Решение № 134896664, 17.03.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

17 березня 2026 р. справа № 520/28513/25

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо затримки у проведенні виплат за грошовими зобов`язаннями за час проходження військової служби, на день звільнення з військової служби та на виконання рішень судів по судових справах №520/3821/21, №520/6483/22, №520/27489/23, №520/29174/24 і непроведення компенсації інфляційних втрат і 3% річних за даними грошовими зобов`язаннями;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) нарахувати та виплатити інфляційні втрати та 3% річних з 05.01.2016 по 29.12.2021 (за період затримки виплати перерахованої надбавки за вислугу років, встановленої рішенням суду по справі №520/3821/21);

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) нарахувати та виплатити інфляційні втрати та 3% річних з 12.07.2016 по 10.10.2024 (за період затримки виплати складових грошового забезпечення, встановленої рішенням суду по справі №520/6483/22) та інфляційні втрати і 3% річних з 29.07.2024 по 16.10.2024 (за період затримки відшкодування судових витрат у розмірі 1250 грн., встановлених рішенням суду по справі №520/6483/22 стосовно стягнення судових витрат);

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) нарахувати та виплатити інфляційні втрати та 3% річних з 05.01.2016 по 27.10.2025 (за період затримки перерахунку надбавки за вислугу років, встановленої рішенням суду по справі №520/27489/23), інфляційні втрати і 3% річних з 05.03.2024 по 27.10.2025 (за період затримки відшкодування судових витрат у розмірі 4000 грн., встановлених рішенням суду по справі №520/6483/22 стосовно стягнення судових витрат) та інфляційні втрати і 3% річних з 15.07.2024 по 27.10.2025 (за період затримки відшкодування судових витрат у розмірі 2000 грн., встановлених рішенням суду по справі №520/6483/22 стосовно стягнення судових витрат);

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора (код ЄДРГІОУ 00034051) нарахувати та виплатити інфляційні втрати та 3% річних з 12.07.2016 по 06.06.2025 (за період затримки виплати компенсації втрати частини доходів, встановленої рішенням суду по справі №520/29174/24) та інфляційні втрати і 3% річних з 24.12.2024 по 27.10.2025 (за період затримки відшкодування судових витрат у розмірі 3000 грн., встановлених рішенням суду по справі №520/29174/24 стосовно стягнення судових витрат);

- стягнути з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) на користь позивача моральну шкоду в розмірі 12 112 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України, якими унормовано що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскільки позивача за час військової служби та на день звільнення з військової служби з органів військової прокуратури України не було належним чином у повному обсязі розраховано грошовим забезпеченням у відповідному розмірі, не здійснено виплату в належному об`ємі складових щомісячного грошового забезпечення, а у подальшому і відповідної компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, зазначене обумовило низку спірних правовідносин з відповідачем, рішеннями судів по яких зокрема: по справі №520/3821/21 - зобов`язано відповідача здійснити перерахунок надбавки за вислугу років за період 2016-2018 років; по справі №520/6483/22 - зобов`язано відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період 2016-2018 років внаслідок невірно розрахованої вислуги років; по справі №520/27489/23 - зобов`язано відповідача здійснити перерахунок розрахованої надбавки за вислугу років; по справі №520/29174/24 - зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати доходів внаслідок невиплати грошового забезпечення за період з 2016 року по 2024 рік. Додатково по справах №520/6483/22, №520/27489/23 та №520/29174/24 постановлено до стягнення з відповідача судові витрати. Рішення судів по зазначених спорах набрали законної сили та виконані відповідачем, що підтверджується відповідними виписками по рахунку АТ «Райффайзен банк Аваль». Водночас, невиконаними залишаються зобов`язання відповідача по перерахунку надбавки за вислугу років по справі №520/27489/23 та оплати судових витрат по справах №520/27489/23 та №520/29174/24. Відтак, даними судовими рішеннями підтверджено факт допущення відповідачем затримки в проведенні розрахунків і виплат різноманітних видів грошового забезпечення за час військової служби. Оскільки норми чинного законодавства встановлюють безумовний обов`язок повного розрахунку з особою за час проходження військової служби та у день звільнення з військової служби, то з відповідача підлягають стягненню відповідні суми інфляційного збільшення за весь час прострочення, а також три проценти річних від прострочених сум. Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, спричиненої душевними стражданнями, позивач посилається на неодноразову негативну поведінку (неправомірні дії та бездіяльність) відповідача по належному і своєчасному розрахунку грошового забезпечення та відповідних компенсацій, що призвело до довготривалого відновлення власних порушених прав, необхідністю їх постійного відстоювання у судовому порядку протягом років (а окремі судові справи, тривають й досі), а отже витрачанню значних зусиль, енергії, ресурсів, часу та здоров`я для їх поновлення. Згубна поведінка відповідача створювала психічне напруження очікуванням його рішень, а позивач тим самим зазнавав розчарувань у діяльності органів державної влади, зокрема відповідача, що створило додаткове психологічне навантаження викликане дискримінацією. Постійний та регулярний захист своїх прав вимагав від позивача по вищенаведених судових справах, додаткових зусиль для організації свого часу, побуту та особистого життя. Дані обставини призвели до виникнення тривалих хвилювань та розладів, що негативно відобразилось на психоемоційному стані у кінцевому рахунку. У період відстоювання власних порушених прав при первісній хвилі судових спорів навесні 2021 року внаслідок постійного тривалого навантаження з ретельної та сумлінної підготовки до заявлення позовів, матеріалів та доказів по справах, підготовки заяв по суті спору та процесуальних документів набуто болі у шийному відділі хребта з іррадіацією у правий плечовий суглоб та лопаткову ділянку. За наслідками обстеження у міжнародній мережі медичних центрів «Он Клінік» у квітні 2021 року встановлено діагнози: плечелопатковий переартроз, стійкий болевий синдром; полісегментарний остеохондроз грудного відділу хребта, С-подібний сколіоз грудного відділу треба 1 ступеня, патологічний кіфоз грудного відділу хребта 1 ступеня; полісегментарний остеохондроз шийного відділу хребта, нестабільна форма, спондилоартроз, унковертебршіьний артроз. Надалі, під час захисту власних прав при подальшій хвилі судових процесів восени 2021 року внаслідок об`ємного та тривалого фізичного навантаження з підготовки матеріалів та письмової позиції по справах позивачем отримано артроз правого променево-зап`ясткового суглоба 1-2 ступеня. Від так, протиправна бездіяльність відповідача підтверджена судовими рішеннями, грубо порушує права та інтереси позивача, негативно впливає на матеріальний стан та стан здоров`я, завдає душевних страждань, погіршує самопочуття, що відображується на звичайному укладі життя та стосунках з рідними і оточуючими. Тривала боротьба з метою захисту власних прав виснажує, викликає напруження та розчарувань, що покликані утверджувати сутність Української державності, як соціальної та правової, пригнічує в решті решт розвиток соціальних зв`язків, власної трудової творчої діяльності, призводить до втрати ділової репутації. Подібна незаконна поведінка органів прокуратури України, зокрема відповідача, порушує можливість задоволення матеріальних і соціальних потреб позивача, оскільки потребує постійного концентрування уваги, докладання значних зусиль, витрачання часу та матеріальних ресурсів задля примушування органу державної влади виконувати покладені на нього державою функції та обов`язки у встановленому законодавством порядку та у відповідні строки. Наведені обставини очевидно свідчать про спричинення позивачу душевних страждань, переживань, стресу та відчуття невизначеності і несправедливості протягом тривалого часу, тобто очевидно дійсно призвели до заподіяння моральної шкоди. Отже, на думку позивача, адекватне відшкодування моральної шкоди прямо спричиненої позивачу в результаті протиправної поведінки органів державної влади, зокрема органів прокуратури України (відповідача) за порушення прав людини є ефективним, логічним, виправданим та обґрунтованим засобом юридичного захисту.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що доводи позивача щодо наявності правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо непроведення компенсації інфляційних втрат і 3% річних за грошовими зобов`язаннями, визначеними судом у справах №520/3821/21, №520/6483/22, №520/27489/23 та №520/29174/24, є необґрунтованими, виходячи з того, що дія ст. 625 ЦК України, якою передбачено цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання на трудові правовідносини не поширюється. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З аналогічних підстав норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не може бути застосована до відшкодування судових витрат, стягнутих судом у порядку ст. 139 КАС України. Ураховуючи зазначене, в межах цього спору відсутні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо затримки у проведенні виплат за грошовими зобов`язаннями, визначеними судом у справах №520/3821/21, №520/6483/22, №520/27489/23, №520/29174/24, та зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 інфляційні втрати та 3% річних за вказаними грошовими зобов`язаннями. Щодо стягнення з на користь позивача моральної шкоди у розмірі 12 112,00 грн. відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не надано належні та допустимі докази заподіяння йому моральних страждань, які б перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку невиплатою йому інфляційних втрат та 3% річних за грошовими зобов`язаннями, визначеними судом у справах №520/3821/21, №520/6483/22, №520/27489/23 та №520/29174/24. Не надано позивачем й доказів наявності причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) Офісу Генерального прокурора та спричиненою, на думку ОСОБА_1 , шкодою у вигляді болі у шийному відділі хребта з іррадіацією у правий плечовий суглоб та лопаткову ділянку, плечелопатковий переартроз, стійкий болевий синдром, полісегментарний остеохондроз грудного відділу хребта, С-подібний сколіоз грудного відділу хребта 1 ступеня, патологічний кіфоз грудного відділу хребта 1 ступеня, полісегментарний остеохондроз шийного відділу хребта, спондилоартроз, унковертебральний артроз, артроз правого променево-зап`ясткового суглоба 1-2 ступеня. Ураховуючи зазначене, підстав для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , на думку відповідача немає.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах прокуратури України в період з липня 2009 року по січень 2020 року, з якого з 22.10.2018 по 28.01.2020 на посаді прокурора військової прокуратури Луганського гарнізону (м. Рубіжне Луганської обл.) у складі військової прокуратури об`єднаних сил.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 у справі №520/3821/21, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2021, адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військові та оборонній сфері об`єднаних сил щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 05.01.2016 по 28.02.2018 надбавки за вислугу років у складі грошового забезпечення без урахування положень постанови КМУ №1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 05.01.2016 по 31.01.2018 із застосуванням постанови КМУ №1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням отриманих сум.

Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у військові та оборонній сфері об`єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 01.02.2018 по 28.02.2018 із застосуванням постанови КМУ №1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням отриманих сум.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2024 у справі №520/6483/22 адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил щодо недонарахування та невиплати ОСОБА_1 складових частин місячного грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення.

Зобов`язано Офіс Генерального прокурора перерахувати, зарахувавши до вислуги років весь період навчання у Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого м. Харків, та виплатити ОСОБА_1 (Банк отримувача - AT «Райффайзен Банк Аваль», картковий рахунок НОМЕР_2 , номер рахунку IBAN НОМЕР_3 , код банку 300335, код ЄДРПОУ банку 14305909, отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача НОМЕР_1 ) відповідні складові щомісячних основних, додаткових, одноразових видів грошового забезпечення, в яких враховується надбавка за вислугу років за період з 12.07.2016 по 31.01.2018, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язано Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону перерахувати, зарахувавши до вислуги років період навчання у Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого м. Харків, та виплатити ОСОБА_1 (Банк отримувача - AT «Райффайзен Банк Аваль», картковий рахунок НОМЕР_2 , номер рахунку IBAN НОМЕР_3 , код банку 300335, код ЄДРПОУ банку 14305909, отримувач ОСОБА_1 , РНОКПП отримувача НОМЕР_1 ) відповідні складові щомісячних основних, додаткових, одноразових видів грошового забезпечення, в яких враховується надбавка за вислугу років за період з 01.02.2018 по 28.01.2020, та винагороду за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оброни, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції за період з 22.10.2018 по 28.01.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2024 у справі №520/6483/22 стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1250 (одна тисяча двісті п`ятдесят) гривень 00 копійок; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1250 (одна тисяча двісті п`ятдесят) гривень 00 копійок.

У задоволенні іншої частини заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 у справі №520/27489/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо не проведення належного розрахунку та невиплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років у складі грошового забезпечення за період з 05.01.2016 року по 31.01.2018 року в належному об`ємі.

Зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 05.01.2016 року по 31.01.2018 року з урахуванням 10 років вислуги ОСОБА_1 станом на вересень 2016 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 у справі №520/27489/23, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2024, заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні заяви в іншій частині вимог - відмовлено.

Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2024 заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Прийнято додаткову постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.

Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.09.2024 та від 19.09.2024 відкриті касаційні провадження за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2024, додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2024, постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2024 та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2024 у справі №520/27489/23.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 у справі №520/29174/24, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2025, адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів.

Зобов`язано Офіс Генерального прокурора нарахувати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з липня 2016 року по жовтень 2024 року включно і стягнути зазначену суму на його користь.

В решті позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 у справі №520/29174/24, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2025, заяву позивача про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень).

У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Грошові кошти на виконання вищевказаних рішень суду сплачені позивачу за виключенням перерахованої надбавки за вислугу років у справі №520/27489/23 та судових витрат у справах №520/27489/23, №520/29174/24, що не заперечується сторонами.

Вважаючи, що відповідачем своєчасно не здійснено виплату коштів за грошовими зобов`язаннями за час проходження військової служби, на день звільнення з військової служби та на виконання рішень судів у справах №520/3821/21, №520/6483/22, №520/27489/23, №520/29174/24, що є підставою для стягнення компенсації інфляційних втрат і 3% річних, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суд зазначає, що стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі №6-38цс11).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570.

У той же час, суд звертає увагу, що між сторонами справи, а саме позивачем та Офісом Генерального прокурора відсутні договірні зобов`язання.

На переконання суду, передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин, зокрема під час проходження та звільнення із публічної служби, які регулюються спеціальним законодавством.

У постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі №6-2759цс15.

За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та Офісом Генерального прокурора, як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Таким чином, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.

Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі №826/22867/15.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 та позивач не позбавлений можливості скористатися вказаним правом компенсації втрати частини доходів у порядку та спосіб, визначені законом.

Судом встановлено, що в даній справі позивач не заявляв відповідних вимог щодо саме компенсації втрати частини доходів, передбачених Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а позовна заява не вмотивована відповідними підставами, відповідне право не підлягає захисту в межах цієї справи, розгляд якої суд здійснює в межах та на підставі заявлених позивачем вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача моральної шкоди в розмірі 12 112 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.

Повертаючи справу №140/15464/21 на новий розгляд (у частині задоволених позовних вимог) Верховний Суд у постанові від 16.01.2025 вказав на те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту завдання позивачам моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідача. Крім того, оскаржувані судові рішення не містять мотивів, з яких виходили суди, задовольняючи вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 грн. кожному та обґрунтувань у чому саме така сума підлягає відшкодуванню.

Верховний Суд наголосив, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставини справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Суд зазначає, що наявність моральної шкоди повинна довести потерпіла особа, зазначаючи у позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров`я у зв`язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо.

У документі медичного характеру має бути зазначено, коли виникло захворювання, в результаті чого, чи могло воно стати наслідком психічних переживань через порушення конкретного права, мало місце погіршення загального стану чи сталося загострення хронічної хвороби у визначений період часу тощо.

Факт завдання моральної шкоди може бути підтверджений також показаннями свідків, зокрема, про важкий душевний стан потерпілих спричинений правопорушенням, їх переживання, хвилювання, зміни в самопочутті, загальному душевному настрої тощо, стані здоров`я, способі життя, спілкування, звичках, працездатності.

Крім того, у п. 4 вказаної постанови Пленуму Верховний суд України зазначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Суд вказує на те, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про тривалість душевних страждань особисто ним протягом зазначеного часу, відсутні жодні звернення у медичні установи з приводу погіршення стану здоров`я, які б були пов`язані із не проведенням компенсації інфляційних втрат і 3% річних за грошовими зобов`язаннями, визначеними судом у справах №520/3821/21, №520/6483/22, №520/27489/23, №520/29174/24.

Отже, позивачем не надано належні та допустимі докази заподіяння йому моральних страждань, які б перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з невиплатою йому інфляційних втрат та 3% річних за грошовими зобов`язаннями, визначеними судом у справах №520/3821/21, №520/6483/22, №520/27489/23, №520/29174/24, як і не надано доказів наявності причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) Офісу Генерального прокурора та спричиненою, на думку позивача, шкодою у вигляді болі у шийному відділі хребта з іррадіацією у правий плечовий суглоб та лопаткову ділянку, плечелопатковий переартроз, стійкий болевий синдром, полісегментарний остеохондроз грудного відділу хребта, С-подібний сколіоз грудного відділу хребта 1 ступеня, патологічний кіфоз грудного відділу хребта 1 ступеня, полісегментарний остеохондроз шийного відділу хребта, спондилоартроз, унковертебральний артроз, артроз правого променево-зап`ясткового суглоба 1-2 ступеня.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідача.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.

Разом з тим, факт заподіяння позивачу моральної шкоди не підтверджено жодними документами чи іншими доказами, які б свідчили про характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Окрім того, причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Причинно-наслідковий зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. В деліктних правовідносинах обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою покладається на позивача. Позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки заподіювача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

У межах розгляду даної справи позивач не довів суду належними і допустимими доказами того факту, що відповідачем заподіяно йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, не довів причинний зв`язок між протиправною поведінкою (бездіяльністю) відповідача та завданою шкодою, не обґрунтував розміру моральної шкоди, а відтак у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що у даній справі суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, відсутні підстави для розподіл судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у сумі 7600,00 грн.

Керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Біленський О.О.