Решение № 134491986, 02.02.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

02.02.26

Справа № 521/4400/25

Номер провадження № 2/521/3592/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2026 року м. Одеса

Хаджибейський раойнний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Роїк Д.Я.

за участю секретаря судового засідання Каліній П.О.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача Крутоголова О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань м. Одеса в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом « Фінансова компанія «Кредит - капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Акціонерним товариством «БАНК ФОРВАРД» та ОСОБА_1 було укладено ряд Договорів про банківське обслуговування фізичних осіб, зокрема кредитний договір № 200250226 від 07.02.2020 року та кредитний договір № 300015224 від 23.12.2021 року, відповідно до умов яких відповідачу було відкрито рахунок, надано кредит, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цих Договорів.

Банк свої зобов`язання за кредитними договорами виконав у повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитних договорів шляхом перерахування в безготівковій формі на Рахунок Позичальника, що підтверджується виписками за кредитними договорами.

З урахуванням викладеного позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 200250226 від 07.02.2020 року та кредитним договором № 300015224 від 23.12.2021 в розмірі 186 619,19 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», а також стягнути сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 26.05.2025 року відкрите провадження у справі,постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник відповідача подав до суду відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову. У відзиві зазначено, що до позовної заяви не додано копію договору № 200250226 від 07.02.2020 року, відсутність копії кредитного договору унеможливлює встановлення механізму нарахування відсотків та їх дійсність. Поряд з цим, копія інформаційного блоку заяви (оферти) від 07.02.2020, копія паспорта споживчого кредиту та опитувальник фізичної особи-клієнта не є доказом укладення кредитного договору. Відповідач заперечує отримання будь-яких коштів за договором № 200250226 від 07.02.2020 року.

Щодо договору № 300015224 від 23.12.2021 року представник відповідача зазначила, що відомості про щоденні нарахування та погашення, а також виписка з особового рахунка, які за своєю суттю є розрахунком заборгованості, що знаходяться в матеріалах справи, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості.

Також у кредитному договорі позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням кредиту, які надаються відповідачу за які встановлена комісія за надання та обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частини першої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Представником відповідача також було вказано, що в матеріалах справи немає акту прийому-передачі права вимоги від первісного кредитора, відсутні відомості в якій формі передавався реєстр, яка кількість відступлених прав грошової вимоги та яка загальна сума заборгованості.

На відзив представником позивача було надано відповідь, у якому зазначено про незгоду з позицією, викладеною у відзиві.

У судове засідання позивач та його представник не з`явився, просив розглядати справу за його відсутності. Позивач та представник позивача приймали участь у засіданні, у задоволенні позову просили відмовити.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

В силу ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Судом було встановлено, що ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» обґрунтовує позовні вимоги наявністю заборгованості, яка виникла за договором № 200250226 від 07.02.2020 року у сумі 47 964,57 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту: 34463,97 грн., заборгованість за відсотками 13500,6 грн.; заборгованість за комісією 0 грн.

З приводу укладання кредитного договору №200250226 від 07.02.2020 року суд зазначає наступне.

Заява про укладання договору про надання та використання платіжної картки не є свідченням того, що між позивачем та відповідачем у письмовій формі були погоджені всі істотні умови кредитного договору

№ 200250226 від 07.02.2020 року, його строк, відсоткова ставка, варіанти повернення кредиту, розмір кредитних коштів тощо.

Стосовно паспорта споживчого кредиту, суд звертає увагу на практику Верховного Суду. Зокрема,

у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19 у спорах між фізичною особою та банком, суди виходили з того, що матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту, тобто інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма). Вказаний документ підписано позичальником, при цьому вказано, що він підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування. Тобто, суди виходили з того, що паспорт споживчого кредиту є пропозицією укласти кредитний договір, коли особа, ознайомившись із паспортом споживчого кредиту, власним підписом підтверджує отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, наданою виходячи із обраних ним умов кредитування.

Підписання паспорта споживчого кредиту не свідчить про погодження відсотків саме у такому розмірі, який позивач просить стягнути як заборгованість за відсотками.

Також варто звернути увагу, що зміст банківських виписок як доказів у судовій справі має додатково доводитись первинними бухгалтерськими документами, на підставі яких вони складені, якщо є об?єктивні підстави для сумнівів у правильності їх змісту як зведених документів або потреба усунення неузгодженостей з іншими доказами у справі (обставинами). Це, зокрема, випливає з правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18, у якій уточнено, що виписка може бути доказом, але повинна досліджуватись судом у сукупності з іншими доказами.

Первинні документи, що передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та за якими можливо встановити факт дійсного перерахування та отримання коштів відповідачем, а також впевнитись в дійсній сумі заборгованості, позивачем не надано.

Таким чином, вищевказаною інформацією не підтверджується факт зарахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 . Інших належних і допустимих доказів на підтвердження доводів позивача про перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача за договором №200250226 від 07.02.2020 року суду не надано.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 29 січня 2020 року у справі №755/18920/18, наданий банком розрахунок заборгованості, як доказ існування між сторонами кредитних правовідносин, наявності заборгованості та її розмір, сам по собі не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору та наявності заборгованості за цим договором, оскільки будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано.

У постанові від 04.12.2024 у справі № 755/4205/14-ц Верховний Суд зазначив, що виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц, від 02 жовтня 2024 року у справі № 761/24252/14-ц.

При цьому, суд зауважує, що суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Сам по собі наданий стороною позивача розрахунок заборгованості не підтверджує наявність у відповідача заборгованості за відсотками у зазначеному позивачем розмірі.

Таким чином у задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості, яка виникла за договором № 200250226 від 07.02.2020 року у сумі 47 964,57 грн., слід відмовити.

Між тим, судом встановлено, що між Акціонерним товариством «БАНК ФОРВАРД» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №300015224 від 23.12.2021року.

Докази того, що такий договір визнаний повністю чи частково недійсним чи його дійсність оскаржується у судовому порядку, відповідачем суду не надані, тож суд доходить висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства вказаний договір було укладено.

Також суд відхиляє заперечення відповідача стосовно ненадання доказів відступлення права вимоги від первісного кредитора. Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно з договором № GL1N426202/1 від 25.07.2024 року про відступлення права вимоги Акціонерне товариство «Банк Форвард» відступає Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал» (Новому кредитору) належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та/або заставодавців, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору.

Докази того, що договір факторингу № GL1N426202/1 від 25.07.2024 року визнаний недійсним чи його дійсність оскаржується у судовому порядку, відповідачем суду не надані.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги; реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

За таких підстав суд доходить висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором.

Водночас, суд погоджується з позицією відповідача щодо неправомірності нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» визначає заборгованість за договором № 300015224 від 23.12.2021 року у сумі 138654,62 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 92796,18 грн., заборгованість за відсотками 8,48 грн., заборгованість за комісією 45849,96 грн.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 06.11.2023 по справі №204/224/21 викладено правові висновки, що оскільки в кредитному договорі не зазначено та не надано доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг Кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які фінансовою установою встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17.

Отже, умови договору про нарахування комісії є нікчемними, а відтак вимога про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, яка щомісячно складала 3476,92 грн., та в загальному утворила заборгованість у розмірі 45 849,96 грн., не підлягає задоволенню.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, за змістом наведених вище вимог процесуального закону, сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази згідно вимог ст. 77-80 ЦПК України мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Згідно ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн, з огляду на часткове задоволення судом позовних вимог із відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1269,55 грн, яка являється пропорційною розміру задоволених позовних вимог .

Разом з тим, частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд звертає увагу, що до матеріалів справи надано докази, які підтверджують надання позивачу правової допомоги АО «Апологет».

Таким чином, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, дійшов переконання, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн є завищеними та неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), та вважає, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 4, 6, 10, 12, 141, 228, 229, 263, 265, 273, 279 ЦПК України, ст. 549-551, 625, 651, 1049-1050, 1052, 1054 ЦК України,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ: 35234236) заборгованість за договором № 300015224 від 23.12.2021 року у сумі 92 804, 66 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 92796,18 грн., заборгованість за відсотками 8,48 грн. , судовий збір 1269,55 грн. та 4000,00 грн (чотири тисячі грн 00 коп.) витрат на правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: Д.Я. Роїк