці від підприємства.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 липня 2025 року відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача АТ «Укрзалізниця» Мельниченко Н. М. скористалася процесуальним правом подачі письмового відзиву на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечила в повному обсязі, вказуючи на те, що на день звільнення позивачки та у період дії воєнного стану рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» про виплату чи відновлення виплати заявлених позивачкою виплати матеріальної допомоги не було, тому фактичне нарахування та виплата коштів у день звільнення позивачки не проведена. Всі сили та ресурси АТ «Укрзалізниця» у умовах воєнного стану спрямовані виключно на забезпечення життєдіяльності та обороноздатності країни, тому рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених, зокрема, колективним договором, що відповідає статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Крім того, на виконання протокольного рішення № Ц-1-1.5-25/47-25 від 28 березня 2025 року засідання штабу АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності Товариства, починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва, виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в чергове зупинено.

Позивачка та її представник в судовому засіданні 20 жовтня 2025 року підтримали позовні вимоги з викладених у позовній заяві підстав та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 20 жовтня 2025 року щодо задоволення позову заперечував з викладених у відзиві підстав та просив в позові відмовити.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено, що 24 березня 2025 року відповідачем було наказ № 200/ос про припинення трудового договору з позивачкою за статтею 38 КЗпП України, згідно з яким 28 березня 2005 року ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв`язку із виходом на пенсію; компенсовано дні невикористаної відпустки, а також після отримання окремого рішення членів правління АТ «Укрзалізниця», наказано виплатити ОСОБА_3 одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, передбачену змінами та доповненнями до Колективного договору на 2001-2005 роки пролонгованого на 2006-2025 роки, виплатити додаткову одноразову матеріальну допомогу у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 роки пролонгованого на 2006-2025 роки, виплатити 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення, що передбачені пунктом 3.10 змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 роки пролонгованого на 2006-2025 роки за 2023 рік.

Крім того, позивачкою долучено до матеріалів справи заяву про надання їй матеріальної допомоги також за 2025 рік.

За даними довідок про середню заробітну плату ОСОБА_1 , складеної структурним підрозділом «Служба роботи станцій» РФ «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», середньомісячний заробіток складає 17 119,21 грн.

Між державною адміністрацією залізничного транспорту України та радою профспілки залізничників та транспортних будівельників укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, дію Колективного договору пролонговано на 2006-2025 роки.

Колективний договір - це угода між роботодавцем (або уповноваженою особою) та представниками працівників (профспілкою або обраними представниками) для регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин, а також узгодження інтересів сторін. У ньому встановлюються взаємні зобов`язання щодо оплати праці, умов праці, гарантій, компенсацій та інших аспектів, покращуючи становище працівників порівняно із законодавством.

Відповідно до пункту 3.10 Колективного договору, працівникам філії, які безпосередньо працювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, надавати один раз у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року.

Пунктом 8.23 Колективного договору передбачено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колективного договору (з 15 травня 2007 року), цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті.

В другому абзаці пункту 8.23 Колективного договору передбачено, що адміністрація зобов`язується у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі для жінок з 30 до 35 років 4 середньомісячні заробітки.

Крім того, в пункті 3.14 Колективного договору встановлено обов`язок адміністрації з виплати працівникам залізниці грошової винагороди в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) з нагоди ювілею (50, 60 та 70 років) та (або) досягнення пенсійного віку.

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/31 від 14 березня 2022 року) було призупинено здійснення працівникам залізниці виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами на період правового режиму воєнного стану в Україні.

Установлено, що нарахування виплат зазначених у позові не відбулося, оскільки наразі такі виплати призупинені.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, та і для працівників підприємства.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договору встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.д.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

За вимогами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статті 116, 117 КЗпП України структурно віднесені до розд. VІІ «Оплата праці» указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Статтею 27 Закону України Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністром України.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року, передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що Товариство призупинило виплати коштів, передбачених Колективним договором в односторонньому порядку, не повідомивши позивачку ОСОБА_1 про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. При цьому, Товариство ухвалило відповідне рішення 14 березня 2022 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Крім того, відповідачем не враховано, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не можуть застосовуватися в розрізі даного спору.

Аналогічний висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 211/7338/23.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про безпідставну невиплату відповідачем АТ «Укрзалізниця» передбачених Колективним договором нарахованих позивачці, а також про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки ОСОБА_1 передбачену пунктом 8.23 Колективного договору одноразову матеріальну допомогу в розмір п`яти середньомісячних заробітків в сумі 85 596,05 грн (17 119,21 грн *5) та додаткову матеріальну допомогу в сумі 68 476,84 грн (17 119,21 грн *4), а також наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача передбачену пунктом 3.10 Колективного договору та на підставі заяв позивачки - матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104,00 грн (2 684,00 грн (прожитковий мінімум доходів громадян для працездатних осіб)*6), за 2025 рік у розмірі 18 168,00 грн (3 028,00 грн (прожитковий мінімум доходів громадян для працездатних осіб)*6).

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись вищенаведеними положеннями діючого трудового законодавства, діючи в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача АТ «Укрзалізниця» на користь позивачки ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка виникла у зв`язку із невиплатою позивачці передбачених Колективним договором сум при звільненні, тобто з 29 березня 2025 року по 12 червня 2025 року (включно), що становить 76 днів (736,31 грн х 76 днів = 55 959,56 грн).

При розрахунку суми стягнення за час затримки розрахунку при звільненні, суд приймає до уваги дані, наведені в довідці, складеній АТ «Укрзалізниця», та вказаний розрахунок перевірено судом та не оспорено сторонами у даному провадженні.

При цьому суд зазначає, що заявлені позивачкою до стягнення грошові кошти у розмірі 7 665,00 грн (грошова винагорода з нагоди ювілейної дати), які передбачені пунктом 3.14 Колективного договору, стягненню не підлягають, оскільки зазначені грошові кошти не були нараховані роботодавцем до виплати в наказі про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 . Враховуючи те, що умовами колективного договору передбачено право а не обов`язок Товариства нараховувати працівникам грошову винагороду з нагоди ювілею, тому при невстановленні працівнику такої винагороди, в діях відповідача відсутні ознаки вини.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги у вказаній частині позову про стягнення ювілейної винагороди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень частини першої, третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до АТ «Укрзалізниця» про стягнення не виплачених при звільненні сум та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає до часткового задоволення.

В порядку статті 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позову та часткового звільнення позивачки від сплати судового збору, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 073,16 грн, та на користь позивачки 1 211,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтею 43 Конституції України, статтями 38, 94, 116, 117, 233, 235 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, статтями 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні матеріальної допомоги, грошової винагороди та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову матеріальну допомогу в сумі 85 596,05 грн., додаткову матеріальну допомогу в сумі 68 476,84 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в сумі 16 104 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення за 2025 рік в сумі 2 299,50 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 55 959,56 грн., а також судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

У задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5; ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у сумі 1 073,16 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засідання під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.

Дата складення та підписання повного тексту рішення 20 лютого 2026 року.