Решение № 133765713, 29.01.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/691/26

Провадження №2-а/461/41/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2026 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Кротової О.Б.,

секретар судового засідання Петрушка І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,-

в с т а н о в и в :

20.01.2026 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мотрук М.Ю., звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6482867 від 08.01.2026, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП, провадження у справі закрити, стягнути з відповідача судові витрати, а саме судовий збір та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що 08.01.2026 ОСОБА_1 через застосунок «Дія» надійшло сповіщення про те, що його, у відповідності до постанови серії ЕНА №6482867 від 08.01.2026 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП (порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами) та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. У відповідь на адвокатський запит, відділенням поліції №2 Дрогобицького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області надіслано копію постанови серії ЕНА №6482867 від 08.01.2026 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Вважає зазначену постанову протиправною та такою що підлягає скасуванню з наступних підстав. З оскаржуваної постанови вбачається, що 08.01.2026 о 14 год. 42 хв. у м. Трускавець, на вул. Мазепи, ОСОБА_1 керував транспортним засобом обладнаним засобами пасивної безпеки та був непристебнутий ременем безпеки, чим порушив п.2.3.в Правил дорожнього руху. Також з постанови вбачається, що наведене правопорушення ОСОБА_1 вчинив, керуючи транспортним засобом «Mercedes-Benz GL 350», р.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 . В цей же час, у п.7 постанови після слів «До постанови додаються» не зазначено нічого щоб додавалося до постанови та було доказом вчинення адміністративного правопорушення. Таким чином, в даному випадку, для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП, поліцейський має встановити та підтвердити належними та допустимими доказами, що ОСОБА_1 не був пристебнутим ременем безпеки під час керування транспортним засобом, однак таких доказів не існує і існувати не може, оскільки ОСОБА_1 був пристебнутий ременем безпеки під час керування транспортним засобом. Так, 08.01.2026 близько 14 год. 40 хв., ОСОБА_3 пересувався у керованому ним автомобілі «Mercedes-Benz GL 350», р.н НОМЕР_1 , вулицею Мазепи у місті Трускавці. ОСОБА_3 керував автомобілем, будучи пристебнутим ременем безпеки та дотримуючись усіх вимог Правил дорожнього руху. В якийсь момент у дзеркало заднього виду останній побачив, що позаду нього їде поліцейський автомобіль, у якого ввімкнені проблискові маячки, які вимагали від ОСОБА_3 зупинитися. Цю вимогу поліцейських ОСОБА_3 виконав, а поліцейський автомобіль зупинився позаду. Після зупинки транспортного засобу на обочині, ОСОБА_3 , бачачи у дзеркалах заднього виду, що до нього підходять поліцейські, для зручності спілкування з ними, зняв ремінь безпеки до приходу поліцейських. Таким чином, описане у оскаржуваній постанові не відповідає дійсності. Ще однією підставою для скасування вказаної постанови є те, що така була винесена внаслідок безпідставної зупинки поліцейськими транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 . Так, як зазначено вище, перед тим, як зупинити керований позивачем транспортний засіб, працівники поліції їхали за ним своїм службовим автомобілем, а після зупинки припаркували службовий автомобіль позаду автомобіля, керованого ОСОБА_1 . Таким чином, до зупинки керованого ОСОБА_1 автомобіля, працівники поліції не могли бачити, чи пристебнутий останній ременем безпеки, чи ні. Окрім цього, матеріали справи не містять також інформації щодо розміщення в умовах збройної агресії росії станом на 08.01.2026 у м. Трускавець санкціонованого блокпосту та відповідно здійснення на ньому працівниками поліції як превентивних заходів, так і заходів примусу в межах наданої компетенції в умовах воєнного стану. Також, до матеріалів справи працівниками поліції не долучено постанови про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , яке можна було б виявити до зупинки керованого ним транспортного засобу і в якій було б відображено причину зупинки згаданого транспортного засобу під керуванням останнього. З огляду на зазначене, працівниками поліції не було дотриманого вимог статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», а автомобіль ОСОБА_1 було зупинено незаконно, внаслідок чого було порушено його права. Звертає увагу, що незважаючи на те, що оскаржувана постанова була винесена поліцейським на місці зупинки транспортного засобу, працівники поліції не оголосили її ОСОБА_1 . Натомість, поліцейські, поспілкувавшись з ОСОБА_1 , не складавши жодних документів, просто сіли у службовий автомобіль і поїхали, залишивши ОСОБА_1 на місці зупинки керованого ним транспортного засобу.

Ухвалою судді від 22.01.2026 прийнято до розгляду адміністративний позов, відкрито провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання.

В судове засідання позивач ОСОБА_3 та його представник адвокат Мотрук М.Ю. не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи, представник позивача подав заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника, позов підтримує, просить такий задоволити.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області у судове засідання не з`явився, належим чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, відзиву на позовну заяву не подав.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити з таких підстав.

За умовами ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.

Як вбачається з постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6482867 від 08.01.2026, винесеної поліцейським відділення поліції №2 (м. Трускавець) Дрогобицького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області Шведом Н.А., ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови встановлено, що ОСОБА_3 08.01.2026 о 14 год. 42 хв. у м. Трускавець, на вул. Мазепи, керував транспортним засобом «Mercedes-Benz GL 350», р.н. НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки та був непристебнутий ременем безпеки, чим порушив п.2.3.в Правил дорожнього руху України.

Положеннями ч.5 ст.121 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Як встановлено п.1.3. Правил дорожнього руху України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до пункту 2.3.в ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно із ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суд зауважує, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення особою правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

З викладеного слідує, що окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві та відповідно до ст.62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Зазначене узгоджується з постановою Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 338/1/17.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (п.1 ст.32), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.45 рішення у справі Бочаров проти України від 17.06.2011; п.75 рішення у справі Огороднік проти України від 05.05.2015; п.52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013).

Позивач ОСОБА_3 , обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що вважає вину у вчиненні ним адміністративного правопорушення недоведеною.

Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження вчинення позивачем ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, а саме порушення останннім п.2.3.в Правил дорожнього руху України та керування транспортним засобом, обладнаним засобами пасивної безпеки, будучи непристебнутим ременем безпеки.

Зі змісту долученої до матеріалів справи постанови серії ЕНА №6482867 від 08.01.2026 вбачається що в графі «До постанови додаються» не зазначено жодних додатків. Крім того, в оскаржуваній постанові відсутня інформація про технічний засіб, яким здійснювалася відеофіксація правопорушення.

Об`єктивних доказів, свідчень або інших відомостей, необхідних для вирішення справи про наявність обставин порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідачем надано не було.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства та доказів, зібраних у справі, суд прийшов до висновку, що поліцейський дійшов до передчасного висновку щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, повно та всебічно не дослідивши всі обставини справи.

Згідно із ст.293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає, зокрема, рішення про скасування постанови і закриття справи.

Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З вищенаведеної норми права вбачається вичерпний перелік повноважень суду за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. При цьому вказана процесуальна норма права є спеціальною по відношенню до ст.245 КАС України.

Враховуючи заявлені позовні вимоги та вищевказані приписи ч.3 ст.286 КАС України, суд приходить до висновку, що позовну заяву слід задовольнити, скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №6482867 від 08.01.2026, та закрити провадження у справі.

Щодо вирішення питання про стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 цієї ж статті для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача до матеріалів справи наступні документи: Угоду від 09.01.2026, укладену між Адвокатським об`єднанням «Валько та партнери» та Симовичем П.В.; акт про надання правничої допомоги від 17.01.2026 додаток №1 до Угоди від 09.01.2026, згідно якого загальний обсяг правничої допомоги становить 5000 грн; ордер про надання правничої допомоги, виданий Адвокатським об`єднанням «Валько та партнери» на представлення адвокатом Мотруком М.Ю. інтересів ОСОБА_1 №1425329 від 17.01.2026; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1574.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Зазначений висновок узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ), зокрема, у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Суд зазначає, що у постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Суд зауважує, що складність справи обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань.

Так, оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів та задоволення позовних вимог, суд приходить висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України, тому наявні підстави для часткового стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Окрім цього, судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 665,60 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.

Враховуючи, що позовні вимоги до Головного управління Національної поліції у Львівській області підлягають задоволенню та зазначені вище норми КАС України, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області підлягає стягненню судовий збір в сумі 665,60 грн.

Керуючись ст.6, 9, 72-77, 229, 241-246, 295, 297 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

позов задоволити.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6482867 від 08.01.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності ч.5 ст.121 КУпАП скасувати.

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.5 ст.121 КУпАП закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 665,60 грн судового збору та 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 02.02.2025.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

представник позивача: Мотрук Мар`ян Юрійович, РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ;

відповідач: Головне управління Національної поліції у Львівській області, 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, буд.3, код ЄДРПОУ 40108833, електронна пошта: gupolice@lv.police.gov.ua.

Суддя Ольга КРОТОВА