Постановление суда № 134335399, 28.10.2025, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер судової справи 201/3366/23

Номер провадження 1-кп/201/213/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2025 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_3 ,

потерпілого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

захисників обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_6 ,

обвинувачених - ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, застосованих в межах кримінального провадження, відомості про яке 20 вересня 2022 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041650001288 за обвинуваченням:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Циркуни, Харківський район, Харківська область, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 ,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Харкова, громадянина України, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, -

встановив:

В провадженні Соборного районного суду м. Дніпра знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 вересня 2022 року за № 12022041650001288 за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України.

В судовому засіданні прокурором ОСОБА_3 подані письмові клопотання про продовження обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого в межах вказаного кримінального провадження, а також клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, застосованого в межах вказаного кримінального провадження.

В обґрунтування доводів прокурор ОСОБА_3 у клопотанні посилається на те, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, а тому, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого.

Більш того, з огляду на те, що сторона захисту неодноразово наголошувала на тому, що після дослідження доказів у неї виникнуть додаткові питання до потерпілого, який вже допитаний в суді, ризик можливих спроб обвинуваченого незаконно впливати на потерпілого зберігається.

Обвинувачений ОСОБА_9 зареєстрований та мешкає в іншій області, а саме у м. Харків, офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела доходу, що, у своїй сукупності вказує на те, що продовжують існувати передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики, які є повністю доведеними.

Таким чином, на переконання прокурора, застосування інших більш м`яких запобіжних заходів стосовно ОСОБА_9 є недоцільним та не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а тому просив клопотання задовольнити і продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого на 60 днів.

В обґрунтування доводів прокурор ОСОБА_3 у клопотанні посилається на те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, а тому, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого.

З огляду на те, що сторона захисту неодноразово наголошувала на тому, що після дослідження доказів у неї виникнуть додаткові питання до потерпілого, який вже допитаний в суді, ризик можливих спроб обвинуваченого незаконно впливати на потерпілого зберігається.

Обвинувачений ОСОБА_5 зареєстрований та мешкає в іншій області, а саме у м. Харків, офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела доходу, що, у своїй сукупності, вказує на те, що продовжують існувати передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики, які є повністю доведеними.

Таким чином, на переконання прокурора, застосування інших більш м`яких запобіжних заходів стосовно ОСОБА_5 є недоцільним та не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а тому просив клопотання задовольнити і продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого на 60 днів.

В обґрунтування доводів прокурор ОСОБА_3 у клопотанні про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту посилається на те, що останній обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, а тому, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого.

З огляду на те, що сторона захисту неодноразово наголошувала на тому, що після дослідження доказів у неї виникнуть додаткові питання до потерпілого, який вже допитаний в суді, ризик можливих спроб обвинуваченого незаконно впливати на потерпілого зберігається.

Обвинувачений ОСОБА_7 зареєстрований у Харківській області та систематично змінює місце мешкання, офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела доходу, що, у своїй сукупності, вказує на те, що продовжують існувати передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України заявлені у клопотанні ризики, які є повністю доведеними.

Таким чином, на переконання прокурора, застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу стосовно ОСОБА_7 є недоцільним, оскільки не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а тому просив продовжити строк дії запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 60 днів.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав клопотання, просив їх задовольнити з викладених ним підстав та продовжити запобіжний захід відносно обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 на 60 днів.

Потерпілий ОСОБА_4 підтримав подані прокурором клопотання у повному обсязі.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_6 заперечував проти клопотання прокурора, посилаючись на недоведеність заявлених ризиків та відсутність доказів на підтвердження їх існування. Зокрема, зазначив, що свідки та потерпілий вже допитані. Наголосив на тому, що його підзахисний має міцні соціальні зв`язки, рідних та близьких, місце реєстрації та проживання у місті Харкові, а тому просив змінити запобіжний захід на інший більш м`який.

Обвинувачений ОСОБА_9 підтримав позицію свого захисника.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 заперечував проти поданого прокурором клопотання з підстав його необґрунтованості та недоведеності заявлених ризиків, які з плином часу суттєво зменшилися. Посилався на відсутність доказів причетності його підзахисного до вчинення розбійного нападу. З огляду на тривале тримання його підзахисного під вартою, просив змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт буде цілком достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_5 або ж застосувати заставу.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав позицію своїх захисників.

Захисник ОСОБА_8 у судовому засіданні заперечував проти клопотання прокурора, посилаючись на недоведеність заявлених ризиків, які вже втратили свою актуальність. Наголосив на тому, що на даний час вже досліджені докази та допитані свідки, які не підтверджують причетності його підзахисного до вчинення інкримінованого злочину.

За наведених обставин, з огляду на належну процесуальну поведінку його підзахисного, просив змінити застосований запобіжний захід з цілодобового домашнього арешту на домашній арешт у нічний час, надавши можливість ОСОБА_7 працевлаштуватися, утримувати свою сім`ю та доглядати хворих родичів.

Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримав позицію свого захисника та просив змінити застосований до нього запобіжний захід з цілодобового домашнього арешту на домашній арешт у нічний час, посилаючись на необхідність утримувати свою сім`ю та доглядати хворих родичів.

Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши доводи прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, а також заперечення сторони захисту, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2023 року застосований під час досудового розслідування запобіжний захід відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою продовжено до 30 березня 2023 року включно без визначення розміру застави, який в подальшому був неодноразово продовжений.

Так, оцінюючи продовження існування наведених прокурором ризиків, суд приходить до висновку, що врахований при застосуванні та подальшому продовженні обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики не зменшилися і продовжують існувати, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України та у разі визнання їх винуватими у вчиненні зазначених злочинів, останнім загрожує максимальне покарання у вигляді позбавлення волі строком 15 років.

Поряд із цим, судом приймається до уваги те, що обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні умисного особливо тяжкого кримінального правопорушення з корисливих мотивів, із застосуванням насильства відносно потерпілого ОСОБА_4 , а, отже, перебуваючи на волі, обвинувачені можуть переховуватись від суду та незаконно впливати на потерпілого.

Тим більше, за наявності в Україні воєнного стану у обвинувачених збільшуються можливості для ухилення від суду, адже здійснення належного контролю за їх поведінкою з об`єктивних причин значно знижується.

В цьому контексті, з урахуванням тенденцій сьогодення, є розповсюдженими випадки перетину чоловіками призовного віку кордону України у невстановлений законом спосіб поза межами встановлених пунктів контролю Державної прикордонної служби України.

Наведене у сукупності з обставинами інкримінованих злочинів, дає суду достатні підстави вважати, що ОСОБА_9 та ОСОБА_5 з метою уникнути покарання за інкриміновані злочини можуть вдатися до дій щодо перетину кордону у невстановлений законом спосіб, виїзду на непідконтрольні Україні території та в подальшого переховування за межами країни.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.

При цьому, судом враховуються дані про особу обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , які зареєстровані та проживали в іншій області - в м. Харкові, не мають міцних соціальних зв`язків, постійного місця роботи і джерела доходу, а також позицію потерпілого ОСОБА_4 , який упродовж судового розгляду підтримував позицію сторони обвинувачення та вважав за необхідне продовжити обвинуваченим строк тримання під вартою, спираючись на те, що саме завдяки дієвості застосованого до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою останні не вчинили спроб впливу на нього.

При цьому, оцінюючи вищевказані обставини, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Тож, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченим у разі визнання винуватими, суд виходить з сукупності встановлених обставин, наведених у цьому рішенні, які дають суду достатні підстави дійти висновку про наявність реальних ризиків можливих спроб обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_9 переховуватися від суду та незаконно впливати на потерпілого ОСОБА_4 , які продовжують існувати дотепер.

Таким чином, суд погоджується із заявленими прокурором ризиками, передбаченими п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, і визнає наявність продовження існування цих ризиків доведеними у повній мірі.

Поряд із цим, в даному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого по даній справі, тому звільнення з-під варти ОСОБА_9 та ОСОБА_5 суперечитиме завданням визначеним кримінальним законодавством.

Крім того, судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, також зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції».

Отже, з урахуванням сукупності встановлених обставин, зокрема, наявності обвинувачення ОСОБА_9 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченими злочинів, тяжкості покарання, що загрожує останнім, у разі визнання їх винуватими, а також позиції потерпілого ОСОБА_4 , суд приходить до переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім і не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків

Тому, за наведених вище обставин, суд приходить до переконання, що застосування до обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу аніж тримання під вартою не буде ефективним і не сприятиме своєчасному розгляду кримінального провадження, та не забезпечить виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків.

Разом із цим, відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави і обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Отже, вирішуючи питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, суд, зважаючи на те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_5 обвинувачуються, в тому числі, і у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного із застосуванням насильства, з урахуванням конкретних обставин інкримінованого останнім злочину, зокрема, вчинення розбійного нападу в період дії воєнного стану, із застосуванням предмету схожого за своїми властивостями на пістолет, з якого у потерпілого здійснено не менше трьох пострілів, в особливо великих розмірах, з огляду на положення ч. 4 ст. 183 КПК України, вважає за недоцільне, у даному випадку, визначати розмір застави обвинуваченим.

Відповідно до ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2023 року застосований під час досудового розслідування запобіжний захід відносно ОСОБА_7 у вигляді цілодобового домашнього арешту продовжено до 30 березня 2023 року включно, який в подальшому був неодноразово продовжений.

Так, оцінюючи продовження існування наведених прокурором ризиків, суд приходить до висновку, що враховані при застосуванні та подальшому продовженні обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики не зменшилися і продовжують існувати, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України та у разі визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні зазначених злочинів, останньому загрожує максимальне покарання у вигляді позбавлення волі строком 15 років.

Поряд із цим, судом приймається до уваги те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого кримінального правопорушення з корисливих мотивів, із застосуванням насильства відносно потерпілого ОСОБА_4 , а, отже, перебуваючи не під цілодобовим домашнім арештом, обвинувачений може переховуватись від суду та незаконно впливати на потерпілого.

Тим більше, за наявності в Україні воєнного стану у обвинуваченого збільшуються можливості для ухилення від суду, адже здійснення належного контролю за його поведінкою з об`єктивних причин значно знижується.

В цьому контексті, з урахуванням тенденцій сьогодення, є розповсюдженими випадки перетину чоловіками призовного віку кордону України у невстановлений законом спосіб поза межами встановлених пунктів контролю Державної прикордонної служби України.

Наведене у сукупності з обставинами інкримінованих злочинів, дає суду достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 з метою уникнути покарання за інкриміновані злочини може вдатися до дій щодо перетину кордону у невстановлений законом спосіб, виїзду на непідконтрольні Україні території та в подальшого переховування за межами країни.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.

Судом також враховуються і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який страждає на ряд захворювань, має двох малолітніх дітей 2019 та 2020 років народження, та батька, який є інвалідом ІІ групи, однак, вказані обставини мали місце і на час вчинення злочинів, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_7 , і не стали відповідним стримуючим фактором, а тому не можуть бути визнані такими, що слугуватимуть підставою для зміни запобіжного заходу, про що вже зазначалося у попередньому судовому рішенні.

Тим більше, на відміну від обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , які тримаються під вартою за аналогічним обвинуваченням, до ОСОБА_7 застосований менш обтяжливий запобіжний захід, про що неодноразово зазначалося у попередніх судових рішеннях.

При цьому, оцінюючи вищевказані обставини, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Тож, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у разі визнання винуватим, суд виходить з сукупності встановлених обставин, наведених у цьому рішенні, які дають суду достатні підстави дійти висновку про наявність реальних ризиків можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_7 переховуватися від суду та незаконно впливати на потерпілого ОСОБА_4 , які продовжують існувати дотепер.

Таким чином, суд погоджується із заявленими прокурором ризиками, передбаченими п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, і визнає наявність продовження існування цих ризиків доведеними у повній мірі.

В той же час, прокурором доведена і недостатність застосування більш м`якого запобіжного заходу, оскільки ОСОБА_7 обвинувачується, в тому числі, і у вчиненні злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких, тому, з урахуванням встановлених вище ризиків, менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити належне виконання ОСОБА_7 покладених на нього процесуальних обов`язків.

Отже, з урахуванням сукупності встановлених обставин, зокрема, наявності обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим злочинів, тяжкості покарання, що загрожує останньому, у разі визнання його винуватим, а також позицію потерпілого ОСОБА_4 , суд приходить до переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім і не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Доводи сторони захисту про недоведеність заявлених прокурором ризиків та втрати ними актуальності з плином часу, суд вважає необґрунтованими за викладених в цьому рішенні підстав.

На переконання суду, належна процесуальна поведінка обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 забезпечена саме дієвістю застосованих до них запобіжних заходів, які незважаючи на сплив часу, є виправданими.

Окремо, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд не знаходить підстав для скасування або зміни застосованого до ОСОБА_9 , ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосованого до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а тому зважаючи на те, що строк дії попередньої ухвали про продовження застосованих запобіжних заходів відносно обвинувачених закінчується 01 листопада 2025 року, до якого судовий розгляд не може бути завершеним, вважає за доцільне клопотання прокурора задовольнити та продовжити строк дії запобіжних заходів відносно обвинувачених на 60 днів до 26 грудня 2025 року включно.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 199, 331, 369-372 КПК України, -

постановив:

Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Застосований під час досудового розслідування запобіжний захід відносно ОСОБА_9 , у вигляді тримання під вартою продовжити на строк 60 днів до 26 грудня 2025 року включно.

Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали щодо тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою, є 26 грудня 2025 року включно.

Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.

Застосований під час досудового розслідування запобіжний захід відносно ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою продовжити на строк 60 днів до 26 грудня 2025 року включно.

Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали щодо тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, є 26 грудня 2025 року включно.

Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_7 задовольнити.

Застосований до ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту продовжити на строк 60 днів, тобто до 26 грудня 2025 року включно.

Заборонити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_4 , де останній зареєстрований та фактично проживає.

Зобов`язати ОСОБА_7 не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду, прибувати за першою вимогою до суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, утримуватися від спілкування із потерпілим у цьому кримінальному провадженні, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Дозволити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишати фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_4 , під час оголошення повітряної тривоги з метою забезпечення своєї безпеки та за умови негайного повернення до місця проживання після оголошення про відбій повітряної тривоги.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_7 , що у разі невиконання ним обов`язків, покладених судом, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід та накладене грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу, є 26 грудня 2025 року включно.

Виконання ухвали про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту покласти відповідно до ч. 3 ст. 181 КПК України на Чугуївське РУП ГУНП в Харківській області.

Копію ухвали направити до Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області для контролю за поведінкою ОСОБА_7 .

Ухвала щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала про продовження запобіжного заходу може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її проголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали о 12 годині 00 хвилин 30 жовтня 2025 року.

Суддя: ОСОБА_1