Решение № 134094812, 16.02.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/658/26

357/17426/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2026 року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Анапріюк С.П.,

з участю секретаря Куценко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

установив:

У жовтні 2025 року через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з цим позовом.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.11.2025 вказану цивільну справу передано за підсудністю до Фастівського міськрайонного суду Київської області.

Звертаючись до суду із цим позовом позивач просить стягнути із відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 13990,00 грн, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 27.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи уклали кредитний договір № 00-9989345.

Взяті на себе зобов`язання кредитор виконав та надав відповідачу кредитні кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Відповідач свої обов`язки за вказаним договором не виконала, не повернула кредитні кошти та проценти за користування кредитом.

Позивач стверджує, що на підставі укладеного з первісним кредитором договору факторингу він набув права вимоги до відповідача за вказаним правочином.

Оскільки відповідач не погасила заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 23 грудня 2025 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Водночас, відповідач ухвалу судді від 23 грудня 2025 року про відкриття провадження не отримала, оскільки надіслана судом на її адресу кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву до суду не подала.

Позивачу копія ухвали судді про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи доставлена до його електронного кабінету. Від позивача будь-яких клопотань, заяв до суду не надходило. У прохальній частині позовної заяви представник позивача просив розглядати справу за його відсутності за правилами спрощеного позовного провадження, не заперечував проти ухвалення судом заочного судового рішення.

Згідно з п. 2 ч. 7, п. 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, відповідач вважається належно повідомленим про розгляд справи судом.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, у постановах від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Зважаючи на те, що суд вжив усі необхідні передбачені процесуальним законодавством заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, у встановлений судом строк відповідач не подав до суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов, суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до правил частини п`ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.

Оскільки справа призначена судом до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тому для її розгляду відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться.

27.09.2024 року ТОВ «Макс кредит» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 00-9989345 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.

Відповідно до п.1.1 договору, кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені цим договором.

Сума ліміту кредитної лінії 5000,00 грн.

Тип кредиту кредитна лінія (безвідкликна). Цільове призначення на споживчі потреби.

Строк дії договору 360 календарних днів. Дата остаточного повернення кредиту 22 вересня 2025 року.

Тип процентної ставки фіксована.

Стандартна процентна ставка складає 0,94% від суми кредиту за кожен день користування ним.

Кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 20,00% від суми кредиту, що складає 1000,00 грн.

Денна процентна ставка 1,00%.

Відповідно до умов п. 2.8 договору, сума кредиту у розмірі 5000,00 грн перераховується на рахунок позичальника на платіжну карту НОМЕР_1 .

14.05.2025 ТОВ «ФК «Макс кредит» та ТОВ «Юніт капітал» уклали Договір факторингу № 14052025-МК/Юніт Капітал.

На підтвердження права вимоги до відповідача позивач надав документ з назвою «Реєстр боржників б/н до Договору факторингу № 14052025-МК/Юніт Капітал від 14.05.2025», згідно з відомостями якого від ТОВ «ФК «Макс кредит» до ТОВ «Юніт капітал» перейшло право вимоги до відповідача.

За твердженням позивача відповідач свої зобов`язання за договором позики належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість у загальному розмірі 16490,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 6000,00 грн; заборгованість за процентами становить 7990,00 грн, пеня 2500,00 грн.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду документи з назвою «Детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором №00-99989345 від 27.09.2024», згідно з відомостями якого заборгованість за кредитним договором не погашена, залишок заборгованості складає 16490,00 грн.

Також надав документ з назвою «Виписка з особового рахунка за кредитним договором №00-9989345, за яким заборгованість за кредитним договором не погашена, залишок заборгованості складає 16490,00 грн.

На виконання ухвали суду про витребування доказів АТ «Перший Український Міжнародний Банк» надало відповідь № КНО-07.8.5/645 БТ від 15.01.2026, згідно з відомостями якої платіжна картка № НОМЕР_2 емітована на ім`я ОСОБА_1 . Також надано інформацію про фінансовий номер телефону зазначений для обслуговування зазначеної платіжної картки, та підтверджуючий документ про зарахування 5000,00 грн на банківський рахунок за вказаний період.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 1077-1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Висновки суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.

Вирішуючи спір у цій справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позивач довів наявність у нього права вимоги до відповідача у спірних правовідносинах.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості суд зазначає таке.

З матеріалів справи суд встановив, що між сторонами існують кредитні правовідносини.

Спір у цій справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем обов`язків з повернення коштів у кредитних правовідносинах.

Також суд встановив, що наявні у матеріалах справи докази належно та достатньо підтверджують виконання кредитором обов`язку з надання коштів позичальнику.

Виходячи з презумпції правомірності правочину, задекларованої у ст. 204 ЦК України, суд вважає доведеним факт існування між сторонами договірних відносин.

Матеріали справи не містять доказів спростування презумпції дійсності укладеного кредитного договору.

Суд створив учасникам справи належні умови для ознайомлення із рухом справи, забезпечивши дотримання принципів гласності та відкритості судового процесу, а також надав сторонам строк для подачі заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань.

Отже, відповідач мала процесуальну можливість, але не скористалась своїм правом подання до суду відзиву на позов, не заперечила і не спростував вимоги та доводи позивача, зокрема та не виключно не заперечила та не спростувала із наданням відповідних доказів факт укладення ним цього договору, належність йому банківської картки з відповідним номером і зарахування на цю картку коштів, які надані на виконання вказаного договору кредиту.

Водночас позивач подав до суду належні та достатні докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду документ з назвою «Розрахунок заборгованості за кредитним договором».

Крім цього, суд враховує надану банком інформацію на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, відомостями якої підтверджено зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача, а також надано інформацію про обороти коштів за запитуваний судом період часу.

Відомості розрахунку, наданого позивачем, узгоджуються з відомостями виписки по рахунку.

Цей розрахунок є чітким, зрозумілим, а тому суд приймає його як належний і достатній доказ щодо розміру заборгованості відповідача у спірних правовідносинах, оскільки його відомості узгоджуються з умовами договору споживчого кредиту.

Щодо розміру заборгованості суд зазначає таке.

Стосовно тіла кредиту.

Розмір заборгованості за тілом кредиту за вказаний період, згідно з наданим позивачем розрахунком, становить 5000,00 грн.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості суд встановив, що 22.10.2024 зараховано оплату 1175,00 грн з назвою операції «погашення кредиту», 23.10.2024 зараховано оплату 6000,00 грн з назвою операції «повернення в графік», також 15.11.2024 зараховано оплату 1175,00 грн з назвою операції «погашення кредиту», 17.11.2024 зараховано оплату 6000,00 грн з назвою операції «повернення в графік».

Відповідно до умов договору та відомостей розрахунку сума кредиту, що надана відповідачу, становить 5000,00 грн, а тому суд вважає безпідставною вимогу позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6000,00 грн.

З урахуванням відомостей про здійснені позичальником сплати суд дійшов висновку про те, що за вказаний період відповідач у рахунок сплати заборгованості за цим договором кредиту сплатила 14350,00 грн (1175,00 грн + 6000,00 грн + 1175,00 грн + 6000,00 грн).

Стосовно розміру процентів суд зазначає таке.

Зі змісту договору кредиту суд встановив, що сторони погодили строк кредитування за умовами укладеного договору кредиту становить 360 днів.

Суд встановив, що проценти за користування кредитними коштами позивач нарахував у межах цього строку.

Крім цього, суд бере до уваги відомості про здійснені відповідачкою сплати у рахунок погашення заборгованості.

Здійснивши власний розрахунок заборгованості за процентами за користування кредитом у спірних правовідносинах зазначає про наступне.

З матеріалів справи суд встановив, що договір укладений та відповідач отримав кредитні кошти 27.09.2024 року.

Отже, денна процентна ставка у цей період становила 0,94%, що становить 47,00 грн на день.

Отже, станом на 23.10.2024 розмір нарахованих процентів становить 1269,00 грн.

З урахуванням здійснених відповідачем сплат надмірна переплата у цих правовідносинах становить 8081,00 грн у від`ємному значенні (5000,00 грн + 1269,00 грн проценти 1175, 00 грн 6000,00 грн 1175, 00 грн 6000,00 грн).

Крім цього, суд вважає безпідставним врахування позивачем у суму заборгованості за процентами нараховані штрафні санкції (пеню) з огляду на таке.

Пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У зв`язку з цим суд вважає, що нарахована сума штрафів (пені), яка врахована позивачем у суму загальної заборгованості не підлягає стягненню з позичальника.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення заборгованості по комісії (яку позивач зазначив однією сумою разом з тілом кредиту)суд зазначає таке.

Суд встановив, що за умовами договору кредиту передбачено сплату позичальником комісії за надання кредиту.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 666/4957/15-ц вказав, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, тому така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

У зв`язку із цим Верховний Суд дійшов висновку про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Водночас у ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід.

Суд зазначає, що послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на споживчі потреби, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У зв`язку з цим суд вважає, що нарахована сума комісії не підлягає стягненню з позичальника.

З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у частині вимог про стягнення з відповідача штрафів та комісії.

Отже, у цих правовідносинах відповідач виконала свої зобов`язання як боржник, а також надмірно сплатила кошти у розмірі 8081,00 грн.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства заснована на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства ? суду та сторін (позивача та відповідача).

Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.

Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

На відповідача покладено обов`язок спростувати заявлені у позові вимоги.

Отже, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей.

Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

За умови доведення як факту отримання відповідачем коштів, так і користування ними, саме на останньому лежить процесуальний обов`язок спростувати наявність решти заборгованості за тілом кредиту.

За наслідком розгляду цієї справи суд дійшов висновку про те, що про те, що позивач довів факт отримання відповідачем коштів та користування ними, а відповідач не виконав обов`язку спростування цих обставин, не надав суду докази відсутності у нього заборгованості за отриманим кредитом та доказів її погашення.

Отже, відповідач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Враховуючи викладене та встановивши порушення відповідачем умов кредитного договору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням результату вирішення цієї справи судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 00-9989345 від 27.09.2024.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал», код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 34, офіс 333.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складене 16.02.2026.

Суддя Сніжана АНАПРІЮК