Постановление суда № 134371992, 24.02.2026, Галицький районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер 350/1/15-к

Номер провадження 1-кп/341/33/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року м. Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

обвинувачених: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

представника в особі адвоката ОСОБА_7 ,

представника цивільного позивача: АТ «Державний ощадний банк України» за довіреністю ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 18.01.2013 під № 12013090220000042 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки с. Ріпне, Рожнятівського району, Івано-Франківської області, громадянки України, українки, працюючої старшим контролер-касиром ПАТ "Державний ощадний банк України" ТВБВ 10008/0108 Філії Івано-Франківського обласного управління, одруженої, освіта вища, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України,

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , громадянки України, українки, працюючої старшим контролер-касиром ПАТ "Державний ощадний банк України" ТВБВ 10008/0108 Філії Івано-Франківського обласного управління, одруженої, освіта вища, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України,

в с т а н о в и в:

Ухвалою Колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду від 30.01.2024 матеріали кримінального провадження за звинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , передбаченого частиною 5 статті 191 КК України направлено на розгляд до Галицького районного суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2024 вищевказане провадження розподілено судді ОСОБА_1 .

Згідно з обвинувальним актом 01.09.2006 у територіальному відокремленому безбалансовому відділенні №10008/108 Івано-Франківського обласного управління публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", що в смт. Рожнятів, по вул. Січових Стрільців 4, Івано-Франківської області (до реорганізації філія Рожнятівське відділення) між ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителем АДРЕСА_2 з однієї сторони та ВАТ "Ощадбанк" з іншої сторони, укладено договір № 2630-203 на вклад "Депозитний ощадного банку" в іноземній валюті на строк 9 місяців, тобто до 02.06.2007. Відповідно до умов договору, цього ж дня ОСОБА_10 внесено на депозитний сумі 34600 (тридцять чотири тисячі шістсот) доларів США.

Після укладення договору та внесення депозитного вкладу ОСОБА_10 виїхав за межі території України до російської федерації, де надалі проживав без в`їзду до України в селі Чунояр Богучанського району Красноярського краю, до часу смерті, тобто до 20.04.2011.

Достовірно знаючи про те, що на депозитному рахунку ОСОБА_10 , строк якого відповідно до умов договору № 2630-203 від 01.09.2006 закінчився 02.06.2007, знаходиться сума вкладу із відсотками, а вкладник ОСОБА_10 з часу відкриття депозитного рахунку до відділення банку з приводу зняття грошей чи продовження договору жодного разу не звертався, так як знаходився за межами України, працівники Рожнятівського відділення Івано-Франківської філії обласного управління АТ "Ощадбанк", зокрема старший контролер-касир ОСОБА_5 та контролер касир ОСОБА_6 , за попередньою змовою між собою та невстановленими під час досудового слідства особами, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, вирішили здійснити розтрату та привласнення його депозитного вкладу.

Так, 06.11.2010 операційно-касові працівники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , скориставшись тим, що у відділенні банку працює тільки операційна частина, працівниками якої вони є, за попередньою змовою між собою та невстановленими під час досудового слідства особами, після закінчення роботи з клієнтами в суботу, тобто після 14-00 год, з метою реалізації злочинного умислу, знаючи про те, що у касі ТВБВ 10008/0108, до якої вони мали доступ, сума коштів в доларах США є меншою ніж депозитний вклад ОСОБА_10 з відсотками, умисно формально провели валютно-обмінні операції від його імені, в результаті чого до валютної каси поступила потрібна сума грошових коштів в доларах США.

Реалізуючи злочинний умисел, спрямований на розтрату чужого майна в особливо великих розмірах, ОСОБА_5 працюючи на посаді старшого контролер-касира ТВБВ 10008/0108, та будучи матеріально-відповідальною особою відповідно до договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 15.09.2010, перебуваючи в злочинній змові з ОСОБА_6 та іншими невстановленими особами, умисно, при виплаті коштів та закритті депозитного рахунку вкладника ОСОБА_10 , порушила вимоги посадової інструкції від 16.09.2010, з якою була ознайомлена, вимоги п.п. 5.42, 5.60 "Порядку відкриття, ведення та закриття рахунків фізичних осіб у національній валюті установами АТ Ощадбанк", затвердженого постановою правління ВАТ "Ощадбанк" від 16.02.2004 № 17-2 (зі змінами та доповненнями), не здійснила ідентифікацію клієнта при проведенні операцій; не отримала від вкладника ощадну книжку для перевірки відповідності записів в ній із записами в картці особового рахунку; не пересвідчилась в його особі; не перевірила зазначені в заяві на видачу готівки дані паспорта особи, яка отримує кошти, або документа, що його заміняє та в порушення вищевказаних нормативних актів, зареєструвала дану операцію в касовому журналі (операційному щоденнику).

В свою чергу ОСОБА_6 , перебуваючи в змові з ОСОБА_5 та невстановленими під час досудового слідства особами, працюючи на посаді контролер-касира, будучи матеріально-відповідальною особою, відповідно до договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 12.01.2010, виконуючи функції касира, порушила вимоги посадової інструкції від 04.01.2010, з якою була ознайомлена, вимоги п.п. 5.42; 5.61 "Порядку відкриття, ведення та закриття рахунків фізичних осіб у національній валюті установами АТ Ощадбанк", затвердженого постановою правління ВАТ "Ощадбанк" від 16.02.2004 №17-2 (зі змінами та доповненнями), при видачі коштів з рахунку не здійснила ідентифікацію клієнта при проведенні операцій; не перевірила правильність та повноту оформлення переданих контролером документів, не підписала записи операцій в ощадній книжці та в порушення вищевказаних нормативних актів здійснила видачу із депозитного рахунку ОСОБА_10 , вкладу із відсотками в сумі 36 040,88 доларів США, що становить 285 083,36 грн не йому, а невстановленій під час досудового слідства особі, яка перебувала із ними в змові, тим самим здійснила розтрату чужого майна - грошового вкладу, яке було їм увірене, в особливо великих розмірах.

З метою приховати сліди вчиненого злочину із автоматизованої системи вкладних операцій (АСВО Вклади) невстановленою особою, яка діяла за попередньою змовою з операційно-касовими працівниками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , було видалено номер депозитному рахунку 2630/203 вкладника ОСОБА_10 та знищено справу з юридичного оформлення рахунку.

Таким чином ОСОБА_5 за попередньою змовою з ОСОБА_6 та невстановленими під час досудового слідства особами здійснили розтрату грошових коштів з депозитного рахунку ОСОБА_10 в сумі 285083,36 грн, що у 656 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Дії ОСОБА_5 органами досудового розслідування кваліфіковано за частиною 5 статті 191 КК України як розтрата чужого майна, яке було їй увірене, вчиненими за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

Дії ОСОБА_6 органами досудового розслідування кваліфіковано за частиною 5 статті 191 КК України як розтрата чужого майна, яке було їй увірене, вчиненими за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

Захисник обвинувачених, адвокат ОСОБА_7 подав до суду клопотання про звільнення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закрити кримінальне провадження в зв`язку із закінченням строків давності, яке підтримав у судовому засіданні.

Обвинувачені підтримали клопотання, просили його задовольнити. Вину у пред`явленому обвинуваченні не визнали.

Прокурор щодо задоволення клопотання не заперечував. Зазначив, що наявні правові підстави для звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, оскільки з дня вчинення відповідного діяння минуло більше п`ятнадцяти років.

В судовому засіданні представник АТ «Державний ощадний банк України» за довіреністю ОСОБА_8 заперечував проти задоволення клопотання.

Суд, вислухавши учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали, дійшов наступного.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 288 КПК України, суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до статті 12 КК України (у редакції, чинній на час вчинення відповідного діяння), кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 191 КК України, є особливо тяжким злочином.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 49 КК України (у редакції, чинній на час вчинення відповідного діяння) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею особливо тяжкого злочину, і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ятнадцять років.

Аналогічні норми щодо строків давності містяться і у чинній редакції статті 49 КК України.

За змістом зазначеної норми звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є обов`язковим і застосовується за таких умов: 1) вчинення особою кримінального правопорушення; 2) з дня вчинення кримінального правопорушення і до набрання вироком законної сили минули визначені ч. 1ст. 49 КК України строки давності; 3) особа не ухилялася від досудового слідства або суду; 4) особа до закінчення зазначених у ч. 1 ст. 49 КК України строків не вчинила нового кримінального правопорушення.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язком суду у разі настання обставин, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, за наявності згоди підозрюваного, обвинуваченого, засудженого на звільнення на підставі спливу строків давності.

Суд повинен невідкладно розглянути клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, якщо під час судового розгляду провадження, що надійшло до суду з обвинувальним актом, одна із сторін цього провадження звернеться до суду з таким клопотанням. При цьому, суд має з`ясувати думку сторін щодо закриття кримінального провадження за такою підставою, у разі згоди обвинуваченого (засудженого) розглянути питання про звільнення його від кримінальної відповідальності.

Зазначений висновок про застосування вищевказаної норми права міститься у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року справа № 345/2618/16-к.

Обвинувачені у судовому засіданні дали згоду на закриття кримінального провадження на підставі ст. 49 КК України.

Обвинуваченим роз`яснено наслідки закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, а також роз`яснено право безумовної можливості судового розгляду цього кримінального провадження з його вирішенням по суті в повному обсязі.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин (ч. 3 ст. 49 КК України).

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Діяння, у якому обвинувачуються ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , відповідно до приписів статті 12 КК України кваліфіються як особливо тяжкий злочин.

Положеннями ч. 1 ст. 44 КК України передбачено, що особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

Матеріально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є закінчення встановлених ч. 1 ст. 49 КК України строків і відсутність обставин, що порушують їх перебіг (ч. ч. 2-4 ст. 49 КК України).

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що кримінальне правопорушення, в якому обвинувачуються ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вчинене 06 листопада 2010 року, та з моменту вчинення кримінального злочину минуло понад п`ятнадцять років.

Згідно з матеріалами кримінального провадження відсутні обставини, які б зупиняли або переривали перебіг строків давності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Від органу досудового розслідування чи суду останні не ухилялись, нового кримінального правопорушення не вчиняли.

Таким чином, строки давності притягнення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за розтрату чужого майна, яке було їм увірене, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, спливли.

Дотримання умов, передбачених частинами 13 статті 49 КК України, є безумовною й обов`язковою підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Вимоги цієї статті не передбачають обов`язкове визнання вини особою, яка подала клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України.

Відтак, відсутні правові перешкоди щодо звільнення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання захисника обвинувачених, підтриманого останніми, та звільнення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КПК України витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Як зазначено у Постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12.09.2022 (у справі № 203/241/17, провадження № 51-4251кмо21), процесуальні витрати - це передбачені кримінальним процесуальним законом затрати, які виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, понесені органами досудового розслідування, прокуратури і суду та іншими учасниками кримінального провадження. Умовно їх можна поділити на: витрати, які учасник кримінального провадження несе самостійно та витрати, які здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

Компенсація процесуальних витрат особам, які залучаються у кримінальне провадження, перш за все є важливою гарантією повноти встановлення обставин справи, забезпечує реалізацію принципу безпосередності дослідження показань, речей і документів, захищає права осіб, що здійснюють у кримінальному судочинстві покладені на них процесуальні обов`язки.

В основі механізму відшкодування процесуальних витрат лежать правовідносини між суб`єктами, що в різних процесуальних статусах залучаються у провадження та несуть у зв`язку з цим витрати, і посадовими особами та органами, які зобов`язані компенсувати зазначені витрати за рахунок публічних або приватних коштів.

При цьому питання розподілу таких витрат повинно вирішуватися індивідуально у кожному кримінальному провадженні з урахуванням всіх обставин їх виникнення, підстав завершення кримінального провадження та судового розгляду.

Так, положення, які стосуються процесуальних витрат, регламентовані главою 8 КПК.

Приписами ст. 118 КПК встановлено, що процесуальні витрати складаються із 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 КПК витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом

З аналізу положень кримінального процесуального закону, які регулюють питання розподілу та стягнення процесуальних витрат, слідує, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати, а на користь держави - документально підтверджені витрати на залучення експерта. При цьому суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою (ч. 1 ст. 124, ч. 1 ст. 126, п. 13 ч. 1 ст. 368, ч. 4 ст. 374 КПК).

Виходячи з викладеного, стягнення процесуальних витрат з обвинуваченого можливе за наявності таких підстав: визнання особи винною у вчиненні злочину (обвинувальний вирок суду), факт понесення процесуальних витрат (документально підтверджені витрати), залучення спеціаліста/експерта саме стороною захисту.

Проте, у висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 17 червня 2020 року (справа № 598/1781/17, провадження № 13-47кс20), зазначено, що суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Тобто Великою Палатою Верховного Суду вказано на необхідність вирішення питання щодо процесуальних витрат у різних за процесуальною формою судових рішеннях, однак не визначено які саме витрати необхідно стягувати з особи, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі звільненням її від кримінальної відповідальності, а які відносити на рахунок держави.

Разом з цим, кримінальним процесуальним законом прямо не передбачено стягнення процесуальних витрат з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Так, у розділі ІХ КК визначено правові підстави та порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності, однією з яких є закінчення строків давності (ст. 49 КК).

Згідно з ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули встановлені цією статтею строки.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.

При цьому звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК є безумовним, оскільки приводом для нього є саме закінчення передбачених законом України про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення вини особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку.

Особа звільняється судом від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності незалежно від наявності чи відсутності факту примирення з потерпілим, відшкодування шкоди, щирого каяття тощо, тобто, по суті, від особи взагалі не вимагається визнання своєї винуватості шляхом здійснення будь-яких активних дій.

Крім того, згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності й відповідно закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, і жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК).

В такому випадку, керуючись засадами справедливості та враховуючи загальнодозвільний тип правового регулювання кримінального провадження, наявність факту понесення органом досудового розслідування матеріальних витрат, пов`язаних зі здійсненням кримінального провадження, не може бути приводом для стягнення з особи, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі звільненням її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, таких витрат.

Що ж стосується стягнення судом саме процесуальних витрат за проведення експертиз, то важливе значення у механізмі їх розподілу в кримінальному провадженні набуває питання про те хто призначав експертизу та за чиєю ініціативою вона проводилась, а також чи входить проведення експертизи до сфери службових обов`язків залученого експерта, чи є експерт співробітником державних експертних установ.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність експерта, окрім КПК, є Закон України "Про судову експертизу" № 4038-XII від 25 лютого 1994 року й Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 8 жовтня 1998 року, з подальшими змінами і доповненнями.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КПК експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об`єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.

Експертиза у кримінальному провадженні переважно проводиться експертами з державних спеціалізованих установ, їх територіальних філій, експертних установ комунальної форми власності, та її проведення належить до службових обов`язків вказаних експертів, за ними зберігається середній заробіток за місцем роботи за весь час, витрачений ними у зв`язку з викликом до органів досудового розслідування, слідчого, прокурора або суду.

Проведення судових експертиз державними спеціалізованими установами у кримінальних провадженнях за дорученням слідчого, прокурора, суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим експертним установам з Державного бюджету України. Це положення відповідає приписам ст. 15 Закону України "Про судову експертизу", а також ч. 2 ст. 122 КПК.

При цьому установи, які проводять судово-експертну діяльність надсилають органу досудового розслідування, що здійснює відповідне кримінальне провадження, рахунок з визначенням вартості проведеної судової експертизи. Після закінчення досудового розслідування та складання обвинувального акту, у цьому процесуальному документі, серед іншого, слідчий повинен вказати відомості про розмір витрат на залучення експерта, які у разі винесення судом обвинувального вироку стягуються з обвинуваченого на користь держави (п. 8 ч. 2 ст. 291, ч. 2 ст. 124, КПК).

Враховуючи викладене, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, зокрема документально підтверджені витрати на проведення експертизи, необхідно стягувати з особи, відносно якої здійснювалося кримінальне провадження, у разі: 1) ухвалення щодо неї обвинувального вироку; 2) у разі залучення експерта саме стороною захисту.

Тобто, якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов`язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.

Оскільки судом вирішено питання про звільнення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ст. 191 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, при цьому ініціатором проведення судових експертиз у кримінальному провадженні був орган досудового розслідування, а сторона захисту не залучала експертів, тому відповідно до приписів ч. 2 ст. 122, ст. 124 КПК витрати на проведення експертиз в розмірі 4523,96 грн. не підлягають стягненню з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та покладаються на державу.

Щодо заявленого АТ «Державний ощадний банк України» цивільного позову, суд зазначає наступне.

Порядок вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні регламентований главою 9 КПК України.

Нормами кримінального процесуального закону, зокрема статтею 129 КПК України установлено, що ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Вирішення цивільного позову при звільненні особи від кримінальної відповідальності із закриттям провадження у справі суперечить вказаним вище нормам закону.

Так, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК згода потерпілої особи необов`язкова, а цивільний позов не підлягає вирішенню по суті. Закриття провадження не звільняє особу від обов`язку відшкодувати шкоду, заподіяну діями обвинуваченого, а вимоги потерпілої особи в такому разі можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства.

Закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК) є нереабілітуючою підставою, а тому така особа не звільняється від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.

Водночас у разі постановлення ухвали про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності заявлений у кримінальному провадженні цивільний позов по суті не вирішується, а залишається без розгляду. У такому випадку позивач вправі вирішити свої вимоги в порядку цивільного судочинства.

Наведене обґрунтовано випливає з положень ч. 1 ст. 129 КПК, згідно з якими вирішення цивільного позову по суті заявлених вимог можливо лише у разі ухвалення обвинувального вироку або постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. У такому випадку суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Таким чином, враховуючи звільнення обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, заявлений представником АТ «Державний ощадний банк України» цивільний позов про стягнення з обвинувачених майнової шкоди, підлягає залишенню без розгляду, що за змістом частини 7 статті 128 КПК України не перешкоджає потерпілому пред`явленню позову в порядку цивільного судочинства.

Питання речових доказів суд вирішує на підставі статті 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 49, 296 КК України, статтями 128, 284, 372, 395 КПК України, суд

постановив:

Клопотання захисника обвинувачених, адвоката ОСОБА_7 , про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження - задовольнити.

На підставі ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності звільнити ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за частиною 5 статті 191 КК України.

Кримінальне провадження від 18.01.2013 № 12013090220000042 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 КК України - закрити.

На підставі ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за частиною 5 статті 191 КК України.

Кримінальне провадження від 18.01.2013 № 12013090220000042 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 191 КК України - закрити.

Процесуальні витрати за проведення експертиз у розмірі 4523,96 гривні віднести за рахунок держави.

Цивільний позов представника ПАТ «Державний ощадний банк України»-залишити без розгляду.

Речові докази у справі:

-прибутковий касовий ордер № 944 від 01.09.2006 та картку із зразком підпису, які знаходяться на зберіганні в матеріалах кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження (т. 2 а. с.136);

-квитанцію № 3 від 06.10.2010 та квитанцію № 4 від 06.10.2010 про здійснення валютно-обмінних операцій, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження (т. 2 а. с.218);

-заяву на переказ готівки № 5 від 06.11.2010 в сумі 5000 доларів США та заяву на видачу готівки № 22 від 13.11.2010 в сумі 4000 доларів США, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження (т. 3 а. с.102);

-паспорт гр. України на ім`я ОСОБА_10 серії НОМЕР_1 виданий Долинським РВ УМВС 08.09.1999, паспорт гр.України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_10 та ощадну книжку по рахунку 2630/203 на ім`я ОСОБА_10 , які знаходяться в матеріалах кримінального провадження - залишити в матеріалах кримінального провадження (т. 3 а. с. 107).

Ухвалу може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Галицький районний суд Івано-Франківської області протягом семи днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

СуддяОСОБА_11