Постановление суда № 134932039, 12.03.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/23167/25

провадження № 1-кп/753/1147/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2026 р.

Дарницький районний суд міста Києва у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Києві в кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12025100100003410 від 07.10.2025 р. за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луганськ, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 307 КК України,

сторони кримінального провадження:

прокурор ОСОБА_4 ,

захисник ОСОБА_5 ( в режимі

відеоконференції),

обвинувачений ОСОБА_3 ,

встановив:

В провадженні Дарницького районного суду м. Києва перебуває означене кримінальне провадження.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строків застосованого до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватись від суду, враховуючи суворість покарання, можливості вчинити інше кримінальне провадження, оскільки ОСОБА_3 офіційно не працевлаштований, не має офіційних джерел доходів, постійного або тимчасового місця роботи, а дохід ОСОБА_3 був зі збуту психотропних речовин.

Захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні вказав, що підстав для задоволення клопотання прокурора не має. Просив змінити обвинуваченому запобіжний захід на домашній арешт в нічний час доби, вказав, що ОСОБА_3 має міцні соціальні зв`язки та має родину. Крім того ОСОБА_3 має проблеми зі здоров`ям, тривалий час перебування в СІЗО може негативно вплинути на його стан. На даний час ОСОБА_3 не має доводити свою невинуватість оскільки діє презумпція невинуватості, а тому говорити про будь-які ознаки вчинення злочину не можливо. В письмову клопотанні захисник вказав, що в судовому засіданні не співставлялись показання свідків і потерпілих з наявними матеріалами кримінального провадження, тому жодних підстав для подальшого тримання ОСОБА_3 під вартою немає.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав позицію захисника.

Заслухавши сторін кримінального провадження, вивчивши письмове клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою та матеріали кримінального провадження в обсязі необхідному для вирішення клопотань, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23 січня 2026 обвинуваченому ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 23 березня 2026.

Відтак, строк який визначений ч. 1 ст. 197 КПК та даною ухвалою, стосовно обвинуваченого закінчується 23 березня 2026.

Прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 вважає такими, що продовжують існувати ризики передбачені пунктами 1, 5 частини 1 статті 177 КПК України.

Норми ст. 177 КПК України визначають мету і підстави застосування запобіжних заходів. Так, відповідно до ч. 1 цієї статті метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Згідно з ч. 2 підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Отже, враховуючи те, що повідомлена обвинуваченому ОСОБА_3 підозра у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України, не скасована у встановленому законом порядку, а трансформована в обвинувальний акт, суд вважає наявними підстави для визнання її обґрунтованою.

На думку суду ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачені може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені п.1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення ними зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачені обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватимуть відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вони мають реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Таким чином, суду належить встановити наявність або відсутність встановлених процесуальним законом ризиків у співставленні їх з доводами сторін кримінального провадження.

Так, ризик переховування (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України) обвинуваченого від суду існує та залишається з огляду на тяжкість кримінальних правопорушень, яке інкримінують обвинуваченому ОСОБА_3 , суворістю покарання, яке йому загрожує, а саме до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна, оскільки ці кримінальні правопорушення є тяжкими і особливо тяжкими злочинами.

Зазначені обставини самі по собі можуть спонукати обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема позицією, викладеною у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Відтак, сама по собі тяжкість злочину не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами повинна враховуватись судом під час вирішення розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу.

При цьому, суд враховуючи вік обвинуваченого, вважає наявною можливість переховуватись з метою уникнення явки до суду, а тому приходить до висновку, що ОСОБА_3 ймовірно може переховуватись від суду.

Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачуються ОСОБА_3 (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України). Такий ризик підтверджується характером інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, ретельної підготовки до них та конспірації такої діяльності, як це вказано в обвинувальному акті.

Розглядаючи клопотання захисника про зміну запобіжного заходу на домашній арешт в нічний час доби, суд враховує наявність місця проживання в обвинуваченого ОСОБА_3 , однак, з огляду на викладені ризики, відсутність даних, щодо стану здоров`я останнього, на які посилається захисник, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання сторони захисту.

Також суд звертає увагу сторони захисту, що відповідно до встановленого порядку дослідження доказів, матеріали кримінального провадження судом не досліджувались, свідки судом не допитувались. Посилання на потерпілих, є незрозумілим, оскільки у даному провадженні потерпілі відсутні.

Суд враховує, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою. Обираючи строк тримання під вартою обвинуваченому, суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише його права, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Крім того, приписами п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України встановлено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

З огляду на викладене, суд вважає, що прокурором доведені ризики, які є достатніми для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 та вважає, що інші запобіжні заходи не здатні гарантувати його належну процесуальну поведінку та здійснення своїх процесуальних обов`язків.

Керуючись статтями 177, 395, 331 КПК України, суд

постановив:

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_3 - задовольнити. У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу на домашній арешт - відмовити.

Продовжити застосований відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор», строком на 60 днів, тобто до 10 травня 2026 включно.

Ухвала суду підлягає апеляційному оскарженню безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1