Постановление суда № 134804541, 09.03.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

09 березня 2026 року Справа №160/4962/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

03.03.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності із дня встановлення інвалідності, тобто з 03.04.2023 р., викладеної у листі №0400-010202-8/32441 від 23.02.2026 року, продубльованих з тих же підстав у відмовах № 047050022259 від 10.05.2023 р., № 047050022259 від 08.10.2024 р. та № 047050022259 від 21.03.2024 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, юридична адреса: вулиця Набережна Перемоги, будинок 26, місто Дніпро, 49094) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), пенсію по інвалідності з дня її встановлення, тобто з 03.04.2023 р. та виплатити пенсійне забезпечення за період із 03.04.2023 р. по 06.11.2024 р. з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена вище справа розподілена головуючому судді Туровій О.М.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст. ст. 160, 161 КАС України.

Так, у поданій позовній заяві позивачем висловлено клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, в якому позивач просить суд визнати причини пропуску ним строку звернення до суду поважними та поновити йому пропущений строк на звернення до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, посилаючись на те, що після отриманого поранення під час участі у бойових діях позивачеві було встановлено інвалідність, а в подальшому, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №293 від 05.11.2024 солдата ОСОБА_1 було звільнено з військової служби за підпунктом б (за станом здоров`я за наявності інвалідності, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) та з 05.11.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, при цьому внаслідок отриманого поранення позивач проходив тривале лікування в умовах стаціонару, водночас, після встановлення позивачеві інвалідності та звернення до відповідача з первинними заявами про призначення пенсії по інвалідності позивачем надана пенсійним органом відмова фактично отримана не була, так як позивач на той час проходив військову службу, а після був вимушений здійснювати постійне лікування впродовж 2023-2024 років, що підтверджується відповідними медичним документами, зокрема, згідно з довідкою КНП КМР МКЛ №9 №260 позивач перед звільненням з військової служби перебував у стаціонарі з 20.09.2024 по 05.10.2024, а після цього у 2025 році проходив медичні огляди та процедури (масаж), а також був направлений на санітарно-курортне лікування у січні 2025 року.

Розглядаючи клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому ч. 6 ст. 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Необхідно зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року в справі №809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року в справі №815/91/18.

Крім того, слід зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.

Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Водночас, вжиття конструкції "повинен був дізнатись" в розумінні положень частин 2 та 3 статті 122 КАС України означає неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 800/30/17).

Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з`ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021р. у справі №240/12017/19 зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Суд звертає увагу, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021р. у справі №240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18, від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.

У постанові від 31.03.2021р. у справі №240/12017/19 суд Касаційної інстанції дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку тощо.

Крім того, Судова палата звернула увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.

Як слідує з позовної заяви, позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на незгоді з датою, з якої позивачеві було призначено пенсію по інвалідності, бо, за позицією позивача, така пенсія мала бути призначена йому з дати встановлення інвалідності, тобто з 03.04.2023 року, а не з дати, з якої її фактично було призначено - з 06.11.2024 року.

При цьому з заявлених позовних вимог також встановлено, що позивачем фактично оскаржуються рішення різних пенсійних органів про попередні відмови у призначенні позивачеві пенсії по інвалідності, а саме:

- рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.05.2023 року №047050022259, прийняте за результатами розгляду заяви позивача від 02.05.2023 року про призначення пенсії по інвалідності;

- рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 21.03.2024 року №047050022259, прийняте за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії по інвалідності;

- рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 08.10.2024 року №047050022259, прийняте за результатами розгляду заяви позивача від 01.10.2024 року про призначення пенсії по інвалідності.

Водночас, з вищевказаними позовними вимогами, в тому числі щодо оскарження вищевказаних рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.05.2023 року №047050022259, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 21.03.2024 року №047050022259 та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 08.10.2024 року №047050022259 позивач звернувся до суду лише 02.03.2026, що підтверджується датою формування позовної заяви в підсистемі Електронний суд, тобто з порушенням шестимісячного строку звернення до суду, визначеного частиною 2 статті 122 КАС України, позаяк, зважаючи на те, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі дата початку її виплати та її розмір відомий позивачеві, який її отримує щомісячно, отже, з моменту, коли позивачеві було розпочато виплату пенсії у листопаді 2024 року та кожного наступного місяця в подальшому позивач міг та повинен був дізнатися про можливе порушення його прав оскаржуваними діями та рішеннями пенсійних органів.

При цьому отримання позивачем листа-відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.02.2026 року за вих.№0400-010202-8/32441 про відмову у здійсненні перерахунку пенсії позивача не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав щодо оскаржуваними рішеннями та діями пенсійних органів, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19).

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Водночас, неоднозначність судової практики у певних правовідносинах, відсутність такої чи її сформованість, відсутність юридичної освіти у позивача тощо не є обставинами, з якими пов`язується виникнення у позивача права та підстав для судового захисту, тому не можуть вважатись поважними причинами пропуску строку.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 12.04.2023р. у справі №380/14933/22.

Як слідує з клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, позивач, на підтвердження поважності причин пропуску цього строку, посилається на те, що він перебував на тривалому лікуванні внаслідок отриманого під час участі у бойових діях поранення, через яке йому було встановлено інвалідність, що підтверджується відповідними медичним документами.

Надаючи оцінку вказаним доводам, суд зазначає, що дійсно, наданими медичними документами підтверджено тривале проходження ОСОБА_1 лікування в умовах стаціонару впродовж 2023-2024 років.

При цьому відповідно до довідки КНП КМР МКЛ №9 №260 позивач останній раз перебував на лікуванні у стаціонарі з 20.09.2024 по 05.10.2024.

Надані ж медичні документи за 2025 рік, зокрема, довідка огляду сімейного лікаря від 12.08.2025р., видана КНП КМР ЦПМСД № 3, довідка №1 для одержання путівки на санітарно-курортне лікування від 06.01.2025 року, свідчать виключно про проходження позивачем огляду у сімейного лікаря 12.08.2025 року та про направлення на санітарно-курортне лікування у січні 2025 року, без зазначення тривалості такого лікування.

Доказів перебування позивача на тривалому лікуванні, в тому числі стаціонарному, протягом 2025 року суду не надано.

Також позивачем не наведено та не надано жодних доводів і доказів щодо існування об`єктивних причин, які б унеможливили своєчасне звернення до суду з цим позовом протягом всього 2025 року (в межах шестимісячного строку), тим паче, що, як слідує з самої позовної заяви, у 2025 році позивач вже звертався до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з іншою позовною заявою до відповідача щодо зарахування спірних періодів участі у бойових діях до загального страхового стажу позивача у трикратному розмірі і проведення у зв`язку із цим відповідного перерахунку призначеної йому пенсії по інвалідності.

Таким чином, доводи, зазначені позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, не можуть свідчити про поважність причин пропуску такого строку, оскільки жодних перешкод щодо своєчасного з`ясування позивачем, що його право порушено, об`єктивно не існувало і позивачем це не спростовано, водночас, існування поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом протягом всього 2025 року позивачем не доведено.

Згідно з частиною 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Наведеній нормі кореспондують приписи ч. 6 ст. 161 КАС України, якою визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Водночас, ч. 1 ст. 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

При цьому, з урахуванням положень ст. ст. 122, 123 КАС України, обов`язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.

Суд зауважує, що законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Водночас, дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Необхідно зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року в справі №809/1087/17, від 22 листопада 2018 року в справі №815/91/18, від 26 лютого 2020 року в справі №826/14417/18.

Водночас, в даному випадку позивачем не наведено жодних поважних причин пропуску строку звернення до суду, а матеріали позовної заяви не містять доказів неможливості звернення позивача із цими позовними вимогами до суду у строк, передбачений Кодексом адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, суд також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (Постанова Верховного Суду від 17 липня 2018 року в справі №521/21851/16-а).

При цьому, з урахуванням положень ст. ст. 122, 123 КАС України, обов`язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.

Таким чином, позивачеві слід надати до суду нову заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.

Крім того, п.4 ч.5 ст.160 КАС України передбачено, що в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд зазначає, що обов`язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, саме для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що міститься в статті 160 КАС України. Суд також зауважує, що цей обов`язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному захисті своїх прав та ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою.

Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу згідно з ч.1 ст.5 КАС України, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.

При цьому відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Великою Палатою Верховного Суду в справі №640/7310/19 (ЄДРСР 94394125) зазначено, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать. Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною. Зважаючи на те, що рішення суду завжди спрямоване на захист конкретного суб`єктивного права, зміст позовних вимог не може бути абстрактним чи містити певні умовні категорії і повинен формулюватись максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.

Наведений висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 640/7310/19.

Так, в прохальній частині позову ОСОБА_1 , зокрема, просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності із дня встановлення інвалідності, тобто з 03.04.2023, викладеної у листі №0400-010202-8/32441 від 23.02.2026 року, продубльованих з тих же підстав у відмовах №047050022259 від 10.05.2023 р., №047050022259 від 08.10.2024 р. та №047050022259 від 21.03.2024 р., при цьому, як зазначалося вище, вказані в цій частині відмови №047050022259 від 10.05.2023 р., №047050022259 від 08.10.2024 р. та №047050022259 від 21.03.2024 р. є рішеннями різних пенсійних органів про попередні відмови у призначенні позивачеві пенсії по інвалідності, а саме:

- рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.05.2023 року №047050022259, прийняте за результатами розгляду заяви позивача від 02.05.2023 року про призначення пенсії по інвалідності;

- рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 21.03.2024 року №047050022259, прийняте за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії по інвалідності;

- рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 08.10.2024 року №047050022259, прийняте за результатами розгляду заяви позивача від 01.10.2024 року про призначення пенсії по інвалідності.

При цьому, оскаржуючи вказані рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 21.03.2024 року №047050022259 та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 08.10.2024 року №047050022259, позивач, в порушення вимог п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України не зазначає вказаних суб`єктів владних повноважень, якими прийняті ці рішення, у складі відповідачів, хоча фактично заявляє позовні вимоги саме до них.

За таких обставин, позивачеві необхідно подати уточнену позовну заяву, в якій чітко зазначити кого саме позивач вважає відповідачем (відповідачами) у цій справі та до кого спрямовує свої позовні вимоги, і у разі визначення декількох відповідачів - зазначити позовні вимоги щодо кожного з них, а також подати копії цієї уточненої позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі, або докази їх надсилання іншим учасникам справи або листом з описом вкладення в паперовій формі засобами поштового зв`язку, або до Електронного кабінету в електронному вигляді.

Також ч.1 ст.161 КАС України встановлено, що до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

При цьому частиною другою статті 18 КАС України передбачено, що позовні та інші заяви, скарги та інші визначені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в день надходження документів.

За приписами абз.1 ч.6 ст.18 КАС України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до абзаців 1 та 2 частини восьмої статті 18 КАС України реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі в порядку, визначеному цим Кодексом. Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, подає процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не визначено цим Кодексом.

Згідно із частинами сьомою та восьмою статті 44 КАС України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

При цьому частиною 9 статті 44 КАС України визначено, що у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати до суду доказ надсилання цих матеріалів іншим учасникам справи. Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності у іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність у іншого учасника справи електронного кабінету - в паперовій формі листом з описом вкладення.

Таким чином, законодавцем надано сторонам та учасникам справи альтернативне право звернення до суду з позовними та іншими заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами в електронній формі (з обов`язковою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та підписанням вказаних документів власним електронним підписом) або в паперовій формі (з обов`язковим скріпленням вказаних документів власноручним підписом учасника справи (його представника)).

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 9901/335/20 (провадження № 11-361заі20) та від 01 липня 2021 року у справі №9901/76/21 (провадження №11-137заі21).

При цьому, у разі направлення сторонами (учасниками) справи позовних та інших заяв, скарг та інших визначених законом процесуальних документів в електронній формі (з обов`язковою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та підписанням вказаних документів власним електронним підписом), така сторона (учасник) справи відповідно до частини 9 статті 44 КАС України та пункту 29 розділу 1 "Підсистема "Електронний суд"" глави ІІІ "Порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС" Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21, зобов`язана надати або доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів листом з описом вкладення або доказ надсилання до Електронних кабінетів інших учасників справи поданих до суду документів.

Так, позовна заява та всі додані до неї документи подано позивачем в електронній формі з використання сервісу "Електронний суд", при цьому, судом встановлено, що до такої позовної заяви не надано доказів надсилання її копії та копій доданих до неї документів або листом з описом вкладення в паперовій формі засобами поштового зв`язку, або до Електронного кабінету в електронному вигляді, відповідачу, а саме: Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, що суперечить приписам частини 9 статті 44 КАС України та пункту 29 розділу 1 "Підсистема "Електронний суд"" глави ІІІ "Порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС" Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року №1845/0/15-21.

Водночас, вищенаведеними вимогами КАС України чітко передбачено обов`язок позивача у разі подання позовної заяви та доданих до неї документів в електронній формі через електронний кабінет додати до позовної заяви докази надсилання її копії та копій доданих документів іншим учасникам справи, з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.

З огляду на викладене, позивачеві слід надати докази надсилання копії позовної заяви та копій доданих до неї документів іншим учасникам справи (відповідачу) або листом з описом вкладення в паперовій формі засобами поштового зв`язку, або до Електронного кабінету в електронному вигляді.

За приписами ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Таким чином, позовна заява подана без додержання вимог, встановлених ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України, тому суд вважає за необхідне залишити цю позовну заяву без руху.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

Встановити позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду:

- нової заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду, а також доказів на підтвердження поважності цих причин;

- уточненої позовної заяви, в якій чітко зазначити кого саме позивач вважає відповідачем (відповідачами) у цій справі та до кого спрямовує свої позовні вимоги, і у разі визначення декількох відповідачів - зазначити позовні вимоги щодо кожного з них, а також копій цієї уточненої позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі, або доказів їх надсилання іншим учасникам справи або листом з описом вкладення в паперовій формі засобами поштового зв`язку, або до Електронного кабінету в електронному вигляді;

- доказів надсилання копії позовної заяви та копій доданих до неї документів іншим учасникам справи (відповідачу) або листом з описом вкладення в паперовій формі засобами поштового зв`язку, або до Електронного кабінету в електронному вигляді.

Роз`яснити позивачеві, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали направити особі, що звернулася з позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Суддя О.М. Турова