Решение № 133519093, 23.01.2026, Рожищенський районний суд Волинської області

Справа № 167/649/25

Номер провадження 2/167/16/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2026 року м. Рожище

Рожищенський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Шептицької Н.В.,

з участю:

секретаря судового засідання Ващук О.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Петрука В.А.,

представника відповідача Солодухи А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі позивач) до Рожищенської міської ради Луцького району Волинської області (далі відповідач) про визнання права власності на спадкове майно та визнання права на завершення приватизації і реєстрацію права власності,

в с т а н о в и в:

1. Стислий виклад позовних вимог.

23.06.2025 року позивач, від імені та в інтересах якого діє адвокат Петрук В.А., звернулася в суд з позовом до відповідача про визнання права власності на спадкове майно та визнання права на завершення приватизації і реєстрацію права власності, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько її чоловіка - ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_2 у фактичне володіння спадковим майном вступив його син - ОСОБА_3 , чоловік позивачки, шляхом спільного постійного проживання на час відкриття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 і після його смерті відкрилася спадщина на спадкове майно:

- житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельні ділянки, які виділені безпосередньо ОСОБА_3 : площею 0,40 га для ведення особистого селянського господарства та площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- земельні ділянки, які ОСОБА_3 успадкував від батька - ОСОБА_2 , проте не оформив своїх спадкових прав: площею 0,36 га для ведення особистого селянського господарства та площею 0,14 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Зазначені земельні ділянки передані у приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рішенням Луківської сільської ради Рожищенського району Волинської області від 07.04.1994 № 51.

Вказану спадщину позивачка прийняла шляхом спільного постійного проживання із спадкодавцем ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання за адресою АДРЕСА_1 з 12.02.1979 по даний час.

Позивачка позбавлена можливості реалізувати своє право на спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , так як відсутні правовстановлюючі документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

18.04.2025 року постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Павлюк Р.П. позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на земельні ділянки, які знаходяться за адресою: Луківська сільська рада Луцького району Волинської області, із-за відсутності правовстановлюючих документів на вищевказане нерухоме майно.

Враховуючи вищенаведене, з посиланням на норми чинного законодавства, представник позивача просить визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за позивачем право на завершення приватизації та реєстрацію права власності відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на земельні ділянки:

- площею 0,40 га для ведення особистого селянського господарства та площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- площею 0,36 га для ведення особистого селянського господарства та площею 0,14 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які знаходяться в селі Луків Луцького району Волинської області.

Позовна заява з додатками подані через систему «Електронний суд».

2. Рух справи в суді.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2025 року, справу передано на розгляд головуючому судді Шептицькій Н.В. (ас 34), яка ухвалою від 30.06.2025 року: прийняла позовну заяву; відкрила загальне позовне провадження; витребувала матеріали спадкових справ, заведених після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , призначила підготовче засідання на 24.07.2025 року (ас 35-36).

24.07.2025 року в суд надійшли матеріали спадкової справи №89/2019 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (ас 46-75).

24.07.2025 року в підготовчому засіданні було оголошено перерву до 11.08.2025 року

Ухвалою суду від 11.08.2025 року підготовче засідання було закрито та призначено справу до судового розгляду на 25.09.2025 року (ас 87-88).

Ухвалою суду від 25.09.2025 року відкладено розгляд справи та повторно витребувано матеріали спадкової справи, заведеної після ОСОБА_2 (ас 99-100).

30.09.2025 року від приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Павлюк Р.П. в суд надійшла інформація про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заводилась (ас 107, 108).

Ухвалою суду від 03.11.2025 року визнано явку позивача в судове засідання обов`язковою (ас 125-126).

Ухвалою суду від 28.11.2025 року визнано явку представника відповідача в судове засідання обов`язковою (ас 144-145). Розгляд справи відкладено на 16.01.2026 року.

3. Пояснення учасників судового процесу в судовому засіданні.

Сторона позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги з підстав, наведених у заяві, просили позов задовольнити.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав. Представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що позов не визнає, але не заперечує щодо його задоволення.

Датою прийняття рішення у цій справі є 23.01.2026 року - дата складення повного судового рішення.

3. Встановлені в судовому засіданні обставини та досліджені докази на їх підтвердження.

Заслухавши пояснення сторони позивача та представника відповідача, дослідивши і об`єктивно оцінивши наявні у справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення позовної заяви по суті, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, суд встановив наступне.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який був батьком: ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Дані обставини підтверджуються: Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 16.05.2019 року (ас 10), Свідоцтвом про народження ОСОБА_4 (ас 67зв), Свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 (ас 19), Свідоцтвом про смерть ОСОБА_4 (ас 67), Свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 (ас 18).

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Луківської сільської Ради народних депутатів Рожищенського району Волинської області №51 від 07.04.1994 року ОСОБА_2 було передано у приватну власність: 0,14 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,36 га для ведення особистого селянського господарства площею (ас 26-27).

В судовому засіданні встановлено, що спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняли його діти: ОСОБА_3 (син), ОСОБА_4 (дочка), відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.549 ЦК УРСР (в редакції від 18.07.1963 року) шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном, а спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 прийняв її рідний брат ОСОБА_3 , також відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.549 ЦК УРСР (в редакції від 18.07.1963 року) шляхом вчасного і належного подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

Дані обставини підтверджуються: довідкою виконкому Луківської сільської ради Рожищенського районну Волинської області №348 від 09.07.2019 року (ас 13), матеріалами спадкової справи №286 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 (ас 66-75).

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 , який був чоловіком ОСОБА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 і на день смерті йому належав, окрім іншого майна, житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлено, що спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла його дружина ОСОБА_1 , згідно вимог ч.3 ст.1268, ч.1 ст.1269 ЦК України шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і вчасного та належного подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

Також в судовому засіданні встановлено, що рішенням Луківської сільської Ради народних депутатів Рожищенського району Волинської області №51 від 07.04.1994 року ОСОБА_3 було передано у приватну власність: площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,40 га для ведення особистого селянського господарства.

Дані обставини підтверджуються: довідкою виконкому Луківської сільської ради Рожищенського районну Волинської області №348 від 09.07.2019 року (ас 13), Свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 (ас 18), Свідоцтвом про укладення шлюбу (ас 21), Витягом з погосподарської книги №1 за 2017 рік по селу Луків Рожищенської міської ради Луцького району Волинської області (ас 24), рішенням Луківської сільської Ради народних депутатів Рожищенського району Волинської області №51 від 07.04.1994 року (ас 26-27), технічним паспортом на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , матеріалами спадкової справи №89/2019 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 (ас 46-65).

В судовому засіданні встановлено, що 18.04.2025 року постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Павлюк Р.П. позивачці ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельні ділянки, які знаходяться за адресою: Луківська сільська рада, Луцький район, Волинська область, із-за відсутності правовстановлюючих документів на вищевказане нерухоме майно, що підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 18.04.2025 року (ас 28).

4. Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з наявністю у позивача права на спадкування за законом і неможливістю реалізації цього права через відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно.

5. Надаючи правову оцінку встановленим у судовому засіданні фактичним обставинам справи щодо житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі Спадкове майно), суд керується такими нормами права.

Згідно ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ч.1 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч.3 ст.1223, ч.1 ст.1220, ч.1 ст.1270 ЦК України, здійснення права на спадкування, право на спадщину виникає у день її відкриття. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ч.1 ст.1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Згідно ч.1 ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч.1 ст.1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи застереженням. Так, не можна прийняти лише якусь частину майна, що входить до складу спадщини, а від іншої частини відмовитися взагалі чи прийняти її під якоюсь умовою. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивач вчасно і належним чином прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і вчасно та належно подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини, однак не оформила право власності на частину спадкового майна - будинковолодіння у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на дане Спадкове майно.

За таких встановлених обставин суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Судом встановлено, що позивач належним чином зареєструвати право власності на Спадкове майно, яке вона прийняла в порядку спадкування за законом, належним чином немає можливості через відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок, про що приватним нотаріусом винесено відповідну постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

До 19 січня 1996 року, згідно з Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою 31 січня 1966 року Міністерством комунального господарства УРСР, не підлягали реєстрації будинки і домоволодіння, розташовані в населених пунктах. Обов`язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об`єкти нерухомості введено лише з 29 червня 1998 року. Саме цього дня набрала чинності Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09 червня 1998 року №121.

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (зокрема й право власності на нерухоме майно - частина 1 статті 4 Закону).

Згідно ч.4 ст.3 вищезазначеного Закону, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Крім того, Порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР був встановлений Інструкцією, яка була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року та втратила чинність згідно наказу Держжитлокомунгоспу N 56 від 1З грудня 1995 року.

Згідно з пунктами 4, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції). Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Пленум Верховного Суду України у п. 9 своєї постанови від 04 жовтня 1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» роз`яснив, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.

Вказаною інструкцією обов`язковою була реєстрація права власності на житлові будинки в органах БТІ лише у містах і селищах міського типу, однак не у сільській місцевості.

Відповідно до ст.31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 43 Постанови КМУ від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на території сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених пунктом 42 цього Порядку, можуть бути подані:

- документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги;

- виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.

Для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості є необов`язковим.

Дані нормативно-правові акти та встановлені в судовому засіданні обставини у своїй сукупності свідчать про те, що житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , рік побудови 1980 (ас 24, 29-31), побудований відповідно до діючого на час його будівництва законодавства і право власності на нього належним чином було зареєстровано органом місцевого самоврядування, згідно запису в погосподарській книзі №1 за 2017 рік по селу Луків Рожищенської міської ради Луцького району Волинської області (ас 24).

Згідно листа № 10-1387/0/4-12 від 27.09.2012 року «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства про власність та спадкування» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ роз`яснив, що відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Відповідно до ст.3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на придбане, побудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його придбання, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Аналогічну правову позицію було висловлено ВСУ у постанові від 13 червня 2012 року у справі № 6-54цс12.

6. Висновки суду та мотиви прийнятого рішення щодо житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи вищенаведене у сукупності, а саме те, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , яка вчасно і належним чином прийняла спадщину, але зареєструвати право власності на частину Спадкового майна - будинковолодіння немає можливості у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на дане Спадкове майно та відсутністю правовстановлюючих документів на Спадкове майно за ОСОБА_3 , то суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині є підставні, обгрунтовані і підлягають до задоволення, а тому слід визнати за позивачем право власності на дане Спадкове майно.

7. Надаючи правову оцінку встановленим у судовому засіданні фактичним обставинам справи щодо земельних ділянок, суд керується такими нормами права.

Предметом спору у цій частині позовних вимог є визнання права на завершення приватизації і реєстрацію права власності,

Статтею 1225 ЦК України визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування зі збереженням її цільового призначення.

Згідно п.«г» ч.1 ст.81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Частиною першою ст.116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, що передбачено пунктом «а» частини третьої ст.152 ЗК України.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачений у ст.118 ЗК України.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання (ч.6 ст.118 ЗК України).

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення (ч.7 ст.118 ЗК України).

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (ч.8 ст.118 ЗК України).

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування (ч.9 ст.118 ЗК України).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (ч.10 ст.118 ЗК України).

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (ч.11 ст.118 ЗК України).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (ст.125 ЗК України в редакції від 31 березня 2006 року).

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 розділу X «Перехідні положення» ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Частиною другою ст.16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З огляду на наведені норми закону, захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено п.1 ч.3 ст.152 ЗК України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст.125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду з позовами про визнання відповідного права у порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження 14-652цс18, у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, що свідчить про сталість судової практики у вирішенні питання права на завершення приватизації земельної ділянки.

Таким чином, у випадку, якщо спадкодавець за життя із дотриманням вимог законодавства розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв`язку зі смертю, спадкоємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації. У разі відмови компетентного органу спадкоємцям, належним та ефективним способом захисту їх прав у судовому порядку є звернення із позовом про визнання права на завершення приватизації.

Аналіз норм права, що регулюють спірні правовідносини, свідчить про те, що початком процедури безоплатної приватизації земельної ділянки є звернення громадянина, зацікавленого у такій приватизації, до відповідного компетентного органу (органу місцевого самоврядування) із заявою про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

З наявної у матеріалах справи заяви адвоката Петрука В.А., як представника ОСОБА_1 , від 17.06.2025 (ас 139) установлено, що позивач (через свого представника) звернулася до Рожищенського міського голови із заявою про надання дозволу на завершення приватизації земельних ділянок, переданих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відповідно до рішення Луківської сільської Ради народних депутатів Рожищенського району Волинської області №51 від 07.04.1994 року.

Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про початок процедури приватизації, який би був ініційований спадкодавцями: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо земельних ділянок, які зазначені представником позивача у позовній заяві.

Окрім того, листом заступника Рожищенського міського голови від 02.07.2025 року представника позивача поінформовано, що оскільки процедура надання дозволу на завершення приватизації земельних ділянок не врегульована нормами чинного законодавства України, тому Рожищенська міська рада не має повноважень для видачі такого дозволу (ас 140).

Зважаючи на відсутність належних та достатніх доказів того, що спадкодавці ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за життя із дотриманням вимог законодавства розпочали процедуру приватизації вказаних вище земельних ділянок, які надавались їм у власність чи користування, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині - про визнання права на завершення приватизації і реєстрацію права власності,до задоволення не підлягають.

Пояснення сторони позивача, що початком процедури приватизації і сам факт звернення громадянина до уповноваженої особи про надання йому у власність земельної ділянки і прийняття відповідного рішення цією уповноваженою особою про передачу у власність такої земельної ділянки, не грунтується на вищенаведених нормамах чинного законодавства та практиці ВС, оскільки, як суд зазначив вище, системний аналіз норм права, що регулюють спірні правовідносини, свідчить про те, що початком процедури безоплатної приватизації земельної ділянки є звернення громадянина, зацікавленого у такій приватизації, до відповідного компетентного органу (органу місцевого самоврядування) із заявою про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та є власним тлумаченням законодавства.

Окрім того, суд зазначає, що суд не вправі покладати в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Керуючись ст.ст.12, 13, 77, 81, 83, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Рожищенської міської ради Луцького району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно та визнання права на завершення приватизації і реєстрацію права власності задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, рік побудови 1980, загальною площею 85,6 м2, житловою площею 66,0 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 .

Відповідач: Рожищенська міська рада Луцького району Волинської області, місце знаходження: місто Рожище, Луцький район, Волинська область, вулиця Незалежності, 60, код ЄДРПОУ: 04333268.

Дата складення повного тексту рішення суду: 23.01.2026 року.

Головуючий суддя Шептицька Н.В.