Решение № 133757480, 30.01.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/36586/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:

- визнати бездіяльність Головного управління національної поліції в Одеській області (код 40108740), по відмові в задоволенні рапорту про звільнення протиправною.

- зобов`язати Головного управління національної поліції в Одеській області (код 40108740) звільнити інспектора взводу №1 роти №3 БОПБ (стрілецький) ГУНПУ в Одеській області, ОСОБА_1 , згідно рапорту від 25.06.2025р. за власним бажанням.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 25.06.2025 року він, майор поліції, обіймаючи посаду інспектора взводу № 1 роти № 3 БОПБ (стрілецький) ГУНП в Одеській області, звернувся до Головного управління Національної поліції в Одеській області із письмовим рапортом про звільнення за власним бажанням зі служби в Національній поліції України. Зазначає, що в жовтні місці отримав лист відповідь, з якої вбачалось, що рапорт позивача про звільнення за власним бажанням було розглянуто та в його задоволенні на час розгляду було відмовлено, але остаточне рішення про звільнення буде вирішуватись після його повернення до постійного місця служби з відрядження, з ЗПБ «Воля», що входить до складу сил та засобів 21 армійського корпусу Сухопутних військ України.

Відповідач не погоджуючись із позов надав суду відзив, в якому зазначив, що позивача було відкомандировано у підпорядкування іншого органу підрозділу Збройних сил України ЗБП «Воля», де він проходить службу, оскільки в умовах воєнного стану під час несення служби в поліції особливого призначення поліцейські не тільки виконують завдання по участі в обороні, а й забезпечують суспільний порядок., відтак, його рапорт не може бути наразі розглянути та вирішений до його повернення у підпорядкування відповідача.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/36586/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 року було відмовлено в задоволенні заяви представника позивача про уточнення позовних вимог (вхід. № ЕС129929/25).

За приписами статті 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Водночас, норми Закону та інші нормативно-правові акти, що регламентують проходження служби в поліції, не визначають, коли поліцейський повинен подати такий рапорт.

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону зазначено, що до приведення законодавства України у відповідність до цьогоЗакону акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить йому.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові від 09.02.2021 № 826/10404/16, «нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів».

Згідно із зазначеною постановою Верховного Суду до спірних правовідносин слід застосовувати приписи Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення № 114).

Оскільки спір, який виник між позивачем і відповідачем, врегульовано спеціальним законодавством, яким є Закон №580-VІІІ, то положення Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню до спірних правовідносин лише в частині, що не врегульована нормами цього Закону.

Крім того, спеціальним нормативним актом є також Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114, яке підлягає застосуванню відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» в частині, що не суперечить цьому Закону.

Вказаний правовий висновок також наведений в постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №817/981/17. Верховний Суд зазначив, що норми Положення №114, зокрема, в частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону України «Про Національну поліцію», а лише встановлюють певні гарантії осіб, що проходять службу у разі звільнення за власним бажанням.

Положення №114 регулює порядок проходження служби працівниками Національної поліції, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, тобто по своїй суті є реорганізованими органами внутрішніх справ.

Положення №114 є чинним, інший нормативно-правовий акт, який регулює питання проходження служби в Національній поліції, не прийнято.

Пункт 63 Положення №114 передбачає звільнення особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) такі підстави, зокрема:

- підпункт «ж» за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків;

- підпункт «и» через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Вичерпний перелік поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі - постанова № 413).

У пункті 68 Положення № 114 передбачено, що особи рядового начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт.

Судом встановлено, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо відмови в задоволенні його рапорту від 25.06.2025 року, в якому позивач просив про звільнення з за власним бажанням.

Суд зазначає, що Положенням № 114 передбачені особливості звільнення зі служби за ініціативою особи:

- підпункт «ж» пункту 63 - особи звільняються зі служби: за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків;

- підпункт «и» пункту 63 - особи звільняються зі служби: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;

- пункт 68 - особи, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Судом встановлено, що позивач просив звільнити його за власним бажанням без зазначення конкретних причин.

Суд зазначає, що у разі звільнення у випадках, визначених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 заявником має визначатись обставина, передбачена Переліком.

Так, відповідно до Переліку (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька); укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України; хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості; необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей; неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону); довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.

Утім, позивачем таких обставин у рапорті не зазначено, а судом самостійно не встановлено.

Згідно з вимогами статті 17 Закон України «Про правовий режим воєнного стану», органи державної влади України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадські об`єднання, а також громадяни зобов`язані сприяти діяльності військового командування та військових адміністрацій у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території.

Відповідно до пункту 24 частини 1 до статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.

Згідно ч. 2 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію», у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості та ч. 4 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію» під час дії воєнного стану поліція особливого призначення в ході відсічі збройної агресії проти України за рішенням військового командування, погодженим з керівником поліції або уповноваженою ним особою, може брати участь в обороні України відповідно до Закону України "Про оборону України" шляхом безпосереднього ведення бойових дій.

Відповідно до наказу МВС від 04.12.2017 № 987 «Про затвердження Положення про підрозділи поліції особливого призначення» підрозділи безпосередньо підпорядковуються керівнику ГУНП або особі, яка виконує його обов`язки. Під час виконання завдань поза межами місця постійного несення служби (дислокації) Підрозділ переходить в підпорядкування керівника відповідного ГУНП.

З метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану 15.03.2022 прийнято Закон України від 15.03.2022 № 2123-IX "Про внесення змін до законів України "Про Національну поліцію" та "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" (далі Закон № 2123-IX), який набрав чинності з 01.05.2022. Законом № 2123-IX внесені зміни до Закону № 580-VIII до статей60 та 65 Закону № 580-VIII.

Зокрема, частину 1 статті 60 Закону № 580-VIII викладено в такій редакції: "Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції".

Частину восьму статті 65 Закону № 580-VIII доповнено абзацом другим та зазначено, що поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.Розділом ІІ Закону № 2123-IX визначено, що пункт 1 розділу I цього Закону діє тимчасово, на період введення в Україні воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України та 60 днів після цього.

Зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку переміщення поліцейських, відтак, аргументи позивача (з посиланням на практику Верховного Суду, що сформована до внесення таких змін) про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України є неприйнятними. Правова позиція щодо правозастосування сформульована та викладена Верховним Судом у постанові від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19, в якій Верховний Суд відступив від раніше сформованої практики Верховного Суду щодо субсидіарного застосування загальних норм трудового законодавства, та сформував новий висновок про неможливість такого застосування після змін в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що набули чинності з 01.05.2022 на підставі Закону № 2123-IX.

Нормами спеціального законодавства, якими насамперед є Закон України «Про Національну поліцію» та Закон України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» не визначено строк розгляду керівником рапорту поліцейського на звільнення.

Такий строк не визначено і головою Національної поліції при затвердженні відповідним наказом Інструкцію з діловодства в системі Національної поліції від 20.05.2016 № 414.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позивач проходить службу у військовий час в поліції, зазначення позивачем у рапорті виключно бажання звільнитись зі служби в поліції є неповажною підставою для звільнення за власним бажанням, оскільки в умовах воєнного стану під час несення служби в поліції особливого призначення поліцейські не тільки виконують завдання по участі в обороні, а й забезпечують суспільний порядок.

Як вже зазначалось судом, до закінчення визначеного у пункті 68 Положення № 114 строку, служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови зазначення в рапорті дати звільнення і причин неможливості продовження служби та якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.

Верховний Суд України в постанові від 24 червні 2014 року у справі №21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні (стаття 38 КЗпП), обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

Аналогічна правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 11.08.2021 справа №826/7075/16, від 28.09.2021 справа №826/14071/17.

До суду не надано доказів того, що між позивачем та відповідачем досягнуто згоди щодо дати звільнення, рапорт позивачем до суду не надано, , що додатково свідчить про відсутність бездіяльності з боку відповідача.

З огляду на викладене, оскільки позивач не зазначив у рапорті наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків або поважних причин, які встановлені Переліком №413, суд приходить до висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача, так як відповідач позбавлений можливості встановлення таких підстав самостійно та надання їм оцінки, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити певні дії залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Ю.В. Харченко

.