Решение № 134551721, 04.03.2026, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року справа № 580/12464/25 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Орленко В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

10.11.2025 позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою, де просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.115 Закону №1058;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити пенсію за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як матері інваліда з дитинства з 09.07.2025.

Позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю бездіяльності відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як матері інваліда з дитинства з 09.07.2025.

Ухвалою суду від 15.01.2026 відкрито провадження у справі за вказаним позовом для розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

21.11.2025 до суду надійшла заява відповідача, де зазначає, щодо неналежності відповідача у справі та просить замінити Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оскільки заява позивача розглянута за принчипом екстериторіальності саме цім пенсійним органом та прийняте рішення про відмову.

Ухвалою суду від 15.01.2026 залучено у справу співвідповідачем - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427). Розгляд справи розпочати спочатку.

03.02.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, де відповідач зазначає, що до страхового стажу не зараховані періоди роботи з 02.07.1993 по 30.11.1993, оскільки запис про звільнення не містить первинних документів, на підставі яких здійснено запис.

Крім того, зазначає, що згідно із п. 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, зі змінами, затвердженими Постановою від 24.11.2022 №23-1, визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги.

У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько- консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її особою з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18-ти років (висновок про час настання інвалідності).

В призначенні пенсії відповідно до пункту 1 статті 115 Закону України 1058-ІV від 09.07.2003 року "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відмовлено, оскільки висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її особою з інвалідністю до досягнення шестирічного віку не наданий, тому вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом із наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

27.06.2025 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням відмовило позивачці у призначенні дострокової пенсії за віком, у зв`язку з ненаданням документів про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю до 6-ти річного віку або висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Не погоджуючись із рішенням щодо відмови в призначенні дострокової пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон №1058-IV, який набрав чинності 01.01.2004.

Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості відмови органу Пенсійного фонду України у призначенні позивачу дострокової пенсії на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058- IV.

Так, пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали осіб з інвалідністю з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу). За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є саме виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846; далі - Порядок №22-1).

Відповідно до абзацу сьомого підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, зі змінами) до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують особливий статус особи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV).

Згідно з пунктом 2.18 розділу ІІ Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю установлюється статтею 2 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (Закон №875-ХІІ), а також статтею 1 Закону України від 06.10.2005 №2961-ІV Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон №2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону №2961-ІV дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.

Згідно з частиною дванадцятою статті 7 Закону №2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917, передбачено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Такий висновок ЛКК дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV. Встановлення органами медико-соціальної експертної комісії інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а підтримала правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 27.05.2014 у справі №21-133а14 щодо дострокового призначення пенсії за віком, згідно з яким мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку ЛКК, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а наголосила на тому, що визначення терміну інвалід з дитинства не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю. При цьому за змістом абзацу другого пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у наведеній постанові для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до шести років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною шостою статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість за відсутності медичних показань по догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.

Велика Палата Верховного Суду вказала на недоцільність висновку Касаційного адміністративного суду про тлумачення поняття інвалід з дитинства як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років; при вирішенні питання про наявність права на призначення дострокової пенсії матері враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Верховний Суд від зазначеного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не відступав (наприклад, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.12.2021 у справі №336/2781/17-а).

Отже, саме по собі виховання дитини до шестирічного віку без показань для визнання її особою з інвалідністю у віці до шести років не є підставою для призначення матері інваліда з дитинства дострокової пенсії за віком.

Судом із матеріалів справи встановлено, що згідно наданих документів інвалідність сина позивачки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступила після досягнення ним шестирічного віку, зокрема лише ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто у віці 18 років та позивачка не надала висновок ЛКК про те, що її син до досягнення шестирічного віку мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом, тому враховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №330/2181/16-а, право позивачки на призначення дострокової пенсії за віком прямо пов`язано з наявністю висновку ЛКК про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

За таких обставин у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області були відсутні правові підстави для призначення позивачу дострокової пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, оскільки вона не надала територіальному органу ПФУ висновку ЛКК, що її син, інвалідність якому встановлено у віці 10 років, саме до досягнення шестирічного віку мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом.

На підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, з урахуванням обставин у справі, встановлених письмовими доказами, та правових позицій Великої Палати Верховного Суду у справі №330/2181/16-а, суд дійшов висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Разом з тим, суд зазначає, що ухвалене судом рішення не позбавляє позивача права повторно звернутись до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства (особою з інвалідністю з дитинства), надавши, при цьому, висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що її син мав до досягнення саме шестирічного віку медичні показання для визнання його інвалідом з дитинства.

У відповідності до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.2-14, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати не розподіляються.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».

Копію рішення направити сторонам справи.

Рішення складене та підписане 04.03.2026.

Суддя Валентина ОРЛЕНКО