Решение № 134804269, 11.03.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 березня 2026 р. Справа № 120/16903/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

05.12.2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Ухвалою суду від 10.10.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

18.12.2025 року представник відповідача подала відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що Конституційний Суд у рішенні № 3-р(І)/2020 від 22.04.2020 зазначив, що призначення та виплата одноразової грошової допомоги поліцейському законодавчо гарантовані лише за наявності трьох обов`язкових умов, а саме: 1) визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України; 2) визначення поліцейському інвалідності протягом шести місяців після його звільнення з поліції; 3) звільнення поліцейського з поліції з причин поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманих під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Отже, відповідач наголошує, що тільки дотримавшись усіх зазначених умов, особа, звільнена з поліції, набуває право на отримання одноразової грошової допомоги й може претендувати на її призначення та виплату згідно з положеннями пункту 3 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII.

Окремо, відповідач акцентує, що при проходженні служби в УСР в Вінницькій області позивачу встановлено IIІ групу інвалідності, тобто, до звільнення, а тому, у даному випадку, відсутня одна із обов`язкових умов для набуття права на одноразову грошову допомогу -дотримання шестимісячного строку для встановлення інвалідності після звільнення.

Також заперечує щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 7500 грн., оскільки предмет спору у цій справі не є складним, не потребує складних правових досліджень, а заявлений розмір позивачем та його представником є неспівмірниим зі складністю цієї справи, та не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.

19.12.2025 року представник позивача подала відповідь на відзив, у якій просить задовольнити позовні вимоги позивача. Окрім іншого, просить зобов`язати відповідача Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України подати звіт про виконання судового рішення

24.12.2025 представник відповідача подала заперечення на відзив, у яких просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ (міліції) з 15.08.1995 року до 06.11.2015 року та в органах Національній поліції України з 07.11.2015 року до 29.08.2025 року.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 10473/25/5454/В; дата прийняття рішення 14.07.2025 року; номер рішення 10473/25/5454/Р), позивачу визначено ІІІ групу інвалідності (основний діагноз: M 45.00 Анкілозуючий спондиліт, множинні відділи хребта; ускладнення основного діагнозу: M 25.30 - Інша нестабільність суглобів, множинні локалізації.

Свідоцтвом про хворобу № 537/В від 12.08.2025 року, виданим медичною (військово-лікарською) комісією Державною установою "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Вінницькій області", встановлено, що захворювання, ТАК, пов`язані з проходженням служби в поліції. Постанова медичної (військово-лікарської) комісії щодо ступеня придатності до служби: на підставі ст. 69б, 71б, 70в, 11в графи І Переліку захворювань і фізичних вад, що перешкоджають проходженню служби в поліції (наказ МВС України від 03.04.2017 року №285) визнано ОСОБА_1 непридатним до служби в поліції.

Наказом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 19.08.2025 року № 601 о/с «По особовому складу» позивача звільнено зі служби в поліції з 29.08.2025 року за пунктом 2 (за станом здоров`я (через хворобу)) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Вислуга на день звільнення - 30 років 00 місяців 15 днів.

17.10.2025 року ОСОБА_1 подав до Департаменту заяву (рапорт) про виплату йому одноразової грошової допомоги, у зв`язку з тим, що йому визначено ІІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в поліції/органах внутрішніх справ, та визнано непридатним до служби в поліції, що підтверджується Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 10473/25/5454/В; дата прийняття рішення 14.07.2025; номер рішення 10473/25/5454/Р) та Свідоцтвом про хворобу № 537/В від 12.08.2025.

Листом від 19.11.2025 № 130533/01-2025 відмовлено ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням останньому інвалідності під час проходження служби в поліції, а не протягом шести місяців після звільнення, як визначено пунктом 4 частини першої статті 97 Закону 580-VIII, а відтак порушено термін установлення інвалідності визначений законом як одна з умов.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України (далі - поліція), статус поліцейських, порядок проходження служби в поліції визначені Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).

Сферу соціального захисту поліцейських урегульовано розділом ІХ Закону № 580-VIII, яким визначаються, зокрема порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги (статті 97-101).

Так, згідно із пунктом 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Аналіз змісту положень пункту 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII свідчить про те, що держава гарантує поліцейському, який визнаний особою з інвалідністю (за певних умов), одноразову грошову допомогу, яка відповідно до абзацу першого частини першої статті 97 Закону № 580-VIII є соціальною виплатою. Отримання одноразової грошової допомоги законодавець зумовлює неможливістю подальшого виконання поліцейським своїх обов`язків за станом здоров`я саме як особи, яка перебуває на службі в Національній поліції України.

Відповідно до частини першої статті 100 Закону № 580-VIII визначення інвалідності та ступеня втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейським здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до закону та інших нормативно-правових актів.

При цьому, згідно із частиною восьмою статті 100 Закону № 580-VIII особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.

З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97-101 Закону № 580-VIII, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 №4 затверджено Порядок та умови №4, які визначають механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Згідно із підпунктами 2, 3 пункту 1 Розділу ІІ Порядку та умов № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати з якої встановлено інвалідність - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії;

- у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата видачі довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках.

Тобто, протягом трьох років з дня виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності, встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, який визначається за правилами пунктом 1 Розділу ІІ Порядку та умов № 4, особа вправі реалізувати свої право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної Законом № 580-VIII.

Пунктом 1 Розділу ІІІ Порядку та умов № 4 визначено, що формування документів для призначення та виплати ОГД в органах поліції, закладах освіти здійснюється бухгалтерською службою у взаємодії з підрозділами кадрового забезпечення, службами державного нагляду за охороною праці (далі - СДНОП), підрозділами правового забезпечення органів поліції та закладів освіти, а також працівниками медичних (військово-лікарських) комісій МВС (далі - ВЛК).

Посадові особи органів поліції, закладів освіти у межах своїх повноважень повинні сприяти особам, які мають право на призначення і отримання ОГД відповідно до законодавства України, в отриманні та оформленні ними документів, необхідних для своєчасного ухвалення рішення про призначення і виплату зазначеної допомоги (пункт 2 Розділу ІІІ Порядку та умов № 4).

Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається керівнику органу поліції, закладів освіти за останнім місцем проходження служби поліцейським або за останнім місцем проходження поліцейським служби перед відрядженням до органів державної влади (пункт 3 Розділу ІІІ Порядку та умов № 4).

Відповідно до абзацу третього пункту 1 Розділу IV Порядку та умов № 4 висновок про призначення ОГД складається працівником бухгалтерської служби і підписується керівниками фінансового та кадрового підрозділів органу поліції, закладу освіти, в якому поліцейський проходить (проходив) службу.

Пунктом 3 Розділу IV Порядку та умов № 4 визначено, що у разі затвердження висновку про призначення ОГД керівником органу поліції або закладу освіти, в якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п`ятнадцятиденний строк з дня його затвердження видається наказ про виплату ОГД.

У разі відмови у призначенні ОГД чи повернення документів на доопрацювання (документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) заявника письмово інформують про прийняте рішення з обґрунтуванням підстав відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Аналіз наведених норм права щодо порядку реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги в разі визначення втрати працездатності поліцейського свідчить про те, що воно (право на отримання одноразової грошової допомоги) виникає виключно за обов`язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

1) причиною інвалідності є захворювання, поранення (контузія, травма або каліцтво), пов`язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2) інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;

3) причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Аналогічна позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 у справі № 373/1188/16-а, від 01.11.2018 у справі № 822/3788/17, від 23.11.2018 у справах №822/962/18, №822/1872/18, від 22.01.2019 у справі №2340/2663/18, від 15.04.2019 у справі №823/1798/18, від 05.02.2020 у справі №810/836/18, від 23.04.2020 у справі №822/999/18, від 03.04.2024 у справі № 580/1291/23, від 18.02.2025 року по справі № 400/8344/23, від 05.03.2026 року по справі № 320/21101/24.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

До того ж, суд враховує також рішення Конституційного Суду України від 22.10.2020 у справі № 12-р/2020, яким визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII зі змінами.

Отже, дотримання шестимісячного строку встановлення інвалідності після звільнення зі служби є однією з обов`язкових умов виникнення у поліцейського права на отримання одноразової грошової допомоги. У цьому аспекті суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.10.2020 у справі № 12-р/2020, яким визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII зі змінами.

У пункті 2.8 зазначеного вище рішення від 22.10.2020 у справі № 12-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що закріплення у пункті 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII порядку реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги потребує встановлення причиново-наслідкового зв`язку між наявністю у поліцейського інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, та неможливістю внаслідок цього продовжувати службу в поліції, що підтверджується відповідним рішенням медичної (військово-лікарської) комісії про непридатність до служби в поліції, на підставі якого поліцейський звільняється зі служби в поліції.

Визначений оспорюваними положеннями Закону №580-VIII шестимісячний строк, протягом якого особі, звільненій зі служби в поліції, може бути встановлена інвалідність унаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в поліції або органах внутрішніх справ, зумовлений потребою встановлення в розумні строки безпосереднього зв`язку між виявленням в особи захворювання (поранення, контузії, травми або каліцтва), несумісного з подальшим проходженням служби, та встановленням їй інвалідності згідно з документами, що стали підставою для її звільнення (рішення медичної (військово-лікарської) комісії про непридатність до служби в поліції).

На думку Конституційного Суду України, встановлений у пункті 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII порядок отримання одноразової грошової допомоги не допускає невиправданих винятків із конституційного принципу рівності, не містить ознак дискримінації при реалізації поліцейськими права на соціальний захист, є домірним, має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету.

Конституційний Суд України також вважає, що встановлений державою зазначений порядок забезпечує реалізацію права особи на отримання такої допомоги, і наголошує, що додержання визначених Законом № 580-VIII вимог є обов`язком суб`єктів, які претендують на її отримання. Отже, положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII не суперечать приписам статті 21, частин першої, другої статті 24 Конституції України.

Отже, суд констатує, що встановлений приписами пункту 4 частини 1 статті 97 Закону №580-VIII строк за характером визначеності є абсолютним, оскільки вказує на конкретний період часу (шість місяців з дня звільнення зі служби для встановлення інвалідності), з яким пов`язано виникнення в особи права на отримання одноразової грошової допомоги і після спливу такого строку право на отримання зазначеної соціальної виплати особа втрачає.

Таким чином, законодавець закріпив лише граничний строк для встановлення інвалідності після звільнення і не обмежив поліцейських у часі щодо можливості встановлення інвалідності ще за час проходження служби в поліції.

Разом з цим, судом у цій справі встановлено, що наказом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 19.08.2025 року № 601 о/с «По особовому складу» позивача звільнено зі служби в поліції з 29.08.2025 року за пунктом 2 (за станом здоров`я (через хворобу)) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Інвалідність ІІІ групи встановлена позивачу з 14.07.2025 року, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (номер витягу 10473/25/5454/В; дата прийняття рішення 14.07.2025 року; номер рішення 10473/25/5454/Р).

Тобто, інвалідність була встановлена позивачу до моменту звільнення позивача з поліції,

Відповідно до свідоцтва про хворобу № 537/В від 12.08.2025 року, яким встановлено, що захворювання, ТАК, пов`язані з проходженням служби в поліції та визнано позивача непридатним до служби в поліції.

Відтак, доводи відповідача про те, що підставою відмови позивачу у здійсненні нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в разі втрати працездатності поліцейського (встановлення інвалідності під час проходження служби (17.07.2025 року) до моменту звільнення (29.08.2025 року), а не протягом шести місяців після звільнення), суд визнає необґрунтованими, оскільки встановлений пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» шестимісячний строк вказує не на необхідність встановлення інвалідності саме після звільнення зі служби у поліції, а не під час проходження служби, а на розумний строк, який визначений законодавцем саме у шість місяців, не пізніше якого може бути встановлення інвалідність, пов`язана із захворюванням, несумісним з подальшим проходженням служби.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що позивач відповідно до пункту 4 частини 1 статті 97 Закону № 580-VIII має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з визначенням поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, а відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні та виплаті такої допомоги.

Підсумовуючи наведене, оскільки відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не прийнято рішення за результатами розгляду заяви (рапорту) позивача щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням 14.07.2025 року ІІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 від 17.10.2025 року про призначення і виплату одноразової грошової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4, з урахуванням висновків суду, викладених в рішенні.

Суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір.

Разом з тим, позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 7 500 грн.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 7 500 грн., суд керується такими мотивами.

Положеннями п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, згідно з ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішенні справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також за змістом частини дев`ятої статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Проаналізувавши складність справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами). При цьому судом враховано, що дана справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглянута судом без проведення судових засідань, у спрощеному позовному провадженні.

Щодо встановлення судом неспівмірності понесених витрат на професійну правничу допомогу, висновки суду узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі 922/1964/21.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, враховуючи заперечення відповідача щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд вважає, що витрати на правову допомогу в розмірі 7500 грн., на відшкодування яких у позивача виникло право за результатами розгляду цієї справи, підлягають зменшенню.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що за результатами розгляду цієї справи відшкодування витрат на професійну правничу в сумі 3000 грн. відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Крім того, позивач в прохальній частині позовної заяви просить суд вирішити процесуальне питання щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі - шляхом зобов`язання його подати у встановлений судом строк звіт про його виконання є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для окремого встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, наголошуючи при цьому, що, відповідно до частин 2-3 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Зобов`язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 від 17.10.2025 року про призначення і виплату одноразової грошової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 № 4, з урахуванням висновків суду, викладених в рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 43305056).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 43305056) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 43305056).

Суддя Дончик Віталій Володимирович