Постановление суда № 133271733, 09.01.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у видачі судового наказу

"09" січня 2026 р. м. Київ Справа № 911/3978/25

Суддя господарського суду Київської області Рябцева О.О., розглянувши заяву Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (07053, Київська обл., Вишгородський р-н, селище міського типу Красятичі(з), вул.Воздвиженська, будинок 7, код 34002938) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Маловільшанської сільської ради» (09129, Київська обл., Білоцерківський р-н, село Озерна, вул.Паркова, будинок 1а, код 37917880) заборгованості за договорами № 04/01/23 від 04.01.2023 р. про надання медичних послуг та № 04/01/23/01 від 04.01.2023 р. про надання медичних послуг з установлення факту смерті людини у сумі 683,44 грн, з яких: 633,09 грн інфляційних втрат та 50,35 грн 3 % річних,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» звернулось до господарського суду Київської області із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Маловільшанської сільської ради» заборгованості за договорами № 04/01/23 від 04.01.2023 р. про надання медичних послуг та № 04/01/23/01 від 04.01.2023 р. про надання медичних послуг з установлення факту смерті людини у сумі 683,44 грн, з яких: 633,09 грн інфляційних втрат та 50,35 грн 3 % річних.

Дослідивши заяву та додані до неї документи, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 Господарського процесуального кодексу України, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У п. 3 ч.1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, зокрема, заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам ст.148 цього Кодексу.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, за яким праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, відсотки за користування коштами та інфляційні втрати не є заборгованістю за договором, а є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора.

Вимоги про сплату відсотків за користування коштами та інфляційних втрат у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю природою не є основним зобов`язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов`язань, виникають з підстав, встановлених законом (статтею 625 Цивільного кодексу України), а не договором.

Відтак, окремо заявлені від суми заборгованості вимоги про стягнення відсотків за користування коштами та інфляційних втрат не підлягають розгляду в порядку наказного провадження.

Таким чином, судом встановлено, що у заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, які за своєю правовою природою не є вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, а відтак, не підлягають розгляду в порядку наказного провадження.

Як вже зазначалось, відповідно до ч. 1 ст. 148 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до заяви про видачу судового наказу додається копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості.

З вищевикладеного вбачається, що наказне провадження передбачає можливість стягнення неоспорюваної заборгованості за договором, за заявою особи, якій належить право вимоги про стягнення неоспорюваної грошової заборгованості за договором, яка не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В свою чергу, як вбачається із заяви, заявником об`єднано у поданій заяві одночасно вимоги за двома договорами, а саме договором № 04/01/23 від 04.01.2023 р. про надання медичних послуг та договором № 04/01/23/01 від 04.01.2023 р. про надання медичних послуг з установлення факту смерті людини.

Однак, чинним процесуальним законодавством не передбачено об`єднання в одній заяві про видачу судового наказу вимог за різними договорами незалежно від укладення між одними й тими ж сторонами.

Виходячи із наведеного, оскільки заявником заявлено заяву про видачу судового наказу одночасно за двома договорами, що не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу, а відтак така вимога не може бути розглянута в порядку наказного провадження.

Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу (ч. 2 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням наведеного, суд відмовляє у видачі судового наказу за заявою Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Маловільшанської сільської ради» про видачу судового наказу.

Суд звертає увагу заявника, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 частини першої статті 152 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, невідповідність вимогам статті 148 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Керуючись статтями 150, 152, 153, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити Комунальному некомерційному підприємству Київської обласної ради «Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» у видачі судового наказу за вимогою до боржника Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Маловільшанської сільської ради» про видачу судового наказу.

Ухвала господарського суду набирає законної сили в порядку статті 235 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.О. Рябцева