Решение № 133309595, 14.01.2026, Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 732/1716/25

Провадження № 2/732/79/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2026 року м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Бойко А. О.,

у присутності секретаря судового засідання Пінчук С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (03061 м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 48, код ЄДРПОУ 39952398) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Олена Василівна (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Європейська, 11/2), приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін Олександр Петрович (14013, м. Чернігів, проспект Перемоги, 139, офіс 203),

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Працевитого Геннадія Олександровича звернулася до Городнянського районного суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в якому представник позивачки просив визнати виконавчий напис № 8096, вчинений 14.05.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Оленою Василівною, про стягнення на користь стягувача ТОВ «ВЕЛЛФІН» з боржника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №866959 від 18.05.2019 у розмірі 29210,00 грн, таким, що не підлягає виконанню. Також представник позивачки просить стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1453,44 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що 18 травня 2019 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» було укладено кредитний договір №866959, за умовами якого позичальнику було надано кредит. Із за стосунку «Дія» позивачці стало відомо про наявність відкритого виконавчого провадження, однак жодних листів від приватного виконавця та/або повідомлень з інформацією щодо відкритого виконавчого провадження відповідачка не отримувала. З метою з`ясування обставин та отримання кваліфікованої правової допомоги позивачка звернулася АБ «ЮРКОНСАЛТ» Геннадія Працьовитого» та 14.08.2025 між позивачкою та адвокатом Працевитим Г.О. було укладено договір про надання правової допомоги для ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. У подальшому, отримавши відповідь на адвокатський запит від приватного виконавця Палігіна О.П. позивачці стало відомо, що виконавче провадження №68764599 відкрито на підставі виконавчого напису № 8096, вчиненого 14.05.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Оленою Василівною, про стягнення на користь стягувача ТОВ «ВЕЛЛФІН» з боржника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №866959 від 18.05.2019 у розмірі 29210,00 грн, та що в межах вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем винесено постанову про арешт всіх рахунків позивачки. Сторона позивача вважає, що вказаний виконавчий напис було вчинено з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчого напису та з порушенням норм чинного законодавства. За твердженням сторони позивача, вчинення нотаріусами виконавчих написів щодо стягнення заборгованості можливе виключно за договорами, які посвідчені нотаріально. При цьому, як вказує позивачка, такого договору нею не укладалося. Представник позивача також звертає увагу суду на те, що відповідач не направляв позивачці вимогу про усунення порушених зобов`язань, у зв`язку з чим позивачка була позбавлена можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості та можливості оспорити вимоги ТОВ «ВЕЛЛФІН». Наявність таких обставин не свідчить про безспірний характер заборгованості, оскільки її розмір не був погоджений, та при вчиненні оспорюваного виконавчого напису № 8096 у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості є безспірним. У зв`язку з наведеним, представник позивача просить суд визнати зазначений виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, та стягнути з відповідача на користь позивачки понесені судові витрати.

Ухвалою судді Городнянського районного суду Чернігівської області від 17 жовтня 2025 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та зупинено стягнення на підставі оспорюваного виконавчого напису № 8096, вчиненого 14.05.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Оленою Василівною, про стягнення на користь стягувача ТОВ «ВЕЛЛФІН» з боржника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №866959 від 18.05.2019 у розмірі 29210,00 грн.

Ухвалою судді Городнянського районного суду Чернігівської області Бойко А. О. від 30 жовтня 2025 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у зазначеній справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 09 грудня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Працевитий Г. О. не з`явилися, про дату, час та місце підготовчого засідання останні повідомлені належним чином. У позовній заяві представник позивача просив у разі неявки позивача або його представника в судові засідання розгляд справи проводити без їх участі. Проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення позивач не заперечує (а. с. 48).

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання відповідач повідомлений належним чином, ухвала підготовчого судового засідання та призначення справи до розгляду від 09.12.2025 доставлена в електронний кабінет відповідача 11.12.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а. с. 105).

Від відповідача відзиву на позов не надійшло, про поважні причини неявки суд не повідомлений.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін О.П. про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, ухвала підготовчого судового засідання та призначення справи до розгляду від 09.12.2025 доставлена в електронний кабінет останнього 11.12.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с.103).

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк О.В. про дату, час і місце судового засідання повідомлялася належним чином.Згідно із відмітками поштового відділення зв`язку поштове відправлення з судовою повісткою про виклик в судове засідання на 14.01.2026 не отримано адресатом, наявні відмітки, що адресат відсутній за вказаною адресою (а. с. 107).

У тому випадку, якщо зазначено, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень пунктів 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК та правової позиції ВП ВС, викладеною у постановах від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, КЦС ВС від 21 грудня 2022 у справі № 757/15603/19 судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою.

Треті особи у судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомлені.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений, не подав відзив і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи той факт, що відповідач ТОВ «ВЕЛЛФІН» в розумінні ст. 130 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, не подав заяви про розгляд справи за його відсутності, не подав відзиву на позов, представник позивача не заперечує проти проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення, суд приходить до висновку щодо можливості проведення заочного розгляду справи та ухвалення у справі заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки справа слухалась за відсутності всіх учасників справи, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, створивши при цьому учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

18 травня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №866959, за умовами якого позичальнику було надано кредит у сумі 2500,00 грн. Строк повернення позики: 30 календарних днів до 17.06.2019 (а. с. 57-66).

14 травня 2021 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Оленою Василівною було вчинено виконавчий напис, який було зареєстровано у відповідному реєстрі за №8096, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №866959 від 18.05.2019 у розмірі 29210,00 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту у сумі 2500,00 грн; простроченої заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитому у розмірі 25910,00 грн. За вчинення виконавчого напису на підставі ст.31 Закону України «Про нотаріат» стягнуто плату із стягувача ТОВ «ВЕЛЛФІН» у розмірі 800,00 грн, які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача. Заборгованість стягується за період з 18 травня 2019 по 01 березня 2020 року (а. с. 67).

Зі змісту оспорюваного виконавчого напису вбачається, що ОСОБА_1 18 травня 2019 року уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» договір позики №866959, строк платежу за яким настав, а боржником допущено прострочення платежів.

23 лютого 2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним Олександром Петровичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №68764599 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олени Василівни №8096 від 14.05.2021. Боржником за кредитним договором відповідно до виконавчого напису є ОСОБА_1 . Сума заборгованості, що підлягає стягненню 29210,00 грн (а. с. 68-69).

08 липня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Палігіним Олександром Петровичем в межах виконавчого провадження № 68764599 винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у межах суми звернення, стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 32640,60 грн (а. с. 74-75).

Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина 1 статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (пункт 19 частини 1 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).

Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку.

Так, згідно із статтею 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначені умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі Перелік).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. При цьому цей Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.

26 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».

Зазначеною постановою були внесені зміни в Перелік та доповнено його після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Так, нотаріус може вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор має надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі № 826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та нечинною.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року в справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року було залишено без змін.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.

Тобто, на сьогоднішній день, редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.

Однак, не зважаючи на те, що судовим рішенням були скасовані зміни до Переліку, приватний нотаріус вчинив виконавчий напис на підставі кредитного договору, який нотаріально не посвідчувався.

Також, суд зазначає, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, про захист якого він звернувся до нотаріуса, повинне існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною заборгованість боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт, зокрема, подання стягувачем відповідних документів нотаріусу, не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне в стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, у судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача

(повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів нотаріуса може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і необґрунтованість вимог стягувача до боржника.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів.

Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент учинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час учинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом з тим законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц.

Відповідачем ТОВ «ВЕЛЛФІН» відповідно до положень ст. 76-81 ЦПК України, не було надано суду належних і допустимих доказів в обґрунтування того, що приватному нотаріусу Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк О.В. були подані відомості про безспірність суми заборгованості ОСОБА_1 за договором позики №866959 від 18 травня 2019 року.

Доказів, які б спростовували позовні вимоги позивачки, відповідачем суду не надано.

Враховуючи, що станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису зазначена у ньому заборгованість не була безспірною, оскільки виконавчий напис оскаржується позивачкою, а також те, що нотаріусом при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису застосовано нечинні на той момент норми, які регулюють вчинення виконавчих написів по кредитних договорах, суд приходить до висновку, що спірний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, а позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 6 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою ст. 133 ЦК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Суд, вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1453,44 грн, що підтверджується документально (а. с. 36, 76), керується ч. 1 ст. 141 ЦПК України, де вказано, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з огляду на те, що позов задоволено повністю, а тому з відповідача на користь позивачки, підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1453,44 грн.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача понесених позивачкою витрат на оплату професійної правничої допомоги, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої

допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

На підтвердження понесених позивачкою судових витрат на оплату правничої допомоги до суду надано: ордер на надання правничої допомоги серії АР №1272431 від 27.10.2025 (а. с. 49), договір про надання правової (правничої) допомоги від 14.08.2025, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «ЮРКОНСАЛТ» Геннадія Працевитого» (а. с. 50) та додатковий договір до нього від 14.08.2025 (а. с. 51), акт від 14.08.2025 про надані послуги та рахунок від 14.08.2025 згідно з якими загальна сума гонорару за надання правової допомоги становить 5000,00 грн (а. с. 52).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат представник позивача (адвокат) подав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснені витрати, необхідні для надання правничої допомоги. Розмір витрат, які сторона сплатила встановлюється судом на підставі поданих стороною доказів (договорів, рахунків). При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 та у додатковій постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При вирішенні питання розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22 (провадження № 61-13766св24), в якій вказано, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання

робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5, 6 ст. 137 ЦПК України, за змістом яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, враховуючи відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо необґрунтованості та неспівмірності заявлених витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн, на переконання суду, є розумним та таким, що відображає реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

Оскільки вказані витрати є документально підтвердженими, були понесені фактично, а їх сума детально описана та обґрунтована адвокатом у наданих документах, враховуючи, що клопотання щодо зменшення їх розміру від відповідача не надходило, а тому з відповідача на користь позивачки слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 6, 12, 13, 14, 81, 137, 141, 247, 258, 259, 263, 265, 273,280-284, 352, 354, ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Олена Василівна, приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін Олександр Петрович, задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 8096, вчинений 14.05.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Оленою Василівною, про стягнення на користь стягувача ТОВ «ВЕЛЛФІН» з боржника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №866959 від 18.05.2019 у розмірі 29210,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1453,44 грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Направити відповідачу ТОВ «ВЕЛЛФІН» рекомендованим листом з повідомленням, копію заочного рішення протягом двох днів з дня його проголошення і роз`яснити, що він має право протягом тридцяти днів з дня його проголошення, подати до суду заяву про перегляд заочного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст заочного рішення складений і підписаний 14.01.2026.

Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (03061 м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 48, код ЄДРПОУ 39952398).

Треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк Олена Василівна (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Європейська, 11/2).

Приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін Олександр Петрович (14013, м. Чернігів, проспект Перемоги, 139, офіс 203).

Суддя А. О. Бойко