Решение № 134861221, 16.03.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 березня 2026 р. Справа № 120/8887/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Вінницької митниці (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, 21034)

про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Вінницької митниці (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №ВТІ-25-UA40100000002 від 06.06.2025 про надання зобов`язуючої інформації з питань класифікації товарів з урахуванням віднесення товарної позиції 8422300099 УКТЗЕД.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 04.06.2025 звернувся до відповідача із заявою про надання рішення щодо зобов`язуючої інформації з питань класифікації товарів - трейсилерів FOYER (моделей DQ300T, DQ250TA, DQ300TA, DQ440L-S), що ввозяться згідно з контрактом від 09.12.2023 № FO/10/2023. За наслідками розгляду вказаної заяви відповідачем прийнято рішення №ВТІ-25UA40100000002, яким визначено, що вказане обладнання для герметизації харчових продуктів підлягає класифікації за кодом УКТЗЕД 8515809000. Водночас позивач вважає, що відповідач помилково дійшов висновку про класифікацію згаданого товару за наведеним кодом УКТЗЕД. Так, позивач наголошує, що трейсилери призначені виключно для герметизації харчових продуктів у лотки, що охоплює весь технологічний цикл пакування. Наявність нагрівальних елементів не може бути підставою для віднесення товару до позиції 8515, оскільки вони використовуються не для з`єднання конструкційних деталей, а для запаювання пакувального матеріалу. Це прямо підтверджується прикінцевими положеннями Пояснень до товарної позиції 8515, де зазначено, що устаткування для пакування, обладнане зварювальними пристроями, включається до позиції 8422. Окрему увагу позивач звертає на суперечливість висновків митниці, адже іншим рішенням від 06.06.2025 № ВТI-25UA40100000003 аналогічні трейсилери того ж виробника (з функцією газонаповнення) класифіковані відповідачем за кодом 8422300099. Наведене зумовило звернення позивача до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 01.07.2025 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

11.07.2025 за вх.№44307/25 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що правильність класифікації товару за УКТ ЗЕД цілком залежить від його функцій. Так, згідно з поясненнями до товарної позиції 8422, до неї включається обладнання для заповнення, закупорювання або пакування товарів. Водночас, аналіз технічних характеристик та положень Правил 1 і 6 Основних правил інтерпретації УКТЗЕД свідчить, що даний товар є електричною машиною для зварювання термопластичних матеріалів за допомогою нагрівальних елементів. На підставі вищевикладеного митницею визначено, що класифікацію зазначеного товару необхідно здійснювати за кодом 8515 80 90 00 УКТ ЗЕД («Машини та апарати для паяння або зварювання... інші»). Відповідач наголошує, що діяв виключно у спосіб та в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України, а тому заявлені позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Разом із відзивом відповідачем заявлено клопотання про розгляд справи з викликом сторін.

15.07.2025 за вх.№44916/25 позивачем до суду подано відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 16.03.2026 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін відмовлено.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Позивач є суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності та здійснює імпорт товарів на митну територію України.

На підставі зовнішньоекономічного контракту від 09.12.2023 № FO/10/2023, укладеного між позивачем та «Zhejiang Dasheng Intelligent Equipment Co"., LTD.», та «Ningbo Huayi Import & Export Co., LTD» підписано Специфікацію №9 від 16.12.2024 до Контракту №FO/10/2023, відповідно до якої передбачено виготовлення та поставку напівавтоматичних трейсилерів моделі DQ300T в кількості 20 штук, автоматичних трейсилеррів моделі DQ250TA в кількості 30 штук; автоматичних трейсилерів моделі DЗООТА в кількості 17 штук; автоматичних трейсилерів з газонаповненням моделі DO250TA-E в кількості 10 штук; автоматичних трейсилерів з газонаповненням моделі DQ400T-E в кількості 2 штук; напівавтоматичного вертикального підлогового трейсилера моделі DQ440L-S в кількості 1 штука.

04.06.2025 позивачем подано до відповідача заяву про надання рішення щодо зобов`язуючої інформації з питань класифікації товарів.

За наслідками розгляду вказаної заяви відповідачем прийнято рішення №BTI-25UA40100000002 щодо надання зобов?язуючої інформації з питань класифікації товарів, в якому визначив, що обладнання для запечатування та герметизації харчових продуктів у пластикові лотки (трейсилери FOYER моделей DQ300T, DQ250TA, DQ300TA, DQ440L-S) підлягає класифікації за кодом УКТЗЕД 8515809000.

Водночас позивач вважає, що відповідач помилково дійшов висновку про класифікацію згаданого товару за наведеним кодом УКТЗЕД, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд керується такими мотивами.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень ч. 2 ст. 1 Митного кодексу України (далі - МК України) відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

П. 23, 24 ч. 1 ст. 4 МК України встановлено, що митне оформлення це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а митний контроль це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і митними органами, а також автоматизованою системою митного оформлення з метою дотримання вимог законодавства України з питань митної справи (п. 29 ч. 1 ст. 4 МК).

Як встановлено ч. 1 ст. 318 МК України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до ч. 5 ст. 255 МК України митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується органом доходів і зборів шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.

Згідно з ч. 1 ст. 266 МК України декларант зобов`язаний:

1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом;

2) на вимогу митного органу забезпечити пред`явлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення;

3) надати органу доходів і зборів передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей;

4) у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу;

5) у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на органи доходів і зборів.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта.

Ч. 8 ст. 257 МК України визначено, що митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів:

1) заявлений митний режим, тип декларації та відомості про особливості переміщення;

2) відомості про утримувача митного режиму, декларанта, митного представника декларанта, відправника, одержувача, перевізника товарів і сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), а в разі якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) укладено на підставі посередницького договору, - також про іншу, крім сторони зовнішньоекономічного договору (контракту), сторону такого посередницького договору;

3) відомості про найменування країн відправлення та призначення;

4) відомості про транспортні засоби комерційного призначення, що використовуються для міжнародного перевезення товарів та/або їх перевезення митною територією України під митним контролем, та контейнери;

5) відомості про товари: а) найменування; б) звичайний торговельний опис, що дає змогу ідентифікувати та класифікувати товар; в) торговельна марка та виробник товарів (за наявності у товаросупровідних та комерційних документах); г) код товару згідно з УКТ ЗЕД; ґ) назва країни походження товарів (за наявності); д) опис упаковки (кількість, вид); е) кількість у кілограмах (вага брутто та вага нетто) та інших одиницях виміру; є) фактурна вартість товарів; ж) митна вартість товарів та метод її визначення; з) відомості про уповноважені банки декларанта; и) статистична вартість товарів;

6) відомості про нарахування митних та інших платежів, а також про надання забезпечення сплати митних платежів: а) ставки митних платежів; б) застосування пільг зі сплати митних платежів; в) суми митних платежів; г) офіційний курс валюти України до іноземної валюти, у якій складені рахунки, визначений відповідно до статті 3-1 цього Кодексу; ґ) спосіб і особливості нарахування та сплати митних платежів; д) спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі надання забезпечення сплати митних платежів);

7) відомості про зовнішньоекономічний договір (контракт) або інший документ, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), та його основні умови;

8) відомості, що підтверджують дотримання встановлених законодавством заборон та обмежень щодо переміщення товарів через митний кордон України;

9) відомості про документи, передбачені частиною третьою статті 335 цього Кодексу;

10) номер загальної декларації прибуття або декларації тимчасового зберігання;

11) довідковий номер декларації (за бажанням декларанта).

Згідно зі ст. 67 МК України, Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів та затверджується законом про Митний тариф України. В УКТ ЗЕД товари систематизовано за розділами, групами, товарними позиціями, товарними підпозиціями, найменування і цифрові коди яких уніфіковано з Гармонізованою системою опису та кодування товарів. Для докладнішої товарної класифікації використовується сьомий, восьмий, дев`ятий та десятий знаки цифрового коду. Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в УКТ ЗЕД включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної підкатегорії (десять знаків).

Нормами ст. 68 МК України передбачено, що ведення УКТ ЗЕД здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст. 69 МК України товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД.

Митні органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД.

На вимогу посадової особи митного органу декларант зобов`язаний надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них.

У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів митний орган має право самостійно класифікувати такі товари.

Рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов`язковими. Такі рішення оприлюднюються у встановленому законодавством порядку. У разі незгоди з рішенням митного органу щодо класифікації товару декларант має право оскаржити це рішення відповідно до глави 4 цього Кодексу.

Наявність рішення митних органів щодо класифікації товарів не є підставою для відмови у прийнятті рішення щодо зобов`язуючої інформації з питань класифікації товарів.

У разі якщо рішення щодо класифікації товарів суперечить рішенню щодо зобов`язуючої інформації з питань класифікації товарів щодо товарів з ідентичними характеристиками, рішення щодо класифікації товарів підлягає скасуванню. У такому разі рішення щодо класифікації товарів втрачає чинність з моменту набрання чинності рішенням щодо зобов`язуючої інформації з питань класифікації товарів, а підприємство не несе відповідальності за негативні наслідки застосування рішення щодо класифікації товарів з моменту його прийняття до моменту його скасування.

Висновки інших органів, установ та організацій щодо визначення кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД при митному оформленні мають інформаційний або довідковий характер.

Аналіз положень ст. 69 МК України дає підстави для таких висновків: класифікацію товарів згідно з УКТ ЗЕД здійснює декларант; митний орган здійснює контроль за такою класифікацією; митний орган може самостійно визначити код задекларованого товару лише у тому разі, коли виявить порушення правил класифікації з боку декларанта.

Повноваження митного органу щодо самостійного визначення коду товару не є дискреційними та обумовлені виключно наявністю порушення правил класифікації з боку декларанта, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 03.04.2018 у справі № 814/1256/17.

Суд зазначає, що у даному випадку спір фактично виник у зв`язку з правильністю визначення коду УКТ ЗЕД для трейсилерів FOYER (моделей DQ300T, DQ250TA, DQ300TA, DQ440L-S), оскільки від їх класифікації безпосередньо залежать умови митного оформлення та розмір митних платежів.

Відповідно до пункту «а» статті 3 Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів від 14.06.1983, до якої Україна приєдналася згідно з Указом Президента України від 17.05.2002 № 466/2002, кожна Договірна Сторона Конвенції зобов`язується, за виключенням випадків застосування пункту (а) даного параграфу, що її митно-статистичні номенклатури будуть відповідати Гармонізованій системі з моменту набуття чинності даної Конвенції стосовно цієї Сторони. Тим самим вона зобов`язується відносно своєї номенклатури митних тарифів і статистичної номенклатури: використовувати всі товарні позиції і субпозиції Гармонізованої системи, а також цифрові коди, що відносяться до них, без будь-яких доповнень або змін; застосовувати основні правила класифікації для тлумачення Гармонізованої системи, а також всі примітки до розділів, груп і субпозицій та не змінювати об`єм розділів, груп, товарних позицій і субпозицій Гармонізованої системи; дотримуватися порядку кодування, прийнятого в Гармонізованій системі.

За правилами п. 3 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 (далі - Порядок № 428), УКТ ЗЕД складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів Всесвітньої митної організації (далі - Гармонізована система) з урахуванням Комбінованої номенклатури Європейського Союзу (далі - Комбінована номенклатура).

Згідно з п. 6 Порядку № 428 пропозиції щодо внесення змін до УКТ ЗЕД у зв`язку із змінами, що вносяться Всесвітньою митною організацією до Гармонізованої системи, а також Європейським Союзом до Комбінованої номенклатури, надсилаються Держмитслужбою до Мінфіну для їх опрацювання та подання Мінекономіки з метою врахування під час підготовки пропозицій щодо внесення змін до Митного тарифу України.

Відповідно до п. 12 Порядку № 428 пояснення до УКТ ЗЕД розробляються та затверджуються Держмитслужбою з урахуванням змін, які вносяться Всесвітньою митною організацією до пояснень до Гармонізованої системи та Європейським Союзом до пояснень до Комбінованої номенклатури. У разі потреби Держмитслужба розробляє пояснення до кодів товарів, що деталізовані на національному рівні.

Так, на виконання положень ст. 68 МК України, Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 428 «Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», наказом Держмитслужби № 543 від 14.12.2022 затверджено Пояснення до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі- Пояснення).

Відповідно до Пояснень до товарної позиції 8422 УКТ ЗЕД, до цієї позиції включаються машини для заповнення, закупорювання, запечатування, запечатування етикетками пляшок, банок, коробок, мішків або інших місткостей, а також машини для пакування або обгортання товарів. Такі машини зазвичай обладнані допоміжними пристроями для автоматичного дозування або подачі пакувального матеріалу. До цієї товарної позиції прямо віднесені пакувальні машини, що мають пристрої для зварювання (паяння) термопластичних матеріалів, які використовуються для запечатування місткостей.

Це означає, що наявність нагрівальних елементів для запаювання плівки до лотка (як у випадку з трейсилерами) є невід`ємною частиною технологічного циклу пакування, а не самостійною функцією зварювання.

У межах підкатегорії 8422 30 00 99 класифікуються інші машини для запечатування місткостей, що за своїми технічними характеристиками відповідають трейсилерам.

Разом з тим, згідно з Поясненнями до товарної позиції 8515, до неї включаються машини та апарати для паяння або зварювання, зокрема апарати для зварювання термопластичних матеріалів (пункт H).

Однак, згідно з пунктом (а) застережень до цієї позиції, устаткування для пакування, обладнане електричними зварювальними пристроями, прямо виключається з товарної позиції 8515 та підлягає класифікації у товарній позиції 8422.

Таким чином, митний орган, визначаючи код 8515 80 90 00, проігнорував пряму заборону Пояснень щодо віднесення пакувального обладнання до зварювальних апаратів.

Відповідно до Правила 3 Основних правил інтерпретації УКТЗЕД, у разі якщо товар на перший погляд можна віднести до двох чи більше товарних позицій, перевага надається тій товарній позиції, в якій товар описується конкретніше.

Оскільки трейсилери за своїм функціональним призначенням є саме пакувальним обладнанням для запечатування місткостей, опис у позиції 8422 є пріоритетним.

З огляду на вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем при прийнятті спірного рішення №ВТІ-25-UA40100000002 від 06.06.2025 при визначенні коду товару невірно застосовано Основні правила інтерпретації УКТ ЗЕД та проігноровано функціональне призначення імпортованих товарів. Відтак, таке рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.

З метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 04.06.2025 про надання зобов`язуючої інформації з питань класифікації товарів з урахуванням віднесення товару до товарної позиції 8422300099 УКТЗЕД.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір у сумі 3 028, 00 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Суд зауважує, що позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 2 500 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу у цій справі, суд керується такими мотивами.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Так, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:

- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

- інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

- представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Ч. 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень доводить, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

На підтвердження цих обставин суду надаються договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших понесених стороною витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Такі документи повинні бути оформлені у визначеному законом порядку та відповідати критеріям належності, допустимості, достатності та достовірності.

При цьому, покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень ст. 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 17.06.2025 та ордер серії АВ №1212398.

Так, відповідно до п. 3.3 договору від 17.06.2025 позивачем та адвокатом погоджено вартість послуг адвоката в розмірі 2500 грн.

Суд звертає увагу на додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) де вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

На переконання суду заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу є співмірною із спором, що розглядався.

За наведених обставин, суд при визначенні суми відшкодування доходить висновку про присудження позивачу витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2 500 грн.

Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 500 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 6, 73-77, 90, 94, 132, 134, 139, 143, 241, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької митниці від №ВТІ-25-UA40100000002 від 06.06.2025.

Зобов`язати Вінницьку митницю повторно розглянути заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 04.06.2025 про надання зобов`язуючої інформації з питань класифікації товарів з урахуванням віднесення товару (трейсилерів FOYER моделей DQ300T, DQ250TA, DQ300TA, DQ440L-S) до товарної позиції 8422300099 УКТЗЕД.

Стягнути з Вінницької митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3 028, 00 грн.

Стягнути з Вінницької митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Вінницька митниця (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, 21034, код ЄДРПОУ 43997544)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 16.03.2026 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна