Постановление суда № 134500873, 02.03.2026, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Справа №552/9111/24

Провадження № 6/552/36/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2026 Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді Кузіної Ж.В.

секретар судового засідання Безугла А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Полтаві в приміщенні суду подання приватного виконавця Виконавчого округу Полтавської області Гуріної Тетяни Вікторівни про тимчасове обмеження боржника у виконавчому провадженні ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України,

ВСТАНОВИВ:

Приватний виконавець Виконавчого округу Полтавської області Гуріна Т.В. звернулась до суду з поданням про застосування заходів для забезпечення виконання рішення, а саме тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржника у виконавчому провадженні ОСОБА_1 . У подані посилалась на те, що у її провадженні перебуває ВП № 79691978 з примусового виконання виконавчого листа Київського районного суду м. Полтави №552/9111/24 від 24.11.2025, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА» заборгованість за договором про надання грошових коштів у позику №3430750324 від 20 березня 2024 року у розмірі 79 706 грн. 20 коп., судові витрати у розмірі 2422 грн. 40 коп., а всього 82 128 грн. 60 коп.

З метою перевірки майнового стану боржника, виконавцем вчинено дії, в результаті яких встановлено, що у боржника відсутнє зареєстроване нерухоме та рухоме майно. Згідно відповіді з ДФС України сума нарахованого доходу по податковій декларації платника єдиного податку - фізичної особи за четвертий квартал становить: 665 761.07 грн. Боржник працює в Полтавській спеціалізованій школі № 40 Полтавської міської ради і отримує пенсію в розмірі 3 323,00 грн., має банківські рахунки на які надходить заробітна плата.

Боржник обізнана про відкрите виконавче провадження . За період з 27.11.2025 по 27.02.2026 боржником жодного разу не сплачено коштів на погашення боргу. Виконавцем всі постанови в рамках виконавчого провадження направлені рекомендованою поштою, проте більшість конвертів повернуто на адресу приватного виконавця у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Станом на дату звернення з поданням до суду рішення боржником не виконано, будь-яких дій, спрямованих на його виконання не здійснено, а отже вона має невиконані зобов`язання на території України, але не виконує їх, у зв`язку з чим є необхідність у обмеженні боржника у праві виїзду за межі України. Задоволення подання виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за кордон, є адекватним ступенем втручання до його приватного життя та узгоджується з приписами ст. 13 Загальної декларації прав людини, з метою забезпечення принципу верховенства права та обов`язковості виконання судового рішення.

Сторони виконавчого провадження на підставі ст.441 ЦПК України в судове засідання не викликались.

Приватний виконавець у заяві звернулась з клопотанням про розгляд справи в її відсутність.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За умовами статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Виконавчого округу Полтавської області Гуріної Т.В. перебуває виконавче провадження № 79691978 з примусового виконання виконавчого листа Київського районного суду м. Полтави №552/9111/24 від 24.11.2025, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА» заборгованість за договором про надання грошових коштів у позику №3430750324 від 20 березня 2024 року у розмірі 79 706 грн. 20 коп., судові витрати у розмірі 2422 грн. 40 коп., а всього 82 128 грн. 60 коп.

З метою виконання боржником судового рішення приватним виконавцем вживались дії, а саме постановою від 27.11.2025 року накладено арешт на кошти боржника, з`ясовувались джерела та суми отриманих доходів боржника, наявність рухомого та нерухомого майна, банківських рахунків. Постановою від 04.12.2025 року звернуто стягнення на доходи боржника по місцю працевлаштування.

26.12.2025 року боржник ОСОБА_1 звернулась до приватного виконавця з заявою про визначення рахунку, який нею зазначений в заяві поточним для здійснення видаткових операцій, про що у виконавчому провадженні винести відповідну постанову та надіслати постанову до банку. Проте, постановою приватного виконавця від 18.12.2025 року визначено поточний рахунок інший.

Приватний виконавець у своїй заяві посилається на невиконання боржником судового рішення, не вчинення дій спрямованих на його виконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

Згідно ч. 1, п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч. 4 ст. 18 Закону).

До того ж за приписами ч. 5 ст. 18 цього Закону під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Відповідно до ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Так, слід зазначити, що з метою виконання судового рішення державний виконавець не тільки має використовувати надані йому права для фактичного виконання рішення суду, але й зобов`язаний ефективно та у належному порядку використати такі права, встановлені Законом. Доказів вжиття приватним виконавцем Гуріною Т.В. всіх передбачених законом заходів у виконавчому провадженні № 79691978 матеріали даного подання не містять.

Також матеріли, що додані до заяви не містить відомості щодо наявності у боржника паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Статтею 441 ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Отже, в силу норм ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване виключено як захід забезпечення виконання судового рішення до фізичної особи, яка є боржником за виконавчим провадженням, та якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань.

Статтею 33 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтями 2 та 3 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

В силу статті 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Вказане право віднесено цивільним законодавством до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

На виконання пункту 2 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів» № 261/2008 від 24.03.2008 щодо врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов`язання, Міністерством юстиції України та Адміністрацією Державної прикордонної служби України було видано спільний лист № 25-32/463 № 25-5347 від 27.05.2008, в якому зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, причому питання такого обмеження вирішується судом.

Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом України при проведенні аналізу судової практики від 01.02.2013 щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2020 у справі № 910/8130/17 зроблено висновок, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти).

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів визначається судом. Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Будь-які докази того, що боржник ОСОБА_1 вчиняє свідомі діяння, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, у матеріалах даної справи також відсутні.

Крім того, суд звертає увагу приватного виконавця на те, що при розгляді вказаної категорії спорів виконавець повинен довести яким чином обмеження у праві виїзду за межі України боржника забезпечить виконання рішення суду у даній справі, адже застосування судом норми щодо обмеження фізичної особи у перетині кордону України не є за своєю правовою природою покаранням за невиконання боржником рішення, а лише має на меті забезпечити виконання цього рішення суду. Приватним виконавцем не наведено обґрунтувань, яким чином обмеження у праві виїзду за межі України боржника забезпечить виконання виконавчих документів, які перебувають на виконанні у приватного виконавця.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку про те, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Крім того, суд враховує, що на всій території України діє правовий режим воєнного стану, запроваджений у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, що супроводжується систематичними ракетними та безпілотними ударами по об`єктах цивільної інфраструктури, створюючи постійну та реальну загрозу життю і здоров`ю цивільного населення.

Суд зазначає, що застосування такого заходу забезпечення виконання судового рішення в умовах воєнного стану можливе лише за наявності виключних обставин та беззаперечних доказів того, що саме обмеження права на виїзд є єдиним ефективним способом забезпечення виконання рішення суду та що менш обтяжливі заходи є неефективними або неможливими.

Разом з тим, з матеріалів подання не вбачається, що приватним виконавцем доведено необхідність застосування такого суворого заходу саме в умовах дії воєнного стану.

За відсутності належного обґрунтування та доказів ефективності обмеження у праві виїзду за межі України, застосування такого заходу в умовах воєнного стану призведе до непропорційного втручання у конституційні права особи та не відповідатиме меті виконавчого провадження.

Наявність лише самого зобов`язання не є безумовною підставою задоволення відповідного подання, та виходячи з наявної в матеріалах справи доказової бази, суд вважає, що наразі відсутні достатні підстави для застосування такого виключного заходу як обмеження гарантованого фізичній особі права на свободу пересування.

Керуючись ст. 441 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні подання приватного виконавця Виконавчого округу Полтавської області Гуріної Тетяни Вікторівни про тимчасове обмеження боржника у виконавчому провадженні ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України .

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний термін.

Головуючий Ж.В.Кузіна