Постановление суда № 134406828, 13.02.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/1414/26

Провадження № 1-кс/752/1230/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2026 року слідчий суддя Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100000000939 від 21.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України,

за участю:

прокурора - ОСОБА_3 ,

представника власника майна, адвоката - ОСОБА_4 ,

в с т а н о в и в:

До Голосіївського районного суду міста Києва надійшло клопотання прокурора ОСОБА_3 про арешт тимчасово вилученого майна, яке вилучено в ході проведення обшуку за адресою: м. Києва у справі №752/1414/26 обшуку за адресою АДРЕСА_1 , за місцем проживання засновника ТОВ «Альтіус-пром» ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із забороною відчуження, розпорядження та користування ним, а саме: мобільний телефон іPhone 16 Pro MAX, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 ; грошові кошти в сумі 11 800 (одинадцять тисяч вісімсот) доларів США; грошові кошти в сумі 139 000 (сто тридцять дев`ять тисяч) гривень; флеш-накопичувачі в кількості 2 шт.

На обґрунтування клопотання зазначено наступне.

Прокурор вказував, що у провадженні відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025100000000939 від 21.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 21.07.2025 до слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшли матеріали від працівників СБ України, в яких зазначено, що службовими особами КП «Київавтошляхміст» (ЄДРПОУ 03359018) та посадовими особами ТОВ «Альтіус-пром» (ЄДРПОУ 41481664), які відповідно до своїх функціональних обов`язків, уповноважені на підписання відповідних фінансово-господарських документів, у тому числі щодо проведення тендерних закупівель матеріально-технічних цінностей, тендерної документації, відповідних договорів та специфікацій до них, платіжних доручень, вчиняються дії спрямовані на привласнення, розтрату та заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем.

Також встановлено, що у 2023-2025 роках службові особи КП «Київавтошляхміст» у попередній змові з посадовими особами та фактичними бенефіціарами ТОВ «Альтіус-пром» організували та реалізували протиправний механізм незаконного заволодіння комунальними коштами під час виконання договорів на протиаварійні роботи (ремонт) Південного мостового переходу. Зазначений механізм полягав у штучному створенні сприятливих умов для перемоги підконтрольного товариства у тендерних процедурах, укладенні та виконанні договорів, а також подальшому підписанні виконавчої документації службовими особами комунального підприємства.

Слідством встановлено, що в межах виконання договорів посадові особи ТОВ «Альтіус-пром» здійснювали фіктивне постачання товарно-матеріальних цінностей із використанням суб`єктів господарювання з ознаками фіктивності, а також формували удаваний ланцюг господарських операцій з метою незаконного формування податкового кредиту та подальшого виведення коштів у «тіньовий» сектор економіки. При цьому діяльність низки пов`язаних підприємств так званої «групи компаній «Альтіус» здійснювалась централізовано, з єдиного бек-офісу та спільного бухгалтерського супроводу, що свідчить про узгодженість дій та імітацію конкуренції під час проведення тендерних процедур.

Крім того, зібрані оперативні та процесуальні матеріали свідчать про легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом, зокрема шляхом систематичних валютно-обмінних операцій, використання криптовалютних сервісів, банківських скриньок, а також залучення ресурсів підконтрольних юридичних осіб для оплати робіт і матеріалів, не пов`язаних із господарською діяльністю підприємств. З огляду на необхідність проведення експертиз, встановлення фактичних обсягів та вартості робіт, а також відшукання документів і носіїв інформації, слідством обґрунтовано виникла потреба у проведенні слідчих (розшукових) дій, у тому числі обшуку за місцем проживання посадових осіб, причетних до функціонування вказаного протиправного механізму.

Так, начальник - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та головний інженер - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , діючи узгоджено між собою та залучивши до протиправної діяльності інших працівників комунального підприємства: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (головного бухгалтера) та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (начальника відділу матеріально-технічного постачання), забезпечили створення штучно сприятливих умов для участі та подальшої перемоги ТОВ «Альтіус-пром» у відкритих тендерних процедурах. Наслідком таких дій стало укладення та виконання тендерних договорів на проведення протиаварійних робіт, пов`язаних із ремонтом стелі та консолей плит прогонових будов ПРК правобережної естакади Південного мостового переходу.

Крім того, під час виконання умов зазначених договорів посадові особи ТОВ «Альтіус-пром» застосували протиправний механізм, який полягав у фіктивному постачанні товарно-матеріальних цінностей, зокрема індивідуальних сталевих підтримуючих конструкцій, з подальшим підписанням виконавчої документації службовими особами КП «Київавтошляхміст» ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (виконробом ремонтно- будівельної дільниці) та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (старшим майстром ремонтно-будівельної дільниці). Так, засновник ТОВ «Альтіус-пром» - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою створення уявного ланцюга постачання, організував документальне оформлення таких «поставок» через суб`єкти господарювання з ознаками фіктивності: ТОВ «Ларгон Груп» (код ЄДРПОУ 42572333) та ТОВ «Актив Стор» (код ЄДРПОУ 44011965). Засновником і директором зазначених підприємств є ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який за даними Державної міграційної служби зареєстрований за адресою Центру обліку бездомних осіб (м. Київ, вул. Гарматна, буд. 16/85), що свідчить про формальність та фіктивність його залучення до ведення реальної господарської діяльності.

Додатково встановлено, що для ведення бухгалтерського обліку, складання фінансово-господарських документів, тендерної та виконавчої документації ОСОБА_5 залучив групу підконтрольних осіб: ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (здійснює бухгалтерський облік «групи компаній «Альтіус», засновник/директор ТОВ «Житлоспецбуд-Інвест»), ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , (бухгалтер з первинної документації «групи компаній «Альтіус»), ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , (відповідальна за проведення бухгалтерських звірок в «групі компаній «Альтіус»), ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_12 (директор ТОВ «Будівельна компанія «Глобалдіс» та ТОВ «БГ «Спецмонтаж», відповідальна за проведення тендерних процедур «групи компаній «Альтіус»), ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_13 (директор ТОВ «Альтіус-пром», відповідальний за виробничий процес «групи компаній «Альтіус»), ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_14 (відповідальний керівник робіт з протиаварійних заходів (ремонту) Південного мостового переходу). Підтверджено, що діяльність ТОВ «Альтіус-пром», ТОВ «Компанія Альтіус», ТОВ «БГ «Спецмонтаж», ТОВ «Будівельна компанія «Глобалбілдс», ТОВ «Житлоспецбуд-Інвест» фактично контролюється з бек-офісу ОСОБА_5 , який розташований за адресою м. Київ, просп. Берестейський, буд. 131-А, при цьому бухгалтерський облік вказаних СГД здійснються ОСОБА_13 з рядом інших осіб за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 210.

06.01.2025 органом досудового розслідування винесено постанову про призначення комплексної судової будівельно-технічної, товарознавчої та економічної експертизи, для проведення якої необхідний значний перелік документів, які перебувають у власності та користуванні вищевказаних компаній.

На підставі встановлених слідством обставин, 02.02.2026, на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва проведено обшук квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході якого було виявлено та вилучено речі та предмети, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а саме: мобільний телефон іPhone 16 Pro MAX, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 ; грошові кошти в сумі: 11 800 доларів США, 139 000 грн.; флеш-накопичувачі в кількості 2 шт.

Дані речі, які вилучені в ході проведення обшуку, відповідно до постанови від 02.02.2026 визнано речовим доказом.

Завданням арешту майна прокурор вказає на необхідність запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження та/або інших негативних наслідків для потерпілих осіб.

Метою арешту майна прокурор вказує на пункт перший частини 2 ст. 170 КПК України, а саме: з метою забезпечення збереження речових доказів, що вбачається з постанови про визнання речовими доказами від 02.02.2026, копія якої долучена до матеріалів клопотання.

Судове засідання з розгляду вказаного клопотання було призначено на 10.02.2026 року, однак у зв`язку з відсутністю відомостей про належне повідомлення власника майна його розгляд відкладено на 13.02.2026 року.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав подане клопотання про накладення арешту на майно та наполягав на його задоволенні. В ході судового розгляду просив долучити до матеріалів клопотання протокол складений в ході проведення НСРД, доручення про проведення слідчих розшукових дій, опис вкладення до конверту, акт ревізії Державної аудиторської служби України та лист на виконання доручення.

Представник власника майна - адвокат ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання про накладення арешту на майно, вважаючи доводи прокурора необґрунтованими, та просив відмовити у його задоволенні. Адвокат зазначав, що незаконність походження вилучених грошових коштів органом досудового розслідування не доведена, на підтвердження чого надав довідки про офіційні доходи, а також витяг про державну реєстрацію ОСОБА_5 як фізичної особи-підприємця з 2017 року, наголошуючи, що вилучені кошти є сімейними заощадженнями та мають легальне походження. Разом із тим адвокат звернув увагу, що органом досудового розслідування не доведено відповідність вилучених грошових коштів ознакам речових доказів, визначених статтею 98 КПК України. Також зазначив, що ухвалою слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 було надано дозвіл на вилучення інформації з технічних пристроїв, однак всупереч змісту ухвали слідчим було вилучено самі пристрої. Крім того, адвокат наголосив, що зазначеною ухвалою передбачалося вилучення грошових коштів лише у разі відсутності відомостей про їх легальне походження. Під час проведення обшуку ОСОБА_5 та члени його родини повідомляли слідчого про те, що виявлені кошти є їх особистими заощадженнями законного походження, однак, на думку сторони захисту, ці пояснення не були належним чином враховані, після чого слідчим все одно прийнято рішення про вилучення грошових коштів.

Розглянувши клопотання, дослідивши додані до нього додатки, якими є копії матеріалів досудового розслідування, надавши оцінку відомостям, що у них містяться, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.

Розгляд даного клопотання належить до повноважень слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва відповідно до положень п. 1 ч.2 ст. 132 КПК України. Клопотання про арешт майна подане з дотриманням строку, передбаченого ч.5 ст. 171 КПК України, що підтверджується копією опису вкладення до конвертує, долученим прокурором в ході судового розгляду.

Так, зі змісту клопотання вбачається, що у провадженні відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025100000000939 від 21.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення.

02.02.2026, на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва проведено обшук квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході якого було виявлено та вилучено речі та предмети, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а саме: мобільний телефон іPhone 16 Pro MAX, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 ; грошові кошти в сумі: 11 800 доларів США, 139 000 грн.; флеш-накопичувачі в кількості 2 шт.

02.02.2026 слідчим СУ ГУНП у м. Києві винесено постанову про визнання речовим доказом у кримінальному провадженні.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Як убачається з матеріалів клопотання, 21.07.2025 до слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшли матеріали від працівників СБ України, в яких зазначено, що службовими особами КП «Київавтошляхміст» (ЄДРПОУ 03359018) та посадовими особами ТОВ «Альтіус-пром» (ЄДРПОУ 41481664), які відповідно до своїх функціональних обов?язків, уповноважені на підписання відповідних фінансово-господарських документів, у тому числі щодо проведення тендерних закупівель матеріально-технічних цінностей, тендерної документації, відповідних договорів та специфікацій до них, платіжних доручень, вчиняються дії спрямовані на привласнення, розтрату та заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. У межах досудового розслідування встановлено: гарантійний лист щодо об`ємів робіт, договора про надання послуг, постанову про призначення експертизи, витяги з протоколів НСРД та протокол допита свідка.

Саме з урахуванням наведених даних слідчим суддею раніше було надано дозвіл на проведення обшуку відповідно до пункту 1 ч. 5 ст. 234 КПК України, що передбачає наявність достатніх підстав вважати, що могло бути вчинене кримінальне правопорушення та що відшукувані речі і документи можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування. Отже, питання наявності обґрунтованих даних про можливе вчинення кримінального правопорушення вже було предметом судового контролю.

Частиною 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

За таких обставин посилання прокурора на частину четверту статті 170 КПК України слідчий суддя оцінює як формальне та таке, що не містить належного процесуального обґрунтування. Відтак питання про накладення арешту у даному випадку підлягає вирішенню виключно з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України, з метою забезпечення збереження речових доказів.

Так, з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження № 12025100000000939 від 21.07.2025 вбачається, що органом досудового розслідування встановлюються обставини вчинення кримінального правопорушення, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а саме: привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою.

Протоколом обшуку від 02.02.2026 року підтверджується факт вилучення майна, арешт якого просить прокурор. Підставою для накладення арешту вказано п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

Проте вирішуючи питання про накладення арешту на майно із підстав визнання його речовим доказом, слідчий суддя самостійно перевіряє його ознакам викладеним у ст. 98 КПК України.

Слідчий суддя вважає, що вилучене під час проведення обшуку майно має значення для досудового розслідування у даному кримінальному провадженні та може бути використане як доказ. Такий висновок ґрунтується на змісті фабули досудового розслідування, викладеній у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також на сукупності обставин, які підлягають перевірці органом досудового розслідування. Зазначені обставини відображені у протоколах, складених за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколі допиту свідка, а також підтверджуються договорами про надання послуг і додатками до них. З аналізу вказаних матеріалів убачається наявність можливого зв`язку як вилучених технічних пристроїв з обставинами, що перевіряються у межах здійснення досудового розслідування, що об`єктивно зумовлює необхідність їх збереження з метою забезпечення повноти, всебічності та неупередженості кримінального провадження.

Враховуючи характер та обставини кримінального провадження, слідчий суддя вважає за необхідне накласти арешт на майно, вилучене під час проведення обшуку, а саме: мобільний телефон іPhone 16 Pro MAX, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 ; флеш-накопичувачі в кількості 2 шт., оскільки зазначений мобільний телефон може містити інформацію, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, зокрема мультимедійні файли та інші цифрові дані, що можуть підтверджувати або спростовувати факти можливого вчинення протиправних дій у сфері державних закупівель, а саме організації та проведення процедур закупівель із використанням підконтрольних суб`єктів господарювання, погодження умов тендерної документації між зацікавленими особами, штучного формування вартості робіт та подальшого перерахування бюджетних коштів за договорами, укладеними з порушенням вимог законодавства.

Щодо арешту на грошові кошти, вилучених за місцем проживання директора ОСОБА_5 , слідчий суддя вважає, що вони підлягають накладенню арешту, оскільки кримінальне правопорушення, яке наразі розслідується органом досудового розслідування має ознаки корупційного. У зв`язку з цим припущення органу досудового розслідування щодо можливого набуття зазначених грошових коштів унаслідок кримінально-протиправної діяльності є обґрунтованим та набуває високого ступеня ймовірності, з урахуванням інформації наявної у клопотанні щодо можливої причетності ОСОБА_5 , до подій, які наразі розслідуються органом досудового розслідування.

Слідчий суддя, вирішуючи питання про накладення арешту на грошові кошти у сумі 11 800 доларів США та 139 000 гривень, враховує доводи сторони власника майна про те, що останній з 2017 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому вилучені кошти є його заощадженнями.

Разом із тим, сам по собі факт реєстрації особи як ФОП та здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку, не є безумовним підтвердженням законності походження конкретно вилучених грошових коштів. Стороною власника майна не надано належних та допустимих доказів, які б дозволяли ідентифікувати зазначені суми як доходи від підприємницької діяльності.

Водночас кримінальне провадження стосується можливого вчинення корупційного кримінального правопорушення. Матеріали, надані стороною обвинувачення, у тому числі результати проведених негласних слідчих (розшукових) дій, у своїй сукупності вказують на наявність обставин, які дають підстави припускати можливий зв`язок грошових коштів із предметом досудового розслідування.

На цій стадії кримінального провадження слідчий суддя не вирішує питання доведеності вини чи остаточного походження коштів, однак оцінює наявність достатніх підстав вважати, що вони можуть мати значення речових доказів. З урахуванням відсутності переконливих документальних підтверджень легального походження вилучених сум та наявності даних, що допускають їх можливий зв`язок із обставинами, які перевіряються у кримінальному провадженні, версія сторони обвинувачення на даному етапі виглядає більш обґрунтованою та такою, що потребує подальшої перевірки в межах досудового розслідування.

За таких обставин надані стороною захисту документи не спростовують обґрунтованість доводів прокурора щодо необхідності накладення арешту на вилучені грошові кошти з метою збереження їх як можливих речових доказів у кримінальному провадженні.

Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

На даній стадії кримінального провадження підлягає з`ясуванню питання про наявність правових підстав для арешту майна, зокрема чи відповідає вилучене майно ознакам речових доказів та чи може воно містити відомості, що мають значення для досудового розслідування. Відповідні міркування з цього приводу наведені слідчим суддею вище за текстом ухвали з урахуванням можливості використання зазначеного майна для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.

Доказування факту вчинення кримінального правопорушення є завданнями органу досудового розслідування і вирішуються в межах загального розгляду кримінального провадження. На етапі розгляду клопотання про арешт майна достатньо встановити, що вилучене майно може мати значення для досудового розслідування як речовий доказ.

Слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.

Загальним правилом застосування заходів забезпечення кримінального провадження є те, що їх застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, зокрема, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора (пункт 2 частини 3 статті 132 КПК).

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься верховенство права (пункт 1 частина 1 статті 7 КПК). Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 1 статті 8 КПК). Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею (абзац 3 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012).

У § 44 рішення Lavrechov v. the Czech Republic від 20.06.2013 (заява № 57404/08) ЄСПЛ наголошує, що для того щоб втручання було сумісним із положенням першого речення частини першої статті 1 Протоколу № 1, воно повинно бути законним, задля загального (суспільного) інтересу та пропорційним, тобто воно повинно мати «справедливий баланс» між вимогами загальних інтересів громади та вимогами захисту основних прав особи (див., зокрема, Beyeler v. Italy, заява № 33202/96, § 107, та Gladysheva v. Russia, заява № 7097/10, 06.12.2011, § 75). Оцінюючи пропорційність втручання, суд повинен враховувати, з одного боку, важливість переслідуваної мети, а з іншого - тягар, який покладається на заявника, включаючи характер втручання, поведінку заявника та поведінку органів державної влади (див. Yildirim v. Italy, заява № 38602/02, та Forminster Enterprises Limited v. Czech Republic, заява № 38238/04, 09.10.2008, § 75).

Враховуючи вищенаведене, слідчий суддя оцінює ступінь втручання у право мирного володіння майном як пропорційний з урахуванням потреб кримінального провадження та його суспільного інтересу з огляду на такі обставини: (1) суспільний інтерес у цій справі обумовлений необхідністю ефективного розслідування щодо можливого вчинення службовими особами КП «Київавтошляхміст» та посадовими особами ТОВ «Альтіус-пром» дії спрямовані на привласнення, розтрату та заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем; тимчасовий характер позбавлення можливості володіння та користування майном (без позбавлення права власності) з огляду на потребу в з`ясуванні додаткових обставин засобами кримінального процесу.

Тимчасовий характер арешту майна обумовлений наявністю правового механізму, передбаченого статтею 174 КПК, за яким арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Отже, на підставі викладеного вище, клопотання прокурора підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене вище, керуючись статтями 98, 110, 131, 169, 170, 171, 309 КПК України, слідчий суддя,

п о с т а н о в и в:

клопотання задовольнити.

Накласти арешт на майно, вилучене в ході проведення 02.02.2026 обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання засновника ТОВ «Альтіус-пром» ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із забороною відчуження, розпорядження та користування ним, а саме: мобільний телефон іPhone 16 Pro MAX, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 ; грошові кошти в сумі 11 800 (одинадцять тисяч вісімсот) доларів США; грошові кошти в сумі 139 000 (сто тридцять дев`ять тисяч) гривень; флеш-накопичувачі в кількості 2 шт.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1