Постановление суда № 134572005, 04.03.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/6439/24 8/335/2/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Новасардової І.В.,

суддів Геєць Ю.В.,

Соболєвої І.П.

за участю секретаря судового засідання Печерей О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 13 січня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення заробітної плати, моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд за виключними обставинами рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 13 січня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення заробітної плати, моральної шкоди.

Заява обґрунтовується заявником наступними обставинами.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13.01.2025, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02.04.2025, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Страхова Група «ТАС» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення заробітної плати, моральної шкоди було відмовлено.

Поряд з тим, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що наказ ПрАТ «Страхова група «ТАС» № 368-К від 12.05.2022 про призупинення дії трудового договору видано за відсутності дійсних та достатніх підстав, тобто призупинення трудових відносин не відповідало вимогам статті 13 Закону України № 2136-ІХ. Водночас у задоволенні позову відмовлено з мотивів пропуску строку звернення до суду, визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України. Похідні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати (153 850,00 грн), середнього заробітку за час затримки (106 555,00 грн) та моральної шкоди (200 000,00 грн) також залишено без задоволення, оскільки суд визнав їх похідними.

Отже, при ухваленні рішення у справі суд застосував норму частини першої статті 233 КЗпП України як правову підставу для відмови у захисті права на оплату праці та стягнення належних виплат.

11.12.2025 Велика палата Конституційного Суду України (КСУ) рішенням № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) визнала неконституційною норму частини першої статті 233 КЗпП України, яка встановлювала тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення зарплати та інших виплат, оскільки це обмежує конституційні права працівників.

Враховуючи наявність рішення Конституційного Суду України, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) ч. 1 ст. 233 КЗпП, якою керувався суд під час ухвалення рішення у цій справі, та положення якої були покладені в основу рішення у справі, у Позивача є гарантоване законом право звернутися до суду із заявою про перегляд рішення за виключними обставинами.

З посиланням на викладене ОСОБА_1 просив суд переглянути рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13.01.2025 у зв`язку з рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Якщо суд вважатиме неможливим ухвалення нового рішення з огляду на необхідність додаткового дослідження доказів - скасувати судові рішення та призначити справу до нового розгляду.

26.01.2026 року від представника позивача надійшли заперечення на заяву, за змістом яких, представник вважає, що рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2025 року не може бути переглянуте у зв`язку із виключними обставинами відповідно до пункту 1 частини третьої статті 423 ЦПК України, оскільки: наказ від 12 травня 2022 року №368-К відповідача, яким було призупинено дію трудового договору з позивачем в період з 26 травня 2022 року до 09 травня 2024 року, відповідає вимогам чинного на момент його видання законодавства України; суд при вирішенні справи застосував частину першу статті 233 КЗпП України в частині щодо вимог про оскарження наказу про призупинення дії трудового договору, яка не була визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 у цій частині, у зв`язку з чим є чинною та підлягає обов`язковому застосуванню; суд при вирішенні справи не застосовував частину першу статті 233 КЗпП України в частині щодо вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку, яка була визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 у цій частині; за рішенням суду правові наслідки настають для сторін з моменту набрання законної сили таким судовим рішенням, тобто фактично виконання рішення суду вичерпується фактом набранням ним законної сили, тому перегляд такого рішення на підставі пункту 1 частини третьої статті 423 ЦПК України суперечитиме принципу res judicata; рішенням КСУ N 1-р/2025 від 11.12.2025 встановлена його чинність із дня ухвалення, а тому встановлені Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, встановленої остаточним судовим рішенням у справі. Тому враховуючи вищевикладене, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 та залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2025 року.

В судовому засіданні 27.02.2026 року ОСОБА_1 заяву підтримав повністю, просив її задовольнити з підстав, зазначених в заяві.

В судовому засіданні 27.02.2026 року представник відповідача ПрАТ «Страхова Група «ТАС» просив відмовити у задоволенні заяві, з підстав викладених у запереченнях.

Під час судового засідання 27.02.2026 судом завершено розгляд справи по суті, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення. В судовому засіданні оголошено перерву до 04.03.2026 року.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали заяви, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 07 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення заробітної плати, моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначено, що з 05 вересня 2019 року працює у ПрАТ «Страхова Група «ТАС» на посаді директора регіонального центру Запорізької регіональної дирекції.

Згідно з Наказом Голови Правління №368-К від 12 травня 2022 року дію трудового договору було призупинено, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи працівниками компанії. З даним наказом він не був ознайомлений.

Вважав, що відповідач не мав достатніх підстав для видачі оскаржуваного наказу про призупинення дії трудового договору з позивачем, оскільки були відсутні обов`язкові для цього умови, а саме абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. За умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, або роботодавець може надавати роботу призупинення дії трудового договору є незаконним, а тому такий наказ підлягає скасуванню.

При зверненні до суду ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ПрАТ «СГ «ТАС» №368-К від 12 травня 2022 року «Про зупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 »; стягнути з ПрАТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 12 травня 2022 року по 09 травня 2024 року, включно у розмірі 153850,00 грн, з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів при виплаті, середньоденний заробіток в розмірі 213,11 грн., за кожний день затримки, починаючи з дня відсторонення від роботи з 12 травня 2022 року до 09 травня 2024 року, в сумі 106555,00 грн., моральну шкоду в розмірі 200000,00 грн., кошти на відшкодування витрат зі сплати судового збору у розмірі 4239,40 грн. та отримання правничої допомоги у розмірі 5700,00 грн., судовий збір на користь державного бюджету у розмірі 1211,20 грн.

При розгляді справи Орджонікідзевський суд м Запоріжжя дійшов висновку, що призупинення трудових відносин з позивачем не відповідало вимогам статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Однак, згідно з частиною 1 статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Оскаржуваний наказ про призупинення дії трудового договору № 368-К винесено ПАТ «Страхова Група «ТАС» 12.05.2022 року і судом встановлено, що про цей наказ позивачу було відомо, оскільки 15.05.2022 відповідачем було направлено зазначений наказ на адресу індивідуальної корпоративної пошти ОСОБА_2 /TAS (o.tymoshenko@sgtas.ua), тобто ще у травні 2022 року позивач дізнався про порушення свого права шляхом призупинення дії трудового договору з ним.

Крім того, як вбачається із довідки № 181 від 29.08.2024 за період з червня 2022 по квітень 2024 позивач не отримував заробітну плату, однак, не отримуючи заробітної плати протягом тривалого часу, він не вчиняв жодних дій щодо відновлення свого порушеного права на оплату праці більше, ніж рік, що є підтвердженням обізнаності позивача про причину невиплати йому заробітної плати (т. 1 а/с 96). Разом з тим, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначалось, що відповідачем починаючи з 12.05.2022 припинено нарахування та виплату заробітної плати, що також свідчить про обізнаність позивача щодо свого порушеного права. Крім того, позивач 13.11.2023 року звертався до Державної служби з питань праці зі скаргою на призупинення, отже був обізнаний про порушене відносно нього право (т.1, а/с 17).

Разом з тим, оскаржуваний наказ про призупинення дії трудового договору з позивачем було винесено під час дії карантину.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» на всій території України було установлено карантин з 12.03.2020 року.

В подальшому, відповідними постановами Кабінету Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, карантин було продовжено.

У пункті 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України додатково, із врахуванням норм ст.233 КЗпП України, закріплено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати КЦС у постанові від 11 грудня 2023 року у справі №947/8885/21 дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. При цьому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27.06.2023 року №651, карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено на всій території України з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Із завершенням карантину 30.06.2023 року строки звернення до суду не сплинули, оскільки положенням пункту 1 глави XIX КЗпПУ не передбачено, що визначені ст. 233 КЗпПУ строки звернення до суду закінчуються саме одночасно зі спливом строку карантину.

Оскільки у межах спірних правовідносин тримісячний строк звернення до суду почав перебіг під час дії карантину (до 30 червня 2023 року), то після закінчення карантину з наступного дня (01 липня 2023 року) потрібно обчислювати строк звернення до суду та його тривалість буде складати: кількість днів до закінчення карантину + визначений законом процесуальний строк. Тобто на період дії карантину обчислення процесуальних строків продовжується (збільшується).

Разом з тим, незважаючи на беззаперечну продовжуваність строку звернення позивача до суду із вказаним позовом під час дії на території України карантину, позивач не пред`явив позов про захист свого порушеного трудового права, про порушення якого дізнався ще у травні 2022 року, у визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, тримісячний строк звернення, зокрема після закінчення 30.06.2023 карантину.

Відповідно до штампу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Тимошенком О.І. особисто подано позовну заяву до суду 07.06.2024, що підтверджується його підписом на даній заяві, тобто по спливу восьми місяців після закінчення визначеного законом тримісячного строку звернення до суду.

При цьому, необхідно зазначити, що встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі, такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18.

Відповідно до статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ч.1 ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Положення КЗпП України не містять вичерпного переліку причин, які можна вважати поважними при пропуску строку звернення до суду, вони враховуються у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Водночас, поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Як встановлено судом, позивач не надав доказів того, що не мав реальної можливості звернутися з даним позовом у межах строку визначеного ч.1 ст. 233 КЗпП України, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу приватного акціонерного товариства „Страхова група „ТАС" від 12.05.2022 року № 368-К про призупинення дії трудового договору.

Позовні вимоги про стягнення з приватного акціонерного товариства „Страхова група „ТАС" заборгованості по заробітній платі за період з 12.05.2022 по 09.05.2024 у розмірі 153 850 грн., середнього заробітку за час затримки у розмірі 106555 грн., моральної шкоди у розмірі 200 000 грн. не підлягають задоволенню, оскільки вони є похідними від позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, в задоволенні якої судом відмовлено.

Таким чином, за відсутності законних підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд враховує норми закону про те, що застосовується позовна давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але процесуальні строки для звернення до суду спливли, суд відмовляє у позові через сплив строку за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суди при розглядів спорів, зокрема позиції суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц).

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено підстави для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем заявлено позов після спливу строку передбаченого ч.1 с т.233 КЗпП України, судом не знайдено підстав для його поновлення, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у зв`язку із пропуском позивачем строку на звернення до суду з цим позовом, який передбачений ч. 1 ст. 233 цього Кодексу.

З огляду на встановлені обставини рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 13 січня 2025 року в позові ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення заробітної плати, моральної шкоди відмовлено повністю.

Отже, відповідно до змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що підставою відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ПрАТ «СГ «ТАС» №368-К від 12 травня 2022 року «Про зупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 » є те, що позивачем пропущено строки звернення до суду, встановлені ч.1 ст. 233 КЗпП України.

В задоволенні інших позовних вимог про стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» заборгованості по заробітній платі за період з 12.05.2022 по 09.05.2024 у розмірі 153 850 грн., середнього заробітку за час затримки у розмірі 106555 грн., моральної шкоди у розмірі 200 000 грн. відмовлено, оскільки вони є похідними від позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, в задоволенні якої судом відмовлено, через пропуск строку звернення до суду, встановленого ч.1 ст. 233 КЗпП України.

Постановою Запорізької апеляційного суду від 02.04.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2025 року залишено без змін.

Згідно змісту постанови Запорізької апеляційного суду від 02.04.2025, апеляційний суд погодився з підставами відмови у задоволенні позову суду першої інстанції щодо пропуску строків звернення до суду, встановлені ч. 1 ст. 233 КЗпП України та про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору. Також, апеляційний суд підтвердив, що як наслідок, враховуючи відмову в позові про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, немає підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки, та відшкодування позивачу моральної шкоди.

Так, рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат№ 1-7/2024 (337/24) від 11.12.2025, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

У резолютивній частині рішення зазначено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами, зокрема, є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акту чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Колегія суддів зазначає, що ч.1 ст.233 КЗпП України передбачає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025.

У справі, що переглядається Позивачем було заявлено чотири вимоги про:

визнання незаконним та скасування наказу ПрАТ «СГ «ТАС» №368-К від 12 травня 2022 року «Про зупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 »;

стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 12.05.2022 по 09.05.2024 у розмірі 153 850 грн.,

стягнення середнього заробітку за час затримки у розмірі 106555 грн.,

стягнення моральної шкоди у розмірі 200000,00 грн.

З наведеного вбачається, що тільки дві вимоги Позивача стосувалися стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Поряд з цим колегія суддів зауважує, що рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Неконституційність частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в іншій частині, що не стосується встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 не розглядалася та не встановлювалася.

З наведеного вбачається, що як на дату розгляду вказаної заяви так і під час звернення Позивача до суду та винесення рішення судом першої інстанції, діє норма ч.1 ст.233 КЗпП, яка визначає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

З аналізу змісту рішення Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 вбачається, що предметом конституційного контролю була виключно правова норма в частині обмеження строку звернення до суду у справах про стягнення заробітної плати та інших виплат, що належать працівникові. Водночас інші положення частини першої статті 233 КЗпП України, зокрема ті, що регламентують загальний тримісячний строк звернення до суду з трудового спору, не були предметом конституційного провадження, не досліджувалися та не визнавалися такими, що не відповідають Конституції України.

Таким чином, встановлений законом тримісячний строк звернення до суду з вимогами про визнання незаконним та скасування наказу роботодавця не зазнав змін, продовжує діяти та підлягає застосуванню судами при вирішенні відповідної категорії трудових спорів.

Відтак, доводи ОСОБА_1 щодо наявності підстав для перегляду рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13.01.2025 за виключними обставинами у зв`язку з ухваленням рішення Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025, суперечать змісту самого рішення Конституційного суду та є безпідставними з огляду на те, що відсутність або скасування строку звернення до суду у справах, зокрема але не виключно, про оскарження наказів роботодавця (первинна позовна вимога, у справі, що переглядається) не охоплювалися предметом розгляду Конституційного Суду України у справі № 1-р/2025 та не зазнали нормативних змін.

Також, колегія суддів зауважує, що в задоволенні інших позовних вимог про стягнення з приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» заборгованості по заробітній платі за період з 12.05.2022 по 09.05.2024 у розмірі 153 850 грн., середнього заробітку за час затримки у розмірі 106555 грн., моральної шкоди у розмірі 200 000 грн. відмовлено не через пропуск звернення до суду, а оскільки вони є похідними від позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, в задоволенні якої судом відмовлено, через пропуск строку звернення до суду, встановленого ч.1 ст. 233 КЗпП України.

Також, колегія суддів зазначає, що статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є рівні у своїй правах.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Окрім цього у ст. 97 цього Закону визначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Положення будь-якого закону однаковою мірою стосується всіх осіб, що були та/або є учасниками відповідних правовідносин в один і той самий період часу, якщо законом не передбачено інше, що повною мірою відповідає конституційному принципу рівності. Законом, як правило, не передбачаються жодні винятки для осіб, які звертаються до суду загальної юрисдикції або КСУ з відповідними позовами або конституційними скаргами.

Зазначений підхід відповідає основним складовим верховенства права, зокрема, таким як рівність, справедливість, правова визначеність та обов`язковість виконання судового рішення.

Рішенням КСУ у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 150 Конституції України, а також ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14.12.2000 (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення КСУ мають пряму дію.

Таким чином, аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.

Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №4819/49/19 від 18.11.2020.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 (провадження № 13-76зво20) зазначила, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак, продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ. Тобто, рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас, чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Крім того, за подібних обставин, встановлена Конституційний Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, встановленої остаточним судовим рішенням у справі.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.07.2023 у справі №818/1793/18.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-7/2024(337/24) відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що ч. 1 ст. 233 КЗпП України втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги те, що у зв`язку з ухваленням рішення Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 тримісячний строк звернення до суду, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, зокрема але не виключно, у справах про оскарження наказів роботодавця не зазнав нормативних змін та не був визнаний не конституційним, оскільки не охоплювався предметом розгляду Конституційного Суду України у справі № 1-р/2025, а також те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд за виключними обставинами прийнятого у даній справі рішення суду.

Згідно з ч.3 ст. 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення.

Керуючись ст.ст. 423, 426, 429 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 13 січня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення заробітної плати, моральної шкоди - відмовити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 13 січня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення заробітної плати, моральної шкоди - залишити в силі.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Головуючий суддя І.В.Новасардова

Судді Ю.В.Геєць

І.П.Соболєва