Решение № 134722012, 11.03.2026, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

справа № 489/6796/25 провадження №2/489/1034/26

РІШЕННЯ

Іменем України

11 березня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

за участю секретаря судового засідання Лупової Є.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Миколаївської міської ради, про визнання права власності за набувальною давністю

встановив:

21.08.2025 через систему «Електронний суд» представник позивача адвокат Романова І.Д. звернулася до суду із позовом,після уточнення кого остаточно просила визнати за позивачем ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_3 .

Як на підставу позовних вимог вказано, що позивач ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві та її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про що зазначається у свідоцтві про народження від 13.10.1987, актовий запис №5172, серія НОМЕР_1 .

21.04.1999 між батьками шлюб було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_2 від 18.01.2000.

Батько позивача, ОСОБА_3 , як відомо позивачці, помер на території рф ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті батька на території України у нього залишилося спадкове майно, яке складається із житлової квартири АДРЕСА_2 , у якій позивач проживає з моменту народження, а з 16 років щодо її проживання у зазначені квартирі здійснено запис у домовій книзі.

Технічний паспорт на квартиру від 08.11.2010 зареєстровано на позивача, ОСОБА_1 , де розмір частки у праві власності вказаний 1/1.

Так як батьки позивача розлучилися, а брат багато років знаходиться за кордоном і його місцезнаходження позивачці не відомо, то позивач є єдиною спадкоємицею майна свого померлого батька.

Оскільки позивач фактично володіє спірним нерухомим майном протягом понад 10 років поспіль, та в подальшому має намір володіти, користуватися та розпоряджатися вищевказаним нерухомим майном, однак на теперішній час оформити право власності у позасудовому порядку не має можливості, оскільки титульний власник майна помер, вважаємо, що існують усі фактичні і правові підстави до визнання за позивачем права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

04.09.2025 відповідач Миколаївська міська рада через систему «Електронний суд» надав до суду відзив на позов в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити так як позивач достеменно знала, що власником спірного майна був її батько. Ця обставина виключає можливість добросовісного володіння нерухомістю як «чужим» майном, що є обов`язковою умовою для застосування набувальної давності, а тому у даному випадку застосування статті 344 ЦК України є безпідставним.

Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 25.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено її розгляд в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 02.10.2025 до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 03.11.2025 прийнято до розгляду уточнену позовну заяву.

Ухвалою суду від 22.01.2026 включено зі складу третіх осіб ОСОБА_5 та закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 03.03.2026, сторони не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Представник позивача адвокат Романова І.Д. надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та просила позовні вимоги задовольнити.

Відповідач Миколаївська міська рада у відзиві на позов розгляд справи просила здійснювати за відсутності її представника та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 причину неявки в судове засідання не повідомив.

Відсутність сторін не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності та прийняття рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, суд встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 та її батьками записані ОСОБА_3 та ОСОБА_4

21.04.1999 між батьками шлюб було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_2 від 18.01.2000.

Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Кохомським міським філіалом комітету Іванівської області РАЦС російської федерації підтверджується, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно Витягу із Реєстру територіальної громади міста Миколаєва, що підтверджує зареєстроване місце проживання особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час його формування від 31.12.021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 30.11.2021 по теперішній час (дату формування витягу).

Із відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого на запит суду, вбачається, що позивач ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 30.11.2021 по 11.04.2025.

Із позову вбачається, що власником житлового будинку по АДРЕСА_1 є батьком позивача ОСОБА_3 .

Згідно Технічного паспорту на житловий (індивідуальний) будинок АДРЕСА_1 , виготовленого 08.11.2010, власником вказано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір частки власності 1/1.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22.01.2026, сформованої на запит суду, реєстрація права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 в державному реєстрі відсутня.

У позові вказано, що позивач в «квартирі» проживає з народження та із досягненням повноліття сплачує комунальні та всі інші витрати, пов`язані з її утриманням та зберігає в ній свої речі, оскільки іншого майна не має. За свій особистий кошт позивач робить поточні та капітальні ремонти та утримує «квартиру» у належному стані і порядку. Позивач надала всі необхідні підтверджуючі документи та довела факт набуття нею права власності за набувальною давністю, оскільки добросовісно і відкрито користується нерухомим майно на протязі більше 10 років.

Також в позові зазначено, що позивач має брата, який проживає за кордоном України, де саме їй невідомо, а тому вона є єдиною спадкоємицею після смерті батька.

Правове обґрунтування та мотиви суду.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, таких як: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для правомірного володіння майном.

Отже, йдеться про добросовісне, безтитульне заволодіння майном особою, яка у подальшому може претендувати на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може набути право власності на нього, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17.

Такого ж висновку дотримується і Верховний Суд в постанові від 30.07.2025 у справі № 487/3403/24 (провадження № 61-2345св25).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Із уточненого позову вбачається, що власником житлового будинку АДРЕСА_1 , право власності на який просить визнати позивач за набувальною давністю, був її батько ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в російській федерації.

Разом з цим позивач вказала, що з народження вона проживала в квартирі АДРЕСА_2 .

Будь-яких доказів того, що позивач з народження і після досягнення повноліття постійно і відкрито проживала в будинку АДРЕСА_1 , суду не надано.

Доданий до позову технічний паспорт на житловий будинок, який виготовлено МБТІ 08.11.2010, власником якого з часткою 1\1 вказано позивача ОСОБА_1 , тобто за життя батька, не може свідчити про наявність добросовісності володіння цим майном, оскільки, як слідує з позову, позивач знала, що будинок належить її батьку. При цьому доказів щодо титульного власника будинку матеріали справи не містять.

Крім того, позивач вказала, що має брата, тобто він теж на рівні з позивачем є спадкоємцем після смерті їх батька.

Разом з цим, доказів того, що в установлений законом строк позивач зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та за її заявою була заведена спадкова справа і нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, суду не надано.

Одночасно суд звертає увагу, що фактичне проживання особи більше десяти років в нерухомому майні, власником якого є інша особа, користування таким майном, його утримання тощо, для застосування інституту набувальної давності має бути добросовісне, безтитульне заволодінням ним, за відсутності цього така особа не може набути право власності на таке майно, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном, що в даному випадку відсутнє.

Враховуючи встановлені обставини, встановленні частиною першою статті 13 ЦПК України межі судового розгляду та оцінивши наявні докази, суд приходить до висновку про не доведеність позивачем обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв`язку ізчим позов задоволенню не підлягає.

Так як в задоволенні позову відмовлено, розподіл понесених позивачем судових витрат на оплату судового збору, судом не здійснюється.

Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Миколаївської міської ради, про визнання права власності за набувальною давністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ;

відповідач: ОСОБА_2 , місце поживання: АДРЕСА_3

відповідач: Миколаївська міська рада, код ЄДРПОУ 26565573, місцезнаходження: м.Миколаїв, вул. Адміральська,20.

Повний текст судового рішення складено 11.03.2026.

Суддя І.В.Коваленко