Решение № 134290488, 23.02.2026, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/8861/25

Провадження № 2/750/149/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

секретаря Левченка К.С.,

за участю представника позивача - Шолох О.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Костіної Н.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини,

третя особа Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради,

в с т а н о в и в:

у червні 2025 року ОСОБА_2 через свого представника, адвоката Шолох О.В., через систему «Електронний суд» звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 . Його батьками є позивач - ОСОБА_3 та відповідач - ОСОБА_4 . 29 липня 2020 року Деснянським районним судом м. Чернігова видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку і не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. 20 серпня 2020 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного судового наказу. Проте, син сторін ОСОБА_6 , проживає разом з батьком та перебуває на його повному матеріальному забезпечені, у зв`язку із чим наявні підстави для припинення стягнення з нього аліментів на утримання дитини та стягнення аліментів на неповнолітню дитину з відповідача. Крім того, для забезпечення якнайкращих інтересів дитини позивач вважає за необхідне визначити місце проживання сина разом з батьком.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідач подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки син дійсно іноді перебував у позивача, діда та бабусі. Вона, як матір, постійно опікувалась сином, піклувалась про його стан здоров`я, навчання, він постійно проживає разом з нею і перебуває на її утриманні, на даний час матеріально утримує сім`ю її нинішній чоловік - ОСОБА_7 . За бажанням сина з нового навчального 2025-2026 року син навчається у Чернігівській гімназії № 9.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 липня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила суд його задовольнити.

Відповідач та її представник у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували.

Представник Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради надіслала суду клопотання про розгляд справи без її участі.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7 на звороті).

29 липня 2020 року Деснянським районним судом м. Чернігова видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку і не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 8).

20 серпня 2020 року на підставі зазначеного судового наказу відкрито виконавче провадження ВП № 62853064 (ідентифікатор доступу: АГГ3А5А54784) з метою його примусового виконання, що підтверджується копією постанови про відкриття виконавчого провадження (а.с. 9).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб ОСОБА_7 та ОСОБА_5 14 жовтня 2022 року зареєстрували шлюб. Після державної реєстрації шлюбу прізвище дружини « ОСОБА_8 » (а.с. 48).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за боржником ОСОБА_2 станом на 25.06.025 рахується заборгованість за період з липня 2020 року по травень 2025 року у розмірі 106647 грн. 44 коп. (а.с. 10-11).

Довідкою Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 10.03.2025 підтверджується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).

На підтвердження місця проживання сина за адресою: АДРЕСА_1 позивач надав суду копію акту від 26.03.2025 про його проживання разом з сином за місцем реєстрації (а.с. 13 на звороті).

Довідкою Чернігівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 19 Чернігівської міської ради підтверджується, що станом на 18.09.2025 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 навчався в Чернігівській ЗЗСО № 19 (а.с. 11 на звороті).

В свою чергу відповідач до відзиву на позов надала копію довідки № 30 від 24.07.2025, яка видана Чернігівською гімназією № 9 Чернігівської міської ради, в тому, що ОСОБА_3 дійсно є учнем 5-А класу Чернігівської гімназії № 9 Чернігівської міської ради (а.с. 44).

Також, відповідачем надано копію декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, де пацієнтом зазначений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , законним представником якого є ОСОБА_1 (а.с. 46).

Відповідно до копії листа Чернігівської ЗЗСО № 19 від 11.07.2025, наданого на запит адвоката Костіної Н.М., ОСОБА_3 навчається в ЗЗСО № 19 з 01.09.2021. Проживає ОСОБА_6 здебільшого з мамою, яка добре ним опікується: цікавиться навчанням, контролює виконання ним домашніх завдань, поведінку у школі. ОСОБА_2 також приділяє увагу сину. Приходить на батьківські збори, забирає сина в укриття під час повітряної тривоги, цікавиться поведінкою, навчанням. Зі слів хлопчина, він часто живе у батька (а.с. 57).

Відповідно до висновку Виконавчого комітету Чернігівської міської ради, як органу опіки та піклування встановлено, що ОСОБА_6 проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 , де створені умови для проживання, виховання та розвитку дитини. ОСОБА_9 перебуває у відпустці по догляду за дитиною віком до трьох років, отримує державну соціальну допомогу на дитину при народженні. Батько ОСОБА_10 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , де також створені умови для проживання, виховання та розвитку дитини. ОСОБА_11 не має постійної роботи, з його слів, має тимчасові заробітки. Як убачається з висновків оцінки потреб сім`ї Чернігівського міського центру соціальних служб, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 здатні виконувати батьківські обов`язки. Після з`ясування всіх обставин справи, комісія з питань захисту прав дитини не вбачає підстав змінювати місце проживання дитини та вважає за доцільне, в інтересах дитини, надати рекомендації органу опіки та піклування для прийняття рішення про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради №450 від 19 серпня 2025 року затверджено висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 (а.с.90).

Свідки, які допитані у судовому засіданні за клопотанням представника позивача, а саме: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 суду повідомили, що малорлітній ОСОБА_3 проживав з батьком, а мати влаштовувала своє особисте життя з іншим чоловіком.

Допитані судом за клопотанням відповідача свідки: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 свідчили про те, що дитина сторін навпаки постійно проживає за місцем проживання матері, а іноді дійсно буває у гостях у батька.

У судовому засіданні у присутності педагога заслухано думку сина сторін, ОСОБА_3 , який суду пояснив, що він проживає з матір`ю і бажає надалі проживати з матір`ю, оскільки він вважає, що його дім там, де проживає мама, а до тата він іноді приїздить у гості.

Частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.

Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов`язків.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Виходячи зі змісту частини шостої статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

У цій справі встановлено, що фактично син проживає з матір`ю та періодично під час навчання у школі №19 син сторін іноді проживав з батьком.

У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).

Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).

Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.

Водночас, труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.

З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд, з урахуванням обставин справи, має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною.

Судом встановлено, що як батько, так і мати дитини належним чином ставляться до виконання своїх батьківських обов`язків, доказів того, що вони зловживали спиртними напоями чи наркотичними засобами в матеріалах справи немає, обоє батьків матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дитини, у той же час син сторін у судовому засіданні суду повідомив, що бажає проживати саме з мамою та їздити у гості до тата. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач чинить перешкоди позивачу у питанні спілкування сина з батьком.

Питання встановлення спільної фізичної опіки над дітьми сторонами справи не ініціювалося, а тому судом не вирішувалося.

Оскільки ОСОБА_1 зустрічних позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини разом із нею не заявляла, сторони не позбавлені можливості самостійно на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства врегулювати спірні питання щодо місця проживання малолітнього сина, а за відсутності згоди, звернутися для вирішення спору до органу опіки та піклування або суду.

За таких обставин суд вважає, що в задоволенні вимог про визначення місця проживання дитини з позивачем необхідно відмовити.

Щодо вимоги позивача про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів, суд зазначає наступне.

У статті 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Згідно з частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Зазначені норми не встановлюють вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати аліментів. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_2 посилається на те, що син переїхав жити до батька, знаходиться на його повному утриманні, а тому обов`язку сплачувати відповідачу аліменти на утримання неповнолітньої дитини у нього не має.

Проте, у судовому засіданні належними доказами підтверджено, що син сторін проживає з матір`ю за місцем її проживання, а до батька їздить у гості, а тому у задоволенні вимог позивача про припинення стягнення з нього аліментів на утримання дитини та стягнення аліментів з відповідача на його користь, також слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати по цій справі мають бути віднесені на рахунок позивача, як це передбачено ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) про припинення стягнення аліментів, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текс рішення складено 23.02.2026.

Суддя