Решение № 134629639, 06.03.2026, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5809/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови.

Позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 28 листопада 2025 року у виконавчому провадженні №77110815, винесену головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Григорчуком Т.В., якою накладено на боржника ОСОБА_1 штраф у розмірі 3400,00 грн за невиконання рішення суду.

В обґрунтування позову зазначено, що на виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у справі №726/3005/23 позивач 16 листопада 2025 року забезпечила готовність дітей до зустрічі з їх батьком - колишнім чоловіком позивача ОСОБА_2 , не перешкоджаючи у проведенні побачення. Однак діти, побачивши батька, почали плакати, кричати, висловивши своє небажання зустрічатися з ним. Незважаючи на вказані обставини, державний виконавець, фактично проігнорувавши думки дітей, вказав, що такі не мають значення, оскільки рішення суду підлягає безумовному виконанню за будь-яких умов. Наведене, на думку позивача, свідчить про допущення психологічного тиску на дітей шляхом примусу їх до контакту з батьком, який чинить негативний вплив і психологічний та емоційний розвиток дітей. Позивач вказала, що вона не ухилялась від виконання рішення суду у справі №726/3005/23, забезпечила готовність дітей до зустрічі з батьком, однак не могла об`єктивно вплинути на їх поведінку, що свідчить про фактичне невиконання рішення суду з поважних причин. Відповідно, позивач вважає оскаржувану постанову безпідставною.

Ухвалою суду від 12 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з врахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; встановлено строк для подання відзиву; витребувано докази у відповідача.

Відповідач, не погоджуючись із позовом, подав до суду відзив на позову заяву, в якому вказав про законність оскаржуваної постанови. Так, під час вчинення виконавчих дій 09 листопада 2025 року з перевірки виконання рішення суду щодо забезпечення дітей зустріччю з їх батьком, ОСОБА_1 вивела дітей на поріг будинку, однак не передала їх ОСОБА_2 , посилаючись на їх небажання спілкуватися з ним. Крім цього, мати дітей заборонила ОСОБА_2 підходити до дітей, посилаючись на приватну власність майна, в якому вони перебували. Вказане, на думку представника відповідача, свідчить про чергове невиконання ОСОБА_1 рішення суду у справі №726/3005/23, у зв`язку з чим на неї було накладено штраф за невиконання рішення суду. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 19 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про залучення його до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою суду від 06 січня 2026 року зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням справі №600/5128/25-а за позовом ОСОБА_1 до Третього відділу Державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови.

Ухвалою суду від 06 березня 2026 року задоволено клопотання позивача та поновлено провадження у даній справі.

За таких обставин, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 травня 2024 року у справі №726/3005/23 зобов`язано ОСОБА_1 усунути ОСОБА_2 перешкоди у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Визначено порядок спілкування та побачення ОСОБА_2 із дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у справі №726/3005/23 змінено рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 22 травня 2024 року в частині визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_2 із його дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Встановлено наступний порядок участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні із його дітьми - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у формі побачень:

- протягом першого року з дня прийняття даної постанови, тобто до 17 вересня 2025 року за попередньою домовленістю з матір`ю та з урахуванням режиму дня та стану здоров`я дітей кожної неділі в проміжок часу з 10:00 години до 13:00 години в присутності матері за місцем проживання дітей чи в іншому місці за погодженням батьків;

- в подальшому, тобто після 17 вересня 2025 року за попередньою домовленістю з матір`ю та з урахуванням режиму дня та стану здоров`я дітей кожної неділі в проміжок часу з 10:00 години до 18:00 години без присутності матері у місці за вибором батька із обов`язком забрати дітей із місця їхнього проживання та повернути назад до місця їх проживання;

- 15 серпня у день народження батька дітей ОСОБА_2 , щорічно, у проміжок часу із 09:00 години до 18:00 години, якщо припадає на вихідний чи святковий день та з 18:00 години до 21:00 години якщо вказана дата припадає на будній день, без присутності матері у місці за вибором батька із обов`язком забрати дітей із місця їхнього місця проживання та повернути назад до місця їх проживання;

- у різдвяні, новорічні та пасхальні свята, святкові дні - ІНФОРМАЦІЯ_1 (день народження ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (день народження ОСОБА_6 ), 1 вересня, 8 березня, щорічно, за бажанням дітей та за домовленістю з матір`ю. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

10 лютого 2025 року головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Григорчуком Т.В. прийнято постанову №77110815 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду у справі №726/3005/23.

09 листопада 2025 року державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гурильовим О.В. складено акт, в якому вказано, що 09 листопада 2025 року за адресою: м. Чернівці, вул. Бідняка, 14, було проведено виконавчі дії у формі побачення ОСОБА_2 зі своїми дітьми. Мати вивела дітей на поріг будинку, проте, посилаючись на їх небажання, не передала їх батькові. Мати відкрила браму, у зв`язку з чим стягував (мається на увазі ОСОБА_2 ) запропонував підійти до дітей, проте мати заборонила, посилаючись на приватну власність.

Додатково в акті державного виконавця від 09 листопада 2025 року ОСОБА_1 зазначила, що вона відкрила ворота, але діти не виявили бажання виходити та втекли до дому, на прохання зайти на територію ОСОБА_1 відмовила у зв`язку з небажанням дітей.

Вказаний акт підписано державним виконавцем, стягувачем ОСОБА_2 та боржником ОСОБА_1 .

На підставі акту державного виконавця від 09 листопада 2025 року, відповідно до абзацу 2 пункту 9 розділу 9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, а також керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Григорчуком Т.В. прийнято постанову від 28 листопада 2025 року у виконавчому провадженні №77110815, якою накладено штраф на ОСОБА_1 у розмірі 3400,00 грн за невиконання рішення суду.

Не погоджуючись з указаною постановою, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною першою статті 13 Закону №1404-VІІІ встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої, другої статті 15 Закону №1404-VІІІ сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Статтею 18 Закону №1404-VІІІ встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (пункт 1, 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII).

Абзацом 2 частини шостої статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований статтею 63 Закону №1404-VIII, за змістом частин першої-третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню,- протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Порядок виконання рішень про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною встановлений статтею 64-1 Закону №1404-VIII.

Так, згідно з частинами першою-третьою указаної статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

Пунктом 9 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону.

При кожному наступному невиконанні боржником зазначеного рішення державний виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною четвертою статті 64-1 Закону.

Частиною першою статті 75 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Згідно пункту 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Отже, законодавство встановлює відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Водночас для накладення зазначеного штрафу, законодавство передбачає установлення невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10 вересня 2019 року у справі №0840/3476/18, від 19 вересня 2019 року у справі №686/22631/17 та від 07 листопада 2019 року у справі №420/70/19.

Суд наголошує, що відповідальність може наставати лише за умови невиконання судового рішення без поважних причин та у строк, визначений державним виконавцем. Відповідно, вирішуючи питання правомірності накладення штрафу за невиконання або повторне невиконання судового рішення, необхідно встановити часові межі, упродовж яких боржник мав виконати відповідні дії згідно з виконавчим документом, а також з`ясувати причини невиконання рішення у встановлений строк. Сам по собі факт невиконання судового рішення у визначений строк, без дослідження та оцінки причин такого невиконання, не може бути достатньою підставою для притягнення боржника до відповідальності відповідно до статті 75 Закону №1404-VIII.

Так, судом встановлено, що рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 травня 2024 року у справі №726/3005/23 зобов`язано ОСОБА_1 усунути ОСОБА_2 перешкоди у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Визначено порядок спілкування та побачення ОСОБА_2 із дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 вересня 2024 року у справі №726/3005/23 змінено рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 22 травня 2024 року в частині визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_2 із його дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та встановлено новий порядок участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні із його дітьми - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у формі побачень.

10 лютого 2025 року головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Григорчуком Т.В. прийнято постанову №77110815 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду у справі №726/3005/23.

У листопаді 2025 року на виконання рішення суду у справі №726/3005/23 було проведено виконавчі дії у формі побачення ОСОБА_2 зі своїми дітьми.

Як зазначено в акті державного виконавця від 09 листопада 2025 року, мати (тобто позивач у даній справі ОСОБА_1 ) вивела дітей на поріг будинку, проте, посилаючись на їх небажання, не передала їх батькові. Мати відкрила браму, у зв`язку з чим стягував (мається на увазі ОСОБА_2 ) запропонував підійти до дітей, проте мати заборонила, посилаючись на приватну власність.

Додатково в акті державного виконавця від 09 листопада 2025 року ОСОБА_1 зазначила, що вона відкрила ворота, але діти не виявили бажання виходити та втекли до дому, на прохання зайти на територію ОСОБА_1 відмовила у зв`язку з небажанням дітей.

У зв`язку з цим оскаржуваною у даній справі постановою головного державного виконавця державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Григорчука Т.В. від 28 листопада 2025 року накладено штраф на ОСОБА_1 у розмірі 3400,00 грн за невиконання рішення суду у справі №726/3005/23.

Водночас на підставі відомостей із системи «Діловодство спеціалізованого суду» судом встановлено, що у провадженні Чернівецького окружного адміністративного суду перебувала справа №600/5128/25-а за позовом ОСОБА_1 до Третього відділу Державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови.

Предметом спору у справі №600/5128/25-а є постанова органу державної виконавчої служби у виконавчому провадженні №77110815 від 15 жовтня 2025 року, якою накладено на боржника ОСОБА_1 штраф в розмірі 1700 гривень за невиконання рішення суду у справі №726/3005/23.

Наведене свідчить про те, що на боржника у виконавчому провадженні №77110815 ОСОБА_1 було вперше за невиконання рішення суду у справі №726/3005/23 накладено штраф у розмірі 1700,00 грн (17 грн х 100) постановою, яка є предметом позову у справі №600/5128/25-а. Натомість предметом позову у даній справі є постанова органу державної виконавчої служби про накладення штрафу у подвійному розмірі у виконавчому провадженні №77110815 у зв`язку із повторним невиконанням ОСОБА_1 рішення суду у справі №726/3005/23.

Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень та програми «Діловодство спеціалізованого суду», рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі №600/5128/25-а у задоволенні позову ОСОБА_1 до Третього відділу Державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови відмовлено повністю.

Однак постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця від 15.10.2025 року у виконавчому провадженні №77110815 про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 1700,00 грн., як за невиконання рішення суду.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Отже, рішення суду у справі №600/5128/25-а набрало законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції постанови за наслідками апеляційного розгляду рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року.

Враховуючи викладене, оскільки постанова про накладення штрафу від 15 жовтня 2025 року ВП №77110815 визнана незаконною та скасована судом, то твердження відповідача про наявність «повторності» невиконання рішення суду у справі №726/3005/23 є помилковими, а тому у відповідача були відсутні підстави і для повторного накладення на ОСОБА_1 штрафу постановою від 28 листопада 2025 року ВП №77110815.

За таких обставин оскаржувана у цій справі постанова як похідна від незаконної постанови про накладення штрафу від 15 жовтня 2025 року ВП №77110815 також підлягає скасуванню.

Крім цього, визнаючи незаконною оскаржувану у цій справі постанову, суд виходить також з того, що, як вбачається зі встановлених обставин справи, державним виконавцем при її винесенні не було враховано стану здоров`я дітей, не надано оцінки їх реакції на дії дорослих, при тому що в постановівід 28 листопада 2025 року ВП №77110815 не зазначено жодного факту, який би міг свідчити про протиправність дій боржника на підтвердження перешкод у виконанні рішення суду у справі №726/3005/23. Тобто, фактично, проведена державним виконавцем перевірка є формальною та здійснена без урахування всіх обставин справи.

Суд, з огляду на наведені вище норми права, зауважує, що постанова державного виконавця про накладення штрафу має бути обґрунтованою, вмотивованою та містити чіткі посилання на норми закону. Необґрунтоване накладення штрафу за невиконання рішення, без доведення вини боржника та умислу ухилення, є підставою для його скасування в судовому порядку, оскільки виконавець зобов`язаний діяти виключно у межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством.

Однак у цій справі державним виконавцем не встановлено в чому саме полягало невиконання рішення суду боржником. В акті державного виконавця від 09 листопада 2025 року, який слугував прийняттю оскаржуваної постанови про накладення штрафу, не викладено обґрунтованих обставин про вчинення позивачем перешкод у спілкуванні батька з дітьми.

Під час судового розгляду цієї справи відповідачем не доведено суду обґрунтованості та правомірності постанови про накладення штрафу від 28 листопада 2025 року, у зв`язку з чим така є протиправною та підлягає скасуванню.

Отже, заявлений позов підлягає задоволенню.

При вирішенні цього спору судом також взято до уваги і висновки Сьомого апеляційного адміністративного суду у справах №600/5329/25-а (постанова від 10 лютого 2026 року), №600/5328/25-а (постанова від 11 лютого 2026 року), №600/5233/25-а (постанова від 24 лютого 2026 року) з аналогічних правовідносин.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Особливості визначення шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) індивідуальними актами та/або рішеннями, зазначеними у частині першій статті 266-1 цього Кодексу, встановлюються Законом України Про банки і банківську діяльність та Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів обґрунтованість позову. Натомість відповідачем у відзиві не доведено обґрунтованість та законність оскаржуваної постанови. Тому позов підлягає задоволенню повністю.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно наявної у справі квитанції позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1817,00 грн.

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у виді судового збору у вказаному розмірі.

Керуючись статтями 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 28 листопада 2025 року ВП №77110815 в розмірі 3400,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1817,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 06 березня 2026 року.

Повне найменування учасників справи: позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач Третій відділ державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано-Франківськ) (вул. Підкови, буд. 2, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 41660030).

Суддя О.П. Лелюк