Решение № 133128628, 29.12.2025, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/11827/23

Провадження № 2/466/256/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2025 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Ковальчука О.І.

секретаря Пилипців О.-І.І.

з участю представника позивача, адвоката Васіва Ю.М.

представника відповідачів, адвоката Посікіри Р.Р.

справа № 466/11827/23

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Фінансова компанія «Просто Мані», треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору (в частині)

в с т а н о в и в:

13.11.2023 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за договором №18-11-21-01-26/5147_LV від 18.11.2025 про надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту у розмірі 1495761,68грн., з яких: 599954,36грн. заборгованість по тілу кредиту, 441056,14грн. заборгованість по нарахованих та не сплачених процентах, 227502,69 грн. заборгованість по сплаті суми девальвації на тіло кредиту, 167248,49 грн. заборгованість по сплаті суми девальвації на проценти та 60000,00 грн. - штрафу.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 18.11.2021 року між ТОВ «ФК «Просто Мані» та ОСОБА_1 було укладено договір №18-11-21-01-26/5147_LV про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, відповідно до умов якого кредитодавець надав грошові кошти позичальникові у сумі 600000,00грн, на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 42% річних на умовах та в строки, встановлені цим договором.

Позика надається з цільовим призначенням для створення бізнесу.

18.11.2021 року між ТОВ «ФК «Просто Мані» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки, відповідно до якого Поручитель зобов`язується відповідати перед Кредитодавцем за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань, що випливають з Договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 18-1 1-2 І -01-26/5147_LV від 18.11.2021 року.

Між тим, 18.11.2021 року між ТОВ «ФК «Просто Мані» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов`язується відповідати перед Кредитодавцем за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань, що випливають з Договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 18-1 l-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021 року.

Крім цього, п.1.9. договору №18-11-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021 року визначено, що у разі збільшення курсу (вартості) долара США, що встановлений НБ України на момент укладання цього договору, сума позики, відсотків, що підлягають сплаті позичальником на користь кредитодавця, збільшуються на суму девальвації гривні до долара США за формулою: СД=С*(К2-К1)/К1, де: СД сума девальвації; С сума відсотків визначена в гривнях в Графіку платежів на дату сплати відсотків або сума позики для цілей повного погашення; К1 курс купівлі долара США встановлений НБ України на момент укладання договору; К2 курс продажу долара США на останній банківський день місяця, що передує даті сплати відсотків.

У випадку повернення суми позики, для розрахунку курсових різниць К2 приймає значення курсу продажу долару США встановлений НБ України на день здійснення платежу.

Відповідно до п.1.10. договору №18-11-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021 року, сума процентів та сума позики збільшена на суму девальвації (курсову різницю) сплачується одночасно з поверненням позики та/або процентами за користування позикою відповідно до графіку платежів визначених Додатком №1 до даного Договору. Сторони домовились, що при розрахунку відсотків за користування позикою береться до уваги курс продажу долара США, що встановлений Національним Банком України.

Відповідно до п.11 п.1.11 договору №18-11-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021 року, різниця, що виникає у зв`язку із застосуванням формули відповідно до пункту 1.10 Договору та сплачена Позичальником понад нараховані Кредитодавцем відсотки, пені, штрафи без урахування сум девальвації, спрямовується відповідно на дохід Кредитодавця.

Позивач взяті на себе зобов`язання виконав повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти, проте відповідачі свої зобов`язання за договором не виконали. З огляду на неналежне виконання Відповідачами договірних зобов`язань, утворилась заборгованість, а тому просить позов задовольнити.

18.12.2023 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Посікіра Р.Р. звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «ФК «Просто Мані», за участі третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору (в частині), у якому просить суд ухвалити рішення, яким визнати недійсними п. п. 1.9, 1.10, 1.11 Договору № 18-11-21-01-26/5147_LV надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансовою кредиту від 18.11.2021 року.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що п. п. 1.9, 1.10, 1.11 Кредитного договору не відповідають вимогам Закону та порушують права ОСОБА_1 .

Суми повернення кредиту та сплата процентів жорстко прив`язані до курсу іноземної валюти - долару США, тобто зобов`язання за Кредитним договором визначено як грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Частиною першою, другою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За змістом статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг» діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг» під поняттям фінансова послуга розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Згідно з пунктами 3, 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи зобов`язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність з вимогами цього Закону (тобто до 08 січня 2013 року), а спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг зобов`язаний у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та затвердити ліцензійні умови здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі цього Закону Правління Національного банку України, що здійснює державне регулювання та нагляд у сфері ринків фінансових послуг (далі -НБУ), як уповноважений державний орган 30.03.2021 постановою №27 (чинною на момент укладення сторонами договору) затвердив Положення про визначення умов провадження діяльності з надання фінансових послуг, здійснення яких потребує відповідної ліцензії (ліцензійних умов) (далі - Ліцензійні умови).

На час укладення сторонами оспорюваного договору чинне законодавство передбачало, що фінансова установа може провадити діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах тільки після отримання ліцензії Нацкомфінпослуг. Крім того, за змістом статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг», надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту є фінансовою послугою, а право надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа (частина 3 статті 5 Закону).

Відповідно до п. 40 Ліцензійних умов, небанківська фінансова установа (крім страховика) не має права укладати зі споживачами фінансових послуг договори щодо надання фінансових послуг, зобов`язання яких визначені як грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У даній справі оспорюваний договір укладений 18 листопада 2021 року, тобто коли законодавство України передбачало ліцензування фінансових послуг. Таким чином, оспорюваний договір сторонами укладений у період, коли відповідно до положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Ліцензійних умов вимагалося отримання ліцензії для надання таких послуг. Проте відповідач такої ліцензії не мав і не належав до установ, на діяльність яких не поширюється положення щодо її отримання.

Отже, оспорюваний договір є недійсними з підстав, передбачених частиною першою статті 227 ЦК України та частиною шостою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідач здійснював відповідний вид діяльності (надання фінансової послуги) без дозволу (ліцензії) на її здійснення відповідно до статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до п. 1.10 Кредитного Договору, сторони домовились, що у разі збільшення курсу (вартості) долара США, що встановлений НБУ на момент укладання цього договору, сума позики, відсотків, що підлягають сплаті Позичальником на користь Кредитодавця, збільшуються на суму девальвації гривні до долара США.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Також, у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу, Загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність.

З аналізу умов кредитного договору вбачається, що умови стосовно застосування коефіцієнта валютного ризику в кредитному договорі є цілком несправедливими, оскільки вони покладаються лише на одну сторону.

Враховуючи вищевикладене, для захисту своїх прав ОСОБА_1 вимушений звернутися з зустрічним позовом до суду.

25.07.2024 в судовому засіданні, зустрічний позов ОСОБА_1 до ТзОВ «Фінансова компанія «Просто Мані», треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору (в частині), прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження із позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором.

В судовому засіданні представник позивача, адвокат Васів Ю.М. позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Просить первісний позов задовольнити в повному обсязі. Зустрічний позов заперечив з підстав, викладених в письмовому запереченні на зустрічний позов, долученому до матеріалів справи (а.с.151-157) та просив у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідачів, адвокат Посікіра Р.Р. первісний позов заперечив з підстав, викладених в письмовому відзиві, долученому до матеріалів справи. Зустрічні позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в зустрічній позовній заяві, а також просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає до часткового задоволення, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.

Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

Із змісту ст. 627 ЦК України вбачається, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що 18.11.2021 року між ТОВ «ФК «Просто мані» та ОСОБА_1 укладено договір №18-11-21-01-26/5147_LV про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, відповідно до умов якого кредитодавець надав грошові кошти позичальникові у сумі 600 000,00 грн, на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 42% на умовах та в строки, встановлені цим договором.

Відповідно до п.1.3. договору, кредитодавець надає позичальнику кредит з цільовим призначенням для створення бізнесу.

Відповідно до п.1.4. договору, строк дії договору: кредит надається строком на 365 днів від дати отриманням позичальником кредиту, тобто з 18.11.2021 року по 17.11.2022 року. Договір набуває чинності з моменту його укладання (підписання сторонами). У разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань з погашення кредиту, відсотків за користування кредитом, сплати пені, штрафів та інших нарахувань, передбачених договором, дія даного договору продовжується до повного виконання своїх зобов`язань, включаючи день фактичного та повного розрахунку. Після закінчення строку, на який надано кредит, відсотки за користуванням кредиту нараховуються у розмірі, визначеному в п.1.1. Договору, пеня за неналежне виконання позичальником зобов`язань нараховуються в розмірі, визначеному п.5.2. договору до повного розрахунку за договором.

Відповідно до п.1.7.2. договору, проценти (відсотки) за користування кредитом складають 41,88 % від суми кредиту (у процентному виразі) або 251 309,59 грн (у грошовому виразі).

У п.1.9. договору №18-11-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021 року визначено, що у разі збільшення курсу (вартості) долара США, що встановлений НБ України на момент укладання цього договору, сума позики, відсотків, що підлягають сплаті позичальником на користь кредитодавця, збільшуються на суму девальвації гривні до долара США за формулою: СД=С*(К2-К1)/К1, де: СД сума девальвації; С сума відсотків визначена в гривнях в Графіку платежів на дату сплати відсотків або сума позики для цілей повного погашення; К1 курс купівлі долара США встановлений НБ України на момент укладання договору; К2 курс продажу долара США на останній банківський день місяця, що передує даті сплати відсотків. У випадку повернення суми позики, для розрахунку курсових різниць К2 приймає значення курсу продажу долару США встановлений НБ України на день здійснення платежу.

Відповідно до п.1.10. договору №18-11-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021 року, сума процентів та сума позики збільшена на суму девальвації (курсову різницю) сплачується одночасно з поверненням позики та/або процентами за користування позикою відповідно до графіку платежів визначених Додатком №1 до даного Договору. Сторони домовились, що при розрахунку відсотків за користування позикою береться до уваги курс продажу долара США, що встановлений Національним Банком України.

Відповідно до п.11 п.1.11 договору №18-11-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021 року, різниця, що виникає у зв`язку із застосуванням формули відповідно до пункту 1.10 Договору та сплачена Позичальником понад нараховані Кредитодавцем відсотки, пені, штрафи без урахування сум девальвації, спрямовується відповідно на дохід Кредитодавця.

Так, згідно з платіжною інструкцією №13528 від 18.11.2021 року, ОСОБА_1 отримав від ТОВ «ФК «Просто Мані» відповідно до умов договору №18-11-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021 року кошти у позику та у розмірі 587 550,00 грн.

Згідно платіжної інструкції №13529 від 18.11.2021 року ТОВ «ФК «Просто Мані» сплатило 6 450,00 грн. за нотаріальне посвідчення згідно договору №18-11-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021 року за дорученням ОСОБА_1 .

Згідно з платіжною інструкцією №13530 від 18.11.2021 року, ТОВ «ФК «Просто Мані» сплатило 6 000,00 грн за оплату за надані послуги згідно з Актом прийому-передачі №1 до дог. №18-11-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021 року за дорученням ОСОБА_1

18.11.2021 року між ТОВ «ФК Просто Мані» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки, відповідно до якого Поручитель зобов`язується відповідати перед Кредитодавцем за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань, що випливають з Договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 18-11-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021 року.

Крім того, 18.11.2021 року між ТОВ «ФК Просто Мані» та ОСОБА_3 було укладено Договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов`язується відповідати перед Кредитодавцем за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань, що випливають з Договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 18-1 l-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021 року.

Таким чином, ТОВ ФК «Просто мані» виконало свої зобов`язання за договором №18-11-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021 року щодо надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, надавши позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти на загальну суму 600 000,00 грн.

Натомість, відповідач ОСОБА_1 як позичальник та відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як поручителі належним чином не виконали зобов`язань за договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Згідно з долученим до позову розрахунком, заборгованість за договором № 18-11-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021 складає 1495761,68 грн, з яких: 599954,36 грн заборгованість по тілу кредиту, 441056,14 грн заборгованість по нарахованих та не сплачених процентах, 227502,69 грн заборгованість по сплаті девальвації на тіло кредиту, 167248,49 грн заборгованість по сплаті девальвації на проценти та 60000,00 грн штрафу.

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав свої зобов`язання та надав відповідачу кошти в загальному розмірі 600 000,00 грн.

Згідно з приписами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна умов договору не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, суд, виходячи із поданого позивачем розрахунку, приходить до переконання про підставність розрахунку заборгованості по тілу кредиту у розмірі 599954,36 грн та 230531,53 грн заборгованості по нарахованих та не сплачених процентах, 227502,69 грн заборгованість по сплаті суми девальвації на тіло кредиту, 87404,06 грн заборгованість по сплаті суми девальвації на проценти, що відповідає умовам договору № 18-11-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021, підтверджено платіжними інструкціями та відображено у розрахунку заборгованості.

Водночас, суд враховує надані у судовому засіданні заперечення відповідачів щодо нарахування процентів після закінчення строку кредитування 17.11.2022 року.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16, уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Позивач у позовній заяві не заявив вимог про застосування судом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, водночас ним здійснено нарахування заборгованості із сплати відсотків в розмірі 441056,14 грн за період з 18.11.2021 по 18.09.2023, тобто без урахування строку кредитування до 17.11.2022.

Таким чином, позовна вимога про стягнення нарахованих позивачем відсотків після закінчення строку кредитування 17.11.2022 року є неправомірною.

З огляду на зазначене, заборгованість зі сплати відсотків слід розрахувати в межах строку кредитування з урахуванням процентів за користування позикою, визначених договором. Крім того, проценти за користування позикою слід зменшити, а отже заборгованість із сплати відсотків становить 230531,53 грн.

Відтак, вимога позивача в частині стягнення заборгованості із сплати відсотків підлягає частковому задоволенню в сумі 230531,53грн.

Також, із розрахунку заборгованості слідує, що позивач просить про стягнення 227502,69 грн суми девальвації, нарахованої на тіло кредиту, 167248,49грн девальвації нарахованої на відсотки.

Як зазначалося вище, договором про надання коштів у позику визначений порядок та підстави нарахування суми девальвації на яку збільшується сума процентів та сума позики.

Своїм підписом у договорі відповідач засвідчив, що умови такого є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов`язків сторін (п. 9.14 договору).

Зважаючи на договірні відносини між сторонами, на які сторони погодилися, суд приходить висновку, що стягненню підлягає і сума девальвації на тіло кредиту в розмірі 227502,69 грн та на відсотки, однак з розрахунку в межах строку кредитування (18.11.2021-17.11.2022), розмір яких становить 87404,06грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення із відповідачів суми штрафу в розмірі 60000,00грн, то така до задоволення не підлягає з огляду на наступне.

Згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХв Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який продовжено Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від: 14 березня 2022 року №133/2022,18 квітня 2022 року № 259/2022; 17 травня 2022 року №341/2022, 12 серпня 2022 року № 573/2022, 7 листопада 2022 року № 757/2022, 06 лютого 2023 року № 58/2023, 01 травня 2023 року № 254/2023, 26 липня 2023 №451/2023, №734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024 року.

Так, позивач просить суд стягнути із відповідачів також штраф у розмірі 60000,00грн.

Як вбачається із позовної заяви штраф нараховано відповідно до п.5.3 договору у розмірі 10% від суми основного зобов`язання.

У наданому позивачем суду розрахунку не вказано період, у якому нараховано штраф, однак, враховуючи, що розрахунок заборгованості здійснено позивачем станом на 18.09.2023 року, такий штраф нараховано у період дії на території України воєнного стану, а тому вимоги щодо стягнення штрафу задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить переконання про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог позивача та вважає, що такі вимоги необхідно задовольнити частково, шляхом стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1145392,44грн., з яких: 599954,16грн. - основного боргу, 230531,53грн. проценти; 227502,69грн. заборгованість по сплаті суми девальвації на тіло кредиту, 87404,06грн. заборгованість по сплаті суми девальвації на проценти

У решті вимог слід відмовити, оскільки такі нараховані поза межами строку дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальність «Фінансова компанія «Просто Мані» судом задоволено частково, то судовий збір покладається на відповідачів в розмірі 17181,81 грн.

Щодо стягнення з відповідачів на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 21000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У відповідності до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу суду було надано договір про надання правової допомоги від 04.01.2023 №18, укладеного між ТОВ «ФК «Просто Мані» та адвокатом Софіщенко В.А., довіреність від 03.01.2023, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та вказано що попередній розрахунок суми судових витрат становить 21000 гривень.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.03.2021 по справі №379/1487/18, не може підлягати задоволенню заява щодо стягнення витрат на правову допомогу у разі неподання заявником всіх, передбачених законодавством документів для підтвердження понесення відповідних витрат, у тому числі й детальний опис робіт/послуг, виконаних адвокатом.

Враховуючи те, що адвокатом не подано суду документального підтвердження витрат на правову допомогу та розрахунку таких витрат, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «ПРОСТО МАНІ», за участі третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними п. п. 1.9, 1.10, 1.11 Договору № 18-11-21-01-26/5147_LV надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансовою кредиту від 18.11.2021 року, то такий, на думку суду не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як вже судом встановлено, 18.11.2021 року між ТОВ «ФК «Просто мані» та ОСОБА_1 укладено договір №18-11-21-01-26/5147_LV про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, відповідно до умов якого кредитодавець надав грошові кошти позичальникові у сумі 600000,00 грн, на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 42% на умовах та в строки, встановлені цим договором.

Відповідно до п.1.3. договору, кредитодавець надає позичальнику кредит з цільовим призначенням для створення бізнесу.

Отже, оспорюваний кредитний договір №18-11-21-01-26/5147_LV був укладений в письмовій формі та підписаний сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Позивач за зустрічним позовом, є дієздатною особою, яка в повній мірі має можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними, розуміти наслідки вчинення певних дій та можливість відмовитись від вчинення таких дій, що будуть суперечити її інтересам.

Отже, суд не може погодитись з твердженнями позивача за зустрічним позовом, та приходить до переконання, що позивач за зустрічним позовом отримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, вартість всіх супутніх послуг, що забезпечило можливість його свідомого і правильного вибору та останній підтвердив згоду з ним, проставивши свій підпис.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч.ч.1,2 ст. 18 Закону).

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в статті 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

За правилами ч. 1ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зі змісту оспорюваного договору №18-11-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить підписання договору.

З урахуваннями викладеного, суд вважає, що сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 для укладення такого договору шляхом його підписання.

За змістом статті 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» та статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг» діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг», під поняттям фінансова послуга розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Згідно з пунктами 3, 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи зобов`язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність з вимогами цього Закону (тобто до 08 січня 2013 року), а спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг зобов`язаний у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та затвердити ліцензійні умови здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі цього Закону Правління Національного банку України, що здійснює державне регулювання та нагляд у сфері ринків фінансових послуг, як уповноважений державний орган 30.03.2021 постановою №27 (чинною на момент укладення сторонами договору) затвердив Положення про визначення умов провадження діяльності з надання фінансових послуг, здійснення яких потребує відповідної ліцензії (ліцензійних умов) (далі - Ліцензійні умови).

Судом встановлено, що ТОВ «ФК «Просто Мані» є належним чином та у встановленому порядку зареєстрованою фінансовою компанією, що отримало свідоцтво про реєстрацію фінансової установи серії ФК № В0000382 від 05 жовтня 2021 року, видане Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та має ліцензію про реєстрацію діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на: надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту згідно з Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 2402 від 28 листопада 2019 року.

Крім того, як визначено п. 1.1. договору надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, предметом позики є грошові кошти в розмірі 600 000 (шістсот тисяч), що виражені в національній валюті України гривні.

Всі платежі, що повинні бути здійснені позичальником в рамках укладеного Договору також повинні здійснюватися у грошовій одиниці гривні.

Окрім того, факт видачі грошових коштів у гривні окремо підтверджується письмовими доказами, що надано до первісної позовної заяви, зокрема, відповідно до заяви на отримання позики від 18.11.2021 року вх. № 181121-02, що підписано позичальником, останній просив видати та йому надано грошові кошти в розмірі 600000,00 гривень.

Отже, оскільки умови укладеного кредитного Договору не містять жодних норм, що визначають зобов`язання як грошовий еквівалент в іноземній валюті, що додатково підтверджується письмовими доказами, аргументи позивача в цій частині є необґрунтованими.

Закон України «Про споживче кредитування» (надалі «Закон») визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

Пунктом 11 частини першої статті 1 Закону надано тлумачення терміну споживчого кредиту, а саме Закон визначає, що споживчий кредит - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Водночас, як зазначено у ст. 3 Закону, сферою його застосування є відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

Натомість укладений між сторонами Договір не відноситься до сфери дії ЗУ «Про споживче кредитування», оскільки п. 1.3. Договору сторонами передбачено, що кредитодавець надає позичальнику кредит з цільовим призначенням для створення бізнесу.

Таким чином, посилання позивача на порушення норм ЗУ «Про споживче кредитування» є необґрунтованими та спростовується наявними у матеріалах справи письмовими доказами.

Відтак, на переконання суду, ОСОБА_1 не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність фінансової установи при укладенні даного договору, невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, які потягнули б за собою визнання пунктів договору кредиту недійсними.

Враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, ОСОБА_1 мав можливість не вступати у кредитні відносини із ТзОВ «ФК «Просто Мані», якщо дійсно вважав окремі пункти договору несправедливими, натомість погодився зі своєї сторони на такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень.

А відтак, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність в останньому несправедливих умов, а всі твердження позивача за зустрічним позовом з даного приводу судом розцінюються як спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов`язань.

Окрім цього, стаття 19 Закону встановлює, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Оскільки в ході розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору №18-11-21-01-26/5147_LV від 18.11.2021 вимогам законодавства та про несправедливість його умов, так як доводи позивача за зустрічним позовом ґрунтуються виключно на його поясненнях і спростовуються самим змістом договору.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що встановлені у даній справі обставини у сукупності свідчать про безпідставність позовних вимог за зустрічним позовом щодо визнання недійсним кредитного договору в частині п. п. 1.9, 1.10, 1.11, а відтак у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову, судові витрати, понесені ОСОБА_1 за зустрічним позовом відшкодуванню не підлягають.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а у задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,141,263,265,267, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов ТзОВ «Фінансова компанія «Просто Мані» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» заборгованість у розмірі 1145392,44грн. (один мільйон сто сорок п`ять тисяч триста дев`яносто дві гривні сорок чотири копійки), з яких: 599954,36грн. (п`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят чотири гривні 36 копійок) гривень - основного боргу, 230531,53грн. (двісті тридцять тисяч п`ятсот тридцять одна гривня 53 копійки) проценти; 227502,69грн. (двісті двадцять сім тисяч п`ятсот дві гривні 69 копійок) гривень заборгованість по сплаті суми девальвації на тіло кредиту, 87404,06грн. (вісімдесят сім тисяч чотириста чотири гривні 06 копійок) гривень заборгованість по сплаті суми девальвації на проценти.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» в рівних частинах судовий збір в розмірі 17181,81грн. (сімнадцять тисяч сто вісімдесят одна гривня 81 копійку).

У задоволенні решти вимог відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТзОВ «Фінансова компанія «Просто Мані», треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними п. п. 1.9, 1.10, 1.11 Договору № 18-11-21 - 01 -26/5147_ L V надання коштів у позику, і в тому числі і на умовах фінансовою кредиту від 18 листопада 2021 року відмовити.

Позивач: ТзОВ «Фінансова компанія «Просто Мані», ідентифікаційний код юридичної особи: 43162329, місцезнаходження: 01021, м. Київ, узвіз Кловський, будинок 7, приміщення 28.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення виготовлено 06.01.2026 року.

Суддя О. І. Ковальчук