Постановление суда № 133802023, 30.01.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/8986/21

1-кс/357/228/26

У Х В А Л А

30.01.2026 м. Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Біла Церква заяву захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про відвід судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_5 від розгляду справи № 359/8986/21 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 127 КК України,

сторони кримінального провадження: прокурор Білоцерківської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_6 , захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 ,

У С Т А Н О В И В:

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у провадження судді надійшла заява адвоката ОСОБА_4 про відвід судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_5 від розгляду справи № 359/8986/21 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 127 КК України.

Заява мотивована тим, що в судовому засіданні 16.10.2025 захисником обвинуваченого ОСОБА_3 адвокатом ОСОБА_4 заявлено клопотання про скасування запобіжного заходу тримання під вартою відносно ОСОБА_3 .

Підставою для скасування запобіжного заходу тримання під вартою адвокатом ОСОБА_4 заявлено, що обвинувачений ОСОБА_3 утримується під вартою у ДУ Київський слідчий ізолятор» 5 років 7 місяців 4 дні станом на 16.10.2025.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.10.2025 у задоволенні клопотання про скасування запобіжного заходу відмовлено.

В ухвалі суд зазначає, що:

З огляду на вищевказані обставини захисник обвинуваченого ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 подав до суду клопотання про скасування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. В обґрунтування клопотання захисник зазначає, що ОСОБА_3 з моменту застосування указаного запобіжного заходу (з 12.03.2025) утримується під вартою 5 років 7 місяців та 4 дні станом на 16.10.2025 року. Посилаючись на положення ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015 зазначає, що ОСОБА_7 підлягає зарахування строку попереднього ув`язнення до строку покарання з розрахунку два дні попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. З огляду на указане положення ОСОБА_7 підлягає до зарахування строк 11 років 2 місяці 4 дні. Враховуючи , що санкції ч. 3 ст. 146 і ч. 2 ст. 127 КК України передбачають максимальний строк покарання 10 років позбавлення волі, обвинувачений ОСОБА_3 , на думку захисника, не може утримуватись під вартою та підлягає звільненню.

Суд погодився з правовою позицією сторони захисту, що у разі доведення винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених ч. 3 ст. 147, ч. 2 ст. 127 КК України та призначення покарання у виді позбавлення волі, підлягає застосуванню ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015.

Водночас суд звертає увагу, що обчислення максимального терміну попереднього ув`язнення у виді тримання під вартою здійснюється з урахуванням відповідної санкції статті Особливої частини КК України через призму положень ч. 4 ст. 12, ч. 2 ст. 63 та ч. 2 ст. 70 КК України.

Злочини, передбачені ч. 3 ст. 147 та ч. 2 ст. 127 КК України віднесені до умисних тяжких злочинів.

Таким чином відповідно до ч. 2 ст. 70 КК України у разі доведення винуватості у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 147 та ч. 2 ст. 127 КК України, особі може бути призначене максимальне покарання шляхом часткового складання покарань на строк 15 років позбавлення волі.

Дана позиція судді ОСОБА_5 суперечить частині 2 ст. 70 ККУ, якою встановлено, що при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Суддею ОСОБА_5 на свій розсуд змінено обвинувачення ОСОБА_3 із 3 ст. 146 КК України на ч. 3 ст. 147 КК України, яка взагалі відсутня в КК України.

10.11.2025 ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області відмовлено у відводі судді ОСОБА_5 , але оцінка тому факту, що суддею ОСОБА_5 на свій розсуд змінено звинувачення ОСОБА_3 із ч. 3 ст. 146 КК України на ч. 3 ст. 147 КК України, яка взагалі відсутня в КК України судовим рішенням не надана.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20.11.2025 зазначено, що в мотивувальній частині ухвали (Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.11.2025) суддею допущено технічну помилку: зазначено «ч. 3 ст. 147 КК України», тоді як з матеріалів кримінального провадження беззаперечно випливає, що йдеться про ч. 3 ст. 146 КК України. Ця описка є явно технічною і не впливає на правову кваліфікацію та зміст ухвали.

Знову ж таки, судом не надано оцінки тому факту, що санкції статей ч. 3 ст. 146 та ч. 2 ст. 127 КК України передбачають максимальне покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років.

А частиною 2 ст. 70 ККУ встановлено, що при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, встановлених санкцією статті санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.12.2025 у задоволенні клопотання про скасування запобіжного заходу відмовлено.

В ухвалі суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 70 КК України у разі доведення винуватості у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 147 та ч. 2 cm. 127 КК України, особі може бути призначене максимальне покарання шляхом часткового складання покарань на строк 15 років позбавлення волі. Виходячи з указаних обставин, термін попереднього ув`язнення ОСОБА_8 станом на 16.10.2025 не перевищує максимального строку покарання, яке може бути йому призначене у разі доведення його винуватості.

Таким чином, суддя ОСОБА_5 нехтує нормами кримінального закону, зверхньо ставиться до сторони захисту, демонструючи свою зневагу до Закону України, обвинуваченого та його захисника, повторно та навмисно змінив обвинувачення ОСОБА_3 із ч. 3 ст. 146 на ч. 3 ст. 147 КК України, яка взагалі відсутня в КК України.

Суд за своєю ініціативою змінив кваліфікацію висунутого обвинувачення ОСОБА_3 , для продовження тримання під вартою, що є катуванням.

Суд в порушення змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, ініціював збільшення обвинувачення ОСОБА_3 на більш тяжке, ніж висунуто прокурором, тобто став на сторону прокурора Офісу Генерального прокурора.

Як на правову підставу для відводу посилається на п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України, відповідно до якого слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

28.10.2026 на електронну адресу суду прокурор у кримінальному провадженні - ОСОБА_9 надіслала письмові заперечення на заяву про відвід у яких вказує на те, що доводи даної заяви двічі були предметом розгляду іншим суддею відводів судді ОСОБА_5 , а саме 10.11.2025 та 10.12.2025.

Тому цей відвід від 27.01.2026 під назвою «за ново виявлених обставин» є нічим іншим, як очевидним зловживання правом на відвід.

В частині доводів щодо неправомірного, на думку захисника, постановления ухвали суду від 15.12.2025 про продовження запобіжного заходу обвинуваченому та відмови в задоволенні клопотання про скасування запобіжного заходу, зазначає, що заява про відвід не має собою підміняти апеляційне оскарження судового рішення, а незгода з його змістом не свідчить про наявність підстав сумніватись в неупередженості судді. Більше того, подання таких заяв про відвід може розглядатись, як спроба втрутитись в здійснення правосуддя як самим суддею ОСОБА_5 , так і штучно створити захисту аргументи для оскарження судового рішення, що в свою чергу, є також процесуальним зловживанням.

Звертає увагу суду, що станом на дату заявления даного відводу, розгляд апеляційної скарги захисника на ухвалу від 15.12.2025 ще не відбувся (засідання призначено на 02.02.2026).

Поряд з цим, наводячи у заяві про відвід аргументи ніби-то існуючої упередженості судді про начеб-то незаконну відмову в задоволенні клопотання про скасування запобіжного заходу ОСОБА_3 , захисник не вказує, що аналогічні доводи були предметом апеляційного розгляду колегією суддів апеляційного суду 20.11.2025, а судові рішення судді ОСОБА_5 з цього питання узгоджуються з позицією ВС в справі № 523/11745/22 від 04.06.2024.

Захисник у заяві про відвід навів доводи що можуть і повинні бути предметом перевірки виключно суду апеляційної інстанції під час оскарження ухвали суду від 15.12.2025, натомість не навів жодного доводу, який би давав підстави сумніватись в неупередженості судді, окрім власної незгоди з судовими рішеннями, частина з яких, постановлені взагалі іншими суддями.

Вважає, що вказана заява про відвід може і повинна бути розглянута в контексті спроби впливу на рішення та дії судді, та є виявом зловживання у реалізації, визначеного законом права на відвід.

Заявлений захисником відвід є необгрунтований, а тому у його задоволенні має бути відмовлено.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 підтримав заяву про відвід судді ОСОБА_5 та просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у письмовому запереченні на заяву про відвід та вважав, що остання не підлягає задоволенню через її необгрунтованість.

Суддя ОСОБА_5 та інші учасники судового провадження, належним чином повідомлялися про день, час та місце розгляду заяви про відвід судді, однак в судове засідання не прибули, про причини неявки не повідомили. Обвинувачений ОСОБА_3 , надіслав на електронну адресу суду заяву у якій просив проводити розгляд заяви його захисника про відвід судді ОСОБА_5 без його участі, заяву про відвід підтримує.

Оскільки за змістом частини третьої статті 81 КПК України при розгляді заяви про відвід участь учасників судового провадження, не є обов`язковою, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які не з`явилися.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши та проаналізувавши заяву про самовідвід та додані до неї документи, суд приходить наступного висновку.

Згідно ст. 75 КПК України слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.

Згідно ч.2 ст.80 КПК України за наявності підстав, передбачених статтею 75 КПК України, судді може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.80 КПК України, заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження. Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.

Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини безсторонність (неупередженість) суду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має визначатися згідно з (i) суб`єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (i) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом установлення того, чи забезпечував сам суд та серед інших аспектів його склад достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland)). У кожній

окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що

розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про

небезсторонність суду.

Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (п. 50 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09 листопада 2006 року за заявою № 33949/02).

Стосовно об`єктивного критерію слід визначити, окремо від поведінки самої судді, чи існували переконливі факти, які б могли свідчити про його безсторонність. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (п. 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09 листопада 2006 року за заявою № 33949/02).

З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться". Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві.

Для відводу судді необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об`єктивно можуть вказувати на можливу упередженість. Обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними.

Відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу. Якщо він не вмотивований, це є підставою для відмови у його задоволенні.

Судом встановлено, що у провадженні судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_5 перебуває справа № 359/8986/21 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 127 КК України.

Підставою для відводу судді ОСОБА_5 стала незгода захисника зі змістом (мотивами) ухвали суду від 15.12.2025 про продовження запобіжного заходу та відмову у задоволенні клопотання сторони захисту про скасування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Суд зазначає, незгода сторони захисту з діями та рішеннями головуючого судді під час розгляду кримінального провадження не є тією обставиною, яка виключає його участь в кримінальному провадженні, а відповідність дій судді вимогам закону може бути перевірена та дана оцінка під час подальшого розгляду справи в апеляційній, а також касаційній інстанціях.

Суд також звертає увагу на те, що суд, який розглядає заяву про відвід судді, не є органом, уповноваженим на оцінювання процесуальних дій, рішень (їх мотивів) головуючого судді та на надання відповідей щодо певних процесуальних питань, а діє виключно в межах ст.ст. 75-81 КПК України.

Викладене узгоджується із п. 10 роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади", в тому, що процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом Відповідно, незгода сторони з винесеним суддею судовим рішенням, а так само прийняття суддею процесуальних рішень, розгляд суддею клопотань сторін по справі, не може бути підставою для відводу судді, а має наслідком право сторони на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Доводи захисту в тому, що суддя ОСОБА_5 повторно та навмисно змінив обвинувачення ОСОБА_3 із ч. 3 ст. 146 на ч. 3 ст. 147 КК України, яка взагалі відсутня в КК України, суд вважає безпідставними, адже саме по собі зазначення в ухвалі суду, якою вирішувалося клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу, ч. 3 ст. 147 замість ч. 3 ст. 146 КК України не свідчить про зміну обвинувачення.

Суд звертає увагу на те, що в ухвалі Київського апеляційного суду від 20.11.2025, постановленій за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду від 17.10.2025, вказаній обставині уже надавалася оцінка, де колегія суддів дійшла висновку про те, що допущена в мотивувальній частині ухвали суду описка в частині кваліфікації дій обвинуваченого є явно технічною і не впливає на правову кваліфікацію та зміст ухвали.

Зважаючи на викладене, а також на те, що захиснику достеменно відомі положення ст. 337-338 КПК щодо зміни обвинувачення і що у межах даного кримінального провадження зміна обвинувачення у спосіб, визначений КПК України не відбувалася, суд розцінює заявлення відводу з цих самих підстав вдруге зловживанням правом на відвід з метою затягування розгляду справи.

Відповідно до висновків ЄСПЛ щонайменші сумніви щодо упередженості судді є підставою для виходу судді з процесу. Так у рішенні 15.10.2009 у справі «Мікаллеф проти Мальти», ЄСПЛ вказав, що будь-який суддя щодо якого наявна достатня підстава побоювання відсутності неупередженості повинен усунутись (заява № 17056/06, § 98). У рішенні від 15.07.2005 року у справі «Межнаріч проти Хорватії» ЄСПЛ звернув увагу на те, що слід визначити, чи існують, окрім поведінки судді, факти, які можна встановити, які можуть викликати сумніви щодо його неупередженості. Це означає, що, вирішуючи питання про те, чи є в тій або іншій справі достатня підстава побоюватися, що конкретному судді бракує неупередженості, позиція відповідної особи є важливою, але не є визначальною (заява № 71615/01, § 31).

Отже, в ході судового розгляду заяви про відвід, судом не встановлено існування обставин, які викликають сумнів в неупередженості судді ОСОБА_5 та які, у свою чергу, унеможливлювали б постановлення ним об`єктивного судового рішення за результатами розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_3 , а відтак, заявлений відвід не містить належних, конкретних та підтверджених даних, які б свідчили про наявність передбачених чинним законодавством підстав для його задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.75, 80, 81 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні заяви захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про відвід судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_5 від розгляду справи № 359/8986/21 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 127 КК України.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її оголошення.

Повний текст ухвали оголошено 02.02.2026 о 09-45 год.

Суддя ОСОБА_10