Решение № 134097571, 16.02.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 рокуСправа №160/31207/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області, третя особа: Дніпровська міська рада про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

29 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ: 44118658, 49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а) №2035382-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є фізичною особою-підприємцем. Основним видом підприємницької діяльності є 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту (основний). Позивач зазначив, що відповідачем було розраховано податок на об`єкт нерухомого майна, яким у 2023 році володів позивач, а саме, на автостоянку за адресою: м. Дніпро, вулиця Леоніда Стромцова, будинок 4А, А-1 - вартова, І - замощення.

Зауважив, що Податковим кодексом України чітко розмежовано об`єкти, що за своїми технічними характеристиками підпадають під визначення об`єктів житлової нерухомості, а також об`єкти нежитлової нерухомості. При цьому, автостоянка є об`єктом нежитлової нерухомості та має малі архітектурні форми, використовується фізичною особою-підприємцем з основним видом економічної діяльності 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту.

Позивач зауважив, що автостоянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 - вартова, І - замощення відноситься до малих архітектурних форм, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зазначений об`єкт має всі необхідні умови для застосування норми пп. «е» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Тому, позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №2035382-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки нарахування сум податкових зобов`язань Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області здійснено з порушенням чинного законодавства.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

18.11.2025 від відповідача до суду надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову та зазначив, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомого майна: Майновий комплекс автостоянки, загальною площею 1500 кв. м.: літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв.м; І - замощення, загальною площею 1493,7 кв.м.

Вказав, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, об`єкт нежитлової нерухомості (майновий комплекс австостоянки) не відносится до тимчасових спорудчи малих архітектурних форм, натомість відповідно до підпункту «г» підпункту 14.1.129 прим.1 підпункту 14.1.29 пункту 14.1 статті 14 ПК України, криті автомобільні стоянки віднесено до категорії: гаражі. Звернув увагу на те, що відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. При цьому, на думку відповідача, наданий позивачем «Акт обстеження щодо технічної інвентаризації автостоянки по АДРЕСА_2 » від 05.09.2020, складений інженером з інвентаризації нерухомого майна ФОП ОСОБА_2 , не може слугувати доказом для підтвердження віднесення споруди «Майновий комплекс автостоянки» до тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та/ або малих архітектурних форм, оскільки відсутній технічний паспорт, який містить, зокрема, склад, технічні характеристики та план об`єкту. Відсутність технічного паспорту унеможливлює належне встановлення фактичного віднесення споруди до тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та/або малих архітектурних форм.

Отже, відповідач вважає, що підстави для застосування підпункту «е» 266.2.2 пункту 266.2 сттаті 266 ПК України при нарахуванні податку на заначений више об`єкт нерухомого майна відсутні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 року клопотання Дніпровської міської ради про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у справі № 160/31207/25, задоволено та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Дніпровську міську раду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 року продовжено процесуальний строк розгляду справи на тридцять днів.

Від третьої особи пояснень щодо предмету позову не надійшло.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 (ПН НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з 28.06.2023 року та є фізичною особою підприємцем з 02.07.2008 року. Основним видом підприємницької діяльності є 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту (основний).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 450723435, позивач є власником декількох об`єктів, зокрема: Майновий комплекс автостоянки, загальною площею 1500 кв. м., за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єктанерухомого майна: (ОНМ) 2204295612101, частка власності 1, дата державної реєстрації: 19.10.2020.

Керуючись пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПКУ, з урахуванням норм визначених п. 102.1, в межах строку давності, визначеному ст. 102 ПКУ, ОСОБА_1 , контролюючим органом в автоматичному режимі сформовано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за кодом бюджетної класифікації (18010300), а саме: ППР №2035382-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025 на суму 37 185,00 грн., за податковий період 2023 рік.

Не погодившись із спірним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся із позовом до суду.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано Податковим кодексом України (далі ПК України).

Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст. 266 ПК України.

Пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України встановлено, що платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно із положеннями пп.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України, що об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

Відповідно до пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

При цьому, виходячи із тлумачення вищевказаної норми ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Базою ж оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).

Відповідно до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Кожен з визначених пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України буквених підпунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо.

Підпунктом «е» пп. 266.2.2. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування об`єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.

Згідно зі ст. 179 Цивільного кодексу України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За ч. 1 ст. 188 Цивільного кодексу України, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

Пунктом 6 Правилам зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 (далі Правила) та ДБН В.2.3-15:2007, визначено, що автостоянка повинна мати тверде покриття (асфальтове, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, телефонний зв`язок, приміщення для обслуговуючого персоналу, в`їзні-виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів. У разі потреби й технічної можливості на автостоянках обладнуються класи з безпеки дорожнього руху, пункти технічного огляду та самообслуговування транспорту, встановлюється пожежна та охоронна сигналізація, гучномовець.

Відповідно до абзацу третього додатку «Б» до ДБН В.2.3-15:2007, автостоянка - це спеціально обладнана відкрита площадка для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів.

Пунктом 5.1 ДБН В.2.3-15:2007 передбачено, що у складі автостоянок для постійного зберігання автомобілів повинні бути відкриті площадки для стоянки автомобілів, приміщення для чергових і зберігання інвентаря, відповідні елементи інженерного обладнання та благоустрою, а також, за необхідності та технічної можливості, можуть бути - пости технічного огляду та дрібного технічного ремонту і миття автомобілів, включаючи пункти-пости самообслуговування - оглядові ями (естакади), місця чищення салону автомобіля. Такі автостоянки можуть бути обладнані сонцезахисними навісами, вітрозахисними стінками, декоративним сонцезахисним і шумозахисним озелененням.

Пунктом 5.9 вказаних ДБН передбачено, що на автостоянках з 50 і більше місцями постійного та тимчасового зберігання автомобілів при головному вїзді-виїзді повинен влаштовуватися контрольно-пропускний пункт (приміщення для обслуговуючого персоналу, туалету та інше), обладнаний майданчик для зберігання протипожежного інвентарю, встановлення контейнерів-сміттєзбірників.

Отже, вказаними нормами не визначено правового статусу автостоянки як об`єкта нерухомого майна.

Згідно з ч. 5 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Для застосування підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України необхідно обов`язково дотриматися усіх наступних умов:

- об`єкт повинен відноситися до нежитлової нерухомості;

- об`єкт повинен використовуватися суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу;

- суб`єктам господарювання повинен провадити свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.

Таким чином, відповідно до підпункту е) 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування об`єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.

Під час розгляду справи суду необхідно встановити:

1) чи об`єкт нежитлової нерухомості використовувався суб`єктом господарювання, позивачем у справі, у 2023 році (період за який нараховане податкове зобов`язання);

2) чи відносяться об`єкти нерухомості загальної площі 26,20 кв.м, які оподатковані контролюючим органом (а саме: Майновий комплекс автостоянки, загальною площею 1500 кв. м., за адресою: АДРЕСА_2 ) до тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та/або малих архітектурних форм.

З матеріалів справи вбачається, що Автостоянка, що розташована за адресою: м. Дніпро, вулиця Леоніда Стромцова, будинок 4А, А-1 - вартова, І - замощення належала позивачу на праві приватної власності, та у 2023 році використовувалася ним у власній господарській діяльності, в оренду чи інше право користування третім особам не передавалась.

Доказів на підтвердження протилежного відповідачем до суду не надано.

Суд також зазначає, що вищезазначена стоянка є спеціально обладнаним майданчиком для надання послуг зі зберігання транспортних засобів, що відповідає вимогам ДБН В.2.3-15:2007 та Постанови КМУ №115 від 22.01.1996 року.

На підтвердження провадження господарської діяльності позивачем надано до суду копію акта обстеження щодо технічної інвентаризації автостоянки по вул. Стромцова Леоніда, буд.4А, м Дніпро від 05.09.2020 року №б/н, в якому зазначено, що: « З наданих матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна - майнового комплексу автостоянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 на замовлення від ОСОБА_1 повідомляємо наступне.

літ. А-1 - вартова, загальною площею 6,3 кв.м; І замощення, загальною площею 1493,7 кв.м. є відповідно до чинного законодавства України малими архітектурними формами.

По-перше, вказані споруди не мають капітального фундаменту, що робить можливим їх переміщення без знецінення.

По-друге, вказані споруди мають металеві стіни, металеву покрівлю та металеві перекриття, що виключає їх належність до об`єктів нежитлової нерухомості.

Відповідно п. 4 глави 1 розділу II Інструкціі про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року № 127, зареєстрованого в Міністерстві юстиції Ураїни 10.07.2001 за № 582/5773 в редакції, чинної на момент складання технічного паспорту (далі - Інструкція) господарські (допоміжні) будівлі (сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, сміттєзбірники тощо) та споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо) підлягають технічній інвентаризації в складі основної будівлі.

Згідно з п. 2 глави 2 розділу III Інструкції тимчасові збірно-розбірні, без фундаменту, з недовговічного матеріалу, сезонного використання (без утеплення основних огороджувальних конструкції) споруди (навіси, палатки, кіоски, накриття, літні душі, вбиральні, теплиці, покриті поліетиленовою плівкою, тощо) обміряють та включають до матеріалів інвентаризації.»

Також, на підтвердження провадження господарської діяльності позивачем до матеріалів справи були долучені копії паркувальних талонів (в період з січня по грудень 2023 року).

Відтак, враховуючи те, що об`єкт нерухомого майна використовувався ОСОБА_1 для провадження господарської діяльності, що підтверджується належними та допустимими доказами, є усі правові підстави для застосування преференцій, передбачених підпунктом «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 27 серпня 2024 року по справі № 160/7228/24 та від 25 лютого 2025 року по справі № 160/7225/24 (адміністративне провадження № К/990/3673/25).

У справі Кобець проти України Європейський суд з прав людини, керуючись критерієм доведення поза розумним сумнівом (рішення у справі Авшар проти Туреччини), вказав, що таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Принцип оцінки доказів поза розумним сумнівом полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення (рішення від 14.02.2008 у справі Кобець проти України).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2023 року у справі №826/5397/18.

У своїй сукупності вказані нормативні положення свідчать, що саме відповідач повинен довести існування юридичного складу обставин, за наявності яких він може, а тому правомірно прийняв спірне рішення.

Всупереч зазначеному контролюючий орган в цій справі зайняв позицію, за змістом якої його роль звелась до прийняття спірного рішення, після чого вже позивач повинен доводити, що підстави для прийняття такого рішення були відсутні, однак такий підхід суперечить вимогам ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України. Тим не менш, відповідач обмежився лише автоматичним нарахуванням податку, разом з цим фактично переклав на позивача тягар доведення протиправності такого нарахування, замість виконання власного обов`язку поза розумним сумнівом підтвердити правомірність здійсненого нарахування.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджується факт порушення позивачем положень податкового законодавства, відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення №2035382-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025 на суму 37 185,00 грн., за податковий період 2023 рік є не обґрунтованим та прийнятим без урахуванням усіх обставин, що мали значення, а тому не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачем не доведено жодними належними, достатніми та достовірними доказами правомірність прийняття спірного рішення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області, третя особа: Дніпровська міська рада про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №2035382-2411-0462-UA12020010000033698 від 15.08.2025 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник