Решение № 133439809, 19.01.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/21048/25

Провадження № 2/127/4426/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2026 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Ан О.В.,

за участю секретаря судового засідання Поляруш І.О.,

представника відповідача адвоката Ткачук Вікторії Вікторівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

У липні 2025 із позовом до суду звернулося ТОВ «Юніт Капітал», яке просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 736570433 від 08.05.2021 у розмірі 44 130,24 грн. Мотивувало позовні вимоги тим, що 08.05.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено кредитний договір №736570433 згідно якого відповідач отримала кошти у сумі 22500 грн. Позичальник, отримавши кредитні кошти порушила договірні зобов`язання щодо строків повернення кредиту, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість, яка в добровільному порядку не погашається. Загальний розмір заборгованості складає 44 130,24 грн . Відповідно до укладеного договору факторингу ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало право вимоги за кредитним договором позивачу.

Ухвалою суду від 09.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справ. Розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 13.11.2025 витребувано докази.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив розгляд справи здійснити у його відсутність.

У судовому засіданні представник позивача проти позову заперечила, вказала на те, що передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору. На момент укладення договору про відступлення права вимоги зобов`язання між первісним кредитором та боржником ще не виникло, тобто фактично його не існувало. Позивачем фактично не було набуто прав первісного кредитора, а отже останній не має права пред`являти свої вимоги за кредитним договором до відповідача. Вказувала на те, що відповідачці не було на особистий кабінет надіслано умови договору. Також у разі відмови у задоволенні позовних вимог просила стягнути витрати на правничу допомогу, яку відповідач понесла у сумі 10 000 грн.

Судом установлено, що 08.05.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено кредитний договір №736570433.

Сторони погодили, що сума кредиту склала 22500 грн, строк кредитування 126 днів. Процентна ставка 237,25%. Загальні витрати за кредитом складають 11414 грн 34 коп.

Кредитний договір укладений в електронній формі в мережі Інтернет, з використанням веб-сайту ТОВ «Маніве швидка фінансова допомога», та підписаний відповідним електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Про підписання відповідачем кредитного договору (акцепт договору) аналогом ЕЦП у складі одноразового ідентифікатора також довідка ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» про ідентифікацію.

ТОВ «Манівео швидкої фінансової допомоги» перерахувало відповідачці кошти згідно договору у сумі 22500 грн на її банківську картку, що підтверджується витребуваними у АТ КБ «Приватбанк» доказами.

Загальний розмір заборгованості складає 44 130,24 грн з них: 20779,15 грн заборгованість за тілом кредиту, 23351,09 грн заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом.

28.11.2018 року ТОВ «Манівео швидкої фінансової допомоги» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01, строком дії до 28.11.2019 року.

У розділі 1 зазначеного договору визначено терміни, а саме: Відповідно до умов вказаного договору: п.п.1.1 «Боржник» фізична особа, з якою укладено кредитний договір, право вимоги до якого уступається за цим договором; п.п.1.2 «Кредитний договір» кредитний договір, укладений між клієнтом і боржником, права вимоги за яким відступаються, та який відповідає наступним критеріям: боржником за кредитним договором виступає фізична особа та кредит не забезпечується заставою. Перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до цього договору, а саме в Реєстрах прав вимог; п.п. 1.3. «Право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржника по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строку платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому; п.п1.4 «Борг» означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов`язальної сили; п.п.1.5 «Реєстр прав вимог» означає перелік прав вимог до боржників, що відступаються за цим договором. Форма Реєстру прав вимог наведена в додатку № 1 до цього договору. Цей договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (п. 8.1. договору).

Згідно умов цього договору факторингу, Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (пункт 2.1).

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги (пункт 4.1).

В той же час відповідно до п.п. 8.2. п. 8. договору факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» строк його дії закінчується 28.11.2019 року. Таким чином, строк дії цього договору, з урахуванням п.п. 8.1. договору, визначено з 28.11.2018 року по 28.11.2019 року.

На виконання пункту 2.1 договору факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було складено та підписано Реєстр прав вимоги № 151 від 14.09.2021, у яких виникають правові вимоги до відповідача за кредитним договором.

У подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу 05/0820-01, яким погодили купівлю продаж права вимоги до боржників. Одним із таких боржників згідно реєстру є відповідачка.

04.06.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн фінанси» та ТОВ «ФК «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 04/06/25-Ю. Одним із боржників згідно реєстру є відповідач.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається».

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).

Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Як установлено судом 08.05.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою укладено кредитний договір № 736570433.

В той же час відповідно до п.п. 8.2. п. 8. договору факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» строк його дії закінчується 28.11.2019 року. Таким чином, строк дії цього договору, з урахуванням п.п. 8.1. договору, визначено з 28.11.2018 року по 28.11.2019 року.

Вказаним договором встановлено, що предметом відступлення за ним є, в тому числі, вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога). Разом з цим, суд вважає, що виходячи із умов такого договору, право вимоги на майбутнє існувало лише з дня укладання договору, тобто з 28.11.2018 року та діяло на майбутнє, але в межах строку дії указаного договору, тобто по 28.11.2019 року. При цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги. Такі додатки до договору є невід`ємною частино договору факторингу.

Таким чином, суд вважає, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога та ТОВ «Таліон Плюс» на час укладення договору відступлення прав вимоги, тобто станом на 28.11.2018 року не були погоджені усі його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора та не могли бути охоплені зобов`язання відповідача, які виникли після укладення цього договору, тобто з 08.05.2021 року.

З вищенаведеного слідує, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 28.11.2018 року, боргові зобов`язання відповідача за кредитним договором від 08.05.2021 року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору на час укладення договору відступлення права вимоги № 28/1118-01. Відтак, суд вважає, що у ТОВ «Таліон Плюс», як фактора, не виникло право вимоги за зобов`язанням відповідача, яке він міг би передати на підставі договору факторингу від 28.11.2018 року.

Також позивач, обґрунтовуючи позов, зазначає, що 14.09.2021 року на виконання положень договору факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» був складений та підписаний реєстр права вимоги № 151 за яким передані (відступлені) права вимоги до відповідача за кредитним договором №736570433 від 08.05.2021 року.

Однак, оцінюючи вказаний доказ суд зазначає про те, що в зазначеному витязі з Реєстру не вказано, станом на яку дату нараховано заборгованість, залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду, всі суми коштів, що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості (за наявності), напрямки та підстави їх нарахування та відсутні відомості про те, що матеріали кредитної справи (з даними про погашення кредиту та інше) передавались новому кредитору, як це передбачено ч. 1ст. 517 ЦК України. До того ж наданий витяг з реєстру не містить підписів сторін та печаток. Наступну сторінку не можливо розцінити, як частину цього витягу, оскільки з неї не вбачається до якого витягу вона відноситься, зокрема, вона не містить ні дати, ні номеру. Отже, вказаний витяг суд вважає неналежним доказом.

З огляду на вищезазначене суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Згідно ст. 141 ЦПК України судові витрати суд залишає за позивачем.

Частиною 2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Визначаючись з розподілом витрат на правничу допомогу, відповідно до вимог ст.137, 141 ЦПК України суд зважає, що справа є незначної складності, в даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, обсяг досліджених доказів є невеликим, а тому суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача 5000 грн витрат на правничу допомогу, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Керуючись ст.ст.2,3,10,12,13,18,76-81,263-265,279,280,354-355 ЦПК України, ст.ст.526,527,530,610,629,1048-1050,1054 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 5 000 (п`ять тисяч) гривень судових витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», адреса: вул. Рогнідинська, 4, літ. А., офіс 10, м. Київ, код ЄДРПОУ 43541163.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Повний текст рішення суду складено 19.01.2026

Суддя: