Решение № 134997101, 19.03.2026, Томаківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/5855/25

2/195/186/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р АЇ Н И

19.03.2026 року с-ще Томаківка Дніпропетровської області

Томаківський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Омеко М.В., за участі секретаря судових засідань Мартинової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ще Томаківка в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833), в інтересах якого діє представник, ЛІТОВЧЕНКО ОЛЬГА ОЛЕКСАНДРІВНА, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ТОВ «Споживчий центр», ЛІТОВЧЕНКО ОЛЬГА ОЛЕКСАНДРІВНА, звернулась до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м.Київ, вул.Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором №18.02.2025-100000568 від 18.02.2025 у розмірі 28 075 грн. 00 коп., а також стягнення судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Представник позивача обґрунтовує позовні вимоги тим, що 18.02.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) №18.02.2025-100000568.

Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 15 000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 18.02.2025 року, строком на 168 днів.

Дата повернення(виплати) кредиту 04.08.2025 року.

Відповідно до п.4.1 договору кредитор надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності.

ТОВ "Споживчий центр" свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі.

Відповідно до Договору від 18.02.2025 та квитанції про перерахунок коштів Кредитодавцем надано Позичальнику кредит у розмірі 15 000 грн. на строк зазначений в умовах кредитного договору, ОСОБА_1 18.02.2025 отримала кредитні кошти у розмірі 15 000 грн.

В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату звернення до суду утворилась заборгованість у розмірі 28 075 грн., що складається з: тіла кредиту 15 000 грн.; процентів 7150 грн.; по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання, у розмірі 5925,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ "Споживчий центр".

Разом з тим Відповідачем у справі були здійснені заходи, спрямовані на визнання наявності боргу, а саме: проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору на суму: 3 525,00 грн. від 06.03.2025р.; 3 075,00 грн. від 18.03.2025р.; 2 850,00 грн. від 29.03.2025р.; 2 850,00 грн. від 13.04.2025р.; 700,00 грн. від 30.04.2025р.; 2 075,00 грн. від 01.05.2025р.; 300,00 грн. від 05.06.2025р.; 2 000,00 грн. від 05.06.2025р.

При цьому, під час формування довідки про заборгованість та розрахунку суми позовних вимог, було враховано суми здійснених відповідачем часткових сплат.

Порушення відповідачем зобов`язань по укладеному кредитному договору щодо своєчасного погашення кредиту зумовило звернення позивача до суду із відповідним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 року, цивільну справу було розподілено судді Омеко М.В.

Ухвалою судді 27.01.2026 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні, без виклику/повідомлення сторін.

25 лютого 2026 року на адресу суду від представника відповідача Мунтян Т.І. надійшов відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» відповідач не підтримує, з сумою заборгованості в розмірі 28075,00 грн. не погоджується, вважає її необґрунтованою, не підтвердженою належними та допустимими доказами та такою, що не підлягає задоволенню. В матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують видачу кредитних коштів відповідачу. Разом з тим, позивачем не надано належних доказів на підтвердженні перерахування відповідачу коштів по кредитному договорі розрахункового документа. В матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості, який дозволив би перевірити правильність нарахування відсотків, а також зробити висновок, що заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем. Наданий позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором складений самим позивачем і не містить жодного підтвердження реальності господарської операції. По ньому не можна встановити коли заборгованість була переведена в прострочену, чи були сплати з боку відповідача, який був порядок нарахування відсотків. Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач не є первинними документами, які підтверджують укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а, отже, не є належними доказами існування заборгованості.

Отже, зважаючи на наведене представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову.

09 березня 2026 року представник позивача Ларіонов К.О. звернувся до суду з відповіддю на відзив, в якій зазначив, що представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечує проти позовних вимог, однак не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень або на спростування доводів позивача. Між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 18.02.2025 р.; подання відповідачем Заявки кредитного договору (кредитної лінії) від 18.02.2025 р.; надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №18.02.2025-100000568 (кредитної лінії) від 18.02.2025. Таким чином, було укладено Кредитний договір №18.02.2025-100000568 від 18.02.2025 р. у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.

Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується квитанцією від 18.02.2025р., за номером транзакції в системі iPay.ua 656849386, що наявна в матеріалах справи, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет еквайрингу, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів, чим позивач виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі. До суду було надано електронні докази в паперовій формі (роздруківка тексту заявки кредитного договору №18.02.2025-100000568,відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцент) кредитного договору №18.02.2025-100000568), підписані одноразовим ідентифікатором, які містить номер особистого електронного платіжного засобу Відповідача. Таким чином, електронний платіжний засіб відповідач зазначав самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею якою володіє виключно Банк-емітент картки. Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. Таким чином, TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання за кредитним договором №18.02.2025-100000568 від 18.02.2025 в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Сторона позивача вважає безпідставними доводи відзиву про ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі . Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв.

Як було зазначено у позовній заяві, Відповідачем у справі були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме: проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору на суму: 3 525,00 грн. від 06.03.2025р.; 3 075,00 грн. від 18.03.2025р.; 2 850,00 грн. від 29.03.2025р.; 2 850,00 грн. від 13.04.2025р.; 700,00 грн. від 30.04.2025р.; 2 075,00 грн. від 01.05.2025р.; 300,00 грн. від 05.06.2025р.; 2 000,00 грн. від 05.06.2025р. При цьому, під час формування довідки про заборгованість та розрахунку суми позовних вимог, було враховано суми здійснених відповідачем часткових сплат. Що є обставиною, яка свідчить про визнання боргу відповідачем.

Щодо комісії. Комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. З огляду на те, ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат. Відповідно до заявки кредитного договору зазначено: «Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До Комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит ». Отже, комісія за обслуговування пов`язана з наданням ряду перелічених послуг, а саме: 1) організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, 2) забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, 3) забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, 4) забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, 5) консультаційні послуги, 6) інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства. Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати. Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 зауважила, що немає підстав вважати умову конкретного кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною ані з огляду на приписи статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ані з огляду на приписи статті 228 ЦК України. Ця умова є недійсною як оспорювана. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача.

Щодо неустойки зазначили, що Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» були внесені зміни до ЗУ "Про споживче кредитування", зокрема до Прикінцевих та Перехідних положень. Так відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ "Про споживче кредитування" у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. На підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань. Кредитний договір з відповідачем був укладений 18.02.2025 року, тобто після набуття чинності змін до ЗУ "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустойки є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою , яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування. Відповідно до умов кредитного договору, з відповідачем був укладений саме споживчий кредитний договір, тобто у кредит були отримані гроші для придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. а тому в цьому випадку мають застосовуватись саме норми ЗУ "Про споживче кредитування".

В судове засідання 19 березня 2026 року учасники справи не з`явились.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, дав оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясування обставин справи, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

18.02.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) №18.02.2025-100000568.

Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 15 000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 18.02.2025 року, строком на 168 днів.

Дата повернення(виплати) кредиту 04.08.2025 року.

Відповідно до п.4.1 договору кредитор надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності.

ТОВ "Споживчий центр" свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі.

Відповідно до Договору від 18.02.2025 та квитанції про перерахунок коштів Кредитодавцем надано Позичальнику кредит у розмірі 15 000 грн. на строк зазначений в умовах кредитного договору, ОСОБА_1 18.02.2025 отримала кредитні кошти у розмірі 15 000 грн.

Реквізити належного Позичальнику електронного платіжного засобу для перерахування коштів Позичальнику за даним та наступними договорами: 5168-74XX-XXXX-9234.

В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату звернення до суду утворилась заборгованість у розмірі 28 075 грн., що складається з: тіла кредиту 15 000 грн.; процентів 7150 грн.; по неустойці за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання, у розмірі 5925,00 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ "Споживчий центр".

Разом з тим Відповідачем у справі були здійснені заходи, спрямовані на визнання наявності боргу, а саме: проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору на суму: 3 525,00 грн. від 06.03.2025р.; 3 075,00 грн. від 18.03.2025р.; 2 850,00 грн. від 29.03.2025р.; 2 850,00 грн. від 13.04.2025р.; 700,00 грн. від 30.04.2025р.; 2 075,00 грн. від 01.05.2025р.; 300,00 грн. від 05.06.2025р.; 2 000,00 грн. від 05.06.2025р.

При цьому, під час формування довідки про заборгованість та розрахунку суми позовних вимог, було враховано суми здійснених відповідачем часткових сплат.

Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом підписання одноразовим електронним ідентифікатором А122 відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 3.1, 3.2 Пропозиції на укладення кредитного договору (оферти), кредитор зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісії.

Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Позичальник зобов`язується не використовувати Кредит для участі в азартних іграх та не перераховувати Кредит на рахунки організаторів азартних ігор

Відповідно до п. 4.1 Пропозиції на укладення кредитного договору (оферти), Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-74XX-XXXX-9234.

Позичальник також у додатку до анкети позичальника вказав свої паспортні дані, місце проживання, ідентифікаційний номер, номер особистого електронного платіжного засобу, який підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором А122.

На виконання умов договору 18.02.2025 о 10:17:44 відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 15000,00 гривень, що підтверджується квитанцією листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення».

Також позивач долучив до матеріалів справи договір між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про надання послуг з переказу коштів №ФК-П-2024/01-02 від 01.04.2024.

Вказані обставини підтверджуються доказами, які містяться в матеріалах справи в електронному вигляді.

Таким чином, позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцентуючи пропозицію товариства відповідач електронним підписом одноразовим ідентифікатором у заявці приєдналася до Пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), визнає та погоджується на запропоновані позивачем умови користування та порядок надання товариством грошових коштів.

Отже, підписанням кредитного договору №18.02.2025-100000568 від 18.02.2025 свідчить про те, що ОСОБА_1 усі умови цілком зрозуміла і своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Вищевказаний кредитний договір №18.02.2025-100000568 від 18.02.2025 підписаний відповідачем електронним підписом, а тому, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19).

Отже, вказаний кредитний договір №18.02.2025-100000568 від 18.02.2025 укладений між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 18.02.2025 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Щодо заперечень відповідача про ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів, які підтверджують надання кредитних коштів.

В постанові Верховного суду від 24 жовтня 2019 року в справі № 357/2127/18 зроблено висновок, про те що Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (далі - Положення № 254), визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити. Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України. Пунктом 5.1 глави 5 Положення № 254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується у регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка. Отже, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що виписки з особового рахунка клієнта банку можуть слугувати як документи, що підтверджують фінансові операції.

Позивач на підтвердження видачі кредитних коштів позивач надав довідку ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта 18.02.2025 о 10:17:44 на суму 15 000,00 грн, на картку №5168-74XX-XXXX-9234, номер транзакції в системі iPay.ua 656849386.

Разом з тим суд зазначає, що враховуючи умови надання кредитних коштів, саме боржник має доступ до своїх рахунків, і вона мала можливість представити суду виписку з своїх рахунків на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, однак доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині укладення договору та отримання кредитних коштів, суду не надала.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених у справі обставин, суд вважає, що відповідач, отримавши обумовлену у кредитних договорах суму, належним чином не виконав взяті на себе кредитні зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підтверджується письмовими доказами та підлягає стягненню з позичальника на користь банку.

Згідно ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Так, з довідки про стан заборгованості за кредитним договором №18.02.2025-100000568 від 18.02.2025 вбачається, що заборгованість за вказаним договором становить 28075,00 грн., з яких: 15000,00 грн - основного боргу, 7150,00 грн. проценти; 5925,00 грн. неустойка.

Відповідач заперечує достовірність розрахунку спірної заборгованості, проте не зробила власного та не надала його суду.

Окрім того, відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або стала відомою третім особам при наданні послуг банку або виконанні функцій, визначених законом, а також визначена у цій статті інформація про банк є банківською таємницею.

Згідно з пунктом 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківською таємницею, зокрема, є інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.

Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема, за рішенням суду. Отже виписка по рахунку клієнта, належить до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом.

Окрім того, згідно з пунктом 5 ч. 1 статті 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать фінансові установи, що мають право на надання платіжних послуг. Частиною 3 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що фінансові установи мають право на провадження діяльності з надання фінансових платіжних послуг лише після отримання ними ліцензії відповідно до цього Закону (крім банків) та за умови включення до Реєстру, якщо інше не передбачено цим Законом.

Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.

Щодо заперечень представника відповідача про нарахування неустойки.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідач, заперечуючи проти стягнення пені вказував, що нарахування пені у період дії воєнного стану на території України незаконне.

Разом з тим, суд зазначає, що що Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» були внесені зміни до ЗУ "Про споживче кредитування", зокрема до Прикінцевих та Перехідних положень. Так відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ "Про споживче кредитування" у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. На підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань. Кредитний договір з відповідачем був укладений 18.02.2025 року, тобто після набуття чинності змін до ЗУ "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустойки є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою , яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування. Відповідно до умов кредитного договору, з відповідачем був укладений саме споживчий кредитний договір, тобто у кредит були отримані гроші для придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. а тому в цьому випадку мають застосовуватись саме норми ЗУ "Про споживче кредитування".

Отже, оскільки кредитний договір укладено після 24 січня 2024 року, тобто, пізніше 30-го дня з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" до відповідача не застосовуються положення пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" щодо звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договорами про споживчий кредит.

При цьому, варто окремо наголосити, що положення пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України мають загальний характер та стосуються всіх категорій грошових зобов`язань, незалежно від їх природи. Водночас, у даній справі йдеться саме про правовідносини, що виникли з договору про споживчий кредит, тобто, такі правовідносини підпадають під спеціальне правове регулювання, яке міститься у Законі України «Про споживче кредитування».

Відповідно до загальновизнаного принципу lex specialis derogat legi generali (спеціальний закон скасовує дію загального), у випадку конкуренції між загальною нормою ЦК України та спеціальними положеннями галузевого закону перевага надається саме спеціальній нормі. Закон «Про споживче кредитування» у чинній редакції містить чітке застереження щодо строків дії звільнення споживача від відповідальності, а саме, що такі пільги застосовуються виключно до договорів, укладених до 24 січня 2024 року включно.

Відтак, застосування загальної норми пункту 18 Прикінцевих положень ЦКУкраїни до договору, який укладено після цієї дати (як у даному випадку), є юридично необґрунтованим, суперечить нормам спеціального законодавства.

Отже, виходячи з вищенаведеного, суд відхиляє доводи відповідача про незаконне нарахування неустойки в період дії воєнного стану на території України.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позичальник, зокрема, мав належнимчином виконувати свої зобов`язання за кредитним договором по поверненню кредиту та сплаті процентів, однак таке своє зобов`язання не виконав.

Отже, надавши оцінку доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, а саме стягнення з ОСОБА_1 суму основного боргу 15000,00 грн., суму процентів 7150,00 грн., неустойки в розмірі 5925,00 грн., що разом становить 28075,00 грн.

Таким чином, позивачем доведено факт укладення кредитного договору, факт отримання відповідачем грошових коштів та порушення ним зобов`язання щодо їх повернення, тому, заборгованість за кредитним договором визначена розмірі 28075,00 грн., є доведеною та обґрунтованою.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позичальник, зокрема, мав належним чином виконувати свої зобов`язання за кредитним договором кредитної лінії по поверненню кредиту та сплаті процентів, однак таке своє зобов`язання не виконує. Отже, надавши оцінку доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Таким чином, аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог позивача.

При вирішенні питання щодо стягнення судових витрат суд виходить з наступного:

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати за сплату судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Таким чином, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір сплачений ним під час звернення з позовом до суду, а тому суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір, що підтверджено квитанцією №СЦ00035015 від 26.08.2025 р. про його сплату, в сумі 2422 грн. 40 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 4,9, 76-80, 83, 141, ч.2 ст. 247, 258, 259, 263-265, 268, 273-275, 352,354,355ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833), в інтересах якого діє представник, ЛІТОВЧЕНКО ОЛЬГА ОЛЕКСАНДРІВНА, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м.Київ, вул.Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором №18.02.2025-100000568 від 18.02.2025 у розмірі 28075 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м.Київ, вул.Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються наступні дані сторін та інших учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ЄДРПОУ 37356833, 01032, м.Київ, вул. Саксаганського, 133-А).

Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Суддя: М. В. Омеко