Решение № 134826388, 03.03.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа №638/6843/25

Провадження № 2/638/1310/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 року м.Харків

Суддя Шевченківського районного суду м. Харкова Поляков О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кутоманової К.С.,

представника позивача Кузнецової А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азбука Авто» про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

15.04.2025 ОСОБА_1 , в особі представника позивача - адвоката Кузнєцової А.А., звернулася до суду з даним позовом.

Позивач, в особі представника адвоката Кузнєцової А.А., свої вимоги обґрунтовує тим, що 12.01.2022 між ТОВ «Азбука Авто», в особі директора Кушніра А.О., та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу №3/ua-22.

Відповідно до п. 1.1. договору сторонами було погоджено, що Продавець зобов`язується поставити і передати у власність, а Покупець зобов`язаний прийняти і оплатити новий Автомобіль торгової марки VOLVO XC90 9331571, обладнання та аксесуари, якщо вони додатково будуть придбані Покупцем та зазначені у Специфікації .

Найменування, модель Автомобіля, його комплектація, найменування додаткового обладнання, аксесуарів та кількість зазначені у Специфікації, що є невід`ємною частиною цього Договору. Відповідно до п.2.1. договору сторонами було погоджено, що ціна автомобіля на день підписання договору становить 1 403 906,67 грн., крім того ПДВ-20 % - 280 781,33 грн. Загальна сума Договору становить 1 684 688, 00 грн.

Відповідно до п.2.2. договору було погоджено, що відповідно до ст. 533 Цивільного кодексу України Сторони погодились застосувати грошовий еквівалент ціни Товару в Євро становить: 53 910, 00 ЄВРО за комерційним валютним курсом Євро по відношенню до української гривні, що встановлено відповідно до п.2.1.1. Договору, на дату укладення Договору: 1 ЄВРО = 31, 25 гривень. Ціна Автомобіля включає в себе доставку Автомобіля до м. Херсона, митне оформлення, а також передпродажну підготовку та складається з авансових платежів та остаточного платежу згідно розділу 3 даного Договору.

ОСОБА_1 на виконання вказаного договору, зокрема на виконання п.3.1. (п.3.1.1.) договору купівлі-продажу №3/ua-22 від 12.01.2022 сплатила 10 % від вартості Автомобіля з урахуванням особливостей передбачених п.п. 2.3., 2.4., 3.2. даного Договору, що підтверджується квитанцією к ПКО № ЕА-0000026 від 14.01.2022 у розмірі 169 000 грн., що еквівалентно 5391 Євро.

В порушення пунктів п.п.4.1.,4.2.,6.3. договору відповідач не доставив автомобіль у строки, передбачені п.4.1., не повідомив про неможливість здійснити передачу Автомобіля з підстав, що не залежать від волі Продавця, як передбачено п.4.2. так і не надав сповіщення про перешкоду у виконанні зобов`язань за договором, як передбачено п.6.3. Починаючи з грудня 2022 року позивач здійснює заходи врегулювання досудовим шляхом повернення коштів, однак безрезультатно.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у загальному порядку.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2025 року підготовче провадження закрито та призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача, адвокат Кузнєцова А.А., в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позові та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`являвся, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином за юридичною адресою ТОВ «Азбука Авто», яка зазначена у позовній заяві в тому числі через сайт «Судова влада», що підтверджено матеріалами справи. Жодних заперечень проти позову, в тому числі відзиву на позовну заяву, від відповідача не надійшло.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.

Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) вказувала, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) від 04 вересня 2018 року вказано, що «ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)».

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 12.01.2022 між відповідачем ТОВ «Азбука Авто», в особі директора Кушніра А.О., та позивачем ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу №3/ua-22, відповідно до якого продавець зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець зобов`язаний прийняти і оплатити новий автомобіль торгової марки Volvo XC90 9331571, обладнання та аксесуари, якщо вони будуть додатково придбані покупцем. (п.1.1. договору)

Відповідно до п. 2.1 Договору сторонами була погоджена ціна автомобіля, яка на день підписання договору становить 1 403 906,67 грн., крім того ПДВ -20% - 280 781,33 грн. Загальна сума договору становить 1 684 688,00 грн.

Відповідно п. 2.2. Договору було погоджено застосувати грошовий еквівалент ціни товару в Євро, що становить: 53 910 євро. За комерційним валютним курсом євро по відношенню до української гривні, що встановлено відповідно до п. 2.1.1. договору на дату укладання договору: 1 євро = 31,25 грн. Ціна автомобіля включає в себе доставку автомобіля до м. Херсона.

Відповідно до п. 3.1. договору сторонами було погоджено, що оплата на автомобіль здійснюється покупцем наступним шляхом: 10% від вартості автомобіля покупець повинен сплатити до 17.01.2022.

Згідно з п. 3.1.2. 15% вартості автомобіля покупець повинен здійснити протягом п`ятнадцяти днів після виготовлення автомобіля. Остаточний розрахунок за автомобіль покупець повинен здійснити протягом десяти днів після прибуття автомобіля до України. (п. 3.1.3 договору).

Відповідно до п. 4.1. договору сторонами було погоджено, що продавець зобов`язаний доставити автомобіль за кількістю, якістю і комплектацією у строк до 31.03.2022.

Позивач ОСОБА_1 на виконання вказаного договору купівлі-продажу сплатила 10% від вартості автомобіля.

В порушенні п.п. 4.1, 4.2, 6.3 договору відповідач не доставив автомобіль у строки передбачені п. 4.1, не повідомив про неможливість здійснити передачу автомобіля з підстав, що не залежать від волі продавця, що передбачено п.4.2. договору.

З грудня 2022 року позивач здійснювала заходи врегулювання досудовим шляхом повернення коштів, однак результату не досягнуто.

При вирішенні даного спору суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 42 Конституцій України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України, в якій передбачено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносини мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків ( ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Отже, статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за суб`єктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладання, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторонами в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ч. 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно зі ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 664 ЦК України, товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Як зазначено вище, 12.01.2022 між позивачем ОСОБА_1 (замовником) та відповідачем ТОВ «Азбука Авто», в особі директора Кушніра А.О., (виконавець) було укладено договір купівлі-продажу, продавець зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити.

Отже, між сторонами у справі виникли договірні правовідносини щодо виконання поставки і передачі автомобіля, а саме укладено договір про вчинення певної дії.

Крім того, у зв`язку з укладанням зазначеного договору №3/ua-22 від 12.01.2022 між сторонами виникли правовідносини, які регулюються не тільки положеннями ЦК України, а ще й законом України, «Про захист прав споживачів», оскільки вказаний закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює право споживача, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У пунктах 7, 17, 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» дано визначення термінів, зокрема, під договором розуміється - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція, підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», або іншими документами (далі - розрахунковий документ); під недоліком розуміється - будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів, умовам договорів або вимогам, що пред`являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем); 17) під послугою розуміється - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; під продавцем розуміється - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; 22) під споживачем розуміється - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З аналізу перелічених норм матеріального праву слідує, що до договорів купівлі-продажу за участю покупця-фізичної особи застосовується законодавство про захист прав споживачів, який зокрема регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав.

Частина 1 ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

В пунктах 1, 2, 5, 6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплено, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Відповідно до п. 4, 5 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач та будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності. Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав, в тому числі шляхом розробки та проведення відповідних освітніх програм. Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Положеннями ст. 2 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст. 610 ЦК України).

За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу, що визначено ч. 1 ст. 665 ЦК України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (ст. 615 ЦК України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що згідно з квитанцією ПКО № ЕА-00000 від 14.01.2022 ОСОБА_1 сплатила 10% від вартості автомобіля, з урахуванням особливостей передбачених п.п. 2.3, 2.4, 3.2 Договору між споживачем ОСОБА_1 та ТОВ «Азбука Авто» в особі директора Кушніра А.О., продавцю від загальної вартості, у розмірі 169,000 грн., що складало 5 391 Євро.

Як стверджує позивач, та не спростовано відповідачем, відповідач зобов`язався поставити споживачу вказаний товар, однак зобов`язання відповідачем не виконано.

Позивачем неодноразово направлялись запити щодо повернення коштів, однак відповідачем крім обіцянок щодо розгляду заяви на повернення коштів, жодних дій в подальшому не виконувалося.

Отже, враховуючи факт укладення договору між сторонами, та беручи до уваги факт неналежного виконання зобов`язання і не повернення сплачених 10 % від вартості за автомобіль грошових коштів, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 5 391 Євро за курсом НБУ на день виконання рішення.

Оскільки відповідачем не були виконані умови договору, не переданий у визначений договором строк у власність позивачу товар, суд доходить висновку, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором, з огляду на що наявні підстави для застосування передбачених законом наслідків.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню у вказаний в договорі строк.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, певних змістом зобов`язання (неналежне виконання). При цьому, за вимогами пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 611 цього Кодексу, при порушенні зобов`язання наступають правові наслідки, установлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з ч. 5 ст. 653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відтак, у даному випадку наявні підстави, визначені ч. 2 ст. 651 ЦК України для розірвання Договору, а також застосування наслідків порушення зобов`язання, передбачені п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у вигляді відшкодування збитків, які у даному випадку складають сплати неустойки та відшкодування моральної шкоди.

Стягненню також підлягають штрафні санкції в розмірі, заявленому позивачем, а саме 5104,84 грн, оскільки відповідач всупереч умовам договору протягом п`яти днів з моменту отримання інформації про настання обставин, що перешкоджають передачі автомобіля, не повідомив позивача про неможливість передачі товару.

У Постанові Верховного Суду у справі №918/631/19 від 22 вересня 2020 року, зазначено, що правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Позивач розрахував 3 % річних, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у Договорі (п. 4.1) для його виконання, а саме з 01.04.2022 по 11.04.2025, що становить 1107 днів помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 днів у році. Суд погоджується з правильністю такого нарахування, а отже сума 3% пічних в розмірі 490,50 Євро підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до п.4.1. договору сторонами було погоджено, що продавець зобов`язаний доставити автомобіль за кількістю, якістю і комплектацією визначеною Специфікацією (Додаток №1) у строк до 31.03.2022 року.

Крім того, на підставі ч. 2 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

У ч. 4, 5 ст. 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.

Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Пункт 5 частини першої статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» термін «продукція» у цьому Законі вживається в значенні - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом, при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З огляду на викладене слід зазначити, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц та у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №755/3509/18.

Суд вважає, що представником позивача доведено факт заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала, адже відповідачем не виконано умови договору та станом на даний час позивачка залишилася без коштів, які були внесені згідно умов договору.

Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц визначено, що визначаючи розмір відшкодування, суд керується принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Згідно зі ст. 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (в редакції Протоколу № 11), рішення Європейського суду є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції. При цьому Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Отже, суду необхідно враховувати в своїй діяльності прецеденту практику Європейського суду з прав людини.

Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

Встановлено, що бездіяльність відповідача призвела до порушення прав позивача, завдання душевних переживань, спричинення емоційних переживань, зокрема у зв`язку з неповерненням коштів більше 3 років, що зумовило погіршення сну, самопочуття та психологічного напруження.

Крім того, у зв`язку з відсутністю автомобіля, позивачці довелось змінювати спосіб життя та прикладати зусиль для вирішення питання щодо поїздок як з двома малолітніми дітьми так і в поїздках по особових справах.

Отже, виходячи із засад розумності і справедливості, моральну шкоду, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивачки, суд визначає в розмірі 10 000 грн, що є достатнім та співмірним із характером завданої шкоди, що буде відповідною, достатньою та справедливою грошовою компенсацією за завдану моральну шкоду. Стягнення у такому розмірі не є надто мізерним та надто надмірним, не призведе до порушення балансу прав та інтересів конкретного громадянина і суспільного інтересу.

Щодо стягнення з ТОВ "Азбука Авто" суму боргу у розмірі 5 391,00 Євро за курсом Національного банку України, судом встановлено, що відповідно до п. 2.2. договору сторонами було погоджено, що відповідно до ст. 533 Цивільного кодексу України Сторони погодились застосувати грошовий еквівалент ціни Товару в Євро, що становить: 53 910 Євро за комерційним валютним курсом Євро по відношенню до української гривні.

Відповідно до п. 2.6. договору сторонами було погоджено, що у зв`язку із зміною комерційного валютного курсу Євро по відношенню до української гривні, відповідно змінюється ціна Автомобіля та загальна сума Договору.

П. 3.2. договору сторонами було погоджено, що якщо протягом строку оплати Покупцем Автомобіля зміниться комерційний валютний курс Євро по відношенню до української гривні, що визначається відповідно до п.2.2 Договору, порівняно з тим, що зафіксовано у п.2.3 цього Договору, сума платежу Покупця розраховується Сторонами за формулою, яка визначена в п.3.2 Договору. Отже сторони погодили, що одиницею виміру суми коштів за договором купівлі-продажу №3/ua-22 від 12.01.2022 є Євро.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.

При цьому, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Отже суд вважає за можливим стягнути з відповідача суму боргу з ТОВ «АЗБУКА АВТО» на користь ОСОБА_1 в розмірі, еквівалентному 5 391 ЄВРО за курсом НБУ на день виконання рішення, у зв`язку з невиконанням умов договору №3/ua-22від 12.01.2022, який був укладений між ТОВ «АЗБУКА АВТО», в особі директора Кушніра А.О., та ОСОБА_1 .

За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19)

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/ третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.07.2023 по справі № 910/6807/21.

На підтвердження факту надання позивачу правової допомоги представником позивача надано копію договору про надання професійно правничої допомоги від 09.04.2025, копію додаткової угоди від 25.12.2025, відповідно до якої визначено гонорар за надання адвокатських послуг у розмірі 50000 грн, копію акту виконаних робіт від 25.12.2025, копію ордеру № 1252201 від 11.04.2025 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 12.06.2020.

Отже з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на надання правничої допомоги у розмірі 50000 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» за подання до суду позову, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь держави судового збору. За подання позовної заяви майнового характеру юридичною особою встановлено судовий збір у розмірі 1,5 % від суми позову. Для розрахунку суми позовних вимог суд враховує курс НБУ на Євро на момент подання позову:

(5391 Євро + 490,50 Євро) * 47,0271 + 5104,84 + 10000 = 291694, 73 грн.

Отже стягненню підлягає судовий збір у розмірі 4 375,42 грн.

Керуючись ст. 11, 15, 16, 23, 207, 571, 598, 626, 627, 638, 651, 653, 678, 865, 867 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 4, 10, 12, 7681, 141, 223, 258, 259, 264265, 268, 280-284, 354, 355, ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , до Товариства з обмеженою відповідальністю "Азбука Авто", код ЄДРПОУ 39580742, адреса реєстрації: м. Херсон, шосе Миколаївське, буд. 4км, про захист прав споживачів, задовольнити частково.

Розірвати договір купівлі-продажу №3/ua-22 укладений 12 січня 2022 року між ТОВ «Азбука Авто», в особі директора Кушніра А.О., та ОСОБА_1 .

Стягнути з ТОВ «Азбука Авто» на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі, еквівалентному 5 391 Євро за курсом НБУ на день виконання рішення.

Стягнути з ТОВ «Азбука Авто» на користь ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі 5 104,84 грн.

Стягнути з ТОВ «Азбука Авто» на користь ОСОБА_1 3% річних в розмірі, еквівалентному 490,50 Євро за курсом НБУ на день виконання рішення.

Стягнути з ТОВ «Азбука Авто» на користь ОСОБА_1 10 000 грн моральної шкоди.

Стягнути з ТОВ «Азбука Авто» на користь ОСОБА_1 50 000 грн витрат на правову допомогу.

Стягнути з ТОВ «Азбука Авто» судовий збір у дохід державного бюджету (стягувач - Державна судова адміністрація України) в розмірі 4 375,42 (чотири тисячі триста сімдесят п`ять) грн 42 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч. 3 ст. 354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне рішення складено 13.03.2026.

Суддя О. В. Поляков