Постановление суда № 134510095, 02.03.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

02 березня 2026 р. Справа № 520/1380/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про встановлення судового контролю по виконавчому провадженні по справі №520/1380/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу обслуговування громадян №14 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд:

- встановити, що органом пенсійного забезпечення зараховано до страхового стажу 28 днів любого 2009 року без наявних офіційних документальних підстав, передбачених пенсійним законодавством, в редакції чинній на час нарахування пенсійних виплат;

- зобов`язати відділ обслуговування громадян №14 виключити з переліку місяців, на які нараховано коефіцієнт заробітної плати 28 днів роботи в лютому 2009 року, оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутні офіційні документальні відомості про розмір фактично сплачених страхових внесків, як це передбачено ч. 3 ст. 24 Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в редакції чинній на час обчислення пенсійних виплат.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2025 по справі №520/1380/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу обслуговування громадян №14 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (м-р мікрорайон 4, буд. 73, м. Лозова, Лозівський р-н, Харківська обл., 64606) про зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Зобов`язано відповідача - Відділ обслуговування громадян №14 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області розглянути питання щодо виключення з переліку місяців страхового стажу ОСОБА_1 , на які нараховано коефіцієнт заробітної плати 28 днів роботи в лютому 2009 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Згідно даних програми "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)" суду рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2025 по справі №520/1380/25 набрало законної сили 11.03.2025.

27.10.2025 до Харківського окружного адміністративного суду позивачем подана заява про встановлення судового контролю по виконавчому провадженні по справі №520/1380/25, в якій він просить суд встановити судовий контроль по виконавчому провадженні.

Ухвалою суду від 30.10.2025 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю по виконавчому провадженні по справі №520/1380/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу обслуговування громадян №14 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії - повернуто заявнику без розгляду, оскільки заявником не було додано доказів її надіслання (надання) з додатками іншим учасникам справи (провадження), а саме відповідачу - Відділу обслуговування громадян №14 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу до Другого апеляційного адміністративного суду.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 по справі № 520/1380/25 - скасовано.

Справу № 520/1380/25 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи.

Так, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах визначено статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за приписами частини 1 якої суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За приписами частини 2 статті 3811 Кодексу адміністративного судочинства України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Зазначені норми кореспондуються з положенням частини 6 статті 245 цього Кодексу, згідно з якими у випадках, визначених у частинах третій - п`ятій цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб`єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.

З аналізу зазначених норм вбачається, що адміністративним процесуальних законодавством регламентовано право суду застосувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимим доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишається невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Вищезазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 лютого 2020 року по справі №640/3719/18, постанові від 04 березня 2020 року по справі №539/3406/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу (ч. 1 ст. 3823 Кодексу адміністративного судочинства України).

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (ч. 3 ст. 3823 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд зазначає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд може під час прийняття постанови у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.

Таким чином, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може лише під час прийняття рішення у справі.

Положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Зазначена правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018.

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, суд зазначає, що Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Тобто, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 зазначив, що, зокрема ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Тобто, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З огляду на викладене, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи.

Крім того, суд зазначає, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження"). У разі невиконання судових рішень добровільно, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Таким чином, виконання рішення суду, у випадку відмови відповідача виконати його в добровільному порядку, забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Суд звертає увагу заявника, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців, а не на суд.

За загальним правилом, встановленим статтею 373 Кодексу адміністративного судочинства України, звернення судових рішень в адміністративних справах до виконання здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Як встановлено судом, позивачем 17.03.2025 отримано виконавчий лист у даній справі.

У нормі статті 381-1 Кодексу адміністративного судочинства України фактично відзначено, що суд здійснює контроль за виконанням судового рішення і у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу, тобто шляхом розгляду позовних заяв про оскарження рішень, дій та бездіяльності державних чи приватних виконавців, які допущені в ході примусового виконання судового рішення.

Отже, суд з метою забезпечення належного виконання судового рішення або встановлює судовий контроль за виконанням судового рішення безпосередньо під час ухвалення цього рішення або вирішує спірні питання, які виникають в ході його виконання в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зазначає, що встановлення судового контролю, шляхом зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень, однак може застосовуватися судом коли на час розгляду заяви про встановлення судового контролю заявником надано докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення. Встановлення судового контролю є специфічною формою судового провадження, яка має на меті забезпечення належного та в повному обсязі виконання рішення суду у тому випадку, коли інші встановлені законодавством механізми забезпечення такого виконання вичерпані та/або є неефективними.

Правовою ж підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних, підтверджених належними і допустимими доказами, підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними ухвалах від 16.09.2020 та від 12.01.2022 у справі №826/9960/15 (№11-1403апп18).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зв`язку із вищезазначеним суд дійшов висновку, що позивачем не вичерпано всіх передбачених чинним законодавством засобів щодо належного та повного виконання судового рішення, отже, звернення із заявою в порядку статті 381-1, 382 Кодексу адміністративного судочинства України до суду є передчасним, оскільки повнота та правомірність виконання рішення суду у порядку Закону України "Про виконавче провадження" першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що на даний час відсутні об`єктивні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі.

Отже, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю по виконавчому провадженні не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю по виконавчому провадженні по справі №520/1380/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу обслуговування громадян №14 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М.Панов