Решение № 134009786, 11.02.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 607/14377/25

2/212/677/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2026 року місто Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Козлова Д. О.,

за участю секретаря - Пижик В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 607/14377/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод та визначення способу у вихованні й спілкуванні з дитиною, третя особа: Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради Донецької області,

за участі представника позивача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - Розум О. В., -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із даним позовом до відповідачки, посилаючись в обґрунтування заявлених вимог на те, що ОСОБА_1 з 04.06.2013 р. по 13.02.2024 р. перебував у шлюбі із ОСОБА_2 , під час якого у сторін народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2022 році в зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України та введенням воєнного стану ОСОБА_2 вивезла сина, ОСОБА_4 , до Чехії, де вона із сином проживають по цей день. Відколи відповідачка виїхала за кордон із сином, позивач жодного разу не зустрічався із ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а лише розмовляв телефоном із ним. Відповідачка ж одного разу привезла спільного сина в м. Тернопіль в червні 2025 року, де вони проживали за адресою АДРЕСА_1 , після чого знову вивезла сина до Чехії. Таким чином відповідачка своїми діями позбавляє ОСОБА_1 можливості бачитися із сином, ОСОБА_4 , хоча позивач неодноразово просив ОСОБА_2 хоча б двічі на рік привозити сина у місто Тернопіль, щоб батько міг проводити із сином час. Вчинення перешкод у здійсненні позивачем свого законного права, як батька, у вихованні сина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначається в тому, що йому невідомо, де саме в Чехії проживає його син, відсутні постійні зв`язки із дитиною, у вихованні якого він брати участь не може. Додавав, що внаслідок ведення активних бойових дій у м. Бахмут Донецької області він був змушений покинути своє житло та виїхати спочатку в Черкаську область, а з січня 2024 року поселитися в орендованій квартирі по АДРЕСА_2 . Зазначав, що йому важливо підтримувати зв`язок із сином та він бажає брати участь у вихованні ОСОБА_6 , однак обмежений в праві виїзду за кордон на час воєнного стану. На підставі просив суд усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 із сином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши спосіб участі батька у вихованні дитини шляхом зобов`язання ОСОБА_2 щороку протягом 7 днів під час зимових шкільних канікул та протягом 21 дня під час літніх шкільних канікул привозити спільну дитину ОСОБА_4 на територію України за місцем проживання батька для спільного проведення часу за домовленістю батьків та згодою дитини, й забезпечити можливість ОСОБА_1 необмежене спілкування із сином засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку, а також стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору.

Не погоджуючись із позовними вимогами від представника відповідача, адвоката Розум О. В., надійшли письмові пояснення, де він вказував, що рішенням Дружківського міського суду Донецької області по справі № 229/20/24 від 13.02.2024 року шлюб між сторонами по справі було розірвано. Оскільки позивач не сплачував аліменти на утримання дитини, то відповідачка звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на її користь на утримання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заперечував, що відповідачка перешкоджає позивачу спілкуватись з спільною дитиною, тому вважав ці позовні вимоги безпідставними, оскільки ОСОБА_2 , проживаючи у Чехії, забезпечує усі умови задля спілкування позивача із дитиною, ОСОБА_5 . Так вона у вересні 2024 року привозила дитину до м. Тернопіль задля можливості поспілкуватись батька із сином. Крім того у позивача є інша сім`я, де також є діти від іншого шлюбу, з якими у ОСОБА_6 не склалось доброзичливе спілкування. Отже, відповідачка не заперечує спілкуватись батьку зі своєю дитиною, проте син сторін не бажає спілкуватись із дітьми дружини позивача. Додавав, що позивач має змогу дзвонити дитині кожного дня, проте такою можливістю сам не користується. При цьому позивач не враховує витрати відповідачки на дорогу, проживання її та дитини на території України, а також те, що ОСОБА_2 працює у Чехії. Фінансової допомоги позивач не здійснює, тому відповідачка повністю забезпечує дитину самостійно. При цьому на території України ведуться активні бойові дії, тому дитина боїться за своє життя. Крім того відповідачка не приховує відомості про місце перебування спільного сина. Таким чином заявлені позовні вимоги жодним доказом не підтверджуються, внаслідок чого просив суд у позові ОСОБА_1 відмовити повністю.

Позивач, ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явився повторно, будучи про час та місце розгляду справи повідомленим належним чином.

Представник позивача, адвокат Алексенко С. Л., у судовому засіданні, підтримуючи доводи, викладені у позовній заяві ОСОБА_1 , вказував, що ОСОБА_1 мешкав разом із сином до лютого 2022 року разом. Однак через воєнні дії він був вимушений переїхати до м. Тернопіль, де мешкає по теперішній час. Натомість, син із відповідачкою виїхали разом за межі України та мешкають зараз у Чехії. Таким чином ОСОБА_1 не бачив свого сина з 2022 року, окрім одного разу влітку 2025 року, коли він із ОСОБА_2 приїздив до України. До того ж ОСОБА_2 змінила телефонні номери сина та свій, хоча ОСОБА_1 бажає спілкуватися із сином. Оскільки ОСОБА_1 не може самостійно виїхати за межі країни, то єдиним виходом із даної ситуації є зобов`язання ОСОБА_2 забезпечити приїзд сина на територію України, приїзд, проживання та перебування якого на території нашої країни він повністю забезпечить. ОСОБА_1 планує, щоб син мешкав із ним у цей час. В той же час ОСОБА_1 покладає витрати по переїзду ОСОБА_2 до України та назад, а також її перебування в нашій країні на саму відповідачку. Додавав, що у позивача зараз утворилась нова родина, бо він мешкає із жінкою, в якої мається неповнолітня дитина в родині якого немає конфліктів. При цьому аліменти ОСОБА_1 готовий сплачувати добровільно на утримання сина, ОСОБА_4 , на користь відповідачки. При цьому в м. Тернопіль більш менш спокійна ситуація, враховуючи воєнний стан в країні. Просив суд задовольнити позов ОСОБА_1 повністю.

Відповідачка, ОСОБА_2 , у судове засідання не з`явилась повторно, будучи про час та місце розгляду справи повідомленою належним чином.

Представник, ОСОБА_2 , адвокат Розум О. В., в суді, заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 , вказував, що позивач не довів перешкоджання йому з боку відповідачки в спілкуванні із сином, ОСОБА_4 . При цьому позивач не платить добровільно аліменти на утримання свого сина, а також сам не спілкується із ним. Тому ОСОБА_2 змушена була звернутись із заявою про видачу судового наказу до суду про стягнення аліментів з ОСОБА_1 . Додавав, що ОСОБА_2 офіційно мешкає із сином на території Чехії, де ОСОБА_4 відвідує школу, а вона працює, тому за законодавством Чехії вона не може за власним бажанням виїздити за межі Чехії декілька разів на рік, маючи лише обмежену кількість днів для перебування за межами такої країни. Крім того звертав увагу суду на те, що у ОСОБА_2 немає можливості сплачувати проїзд з Чехії до України та проживання тут, незважаючи на те, що вона працює, оскільки коштів на проживання із сином їй не вистачає. Також звертав увагу суду на безпекову ситуація в Україні через активні воєнні дії, що зумовлює страх сина сторін та відповідачки за життя та здоров`я малолітнього ОСОБА_4 . Просив суд відмовити ОСОБА_1 у позові.

Представники Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради Донецької області до судового засідання не з`явились, надавши заяву з проханням розгляд справи провести за відсутності представника третьої особи, ухваливши рішення в інтересах дитини, врахувавши наданий третьою особою висновок по справі.

За ч. 1 ст. 223 ЦПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Натомість, суд зазначає, що підстави, визначені ст. 223 ЦПК, для відкладення розгляду справи у даному випадку відсутні, внаслідок чого суд розглянув справу за відсутності учасників процесу, які не з`явились.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Суд зазначає, що за ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 СК.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 СК батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Згідно із ч. 1 ст. 151 СК батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

На підставі ч. 1 ст. 153 СК мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

За ч. 1, 2 ст. 155 СК здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 СК.

При цьому за ч. 2 ст. 157 СК той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

На підставі ж ч. 3 ст. 157 СК той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 СК якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

За ч. 2 ст. 159 СК суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

При цьому за ч. 1, 2 ст. 171 СК дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

За ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (набула чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Отже, при вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначенні порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд має виходити, передусім, з інтересів дитини з урахування кожних конкретних обставин справи. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (стаття 19 СК України).

Судом було встановлено, що з 4 червня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 4 червня 2013 року відділом ДРАЦС по місту Артемівську реєстраційної служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 175 від 04.06.2013 року, який було розірвано рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 13 лютого 2024 року, що підтверджується копією вказаного рішення по справі № 229/20/24.

Згідно із свідоцтвом про народження, виданим 11 червня 2014 року відділом ДРАЦС по місту Артемівську реєстраційної служби Артемівського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 370 від 11.06.2014 року, вбачається, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якого зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

На теперішній час ОСОБА_1 винаймає житло в АДРЕСА_2 , що підтверджується копією договору найму житлового приміщення від 20 січня 2024 року.

Відповідно до інформації Управління освіти Бахмутської міської ради від 13.11.2025 р. № 897 вбачається, що малолітня дитина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчався у Бахмутській загальноосвітній школі № 5 в 1-2 класах, а потім був відрахований із 04.08.2022 року через переїзд до Чехії.

За інформацією від Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради Донецької області судом було встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, ОСОБА_2 проживають на даний час в м. Копршивніце, Чехія, що підтверджується видачою візи 27.03.2024 року та 09.04.2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 31.03.2026 року.

Зарахування з 1 вересня 2022 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до школи в м. Копршивніце, Чехія, підтверджується долученим адвокатом Розум О. В. до справи повідомленням з такої школи.

Факт відвідування України ОСОБА_2 разом із сином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , влітку 2025 року підтверджується долученими до справи відомостями про замовлення квитків в червні 2025 року.

Крім того проведення спільного часу разом між ОСОБА_1 та його сином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується долученими до справи представником відповідача роздруківками з переписки сторін по справі.

Також 15.11.2025 року начальником служби у справах дітей Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради проведена онлайн бесіда із ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході якої зі слів дитини було встановлено, що із батьком він спілкуватися бажає, чекає на його дзвінки та пам`ятає як весело проводив час із батьком в Україні, оскільки любить його та бажає з ним спілкуватися. Однак на даний час приїздити до України боїться через постійні тривоги та вибухи, що його дуже лякають.

Під час засідання комісії з питань захисту прав дитини, що відбулось 25.11.2025 року в онлайн режимі за присутності батьків ОСОБА_4 , 2014 р. н., було встановлено, що ОСОБА_1 бажає бачитися та спілкуватися із своїм сином, ОСОБА_7 , хоча у нього відсутня можливість виїхати з України, тому бажає, щоб ОСОБА_2 привозила дитину до України за місцем мешкання батька. При цьому ОСОБА_2 вказувала, що фактично виконати запропоновані умови щодо відвідування батька на території України двічі на рік під час зимових та літніх канікул не має фінансової можливості, враховуючи, що ОСОБА_2 офіційно працює за кордоном, однак її коштів не вистачає, щоб здійснювати постійні подорожі до України. Додавала, що нею створені необхідні умови для комфортного проживання сина разом із нею в Чехії, де дитина легально мешкає та навчається.

За висновком начальника Бахмутської міської військової адміністрації Бахмутського району Донецької області, який здійснює повноваження виконавчого комітету Бахмутської міської ради Донецької області, а відтак й органу опіки та піклування Бахмутської міської ради, вбачається, що, виходячи із інтересів малолітньої дитини, вважав за доцільне рекомендувати встановити наступний порядок побачення сина з батьком: ОСОБА_2 організувати відвідування ОСОБА_4 , 2014 р. н., свого батька, ОСОБА_1 за місцем його тимчасового проживання на території України щороку протягом 7 днів під час шкільних зимових канікул та протягом 21 дня під час шкільних літніх канікул, за попередньою домовленістю між батьками, з обов`язковим врахуванням безпекової ситуації на території України, за згодою ОСОБА_4 , за умови покладання фінансових витрат, пов`язаних з переїздом та проживанням дитини разом з матір`ю на території України, на батька дитини, ОСОБА_1 .

В судовому засіданні за допомогою відеоконференцзв`язку малолітній ОСОБА_4 зазначив, що він періодично спілкується зі своїм батьком за допомогою телефону та через месенджери. Додавав, що мати йому не перешкоджає спілкуватися із батьком. При цьому він бажає спілкуватись та бачитись зі своїм батьком. Однак внаслідок війни на території України він боїться туди їхати, оскільки має страх за своє життя.

На підставі аналізу викладених доказів, суд дійшов висновку, що встановлені обставини справи свідчать про те, що з боку ОСОБА_2 позивачу не чиняться перешкоди у спілкуванні із сином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки він має можливість спілкуватися із сином засобами телефонного та електронного зв`язку, а доказів наявності в цій частині у нього перешкод матеріали справи не містять.

Натомість, суд вказує, що обмеження у спілкуванні та вихованні спільної для сторін дитини у позивача зумовлені введеним на території України воєнним станом, що позбавляє позивача, як батька дитини, виїздити за межі країни, оскільки малолітній син сторін через необхідність дотримання його безпеки та безпеки самої відповідачки перебуває у Чехії, де мешкає разом із своєю матір`ю.

Таким чином за відсутності доведеності в цій частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у вихованні й спілкуванні з дитиною з боку матері ОСОБА_4 позивачу слід відмовити.

Також суд вказує, що на підставі ст. 313 ЦК визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

За п. 3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Отже, тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що, виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом в постанові від 25 березня 2020 року по справі № 185/8359/17.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, вказано, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основні особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Також згідно із ч. 1 ст. 16 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками.

За п. 2 ст. 10 Конвенції про права дитини передбачено, що дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особливі відносини і прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов`язання Держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишити будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишити будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про спосіб участі батька чи матері у вихованні дитини, коли її батьки проживають окремо.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року.

Так на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року по справі № 712/10623/17.

У цьому сенсі суд зазначає, що внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, оскільки батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, а виїзд дитини за кордон на час військового стану у супроводі того з батьків, з ким дитина проживає та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею.

Так судом за наслідками розгляду справи було встановлено, що до початку воєнних дій малолітній ОСОБА_4 мешкав разом із сторонами по справі, після чого він разом із матір`ю через безпекову ситуацію в Україні виїхав разом із відповідачкою, ОСОБА_2 , за межі країни, до Чехії, де відповідачка із сином наразі проживають.

При цьому ОСОБА_2 працює у Чехії, а також відповідачка та ОСОБА_4 офіційно мешкають на території Чехії, де ОСОБА_4 відвідує школу.

На підставі переліченого обґрунтування ОСОБА_2 не може виїздити за межі Чехії на будь-який час, маючи лише обмежену кількість днів для перебування за межами Чехії, що підтверджується видачою візи строком до 31.03.2026 року.

Також суд враховує, що позивач не сплачує добровільно аліменти відповідачці на утримання сина, що ставить у складне матеріальне становище ОСОБА_2 , тому ОСОБА_2 не має можливості сплачувати проїзд з Чехії до України та проживання на території України, оскільки коштів на проживання із сином їй не вистачає.

При цьому витрати ОСОБА_2 на дорогу до України та назад, а також її проживання на території України ОСОБА_1 покладає на відповідачку, оскільки він згоден лише на забезпечення приїзду, проживання та перебування на території України свого сина, ОСОБА_4 , на час зустрічей із ним.

У висновку органу опіки та піклування наголошено на тому, що слід погодитись із позовними вимогами ОСОБА_1 за умови покладання фінансових витрат, пов`язаних з переїздом та проживанням дитини разом з матір`ю на території України, саме на позивача.

Крім того судом враховано, що у ОСОБА_1 нова родина, оскільки позивач мешкає із жінкою, в якої є неповнолітня дитина.

Також суд зважає на те, що в Україні досі діє воєнний стан, що свідчить про можливі несприятливі наслідки для дитини під час перебування на такій території під час зустрічей зі своїм батьком.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом в постанові від 9 лютого 2023 року по справі № 753/572/20.

Так суд враховує, що дитина сторін боїться за своє життя через активні бойові дії, що проходять на території України, про що було наголошено у висновку органу опіки та піклування.

Отже, врахування безпекової ситуації на території України є суттєвим для визначення порядку способу участі позивача у вихованні сина, про що було безпосередньо зазначено у висновку органу опіки та піклування.

При цьому батько дитини, ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» та Конвенції про права дитини не позбавлений можливості брати участь у вихованні дитини під час тимчасового проживання ОСОБА_4 за кордоном.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 11 грудня 2019 року по справі № 463/6859/18.

В той же час спеціалістами служби у справах дітей та судом було встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , бажає спілкуватися із своїм батьком, ОСОБА_1 , чекаючи на його дзвінки, а також ОСОБА_1 бажає спілкуватися зі своїм сином.

Суд зауважує, що та обставина, що дитина проживає за межами України, не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про участь батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею та позбавлення батька такого законного права.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом в постановах від 25 березня 2020 року по справі № 185/8359/17та від 24 квітня 2024 року по справі № 696/299/23.

Суд також зауважує, що військова агресія РФ проти України, воєнний стан та пов`язані з ним обмеження, об`єктивно впливають на обсяг і способи спілкування не лише позивача із сином, а й багатьох інших батьків з їх дітьми, які також вимушено, внаслідок війни, опинилися за межами України.

В цій ситуації обов`язок обох батьків полягає в тому, щоб підтримати дитину, мінімізувати психологічний тиск на неї пов`язаний із сімейними конфліктами, налагодити комунікацію та співпрацювати в інтересах дитини.

Отже, особисті неприязні стосунки між батьками, не можуть бути підставою для відмови у спілкуванні з дитиною, тому із батьків, який проживає окремо, а формальний підхід до вирішення вказаного питання є неприпустимим.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 12 березня 2025 року по справі № 487/2960/23.

При цьому при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд, натомість, може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, або суперечить інтересам дитини (ст. 19 СК).

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 25 березня 2020 року по справі № 185/8359/17.

Таким чином, враховуючи якнайкращі інтереси дитини, враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає можливим забезпечити участь батька у вихованні сина шляхом щорічних побачень із ним на території України.

Однак, зважаючи на матеріальний стан відповідача, відсутність оплати позивачем аліментів на утримання сина, не бажання ОСОБА_1 профінансувати проїзд та перебування на території України матері дитини, ОСОБА_2 , то в такому разі слід зобов`язати відповідачку організувати відвідування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , свого батька, ОСОБА_1 , на територію України за місцем проживання батька для спільного проведення часу, за домовленістю батьків та згодою дитини, щороку протягом саме 7 (сім) днів під час літніх шкільних канікул дитини, поклавши при цьому саме на позивача фінансові витрати, пов`язані з переїздом та проживанням дитини разом з матір`ю на території України, оскільки такий порядок за встановлених обставин справи буде на переконання суду відповідати найкращим інтересам дитини, враховуючи інтереси сторін, оскільки запропонований позивачем спосіб участі батька у вихованні дитини не відповідатиме інтересам сина сторін та суперечитиме інтересам ОСОБА_2 .

Таким чином на підставі переліченого суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню шляхом встановлення наступного способу участі батька, ОСОБА_1 , у вихованні дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 щороку протягом 7 днів під час літніх шкільних канікул організувати відвідування ОСОБА_4 свого батька на територію України за місцем проживання позивача для спільного проведення із ним часу, за домовленістю батьків та згодою самої дитини, з врахуванням безпекової ситуації на території України та з покладенням фінансових витрат, пов`язаних з переїздом та проживанням дитини разом з матір`ю на території України, на ОСОБА_1 , а також шляхом забезпечення ОСОБА_1 можливості необмеженого спілкування із сином, ОСОБА_4 , засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку, враховуючи, що в цій частині позовних вимог заперечень від ОСОБА_2 та її представника не надходило.

За подання до суду позовної заяви ОСОБА_1 було сплачено 1211,20 грн. судового збору, внаслідок чого відповідно до ст. 141 ЦПК з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню витрати останнього на оплату судового збору, зважаючи на часткове задоволення заявлених судом позовних вимог, тобто у сумі 605,60 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод та визначення способу у вихованні й спілкуванні з дитиною, третя особа: Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради Донецької області, - задовольнити частково.

Встановити наступний спосіб участі батька, ОСОБА_1 , у вихованні дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , шляхом:

зобов`язання матері дитини, ОСОБА_2 , щороку протягом 7 (сім) днів під час літніх шкільних канікул організувати відвідування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , свого батька, ОСОБА_1 , на територію України за місцем проживання батька для спільного проведення часу, за домовленістю батьків та згодою дитини, враховуючи безпекову ситуацію на території України, з покладенням фінансових витрат, пов`язаних з переїздом та проживанням дитини разом з матір`ю на території України, на ОСОБА_1 ;

забезпечення ОСОБА_8 можливості необмеженого спілкування із сином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку.

У задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 11 лютого 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Суддя: Д. О. Козлов