Решение № 134668312, 17.02.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:753/12371/25

Провадження №: 2/755/224/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" лютого 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Мовчан А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, про надання дозволу на реєстрацію місця проживання позивачки разом з неповнолітньою дитиною, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом, у якому просить суд: надати їй дозвіл на реєстрацію місця проживання разом з її неповнолітньою донечкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем знаходження приватної власності відповідача за адресою: АДРЕСА_1

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що 08.11.2013 уклала шлюб із відповідачем. Сторони мають спільну неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що у 2025 році вона випадково виявила, що їх разом з дитиною було виписано з адреси: АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної власності батькам відповідача. Саме тому виникла необхідність реєстрації дитини та позивачки за місцем знаходження приватної власності відповідача за адресою: АДРЕСА_1 . 16.05.2025 позивачка звернулась до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації з проханням зареєструвати її з дитиною за місцем знаходження приватної власності відповідача, а у разі відмови надати письмове роз`яснення. 29.05.2025 позивачка отримала письмову відповідь, у якій їй було відмовлено та повідомлено, що дане питання може бути вирішене в судовому порядку. Саме тому позивачка вимушена звернутись до суду, оскільки відсутня згода сторін, щодо реєстрації неповнолітньої дитини разом з нею.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17.07.2025 справу передано за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 30.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, яким роз`яснено право подати заяви по суті справи і визначено відповідні процесуальні строки, призначено судове засідання.

22.10.2025 від представника третьої особи Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації - Горбенко І.М. надійшли пояснення, у яких остання просила суд прийняти рішення відповідно до вимог законодавства України, та здійснювати розгляд справи без участі представника Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації.

В судовому засіданні 15.01.2026, суд ухвалив про перехід до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження відповідно до вимог ч. 6 ст. 277 ЦПК України.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15.01.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позові. Додатково пояснила, що у 2019 році свекруха намагалася зняти її та дитину з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , однак вони оскаржили це рішення. Вже у 2024 році, свекруха чи її донька таки змогли зняти їх з реєстрації за цією адресою. Зазначає, що зверталася до Центру надання адміністративних послуг, але вони повідомили, що згідно законодавства власники квартири мали на це право. Рішення про зняття реєстрації вона не оскаржувала. Вказала, що її чоловік 09.02.2024 зник безвісти за особливих обставин, однак є всі підстави вважати, що він загинув. В його квартирі за адресою: АДРЕСА_3 вона продовжує проживати разом з дитиною, підтримує порядок та сплачує комунальні послуги. Зазначила, що вже під час розгляду даної справи, вона разом з дитиною зареєструвались у сусідів за адресою: АДРЕСА_4 . В органи опіки з приводу рішення щодо надання дозволу на реєстрацію дитини, позивачка зверталась в усному поряду.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відтак, суд, вислухавши позицію позивачки, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що позивачкою у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 від 23.11.2013 (а.с.5).

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 08.11.2013 зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про що складено відповідний актовий запис № 1705. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_6 (а.с.9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , батьками якої записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 28.03.2014 (а.с.10).

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Спілка третейських суддів України» у справі № 1/08-2006 від 13.01.2006, визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_5 (а.с.11-18).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 6-25/06 від 09.08.2006 задоволено заяву ОСОБА_2 та видано виконавчий лист наступного змісту «Зобов`язати Київське Міське Бюро технічної інвентаризації зареєструвати за ОСОБА_2 на праві власності квартиру АДРЕСА_5 » (а.с.19).

16.10.2006 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна видано Реєстраційне посвідчення № 020757, яке посвідчує, що квартира АДРЕСА_6 зареєстрована за ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі рішення Постійно діючого третейського суду всеукраїнської громадської організації «Спілка третейських суддів України» від 13.01.2006 та ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 09.08.2006 та записано в реєстрову книгу № 458-124 за реєстровим № 44810 (а.с.20).

ОСОБА_1 з 23.11.2013 по 17.10.2024 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Реєстру територіального громади № 2025/004343044 від 02.04.2025 (а.с.7).

ОСОБА_3 з 15.04.2014 по 17.10.2024 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Реєстру територіального громади № 2025/004343270 від 02.04.2025 (а.с.8).

27.05.2025 Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією ОСОБА_1 надано відповідь № 101-101/Т-953-1181 на заяву стосовно надання роз`яснення про причину відмови у реєстрації її місця проживання та малолітньої дитини ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , у якій повідомлено, що відсутня згода власника житлового приміщення ОСОБА_2 на реєстрацію місця проживання. Крім того, на момент подання заяви про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини відсутня згода законного представника (батька). Таким чином, за результатами розгляду заяви та документів органом реєстрації було прийнято рішення про відмову у реєстрації місця проживання (перебування) ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.21-22).

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки зобов`язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом (стаття 176 СК України).

Згідно статті 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За приписами частини четвертої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Статтею 242 ЦК України, встановлено, що батьки є законними представниками своїх малолітніх та/чи неповнолітніх дітей.

Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг (далі - Закон).

Реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи (пункт 12 частина 1 стаття 2 Закону).

Відповідно до частини 4 статті 5 Закону, задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону, у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку (далі - представник).

При цьому, пунктом 3 частини другої статті 9 Закону встановлено, що до заяви про реєстрацію місця проживання особи додаються, окрім іншого, документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України).

Між тим, частиною 3 статті 9 Закону визначено, що у разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла.

Особа, яка декларує або реєструє своє місце проживання (перебування) у житлі, яке не є власністю (співвласністю) такої особи, та за відсутності документів, що підтверджують право на проживання в цьому житлі, під час подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) або декларації про місце проживання надає згоду власника (співвласників) житла чи уповноваженої особи житла на декларування або реєстрацію особою свого місця проживання (перебування) за адресою цього житла у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі декларування або реєстрації місця проживання особою, яка є власником (співвласником) цього житла, згода інших співвласників або інших осіб, місце проживання яких зареєстровано / задекларовано в цьому житлі, не вимагається (частина 1 статті 11 Закону).

Механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/ реєстрації місця проживання (перебування), а також форми необхідних для цього документів встановлюється Порядком декларування та реєстрації місця затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 16, 17 Порядку, місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема одночасно із зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини. У разі ненадання одним із батьків згоди відповідно до вимог цього пункту реєстрація місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, здійснюється відповідно до пункту 33 цього Порядку.

У пункті 33 Порядку зазначено, що подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Згода батьків або інших законних представників може бути надана у присутності особи, яка приймає заяву про реєстрацію місця проживання, або засвідчена нотаріально в установленому законодавством порядку.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що позивачка звернулася з позовом про надання дозволу на реєстрацію місця проживання позивачки разом з неповнолітньою дитиною у житловому приміщенні, яке їм не належить. При цьому, позивачкою не надано доказів, що у її власності та/або власності дитини, відсутні інші житлові приміщення, у якому вони можуть бути зареєстровані.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За вимогами частини першої статті 383 Цивільного кодексу України, статті 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням (частина перша статті156 ЖК України).

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

В той же час, позивачкою обрано неналежний спосіб захисту, оскільки згідно вищенаведених норм законодавства, дозвіл на реєстрацію місця проживання може бути наданий судом в тому випадку, якщо відсутня згода власника та за умови визнання права особи на користування таким житлом або вселення до нього. При цьому, таких вимог позивачкою не заявлялось, а за відсутності у позивачки та дитини права користування житловим приміщенням, надання судом дозволу на реєстрацію у такому приміщенні не відповідає суті та меті реєстрації місця проживання особи. В цьому аспекті суд також зазначає, що адреса житла, за якою позивач просить надати їй та дитині дозвіл на реєстрацію місця проживання, не є адресою місця проживання батька дитини, відповідача у справі, а тому, надання судом дозволу на реєстрацію місця проживання неповнолітній дитині за адресою житла, яке не є місцем проживання жодного з батьків, суперечить вимогам законодавства.

Щодо тверджень позивачки про те, що дозвіл на реєстрацію її місця проживання разом із дитиною не може бути наданий відповідачем, оскільки останній зник безвісти за особливих обставин, суд зазначає, що таких доказів позивачем суду не надано. Як і не надано доказів, що позивач подавала такі відомості до Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією під час звернення із заявою про реєстрацію місця проживання.

Аналізуючи вищевикладені обставини, оцінюючи надані докази в їх сукупності, з позиції належності та допустимості кожного з них, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58 (sad) принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», Порядком декларування та реєстрації місця затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, ст.ст. 15, 16, 29, 242, 383 ЦК України, ст.ст. 7, 160, 176 СК України, ст.ст. 150, 156 ЖК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11, 13, 76-81, 89, 209, 258-259, 263-265, 268, 352, 354-355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 ), третя особа: Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація (код ЄДРПОУ: 37388222, вул. Кошиця, 11, м. Київ), про надання дозволу на реєстрацію місця проживання позивачки разом з неповнолітньою дитиною- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 03.03.2026.

Суддя: