Постановление суда № 134044045, 10.02.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/2425/16

№ 1-кп/183/36/25

10 лютого 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря судового засідання ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковська Дніпропетровської області, громадянина України, маючого середню освітою, одруженого, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- 27.04.2015 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч. 3 ст. 407 КК України до позбавлення волі строком 3 роки, із застосуванням ст. 75 КК України з випробуванням строком 2 роки, ,

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_3

в с т а н о в и в :

В провадженні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження №42016040010000102 від 02.06.2016 відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263 КК України.

Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 .

Захисник та обвинувачений, кожен окремо, заперечували проти задоволення клопотання.

Вислухавши думку учасників судового процесу, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до вимог ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Вирішуючи питання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

При вирішенні клопотання прокурора про обрання обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України ризики.

Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить те, що ОСОБА_3 вчинив тяжкий злочин, відповідальність за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від трьох до семи років, тому існує ризик переховування останнього від органів досудового розслідування або суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, крім того, даний факт підтверджується тим, що ОСОБА_3 неодноразово не з`являвся до суду на призначене судове засідання, та до останнього було застосовано заходи забезпечення до суду, а саме: привід та розшук.

Про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить те, що ОСОБА_3 в подальшому може як у спосіб погроз так і реально впливати на свідків вчиненого кримінального правопорушення.

Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить те, що ОСОБА_3 обвинувачується також у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190 КК України, ч. 2 ст. 263 КК України, а також ч. 5 ст. 407 КК України, що свідчить про те, що обвинувачений вчинивши кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 263 КК України у 2016 році на шлях виправлення не став, і будучи на свободі продовжив здійснювати протиправну діяльність та вчиняти кримінальні правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно із ст. 178 КПК України суд враховує вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення, тому суд вважає, що перебування на волі ОСОБА_3 , буде суперечити інтересам суспільства і є беззаперечною підставою для обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Суд встановив, що ці ж самі підстави, враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є і відсутністю підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Суд встановив, що прокурор довів, що жоден із запобіжних заходів крім тримання під вартою не може запобігти ризику ОСОБА_3 вчиняти інші кримінальні правопорушення.

В своєму рішенні «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 р. ЄСПЛ зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає виправданим тримання підозрюваного під вартою.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 314, 331, 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Клопотання прокурора Самарівської окружної прокуратури ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України задовольнити.

Застосувати до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Новомосковськ Дніпропетровської області, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 13 березня 2026 року включно у ДУ «Дніпровська установа виконання покарань №4».

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на ухвалу судді подається до Дніпровського апеляційного суду через Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1