Решение № 133988005, 05.02.2026, Іллінецький районний суд Вінницької області

ІЛЛІНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 131/13/26

Провадження № 2-а/131/1/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" лютого 2026 р. м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого - судді Марчук В.І.,

за участю секретаря судового засідання Яременко Г.О.,

та позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2 в м.Іллінці Вінницької області за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови серія ЕНА №6467205 від 05.01.2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не у автоматичному режимі,

В С Т А Н О В И В :

07 січня 2026 року ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Іллінецького районного суду Вінницької області із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (надалі відповідач), в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6467205 від 05.01.2026 року, винесену інспектором Відділення поліції №3 Вінницького районного управління ГУНП у Вінницькій області лейтенантом поліції Задорожним В.А., якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП.

В обгрунтування позову вказано, що оскаржуваною постановою інспектора Відділення поліції №3 Вінницького районного управління ГУНП у Вінницькій області лейтенанта поліції Задорожного В.А., серії ЕНА №6467205 від 05.01.2026 року визнано позивача, ОСОБА_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 cт. 122 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу у сумі 510,00грн.

Відповідно до даної постанови, 05 січня 2026 року о 13год.00хв. по вул.Юрія Заремби в м.Іллінці Вінницької області позивач, керуючи транспортним засобом KIA SORENTO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, не користувався ременем пасивної безпеки тане увімкнув аварійну світлову сигналізацію після зупинки працівниками поліції.

Вищевказану постанову позивач вважає незаконною, необгрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Позивач вказує, що 05 січня 2026 року о 13год.00хв. по вул.Юрія Заремби в м.Іллінці Вінницької області він, керуючи транспортним засобом KIA SORENTO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по головній дорозі та керувався знаком 2.3(головна дорога). При цьому, головна дорога змінювала напрямок та уходила ліворуч, що не було позначено знаком 7.8 (напрямок головної дороги). Він продовжив рух по головній дорозі без увімкнення лівого покажчика повороту оскільки сприймав свій маневр як рух у межах головної дороги, а не як поворот.

Інспектор поліції не роз`яснив йому, що вважає це окремим маневром та не склав схему перехрестя для підтвердження вини позивача,на власному телефоні показав йому відео, на кому зафіксовано його рух. Відмітив,що на відео було зафіксовано лише рух автомобіля. Прохання позивача пройтися та показати встановлені дорожні знаки інспектор проігнорував.

Відмічає, що оскаржувана постанова не містить відомостей про фото чи відео фіксацію ознак правопорушення вчиненого позивачем.

Враховуючи викладене, вважає, що за відсутністю знаку 7.8 (напрямок головної дороги) та наявними процесуальними порушеннями інспектора (не складено сему перехрестя, фіксація велася на особистий телефон, у постанові не внесені його пояснення), відповідачем не доведено вину позивача у інкримінованому правопорушенні.

У зв`язку із вказаним просив скасувати оскаржувану постанову.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 13 січня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті та витребувано у Головного управління Національної поліції у Вінницькій області матеріали адміністративного провадження, на підставі яких винесена оскаржувана постанова.

Не погоджуючись із позовними вимогами ОСОБА_1 , представником відповідача ГУНП у Вінницькій області, Орленком В.В. подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача заперечує у повному обсязі проти задоволення позовних вимог, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з наступних причин.

Зокрема вказано, що 05.01.2026 року в м. Іллінці Вінницького району Вінницької області відносно позивача було винесено постанову, серії ЕНА № 6467205 від 05.01.2026р., по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, за порушення правил користування ременями безпеки, не увімкнення аварійної світлової сигналізації під час зупинки на вимогу поліцейського, за порушення правил користування попереджувальними сигналами.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлений правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі ПДР). Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух»: «Учасники дорожнього руху зобов`язані: знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам та організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух». Згідно п. 1.3. ПДР, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно п. 2.3.в ПДР, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки.

За порушення даної норми встановлено відповідальність, передбачену ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Згідно п. 9.9.б ПДР, аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар.

За порушення даної норми встановлено відповідальність, передбачену ст. 125 КУпАП

Згідно п. 9.2. ПДР, водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: а) перед початком руху і зупинкою; б) перед перестроюванням, поворотом або розворотом.

За порушення даної норми встановлено відповідальність, передбачену ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Згідно ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: ч. 5 ст. 121, ч.2 ст.122 та ст. 125 КУпАП.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення було здійснено поліцейським із застосуванням ч. 2 ст. 36 КУпАП.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про Національну поліцію»: «Поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень. Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні».

Таким чином, відеозапис з портативного відеореєстратора поліцейського, а також з відеотехніки, що перебуває у чужому володінні являється доказом у справі про адміністративне правопорушення.

Як слідує із наявних відеозаписів, позивач після зупинки на вимогу поліцейського не увімкнув аварійну світлову сигналізацію. Також позивач перебував у автомобілі із не пристебнутим ременем безпеки.

Далі поліцейський повідомив водієві суть вчиненого правопорушення, а саме не увімкнення покажчика повороту при зміні напрямку руху, а саме повороту. Із вказаним твердженням водій погодився частково, факт не увімкнення покажчика повороту визнав, проте не погодився із порушенням, оскільки на перехресті продовжив рух по головній дорозі.

Разом з тим, як слідує із відеозапису на даному перехресті головна дорога також змінює напрямок, а саме повертає ліворуч, а тому не залежно форми та виду даного перехрестя, згідно п. 9.2. ПДР водій зобов`язаний увімкнути покажчик повороту відповідного напрямку. Протягом спілкування із поліцейськими водій неодноразово визнавав факт не увімкнення покажчика повороту. Згідно ст. 251 КУпАП, пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, являються доказом.

Далі водія ознайомлено із наявними доказами, а саме відеозаписом порушення ПДР та перевірено посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення, роз`яснено права, передбачені ст. 268 КУпАП, порядок та строки сплати штрафу, та оскарження винесеної постанови. У подальшому було винесено оскаржувану постанову та вручено її копію позивачеві.

Відмічено, що оскаржувана постанова відповідає даним вимогам у повному обсязі, при цьому положення ст.283 КУпАП не встановлюють обов`язку зазначення доказів в постанові по справі про адміністративне правопорушення, а також їх долучення до примірника, який вручається особі щодо якої розглянуто справу, а також зобов`язують лише зазначення опису встановлених обставин та нормативного акту, що передбачає відповідальність.

Повне закриття провадження у дані справі можливе лише за умови не доведення всіх фактів адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядалися поліцейським. Також слід також зазначити, що недотримання окремих положень КУпАП щодо порядку розгляду справи, винесення (заповнення) постанови по справі про адміністративне правопорушення являється підставою для направлення справи на новий розгляд відповідно до ст. ст. 247, 293 КУпАП та ст. 286 КАС України.

В зв`язку із наведеним, просив залишити постанову, серії ЕНА № 6467205 від 05.01.2026р. по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП, без змін, а позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання незаконною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення без задоволення.

Крім того, на виконання ухвали суду направив до суду матеріали адміністративного провадження, на підставі яких винесена оскаржувана постанова. Зокрема, 15.01.2026 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника відповідача Орленка В.В., який діє на підставі довіреності, в якому просить суд долучити до даної справи докази в електронній формі, а саме відеофайл із портативного відеореєстратору.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Вказав, що не погоджується з оскаржуваною постановою, вважає її незаконною і такою, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

По-перше, позивач вказує на відсутність складу адміністративного правопорушення. Так, у постанові зазначено, що він нібито не подав сигнал світловим покажчиком повороту при повороті, чим порушив п. 9.2 ПДР України. Водночас, у момент фіксації він рухався по головній дорозі, яка має плавний вигин ліворуч, та не здійснював жодного маневру, а саме: не виконував повороту в розумінні ПДР; не змінював смугу руху; не з`їжджав на іншу дорогу; не здійснював розвороту.

Згідно з пунктом 9.2 Правил дорожнього руху України, покажчик повороту подається перед початком маневру. Рух по вигину дороги без зміни напрямку руху не є маневром, а отже не породжує обов`язку вмикати покажчик повороту. Таким чином, об`єктивна сторона правопорушення відсутня.

По-друге, позивач вказує на відсутність дорожніх знаків і неможливість визначити зміну напрямку головної дороги. Зокрема зазначає, що на ділянці дороги, де нібито мало місце правопорушення, не було встановлено дорожніх знаків, які б вказували на зміну напрямку головної дороги, не було знаків пріоритету з табличками напрямку головної дороги, у постанові взагалі не зазначено, що такі знаки були наявні.

Разом з тим, відповідно до ПДР України, зміна напрямку головної дороги визначається виключно дорожніми знаками, а не суб`єктивним сприйняттям вигину дороги. ПДР не покладають на водія обов`язку здогадуватися або припускати зміну напрямку головної дороги за відсутності відповідних знаків.

По-третє, позивач вказує неналежний опис події правопорушення в постанові. Опис події в постанові є загальним та неконкретним, а саме: не зазначено, який саме поворот (лівий чи правий) він нібито здійснював; не вказано місце початку маневру; не визначено, чи це було перехрестя, з`їзд або інша ділянка дороги. Таке формулювання не дозволяє встановити факт вчинення правопорушення та порушує вимоги КУпАП щодо належного опису події.

Крім того, позивач вказує на порушення вимог щодо доказів та відеофіксації. У постанові зазначено, що правопорушення зафіксоване не в автоматичному режимі, проте не вказано ідентифікатор відеозапису, не зазначено номер бодікамери або іншого технічного засобу; не описано, який саме факт зафіксований на відео (маневр чи лише рух автомобіля). Таким чином, неможливо ідентифікувати відеодоказ, а отже його допустимість викликає обґрунтований сумнів. Крім того, відеозапис, на який посилається поліція, фіксує лише відсутність увімкненого покажчика, але не фіксує факту здійснення маневру, що є обов`язковим елементом складу правопорушення.

Зазначив, що відповідно до статті 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

В зв`язку із вказаним, з врахуванням того, що у справі маневр не доведений, обов`язок вмикати покажчик повороту не підтверджений, наявність дорожніх знаків не встановлена, докази є неповними та неналежно оформленими, просив суд визнати відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі.

Крім того, ОСОБА_1 пояснив суду, що 05 січня 2026 року близько 13год.00хв. по вул.Юрія Заремби в м.Іллінці Вінницької області, керуючи транспортним засобом KIA SORENTO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по головній дорозі з вигином. Вказав, що продовжуючи рух головною дорогою, у нього був відсутній обов`язок подавати сигнал світловим покажчиком поворот. В ході руху був зупинений працівниками поліції. Він з`їхав із проїжджої частини дороги у «карман» та здійснив стоянку. Відмітив, що під час руху був пристебнутий ременем пасивної безпеки та відстібнув його після здійснення стоянки автомобіля. ПДР України не передбачають обов`язку бути пристебнутим ременем під час перебування в автомобілі, який не здійснює рух.

Представник відповідача, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, в судове засідання не з`явився, клопотань про розгляд справи в іншому порядку не подавав.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у раз і неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

На підставі викладеного, суд вважає за можливе розгляд справи провести за відсутності сторін справи на підставі наявних у справі матеріалів.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 229 КАС України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши надані докази, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що згідно постанови серії ЕНА №6467205 від 05 січня 2026 року, про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесеної інспектором Відділення поліції №3 Вінницького районного управління ГУНП у Вінницькій області лейтенантом поліції Задорожним В.А., Пампуху М.М., позивача по справі, притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00грн., а саме за те, що «05 січня 2026 року о 13год.02хв. по вул.Юрія Заремби (Вільшанська) в м.Іллінці Вінницької області ОСОБА_1 , позивач по справі, керуючи транспортним засобом KIA SORENTO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті, не користувався ременем пасивної безпеки, чим порушив ПДР України п.п.2.3в, ч.5 ст.121 КУпАП, та не увімкнув аварійну світлову сигналізацію після зупинки працівниками поліції чим порушив ПДР України п.п.9.9б, ст.125 КУпАП/чим порушив п.9.2б ПДР - порушення попереджувальних сигналів перед перестроюванням, поворотом, розворотом.

Відповідно до п. 2.3. «в» ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Згідно п. 9.9 «б» ПДР, аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар.

Згідно п. 9.2 «б» ПДР, водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.

Згідно ч.5 ст.121 КУпАП відповідальність за даною статтею настає за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Згідно ст.125 КУпАП інші порушення правил дорожнього руху, крім передбачених статтями 121-128, частинами першою і другою статті 129, статтями 139 і 140 цього Кодексу, тягнуть за собою попередження.

Згідно з ч. 2 ст. 122 КУпАП відповідальність за даною статтею настає за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а згідно з частиною третьою цієї статті обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, де вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У відповідності до ч. 1, 4 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 9, 77 КАС України розгляд справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін, вільності та свободи у поданні суду доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень та доведенні перед судом їх переконливості; однак, у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Згідно ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

В силу положень ч.1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч.1 ст.75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а ч.1, 2 ст.76 КАС України передбачає, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання.

Дослідивши подані докази в сукупності, оцінивши їх за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до висновку, що вина позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП не була доведена «поза розумним сумнівом».

Позивач заперечує порушення ним вимог п.п.2.3 «в», п.п.9.2 «б», п.п.9.9 «б» ПДР та вчинення в зв`язку із цим адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП. Належні, допустимі, достовірні та достатні докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП, у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, встановленим статтями 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно зазначити докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення.

Суд зазначає, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою його об`єктивної сторони. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Крім того, зазначена постанова є саме предметом спору між сторонами та не може розглядати як доказ за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 року по справі № 338/1/17 та від 29.04.2020 року по справі № 161/5372/17.

Суд зауважує, що долучені відеозаписи з нагрудної камери поліцейського не можуть вважатися належним доказом вчинення правопорушення у зв`язку з тим, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилання на такі докази (про застосування технічних засобів фіксації порушення в оскаржуваній постанові не зазначено).

Водночас, приписами частини 3 статті 283 КУпАП передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 74 КАС України не може вважатися допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі №524/5536/17, від 17 липня 2019 року у справі №295/3099/17 та від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а.

Суд зазначає, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, а також відповідати принципу законності.

Разом з тим, дослідженим в ході розгляду справи відеозаписом, долученим відповідачем, підтверджується факт перебування ОСОБА_1 в автомобілі, який не здійснює рух, будучи непристебнутим ременем безпеки. Докази керування ОСОБА_1 транспортним засобом з непристебнутим ременем та, у зв`язку із чим, порушення ним п. 2.3. «в» ПДР України у матеріалах справи відсутні.

Даним відео також підтверджується твердження позивача про те, що він під час зупинки транспортного засобу під його керуванням, з`їхав із проїзної частини дороги у «карман» та здійснив стоянку, перешкод для руху іншим учасникам дорожнього руху не створював. В зв`язку із вказаним, обов`язок ввімкнення аварійної світлової сигналізації на виконання вимог п. 9.9 «б» ПДР у нього був відсутній, оскільки ним здійснено саме стоянку транспортного засобу, а не зупинку.

Крім того, позивач ОСОБА_1 вказує на здійснення ним руху по головній дорозі з вигином за відсутності дорожнього знаку 7.8 «Напрямок головної дороги, який позначає напрямок головної дороги на перехресті. Продовжуючи рух головною дорогою, у нього був відсутній обов`язок подавати сигнал світловим покажчиком повороту. Докази протилежного не надані суду.

Отже, зважаючи на той факт, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б у встановленому законом порядку підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, та, відповідно, наявність складу вказаного адміністративного правопорушення, суд вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6467205 від 05.01.2026 року, згідно якої визнано гр. ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП, винесена інспектором Відділення поліції №3 Вінницького районного управління ГУНП у Вінницькій області лейтенантом поліції Задорожним В.А. без додержання законності та підлягає скасуванню, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - слід закрити за відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч.5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплатив судовий збір в розмірі 665,60грн., а відповідач є суб`єктом владних повноважень, то судовий збір, відповідно до вимог ст.139 КАС України, в зазначеному розмірі слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на користь держави.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.2, 5, 9, 72-79, 90, 242-246, 262, 268-272, 286 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6467205 від 05.01.2026 року, винесену інспектором Відділення поліції №3 Вінницького районного управління ГУНП у Вінницькій області лейтенантом поліції Задорожним В.А., якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.122 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь держави понесені судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 665,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 10 лютого 2026 року.

Повне найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

відповідач: Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, адреса: 21050, Вінницька область, м. Вінниця, вулиця Театральна, буд. 10, код ЄДРПОУ 40108672.

Суддя Іллінецького районного суду Вінницької області Валентина МАРЧУК